Справа № 420/1526/21
16 лютого 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Вовченко O.A.,
секретар судового засідання Іщенко С.О.,
за участю:
представника позивача - Станкова С.С. (згідно ордеру),
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача акціонерне товариство «БАНК ФОРВАРД» про визнання протиправною та скасування постанови,-
До Одеського окружного адміністративного суду 03 лютого 2021 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача акціонерне товариство «БАНК ФОРВАРД», в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни від 05.03.2020 року про відкриття виконавчого провадження №62280764.
08 лютого 2021 року ухвалою суду задоволено заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з даним адміністративним позовом. Прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження у адміністративній справі. Визначено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що позивач проживає за адресою АДРЕСА_1 , яка йому належить на праві приватної власності, іншого майна та грошових коштів у м.Києві позивач немає.
15 лютого 2021 року до суду від відповідача за вх. №ЕП/3954/21 надійшов відзив на позов, який 15 лютого 2021 року усною ухвалою, внесеною до протоколу судового засідання повернуто відповідачу у зв'язку з відсутністю доказів його направлення позивачу та третій особі.
15 лютого 2021 року ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
У відповіді на відзив, яка надійшла до суду 15.02.2021 року та у судовому засіданні представник позивача звертав увагу суду, що: згідно меморіального ордеру №1173730 авансовий внесок відповідачу було сплачено АТ «БАНК ФОРВАРД» по клієнту ОСОБА_1 ще 21.04.2020 року; заява про примусове виконання рішення датована 29.05.2020 року, однак виписка по рахунку датована 05.06.2020 року; виписка по рахунку, на підставі якої прийнято оскаржувану постанову, була складена 05.06.2020 року о 14:85 год., в той час як по виконавчому провадженню №62280764 відповідачем запит №81195798 від 05.06.2020 року створено о 13:42 год., тобто виконавче провадження було відкрито раніше, ніж відповідач отримав докази наявності у позивача грошових коштів на рахунку у АТ «БАНК ФОРВАРД».
Дослідивши подані до суду документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом встановлено, що 26 лютого 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравець Оленою Олександрівною видано виконавчий напис №1310 про стягнення з позивача заборгованості у розмірі 28304,95 грн. (а.с.58-59).
Акціонерне товариство «БАНК ФОРВАРД» 05 червня 2020 року звернулось із заявою до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни про примусове виконання рішення, а саме виконавчого напису №1310 від 26.02.2020 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравець Оленою Олександрівною, в якій вказано місцезнаходження майна боржника у м. Києві, а саме грошових коштів на рахунку № НОМЕР_1 , відкритого у АТ «БАНК ФОРВАРД» (а.с.44-45).
05 червня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяною Леонідівною було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №62280764 про стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «БАНК ФОРВАРД» заборгованості в розмірі 28304,95 гривень на підставі виконавчого напису № 1310 від 26.02.2020 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравець Оленою Олександрівною (а.с.63).
Також 05 червня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяною Леонідівною було прийнято постанови ВП №62280764 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника (а.с.71). У вказаній постанові зазначено адресу: боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 - АДРЕСА_2 ; стягувача АТ «БАНК ФОРВАРД» - м.Київ, Голосіївський район, вулиця Саксаганського буд. 105. Вказаною постановою постановлено звернути стягнення на доходи боржника, що отримує дохід у товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРМДРАЙВ».
Судом також встановлено, що 05.06.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу мста Києва Павелків Тетяною Леонідівною в рамках ВП №62280764 прийнято постанову про звернення стягнення з боржника основної винагороди, постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про арешт коштів боржника (а.с.64 зворот - 65, 66, 68).
Вважаючи постанову про відкриття виконавчого провадження протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Вирішуючи дану адміністративну справу, суд виходить з наступного.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України «Про виконавче провадження».
У відповідності до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 2 Закону №1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Пунктом 3 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів як виконавчих написів нотаріусів.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Пункт 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Місце виконання рішення визначене положеннями статті 24 Закону №1404-VIII.
Частинами 1 та 2 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, за місцезнаходженням боржника-юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Частиною 1 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом. Право вибору пред'явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону № 1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною третьою статті 26 Закону № 1404-VIII визначено, що у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місце знаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.
Згідно частини першої статті 27 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України «Про виконавче провадження».
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що і Закон України «Про виконавче провадження» і Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначають вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження.
Зі змісту наведених норм випливає, що якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та відповідно на яку розповсюджуються відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання.
Пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Таким чином, приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи виключно у двох випадках: або за місцем проживання, перебування, роботи боржника, або за місцезнаходженням його майна. Однією з підстав для відкриття виконавчого провадження є заява стягувача про примусове виконання рішення.
За змістом частини першої статті 4 Закону № 1404-VIIІ у виконавчому документі обов'язково зазначається адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи.
Варто зауважити, що законодавець, визначаючи місце виконання рішення, вживає поняття «місце проживання» та «місце перебування», під якими розуміються відповідно адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік, та житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Оскільки за приписами частини другої статті 2 Закону № 1382-IV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження, то законодавець розрізняє поняття «місце проживання», «місце перебування» і «місце реєстрації».
Отже, визначальне значення для визначення місце виконання рішення має саме місце проживання/ перебування боржника-фізичної особи, а не місце його реєстрації, а також місцезнаходження майна боржника.
На підставі частини першої статті 28 Закону № 1404-VIIІ постанови про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанови, передбачені пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Виходячи із системного тлумачення частини першої статті 4, частини першої статті 28 Закону № 1404-VIIІ у виконавчому документі має бути зазначено адресу місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), або місцезнаходження майна боржника, які знаходяться у межах виконавчого округу приватного виконавця. Саме за зазначеною у виконавчому документі адресою приватний виконавець в силу положень частини першої статті 28 Закону № 1404-VIIІ зобов'язаний надіслати, зокрема, постанову про відкриття виконавчого провадження.
Таким чином, положення статті 28 Закону № 1404-VIIІ встановлюють імперативний обов'язок приватного виконавця надіслати постанову про відкриття виконавчого провадження саме за адресою, зазначеною у виконавчому документі, що обумовлює відсутність меж розсуду у приватного виконавця при визначенні адреси боржника.
Такий висновок про необхідність направлення постанов про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі, узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними в постановах від 19 серпня 2020 року в справі № 520/9978/18 (пункти 52-53), від 08 квітня 2020 року в справі № 804/6996/17 (пункт 39).
Отже, при надходженні виконавчого документа приватний виконавець зобов'язаний перевірити наявність в ньому всіх обов'язкових реквізитів, визначених частиною першою статті 4 Закону № 1404-VIIІ, зокрема, прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи.
У випадку, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання, тобто якщо адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), що вказана у виконавчому документі, або місцезнаходження майна боржника не знаходиться в межах виконавчого округу приватного виконавця, він зобов'язаний повернути виконавчий документ без виконання відповідно до приписів пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII.
Якщо ж виконавчий документ пред'явлено до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцезнаходженням майна боржника до заяви про примусове виконання рішення обов'язково додається документальне підтвердження, що майно боржника (грошові кошти на рахунках в банках або інших фінансових установах) знаходиться(яться) на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця (абзац 4 пункту 3 розділу ІІІ Інструкції № 512/5).
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.12.2020 по справі № 460/3537/20.
Виконавчим округом приватного виконавця Павелків Т.Л. визначено: м.Київ.
Отже, відповідно до положень ч. 2 ст. 24 Закону № 1404-VIII відповідач приймає до виконання виконавчі документи, та, відповідно, відкриває виконавче провадження за місцем проживання, перебування, роботи боржника, яким м.Київ або у разі наявності майна боржника, місцем знаходження якого є м.Київ.
Судом встановлено, що позивач є власником рахунку № НОМЕР_3 , відкритого в АТ «БАНК ФОРВАРД», який розташований за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, будинок 105, що підтверджується довідкою АТ «БАНК ФОРВАРД» від 29.05.2020 року б/н (а.с.46), де зазначено залишок власних коштів клієнта ОСОБА_1 0,7 грн.
Крім того, до заяви про примусове виконання рішення, було додано оригінал виписки по рахунку, з якою вбачається, що на рахунку № НОМЕР_3 , який належить боржнику, станом на 28.05.2020 наявні кошти в розмірі 0,71 гривня (а.с.47).
Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Згідно статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) та безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).
Надані АТ «БАНК ФОРВАРД» до відповідача документи разом із заявою про відкриття виконавчого провадження підтверджують наявність на рахунку, відкритому на ім'я позивача його грошових коштів.
За таких обставин суд приходить до висновку, що стягувачем до відповідача подано документи, які підтверджують, що майно боржника (грошові кошти на рахунках в банках або інших фінансових установах) знаходиться в межах виконавчого округу приватного виконавця Павелків Т.Л.
Таким чином суд доходить висновку про відсутність порушення положень законодавства підчас відкриття відповідачем виконавчого провадження на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження від 05.06.2020 ВП № 62280764.
При цьому, суд ставиться критично до доводів представника позивача щодо:
- того, що відповідачем під час прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження допущено порушення, так як згідно меморіального ордеру №1173730 авансовий внесок відповідачу було сплачено АТ «БАНК ФОРВАРД» по клієнту ОСОБА_1 ще 21.04.2020 року (а.с.60), оскільки згідно норм Закону України «Про виконавче провадження» авансовий внесок сплачується перед зверненням до приватного виконавця із заявою про примусове виконання рішення;
- дати складання заяви про відкриття виконавчого провадження АТ «БАНК ФОРВАРД» 29.05.2020 року, оскільки на ній наявний вхідний штамп відповідача від 05.06.2020 року;
- того, що виписка по рахунку сформована пізніше, ніж було відкрито виконавче провадження, оскільки з відповіді на запит відповідача №81195798 від 05.06.2020 року до Державної фіскальної служби України (а.с.69), який створений у ВП №62280764 вбачається, що незважаючи на зазначений час створення такого запиту « 13:42» відповідь на нього була отримана відповідачем 05.06.2020 року о 03:00 год., тобто на десять годин раніше ніж створено сам запит, з чого суд доходить висновку про некоректність відображення часу у АСВП.
При цьому, АТ «БАНК ФОРВАРД» до своєї заяви окрім виписки по рахунку позивача надав також довідку АТ «БАНК ФОРВАРД» від 29.05.2020 року б/н, в якій зазначено про наявність на картковому рахунку позивача в АТ «БАНК ФОРВАРД» у м.Київ особистих коштів в розмірі 0,71 грн.
Суд погоджується з посиланням представника позивача, що неотримання ОСОБА_1 постанов відповідача, прийнятих у ВП №62280764 є порушенням Закону України «Про виконавче провадження», однак таке порушення саме по собі не свідчить про протиправність оскаржуваної постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни від 05.03.2020 року про відкриття виконавчого провадження №62280764.
Відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, ч.2 ст.2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного, позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.205, 241-246, 250, 255, 287, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни про визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни від 05.03.2020 року про відкриття виконавчого провадження №62280764 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ).
Відповідач - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяна Леонідівна (вул.Златоустівська, 55, оф.61-62, м.Київ, 01135).
Третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - акціонерне товариство «БАНК ФОРВАРД» (вул.Саксаганського, буд.105, м.Київ, 01032, код ЄДРПОУ 34186061).
Суддя О.А. Вовченко
.