Дата документу 16.02.2021 Справа № 320/5101/18
Справа № 22-ц/807/851/21 Головуючий у 1-й інстанції: Редько О.В.
Є.У.№ 320/5101/18 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
16 лютого 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого: Кочеткової І.В.,
суддів: Кримської О.М.,
Дашковської О.М.,
секретар: Волчанова І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 03 листопада 2020 року,-
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним права власності на земельну ділянку, який в подальшому уточнювала та в обґрунтування якого зазначила, що вона є донькою ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За свого життя 22 червня 2000 року ОСОБА_3 набув право власності на земельну ділянку, площею 1062 кв.м., по АДРЕСА_1 та отримав Державний акт на право власності земельної ділянки. 05 травня 2001 року частину земельної ділянки, площею 461, 92 кв.м., батько подарував позивачці, а решта ділянки, площею 600, 14 кв.м. залишилася у його власності, на яку він також отримав Державний акт, який зберігається у позивачки. 10 листопада 2006 року відповідач - ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу житлового будинку.
Нотаріус порушила вимоги Закону України «Про нотаріат» та не витребувала всі необхідні документи для нотаріального посвідчення угоди, не пересвідчилась, хто є власником земельної ділянки, розташованої під житловим будинком, та на якій підставі. Правочинів щодо земельної ділянки, на якій розташований будинок, укладено не було.
Відмовляючись укласти угоду або купівлі-продажу або оренди земельної ділянки площею 600,14кв.м., ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 . Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 березня 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено. Іншим рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року за ОСОБА_2 було визнано право власності на земельну ділянку з моменту укладення договору купівлі-продажу житлового будинку, тобто з 10 листопада 2006 року.
Дія закону ст. 377 ЦК України набула чинності пізніше (2007 рік), ніж відповідач придбала будинок. На час відкриття провадження по справі ОСОБА_3 вже помер, тому не міг бути відповідачем у справі. При ухваленні вказаного рішення судом не було враховано деякі важливі обставини та не проведені певні процесуальні дії. Оскільки не була укладена угода між батьком позивача та відповідачем щодо купівлі- продажу або оренди земельної ділянки площею 600,14 кв.м. у відповідності вимог частини 1 ст. 120 ЗК України в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, то за таких обставин, на думку позивача, має бути визнано недійсним договір купівлі- продажу житлового будинку від 10 листопада 2006 року. Оскільки ОСОБА_1 є спадкоємцем прав та обов'язків померлого ОСОБА_3 , саме вона має право вимоги повернення майна.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 03 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що судовим рішення в іншій справі право власності на спірну земельну ділянку визнано за ОСОБА_2 , рішення суду набрало законно сили і в обраний позивачкою спосіб не може бути переглянуто.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись напорушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку з порушенням вимог ст. 120 ЗК України, а судове рішення від 20.11.2012, яким за останньою визнано таке право, ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, не відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі за №910/18560/16.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, проте це не заважає її розгляду за наявними матеріалами справи.
В засідання апеляційного суду ОСОБА_1 не з'явилася, про час і місце розгляду справи сповіщена належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення 02.02.2021 ОСОБА_1 судової повістки. Причини неявки позивач суду не повідомила. Суд визнав причини неявки сторін неповажними і такими, що не перешкоджають розгляду справи по суті.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, судове рішення - скасуванню із закриттям провадження у справі з огляду на таке.
Згідно зі ст.ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.
Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Стаття 12 ЦК України передбачає, що особа вільно, на власний розсуд, обирає способи захисту цивільного права.
За змістом ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Таким чином, у разі порушення цивільного права відповідно до ст.ст. 4, 13, 43 ЦПК України особа має право обирати той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу, а перевірка відповідності цього способу наявному порушенню і меті судового є обов'язком суду.
Встановлено, що згідно Державному акту серії I-ЗП № 059002 на право власності на земельну ділянку, виданого на підставі рішення XXI сесії 23 скликання Мелітопольської міської ради народних депутатів 2/7 від 12 червня 2000 року, земельна ділянка площею 600,14 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належала ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З 10 листопада 2006 року житловий будинок по АДРЕСА_1 , розташований на вказаній земельній ділянці, належить ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу будинку від 10 листопада 2006 року.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 жовтня 2011 року за ОСОБА_1 як спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 визнано право власності на спірну ділянку. Однак, рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 12 червня 2013 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Мелітопольської державної нотаріальної контори про визнання права на спадкування за законом відмовлено.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 28 березня 2013 року, визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1 , з моменту укладання договору купівлі-продажу будинку, тобто від 10 листопада 2006 року.
Після ухвалення вказаних судових рішень ОСОБА_1 неодноразово зверталася до суду з вимогами про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, позивалася до ОСОБА_2 , Мелітопоьської державної нотаріальної контори з вимогами про визнання права власності на землю, про визнання дій нотаріуса неправомірними, про встановлення факту незаконного набуття права власності на землю, про визнання недійсним права власності на землю, тощо.
Зокрема, предметом судового розгляду за участі відповідача ОСОБА_2 були позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання факту незаконного набуття права власності на землю (ЄУН 320/1539/17, пров.22ц-807/455/19), про встановлення факту застосування закону, який не підлягав застосуванню під час вирішення права власності на земельну ділянку (ЄУН 320/1543/17, пров.22-ц/8-7/427/19), про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, визнання недійсним права власності на земельну ділянку (ЄУН 320/5883/16, пров.22-ц/807/1775/19), про визнання недійсним права власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку (ЄУН 325/801/18, пров.22-ц/807/2853/19), про визнання права власності на земельну ділянку ( ЄУН 320/6234/19, пров.22-ц/807/3466/19), про визнання недійсним права власності та визнання права власності на земельну ділянку (ЄУН 320/3402/16, пров.22-ц/807/123/20).
За результатами звернень ОСОБА_1 були прийняті відповідні судові рішення, які набрали законної сили.
І у справі, що переглядається судом апеляційної інстанції, і у інших справах за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним права власності на земельну ділянку ( рішення Мелітопольського міськрайонного суду від 11 лютого 2019 року - ЄУН 320/5883/16, пров.22-ц/807/1775/19; рішення Мелітопольського міськрайонного суду від 02 жовтня 2019 року - ЄУН 320/6234/19, пров.22-ц/807/3466/19; рішення Мелітопольського міськорайонного суду від 16 липня 2019 року - ЄУН 320/3402/16, пров.22-ц/807/123/20) предметом позову було визнання незаконним права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, підстави позову - порушення судами вимог ст.120 ЗК України, ст.377 ЦК України під час вирішення земельного спору у 2012 році.
Розглядаю справу, суд першої інстанції на вказану обставину уваги не звернув, не обговорив питання про те, чи не містяться в діях ОСОБА_1 ознаки зловживання процесуальними правами, чи підлягає справа повторному розгляду у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав за наявності судових рішень, що набрали законної сили і є обов'язковими до виконання.
З'ясування цієї обставини має суттєве значення для правильного вирішення спору, оскільки відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрало законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
За правилами частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що є таке, що набрало законної сили рішення суду з приводу спору між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав, оскаржуване рішення на підставі ст.377 ЦПК України підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.
Керуючись ст. ст. 377, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 03 листопада 2020 року у цій справі скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання недійсним права власності на земельну ділянку закрити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови складено 17 лютого 2021 року.
Головуючий І.В. Кочеткова
Судді: А.В. Дашковська
О.М. Кримська