Справа № 461/3014/19 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р.
Провадження № 22-ц/811/189/20 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.
08 лютого 2021 року Львівський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Мікуш Ю.Р.
Суддів: Приколоти Т.І., Савуляка Р.В.
Секретар: Іванова О.О.
З участю: представника ОСОБА_1 - адвоката Козак О.В., представника ОСОБА_2 -адвоката Оприск Л.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м.Львова від 03 грудня 2019 року ухваленого у складі судді Волоско І.Р. у справі № 461/3014/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, за участю третіх осіб: Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Пшеничної У.В. про визнання недійсними довідки про склад сім'ї, розпорядження ГРА ЛМР, свідоцтва про право власності на квартиру, державної реєстрації права власності, свідоцтва про право на спадщину, державної реєстрації права власності , визнання за ОСОБА_1 право власності на підвальне приміщення,-
24.04.2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, з участю третіх осіб: ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», ПН ЛМНО Пшеничної У.В. про визнання недійсними довідки про склад сім'ї, розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради (далі ГРА ЛМР), Свідоцтва про право власності на квартиру, державної реєстрації права власності, свідоцтва про право на спадщину, державної реєстрації права власності та визнати за ОСОБА_1 право власності на підвальне приміщення.
Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 03 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду оскаржила позивач ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі зазначає, що зазначене рішення суду є незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи, не дав належної оцінки доказам по справі. Спір у даній справі виник з приводу права користування та права власності підвальним приміщенням під літерою УІІІ в будинку АДРЕСА_1 . Вказане приміщення знаходиться у користуванні позивача, яка є власником квартири АДРЕСА_2 у цьому ж будинку. Вказаним спірним підвалом мешканці квартири користуються з 1966 року. Право власності на спірне підвальне приміщення оформлене, як вважає позивач, незаконно на відповідача ОСОБА_2 . Зазначене приміщення було приватизоване у грудні 2006 року разом із квартирою АДРЕСА_3 батьком відповідача ОСОБА_3 , який помер декілька років тому. Той факт, що підвальним приміщенням користувалася родина позивачки та користуються члени її сім'ї до сьогоднішнього дня, підтверджується показаннями свідків, яким суд не дав належної оцінки.
Вважає, що суд не врахував реальних обставин справи, які мали місце під час приватизації спірного підвального приміщення, а саме те, що воно було у користуванні саме мешканців квартири АДРЕСА_2 внаслідок чого порушено статтю 5 п.5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Стверджує, що судом порушено норми матеріального права, оскільки не враховано, що станом на 2006 рік, тобто на час приватизації квартири АДРЕСА_2 разом із спірним підвальним приміщенням діяло Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затверджене Державним комітетом України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року №56, вимоги якого не були дотримані.
Посилається на те, що мотивувальна частина рішення суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання за позивачем права власності на спірне підвальне приміщення за набувальною давністю не відповідає судовій практиці Верховного Суду.
Не погоджується з тим, що суд в порушення вимог ч.4 ст. 274 ЦПК розглянув справу в порядку спрощеного провадження, не врахувавши, що однією із вимог є визнання недійсним Розпорядження Галицької РА ЛМР «Про передачу квартир у власність громадян» від 25.12.2006 року №2016.
Просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким задоволити позовні вимоги ОСОБА_1 .
Відповідно до ст.360 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) Відзив на апеляційну скаргу суду не надано.
Заслухавши пояснення представника позивача адвоката Козак О.В. на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення з приводу апеляційної скарги представника відповідача адвоката Оприск Л.Є., вивчивши матеріали цивільної справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Матеріалами справи та судом встановлено, що позивачці по справі ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_3 , яка складається із двох кімнат житловою площею 41,8 кв.м та кухні, що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 02 жовтня 2018 року, посвідченим приватним нотаріусом ЛМНО Шахрай С.О., зареєстровано в реєстрі за № 191 (а.с.8). Загальна площа квартири становить 62,7 кв.м. До квартири належить комора у підвалі площею 12,6 кв.м. про що є відмітка у Технічному паспорті. Той факт, що до кв. АДРЕСА_2 належить підвал площею 12,6 м.кв. зазначено у Інвентаризації підвальних приміщень буд. АДРЕСА_1 від 15.07.2016 року № 448. (а.с.206). та у Довідці№99 від 22.02.2019 року , виданої ЛКП «Княже місто» (а.с.17).
Розпорядженням Галицької РА ЛМР № 2016 від 25.12.2006 року «Про передачу квартири у приватну власність громадян» вирішено передати у власність громадян квартири згідно з додатком (п.1); ОСОБА_3 у приватну власність передати квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 57,9 кв.м із коморою у підвалі площею 30,2 кв.м. Згідно плану квартири в Технічному паспорті зазначений підвал 15,2 та 15,0 кв.м (а.с.21,22).
Наявність комор у підвалі площею 30,2 кв м (15,2 і 15,0) підтверджується планом квартири та експлікацією внутрішніх площ до плану житлового будинку та довідкою КП «Княже місто» від 04.04.2006 року про склад сім'ї наймача ізольованої квартири та займані ними приміщення, а також Інвентаризацією підвальних приміщень в будинку АДРЕСА_1 від 15.07.2016 року №448 (а.с.19-24,206).
На підставі наданих документів у відділ приватизації та Розпорядження Галицької РА ЛМР №2016 від 25.12.2006 року, ОСОБА_3 було видано Свідоцтво про право власності на квартиру від 25.12.2006 року № НОМЕР_1 (а.с.19). згідно з яким квартира АДРЕСА_3 належить йому на праві приватної власності загальною площею 57,9 кв.м, комори у підвалі-30,2 кв.м.
Судом першої інстанції належно встановлено, що відповідач по справі ОСОБА_3 у встановленому законом порядку отримав у власність підвальні приміщення площею 15, 0 та 15,2 кв.м. у 2006 році, тобто десять років після приватизації квартири родиною позивача ОСОБА_1 , а саме її дідусем ОСОБА_4 .
Щодо доводів апелянта про те, що спірний підвал перебуває до цього часу у їх користуванні і про це стверджували допитані в судовому засіданні свідки, судом не приймається до уваги, оскільки позивач по справі ОСОБА_1 отримала квартиру разом із підвальним приміщенням у власність на підставі Свідоцтва про спадщину за заповітом від 02.10.2018 року після смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с. 8).
Заяву про приватизацією квартири АДРЕСА_3 відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» подавав ОСОБА_4 у вересні 1996 року. (дідусь позивача) (а.с.63).
Відповідно до Довідки про склад сім'ї наймача ізольованої квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_4 за АДРЕСА_4 значиться квартира загальною площею 59,8 кв.м та закріплена комора у підвалі площею 6,0 кв.м. (а.с.64). При житті ОСОБА_4 , ні батько позивача ОСОБА_5 зазначену довідку та інші приватизаційні документи не визнавали недійсними, а тому визнавати Довідку недійсною на підставі усних пояснень позивача та пояснень свідків, які не є належними доказами у справі в суду немає підстав. Згідно поверхового плану квартири АДРЕСА_2 , виданого Львівським МБТІ № 6188 , значиться комора в підвалі площею 12,6 кв.м. (а.с.66). Аналогічне зазначене у експлікації внутрішніх площ до плану житлового будинку. (а.с.67) та Довідці № 99 від 22.02.2019 року, виданої ЛКП «Княже місто». (а.с.17).
Розпорядженням Галицької РА ЛМР №151 від 13.02.1997 року «Про передачу квартир у власність громадян» в пункті один прописано передати у власність громадян квартири згідно з додатком. (а.с.68).
У Додатку із списком громадян, яким передаються у власність квартири житлового фонду ЛМР по Галицькому району під номером 11 значиться ОСОБА_4 (уповноважений власник), якому передана у спільну сумісну власність квартира АДРЕСА_3 загальною площею 62,70 кв.м та комора у підвалі 12,6 кв.м.(а.с.69-71).
Відповідно до ч.2 ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоповерхових будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі приватизація)- це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв) державного житлового фонду на користь громадян.
Посилання позивача ОСОБА_1 про добросовісне набуття права власності на спірний підвал суперечить поняттю отримання у власність на законних підставах, «власність на річ». Користування підвалом позивача, якщо воно і мало місце, могло відбуватися за погодженням власника платно чи безоплатно, передаватися в найм, оренду, однак не вважатися набутим добросовісно при обставинах, коли власник це заперечує. Позивач ОСОБА_1 стала власником спірної квартири до якої належить спірний підвал у жовтні 2018 року.
Відповідно до ч.1 ст.344 Цивільного кодексу України (далі ЦК) особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном -протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Відповідно до ст.ст.12,13,81ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстав для скасування законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. (ст..375 ЦПК).
Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1, 375, 383, 384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду м.Львова від 03 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст.ст. 389-391 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 15 лютого 2021 року.
Головуючий Ю.Р.Мікуш
Судді Т.І.Приколота
Р.В.Савуляк