16 лютого 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/2438/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 )
до Головного управління Державної податкової служби України у Кіровоградській області ( адреса: вул. Велика Перспективна, 55, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25006)
про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та зобов'язання вчинити дії.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби України у Кіровоградській області (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04 листопада 2019 року №Ф-107319-51У Головного управління ДПС у Кіровоградській області;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Кіровоградській області виключити ОСОБА_1 з облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника податків.
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року відкрите провадження у відповідній адміністративній справі; справу вирішено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
06 липня 2020 року суддею винесено ухвалу про забезпечення адміністративного позову за заявою ОСОБА_1 , якою зупинено дію вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04 листопада 2019 року №Ф-107319-51У Головного управління ДПС у Кіровоградській області до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №340/2337/20 та зупинено стягнення на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04 листопада 2019 року №Ф-107319-51У Головного управління ДПС у Кіровоградській області до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №340/2337/20 (а.с.45-46).
В обгрунтування позовних вимог позивачка вказує, що у статусі фізичної особи-підприємця ніколи не перебувала та не була платником єдиного соціального внеску, завжди працювала найманим працівником; відрахування зі сплати єдиного внеску завжди здійснювались роботодавцем. Про це ОСОБА_1 вже повідомляла відповідача при оскарженні попередньої вимоги, яку було скасовано за наслідками адміністративного оскарження. Натомість, 04 листопада 2019 року Головним управлінням Державної податкової служби у Кіровоградській області вдруге протиправно винесено вимогу про сплату ФОП ОСОБА_1 недоїмки по єдиному соціальному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 26539,26.
Відповідач позовних вимог не визнав; у відзиві на позовну заяву представник відповідача перелічила правові підстави сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями та послалась на те, що в інформаційній системі органу доходів і зборів ОСОБА_1 обліковується як фізична особа-підприємець (а.с.49-50).
Представник позивача подав до суду письмову відповідь на відзив, у якому наголосив, що ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» не здійснює підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець та відповідний запис про неї у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутній(а.с.66-67).
Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи, додані до них документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
09 листопада 2019 року ГУ ДПС в Кіровоградській області складена податкова вимога, якою ФОП ОСОБА_1 нараховано 15819,54 грн недоїмки зі сплати єдиного внеску.
Позивачка оскаржила таку вимогу в адміністративному порядку, посилаючись на те, що не є та ніколи не була фізичною особою-підприємцем, відомості про реєстрацію її як ФОП відсутні у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а тому вона не є платником ЄСВ у розумінні пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI.
Рішенням Державної фіскальної служби від 11 березня 2019 року №11317/6/99-99-11-05-0715 скаргу ОСОБА_1 задоволено: вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09 листопада 2018 року №Ф-107319-51 ГУ ДФС у Кіровоградській області скасовано та відкликано з дня прийняття даного рішення, а ГУ ДФС в Кіровоградській області зобов'язано привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів платника та дані інтегрованої картки платника податків.
Однак, 04 листопада 2019 року ГУ ДПС у Кіровоградській області винесено податкову вимогу №Ф-107319-51, якою ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нараховано недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 26539,26 грн.
Так, заявлену до сплати суму складають зобов'язання з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нараховані позивачці за 2017-2019 роки як фізичній особі-підприємцю (у розмірі, не меншому мінімального страхового внеску на місяць).
Позивачка, так само наголошуючи, що не зареєстрована як фізична особа-підприємець та не є платником єдиного внеску, оскаржила таку вимогу в адміністративному порядку.
Проте цього разу ДПС України відмовило ОСОБА_1 у задоволенні такої скарги, мотивуючи це тим, що оскаржена нею вимога наразі є узгодженою та передана для виконання до Державної виконавчої служби (а.с.16-18).
Так, постановою від 08 квітня 2020 року ВП №61754043 відкрите виконавче провадження з примусового виконання вимоги Ф-107319-51 від 04 листопада 2019 року.
Вказані обставини передували зверненню позивачки до суду з відповідним адміністративним позовом.
Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник щодо наявності у ОСОБА_1 статусу фізичної особи-підприємця - платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) і, як наслідок, наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період 2017-2019 роки відповідно до оскаржуваної вимоги.
Так, пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкції №449).
Абзацом другим пункту 2 розділу VI Інструкції № 449 установлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн. (абзаци перший - третій, одинадцятий пункту 3 розділу VI Інструкції № 449).
Судом встановлено, що згідно інформаційної системи органу доходів та зборів ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 31 серпня 2000 року.
Цей факт обумовив нарахування позивачці ЄСВ на суму 26539, 26 грн. за період 2017-2019 років.
Натомість у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі також - ЄДР) відсутній запис щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), що на думку позивачки, спростовує наявність у неї статусу фізичної особи-підприємця - платника єдиного внеску.
За таких умов суду належить врахувати позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 01 липня 2020 року у справі № 260/81/19.
Так, відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Згідно із частиною другою статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Частиною першою статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
01 липня 2004 року набрав чинності Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" від 15 травня 2003 року № 755-IV (далі - Закон №755-IV, у первинній редакції), яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Відповідно до частини першої статті 42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).
03 березня 2011 року набрав чинності Закон № 2390-VI, яким було внесено зміни до Закону № 755-IV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року № 1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон № 1155-VII).
Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
До того ж Законом № 1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI.
Основною метою Закону № 1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.
Для досягнення цієї мети Законом № 1155-VII внесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання», які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.
У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).
За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43).
Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Відтак, існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
При цьому застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справі «Серков проти України», оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов'язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що наявність у податкового органу відомостей про реєстрацію ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця 31 серпня 2000 року, за умови відсутності відповідного запису у Єдиному державному реєстрі, виключає можливість формальної та фактичної участі позивачки у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у статусі фізичної особи-підприємця.
Інших доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності у спірний період відповідачем до матеріалів справи не надано.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимогою №Ф-107319-51 від 04 листопада 2019 року позивачці безпідставно нараховано недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 26539, 26 грн як платнику єдиного внеску- фізичній особі-підприємцю. Відтак, вказана вимога є протиправною та підягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління ДПС у Кіровоградській області виключити ОСОБА_1 з облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника податків, суд зазначає таке.
Аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції, ЄСПЛ вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:
- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 6 вересня 2005 року у справі "Гурепка проти України", п. 59);
- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі "Кудла проти Польщі", п. 158; рішення від 16 серпня 2013 року у справі "Гарнага проти України", п. 29).
На думку суду, безпідставне систематичне винесення контролюючим органом вимог про сплату боргу (недоїмки) та направлення їх позивачці змушує її постійно вживати активних заходів щодо захисту своїх порушених прав та інтересів, що вимагає додаткових затрат часу, пов'язаних з підготовкою скарг на рішення контролюючого органу та матеріальних витрат, пов'язаних із сплатою судового збору, відправкою поштової кореспонденції тощо.
Відповідно до пункту 11.18 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 22.04.2014 №462), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.12.2011 за №1562/20300, зняття з обліку самозайнятих фізичних осіб як платників податків у контролюючих органах здійснюється у такому порядку: 1) підставою для зняття фізичної особи-підприємця з обліку у відповідному контролюючому органі є відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням, або за судовим рішенням, або у разі її смерті, або оголошення її померлою, або визнання її безвісно відсутньою, а також відомості відповідної реєстраційної картки.
Дата зняття з обліку фізичної особи-підприємця відповідає даті отримання відомостей про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Дані про зняття з обліку платника податків фіксуються в журналі за формою №6-ОПП. Номер зняття з обліку відповідає номеру відповідного запису в журналі за формою №6-ОПП.
Дані про зняття з обліку фізичної особи-підприємця передаються контролюючим органом за основним місцем обліку такого платника податків до Єдиного державного реєстру із зазначенням: дати та номера запису про зняття з обліку, назви та ідентифікаційного коду контролюючого органу, у якому платника податків знято з обліку.
Згідно пункту 9 графи 1 розділу ІI Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 07.04.2016 №422, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.05.2016 за №751/28881, ІКП закриваються структурним підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень, у разі проведення заходів щодо зняття з обліку платників в органах ДФС у зв'язку з припиненням платника податків або відсутністю за неосновним місцем обліку об'єктів оподаткування або об'єктів, пов'язаних з оподаткуванням.
Заходи щодо зняття з обліку платників в органах ДФС у зв'язку з припиненням платника податків проводяться відповідно до порядку обліку платників податків і зборів та порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
За результатами проведення відповідних заходів у зв'язку з ліквідацією або реорганізацією платника податків орган ДФС за основним місцем обліку формує відомості про відсутність (наявність) заборгованості зі сплати податків і зборів та відомості про відсутність (наявність) заборгованості зі сплати єдиного внеску.
Підрозділ, який здійснює облік платежів та інших надходжень, за основним та неосновним місцем обліку закриває ІКП не пізніше наступного робочого дня після формування відомостей в частині тих податків і зборів, щодо яких відсутня заборгованість на відповідній території, та відомостей з відміткою про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску.
Дата зняття з обліку відповідає даті закриття останньої ІКП або даті отримання повідомлення державного реєстратора про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи у разі, якщо на момент отримання такого повідомлення були закриті всі ІКП.
Зміст наведених положень Порядку обліку платників податків і зборів та Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в контексті обраного позивачем способу захисту, дає підстави для висновку, що належним способом захисту порушених прав та інтересів позивача буде зняття з податкового обліку ОСОБА_1 (як ФОП) та закриття інтегрованої картки платника - ФОП ОСОБА_1 по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з одночасним формуванням відомостей про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску, з огляду на протиправне нарахування контролюючим органом єдиного внеску позивачу, що встановлено судовим рішенням та рішенням Державної фіскальної служби України за результатами розгляду скарги позивача на вимоги контролюючого органу про сплату боргу (недоїмки), та з метою недопущення подальшого порушення прав, свобод і інтересів позивача.
Судові витрати у справі (судовий збір в сумі 840,00 грн) належить розподілити відповідно до частин першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, присудивши їх ОСОБА_1 з бюджетних асигнувань відповідача.
З огляду на зазначене, керуючись статтями 77, 78, 139, 241, 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної податкової служби України у Кіровоградській області (адреса: вул. Велика Перспективна, 55, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25006) про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04 листопада 2019 року №Ф-107319-51У Головного управління ДПС у Кіровоградській області, якою ФОП ОСОБА_1 нараховано недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 26539,26 грн.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Кіровоградській області зняти з податкового обліку ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) як фізичну особу-підприємця.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Кіровоградській області закрити інтегровану картку платника - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з одночасним формуванням відомостей про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску.
Стягнути з Головного управління ДПС у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 43142606) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 840,00 грн (вісімсот сорок гривень нуль копійок).
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд (а у разі початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - безпосередньо до суду апеляційної інстанції).
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.В. Кравчук