11 лютого 2020 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:
головуючого: ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря: ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_5 на вирок Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 04.09.2020 року щодо
ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Нові Зозулени Унгенського району р. Молдова, молдованина, громадянина України, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
-обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,
Учасники судового провадження:
прокурор: ОСОБА_6
обвинувачений: ОСОБА_5
захисник: ОСОБА_7
провадження № 11-кп/812/150/21 головуючий у 1 інстанції : ОСОБА_8
категорія ст.121 ч.2 КК України доповідач у апеляц. інстанції : ОСОБА_1
Короткий зміст вимог апеляційних скарг.
Обвинувачений просить оскаржуваний вирок суду скасувати та закрити кримінальне провадження в зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
ОСОБА_5 - визнано винуватим у вчинені злочину передбаченого ч.2 ст.121 КК України і призначено покарання у виді 8 (восьми) років позбавлення волі.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави в особі Комунального некомерційного підприємства “Березнегуватська центральна районна лікарня” 1151 (одна тисяча сто п'ятдесят одну) грн. 60 коп. коштів витрачених закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування особи, потерпілої від злочину.
Вирішено питання речових доказів.
Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційну скаргу.
Апелянт вважає, що вирок суду є незаконним, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Стверджує, що судом в основу вироку покладено недопустимі докази, а саме недостовірні покази свідків: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ..
Також зазначає, що протоколи огляду місця події та інші похідні протоколи також є недопустимими доказами, оскільки огляд місця події проводився без дозволу слідчого судді.
Наполягає, що при відсутності доказів його вини, суд послався на ряд недопустимих та незаконних доказів та безпідставно визнав його винним.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
21 травня 2020 року обвинувачений ОСОБА_5 перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, у приміщенні літньої кухні будинку АДРЕСА_3 , де він тимчасово проживав, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин наніс співмешканці ОСОБА_11 три удари по голові дерев'яною ручкою від сокири, яку він попередньо взяв біля кухонної плити. Вказаними умисними діями обвинувачений ОСОБА_5 спричинив ОСОБА_11 рани в ділянці голови, масивні крововиливи у м'які покрови голови, вдавлений перелом кісток склепіння черепу (клінічно) крововилив під павутинну оболонку у скроневій долі півкулі головного мозку, тобто тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння. 22 травня 2020 року ОСОБА_11 було доставлено до лікарні. ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_11 померла в Миколаївській лікарні швидкої медичної допомоги.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора про залишення вироку без змін, пояснення обвинуваченого та його захисника на підтримку апеляційної скарги, вивчивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, апеляційний суд дійшов наступного.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам провадження і підтверджуються наявними доказами, в їх сукупності.
Є безпідставними доводи обвинуваченого щодо недоведеності його вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Так, обвинувачений ОСОБА_5 , як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції свою вину визнав частково та пояснював, що 21 травня 2020 року між ним та його співмешканкою ОСОБА_11 відбувся конфлікт. Вона прийшла опівночі п'яною, близько 04 год. прокинулася, він намагався вкласти її спати. Надалі почув, що ОСОБА_11 піднялася та взяла з плити пательню якої намагалася його вдарити, тому він схопив дерев'яну палиці від сокири, що стояла біля холодильника та вдарив нею ОСОБА_11 по голові. Від удару вона присіла, однак почала підійматися щоб знову його ударити, тому він знову ударив її палицею по голові. Третя рана на голові ОСОБА_11 ймовірно виникла від падіння. Від його ударів потерпіла втратила свідомість, і до тями більше не приходила. Він підняв її і поклав на диван та побачив, що з голови пішла кров, тому пішов до сусідки щоб та викликала швидку.
ОСОБА_5 наполягав, що його дії носили необережний характер, він захищався від потерпілої та не мав умислу на спричинення ОСОБА_11 тяжких тілесних ушкоджень.
Але такі твердження апелянта спростовуються зібраними по справі та дослідженими в суді першої інстанції доказами в їх сукупності.
Так, свідок ОСОБА_12 в суді першої інстанції показала, що запросила ОСОБА_5 та ОСОБА_11 робити ремонтні роботи в своєму будинку. З травня 2020 року ОСОБА_5 та ОСОБА_11 перейшли до літньої кухні вказаного будинку де і проживали протягом проведення ремонту. 22 травня 2020 року ОСОБА_5 сказав їй, що ОСОБА_13 забрали до лікарні, бо пішла кров з носа, при цьому вона відчувала від нього запах алкоголю.
Потерпілий ОСОБА_14 пояснював суду першої інстанції, що його мати (потерпіла) останні роки співмешкала з обвинуваченим, вони постійно пили та билися, через що вона ходила в синяках та мали травми. Наприкінці травня 2020 року дізнався, що мати знаходиться у лікарні з травмою голови. Коли приїхав до лікарні мати була без свідомості, у комі. Коли стан матері стабілізувався її відвезли до лікарні у м.Миколаїв, однак вона у свідомість не прийшла та померла.
Свідок ОСОБА_15 в суді першої інстанції пояснив, що 22 травня 2020 року перед обідом, до нього прийшов обвинувачений ОСОБА_5 та попросив з мобільного телефону викликати швидку для ОСОБА_11 , оскільки в неї травма голови та їй погано. Він викликав швидку зі свого мобільного, лікарі одразу приїхали та на носилках винесли ОСОБА_16 . Пізніше ОСОБА_5 розповідав йому, що вдарив ОСОБА_11 та розбив їй голову.
Свідок ОСОБА_10 , лікарь КНП “Березнегуватська центральна районна лікарня”, суду першої інстанції показав, що 22 травня о 13 год. 20 хв. до Березнегуватської ЦРЛ швидкою, було доставлено ОСОБА_11 на носилках, з черепно - мозковою травмою, без свідомості у тяжкому стані, перебувала в реанімації, у свідомість не приходила, знаходилась у комі, мала рани на голові, кров у яких загусла, що могло свідчити про їх спричинення з вечора.
Покази свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_10 свідчать про те, що обвинувачений відразу не надав допомогу потерпілій та визвав швидку допомогу через досить значний проміжок часу після спричинення ОСОБА_11 тілесних ушкоджень.
Крім вище вказаних показань свідків, вина ОСОБА_5 підтверджується наступними письмовими доказами, які є в матеріалах кримінального провадження:
- рапортом начальника СРПП № 2 Березнегуватського ВП Снігурівського ВП ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_17 відповідно до якого 22 травня 2020 року о 13 год. 43 хв. було отримано повідомлення чергового лікаря ЦРЛ про доставлення до приймального покою мешканки смт. Березнегувате ОСОБА_11 з тілесними ушкодженнями (т.1. а.п.41).
- копіями карток виклику швидкої медичної допомоги від 22 травня 2020 року та листом Комунального некомерційного підприємства “Миколаївський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф” Миколаївської обласної ради від 03 вересня 2020 року № 1274, за якими виклик медичної допомоги на адресу АДРЕСА_3 здійснювався лише один раз та з номеру мобільного телефону НОМЕР_1 , та був прийнятий швидкою медичною допомогою о 12 год. 47 хв. ( т.2 а.п.91-93).
-довідкою Комунального некомерційного підприємства “Березнегуватська центральна районна лікарня” від 20.07.2020 року №867 за якою під час огляду 22 травня 2020 року ОСОБА_5 лікарем наркологом та за результатами токсикологічного дослідження його крові від 26.05.2020 року № 1738 - було виявлено етанол в концентрації 1,32 %, діагноз: психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, гостра інтоксикація (т.1 а.п.68).
-висновком експерта № 103 від 27 травня 2020 року за яким у ОСОБА_11 малися тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя в момент спричинення, їх утворення від падіння з положення стоячи на площині -маловірогідне. Крім цього, у потерпілої були виявлені зрощені переломи 5,6,7 ребер справа, які утворилися не менше як за 28 днів до рентгенологічного дослідження та відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості (т.1 а.п.115-117).
-висновком експерта № 1486 від 29 травня 2020 року за яким смерть ОСОБА_11 настала внаслідок відкритої черепно - мозкової травми. Виявленні на трупі ОСОБА_11 тілесні ушкодження у виглядів синців на верхніх кінцівках та тулубу, є легкими тілесними ушкодженнями, які могли утворитися у строк близько 3-5 діб до настання смерті від неодноразової дії тупих твердих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею та можуть свідчити про самооборону (т.1 а.п.165-171).
-висновком експерта № 1486 від 20 липня 2020 року відповідно до якого всі виявленні на трупі ОСОБА_11 тілесні ушкодження є прижиттєвими, на що вказує наявність крововиливів у місцях пошкоджень. Вказані тілесні ушкодження носять ознаки тяжких тілесних ушкоджень, які створювали загрозу здоров'ю та життю ОСОБА_11 у випадку неотримання медичної допомоги та мають прямий причинний зв'язок з настанням смерті.
- висновками судово - медичних цитологічних експертиз № 94-ц від 17.06.2020 року, № 97/ц від 19.06.2020 року за якими походження крові знайденої на: деревному топорищі, металевій частині лопати, на нігтьових зрізах ОСОБА_11 не виключається як від потерпілої ОСОБА_11 так і від обвинуваченого ОСОБА_5 ( т.2 а.п.21-49).
Суд ретельно і належним чином дослідив докази у провадженні з точки зору їх належності та допустимості, детально виклав їх зміст у вироку і дав їм правильну оцінку.
До зазначеного апелянтом, що його дії носили необережний характер, та він не мав умислу на спричинення ОСОБА_11 тяжких тілесних ушкоджень, колегія суддів ставиться критично та погоджується з висновком суду першої інстанції, що характер ударів та локалізація отриманих ОСОБА_11 тілесних ушкоджень виключають можливість характеризувати дії обвинуваченого як необережні.
Так, склад злочину, передбачений ч.2 ст. 121 КК України, належить до особливих (складних) злочинів і виділений законодавцем в окремий вид необережного заподіяння смерті, тому що за своєю суттю, природою речей заподіяння смерті відбувається єдиним засобом - завданням тілесних ушкоджень.
Вчиняючи умисний злочин із матеріальним складом, особа інколи приводить у рух певні сили, які поза межами її волі тягнуть настання додаткових більш тяжких, небажаних наслідків. Ці наслідки, які перетворюють простий склад у кваліфікований, інкримінуються особі лише за умови встановлення щодо них (наслідків) необережної вини.
Складність об'єктивної сторони цього злочину полягає в тому, що передбачене законом умисне діяння спричиняє два різні похідні наслідки: первинний з них (найближчий) - тяжкі тілесні ушкодження (обов'язкова ознака об'єктивної сторони) - знаходяться у необхідному причинному зв'язку з наслідками вторинними (віддаленими) - смертю потерпілої особи (кваліфікуюча ознака). У цьому злочині згідно із законом і щодо діяння, і щодо першого, обов'язкового наслідку суб'єктивна сторона виражається в умислі (прямому чи непрямому), а стосовно другого (кваліфікованого) наслідку - тільки в необережності (самовпевненості чи недбалості). У цілому цей злочин визнається умисним, бо саме умисне ставлення до діяння і найближчого наслідку визначає спрямованість злочину, його суспільну небезпечність.
Значення змішаної форми вини полягає в тому, що вона дає можливість у тому числі відмежувати близькі за об'єктивними ознаками склади злочинів, зокрема умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від убивства через необережність, коли винуватий не усвідомлював можливості настання похідного вторинного (віддаленого) наслідку в результаті настання похідного первинного (найближчого).
Прояв ознак умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, та вбивства через необережність, їх відмінність між собою полягає у фактичних підставах кваліфікації конкретного суспільно небезпечного діяння.
Діючи з силою та завдаючи декілька ударів (3 удара) у життєво важливий орган - голову потерпілої, ОСОБА_5 достеменно усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій і передбачав, що внаслідок такої його поведінки буде заподіяно шкоду здоров'ю потерпілої.
У такому випадку ОСОБА_5 має відповідати за той результат (шкоду), який фактично було заподіяно - умисне заподіяння тяжких ушкоджень, що спричинили смерть потерпілої.
За такого, дослідивши докази в їх сукупності, суд обґрунтовано прийшов до висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_5 в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, що спричинило смерть потерпілої. Дії обвинуваченого правильно кваліфіковані судом за ч.2 ст.121 КК України.
Твердження обвинуваченого, що протокол огляду місця події та інші похідні протоколи є недопустимими доказами, оскільки огляд місця події проводився без дозволу суду є неспроможніми з огляду на наступне.
Така слідча дія як огляд місця події від 22.05.2020 року була проведена у відповідності до вимог закону, без ухвали суду, оскільки проводився саме огляд місця події, тобто огляд місця вчинення злочину, а не огляд житла.
Аналогічна позиція висвітлена у Постанові Верховного Суду у справі №752/17016/16-к від 01.02.2018 р.
Окрім того, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, а саме з заяви ОСОБА_12 , остання надала дозвіл на огляд належного їй будинку АДРЕСА_3 , без рішення суду (а.к.п. 42)
Твердження обвинуваченого, щодо того, що потерпілій визивали швидку допомогу також 10 та 16 травня 2020р. не беруться судом до уваги оскільки ніяким чином не впливають на кваліфікацію вчиненого ним 22.05.2020 р. злочину.
Зазначене апелянтом, що головний лікар КНП “Березнегуватська центральна районна лікарня” в свої показах районому суду навмисно приховав, що потерпілу не слід було в такому тяжкому стані транспортувати до лікарні м.Миколаєва і це могло бути причиною смерті потерпілої, є тільки його суб'єктивною думкою, яка спростовується дослідженними судом висновками судово - медичних експертиз.
Як вбачається з вироку, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд дотримався вимог ст.65 КК України. Так, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, який, за місцем проживання характеризується посередньо, оскільки під впливом алкоголю проявляє агресію, схильний до порушення громадського порядку, до адміністративної та кримінальної відповідальності не притягався, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
Обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_5 судом встановлено не було.
Обставиною що обтяжує покарання обвинуваченому суд зазначив вчинення ним злочину в стані алкогольного сп'яніння.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про призначення покарання ОСОБА_5 у вигляді позбавлення волі, яке є необхідним та достатнім для виправлення та перевиховання, а також для попередження вчинення ним нових злочинів.
За такого, колегія суддів вважає, що вирок суду відносно ОСОБА_5 є законним та обґрунтованим, тому не вбачає підстав для його скасування, як того просить апелянт.
Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 424, 532 КПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 - залишити без задоволення, а вирок Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 04.09.2020 року щодо ОСОБА_5 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Головуючий:
Судді: