15 лютого 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/7484/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Петрової Л.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Гоголівської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
15.12.2020 ОСОБА_1 /надалі - ОСОБА_1 , позивач/ звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Гоголівської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області /надалі - Гоголівська селищна рада, відповідач/ про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення позачергової другої сесії восьмого скликання Гоголівської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області від 20.11.2020 "Про надання дозволу на поділ земельної ділянки та на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_1 ";
- зобов'язати відповідача надати дозвіл позивачу на поділ земельної ділянки з кадастровим номером: 5320285300:00:002:0254 площею 14,2331 га та дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовно площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Устивиця на території Гоголівської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що відмова відповідача є необґрунтованою та протиправною, а також прийнята не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України та Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі 440/7484/20; призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
19.01.2021 до суду надійшли пояснення від відповідача на позов в яких зазначено, що позивачу відмовлено у задоволенні заяви про надання дозволу на поділ земельної ділянки та на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_1 , оскільки позивачем не надано підтверджуючої інформації щодо відсутності безоплатного використання в минулому права на власність по даному цільовому призначенню.
Суд розглядає справу на підставі частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами, у межах строку, встановленого статтею 258 цього ж Кодексу.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 22.10.2020 ОСОБА_1 звернулася до Гоголівської селищної ради із заявою про надання дозволу на поділ земельної ділянки з кадастровим номером 5320285300:00:002:0254, площею 14,2331 га та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Устивиця на території Гоголівської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області.
Рішенням позачергової другої сесії восьмого скликання Гоголівської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області від 20.11.2020 "Про надання дозволу на поділ земельної ділянки та на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_1 " вирішено відмовити в задоволенні заяви гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на поділ земельної ділянки з кадастровим номером 5320285300:00:002:0254, площею 14,2331 га та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами села Устивиця Гоголівської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області у зв'язку з тим, що в даній заяві не зазначено чи не використала позивач раніше своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки за вищезазначеним цільовим призначенням.
Позивач, не погодившись із прийнятим щодо нього рішенням, вважаючи його необґрунтованим та протиправним, звернулася до суду за правовим захистом порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.
Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 12 Земельного кодексу України /надалі - ЗК України/ визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Згідно з частинами першою та другою статті 59 цього Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
За змістом пункту "б" частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.
Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною сьомою цієї статті встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що будь-який громадянин України має право звернутися до уповноваженого органу із клопотанням та визначеними законодавством документами щодо надання йому дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою визначені частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України та їх перелік є вичерпним.
Суд зауважує, що невідповідність місця розташування земельної ділянки має бути пояснена вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем до заяви про надання дозволу на поділ земельної ділянки та дозволу на розробку проекту землеустрою додано викопіювання із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, відповідно до якого запитувана позивачем земельна ділянка знаходиться у межах земельної ділянки з кадастровим номером 5320285300:00:002:0254.
При цьому, як слідує зі змісту зазначеної заяви та доданого до неї графічного матеріалу із зображенням бажаного місця розташування земельної ділянки, позивач мав намір отримати у власність земельну ділянку площею 2,00 га за рахунок земельної ділянки загальною площею 14,2331 га, що сформована та має кадастровий номер 5320285300:00:002:0254.
У силу положень частин першої - шостої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Відповідно до частини десятої статті 55 Закону України "Про землеустрій" технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає, зокрема, рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою (у випадках, передбачених законом).
Отже, спірна земельна ділянка орієнтовною площею 2,00 га на момент звернення позивача із відповідним клопотанням входила до складу уже сформованої у встановленому законом порядку земельної ділянки площею 14,2331 га з кадастровим номером 5320285300:00:002:0254.
Оскільки земельна ділянка, яку бажає отримати позивачу у власність, знаходиться в межах іншої уже сформованої земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності, суд доходить висновку, що надання такої земельної ділянки позивачу можливе внаслідок поділу раніше сформованої земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельних ділянок.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про землеустрій" проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом. Технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.
Відповідно до статті 25 цього ж Закону документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою є, зокрема: ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Таким чином, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) є різними за своєю суттю документами із землеустрою та не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.
Згідно ЗК України способами формування земельної ділянки є: у порядку відведення земельної ділянки із земель комунальної власності (за відсутності на цій частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок) та шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки. На одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже частина друга статті 79 ЗК України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар.
Зі змісту рішення позачергової другої сесії восьмого скликання Гоголівської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області від 20.11.2020 "Про надання дозволу на поділ земельної ділянки та на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_1 " суд встановив, що підставою для відмови в наданні позивачу дозволу на поділ земельної ділянки та на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідач вказав на те, що позивачем не зазначено чи не використано нею раніше своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки за вищезазначеним цільовим призначенням.
Надаючи правову оцінку доводу відповідача, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 4 статті 166 Земельного Кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Згідно з частинами першою та сьомою статті 5 Закону України "Про особисте селянське господарство" №742-IV від 15 травня 2003 року для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом. Громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених статтею 121 Земельного кодексу України для ведення особистого селянського господарства.
Відтак, суд дійшов висновку, що громадянин має право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки один і більше разів, проте в межах розмірів, передбачених статтею 121 Земельного кодексу України. Нормами Земельного кодексу України не передбачено обмеження щодо реалізації особою права на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства лише однією земельною ділянкою, проте визначено граничний розмір земельної (-их) ділянки (-ок), а саме: не більше 2,0 гектара.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлено статті 118 ЗК України.
Між тим, суд зазначає, що зміст статей 118 Земельного кодексу України вказує про те, що у клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Таким чином, зазначення у клопотанні відомостей щодо використання чи не використання позивачем права на безоплатну приватизацію земельної ділянки за даним цільовим призначенням не передбачено статтею 118 Земельного кодексу України.
Доказів використання позивачем право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства відповідачем не надано, судом не встановлено.
У контексті розгляду цієї справи суд виходить з того, що у спірних правовідносинах відповідач не реалізував своїх повноважень, оскільки у спосіб, встановлений законом, не розглянув відповідне питання та не надав оцінки поданим позивачем документам. Водночас суд не може перебирати на себе повноваження компетентного органу та приймати замість нього рішення, в тому числі, з мотивів, що не були враховані відповідачем.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що рішення позачергової другої сесії восьмого скликання Гоголівської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області від 20.11.2020 "Про надання дозволу на поділ земельної ділянки та на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_1 " є протиправним та підлягає скасуванню, а відповідна вимога позивача - задоволенню.
Вирішуючи вимогу позивача про зобов'язання відповідача надати дозвіл на поділ земельної ділянки з кадастровим номером 5320285300:00:002:0254 та дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд не вбачає підстав для її задоволення, з огляду на наступне.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 березня 2019 року у справі № 2040/6320/18.
Разом з тим, у спірних правовідносинах відповідач не реалізував своїх повноважень, оскільки не надав належної оцінки поданим позивачем документам.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Згідно з частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У даному випадку належнім та достатнім способом захисту позивача у спірних правовідносинах є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на поділ земельної ділянки з кадастровим номером 5320285300:00:002:0254, площею 14,2331 га та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Устивиця на території Гоголівської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області, з урахуванням висновків суду.
Враховуючи зазначене, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 840,80 грн.
Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню судові витрати на користь позивача в сумі 420,40 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Гоголівської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області (вул. Горєва, буд. 27, с. Гоголеве, Великобагачанський район, Полтавська область, 38310, код ЄДРПОУ 21045018) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення позачергової другої сесії восьмого скликання Гоголівської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області від 20.11.2020 "Про надання дозволу на поділ земельної ділянки та на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_1 ".
Зобов'язати Гоголівську селищну раду Великобагачанського району Полтавської області (вул. Горєва, буд. 27, с. Гоголеве, Великобагачанський район, Полтавська область, 38310, код ЄДРПОУ 21045018) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.10.2020 про надання дозволу на поділ земельної ділянки з кадастровим номером 5320285300:00:002:0254, площею 14,2331 га та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Устивиця на території Гоголівської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Гоголівської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 420,40 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Л.М. Петрова