17 лютого 2021 року м. Київ справа №320/4700/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту 4 протоколу та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати пункт 4 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 7 лютого 2020 року №16, яким відмовлено позивачу в призначені та виплаті одноразової грошової допомоги;
- зобов'язати відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, у якому встановлено другу групу інвалідності, з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 23 грудня 2019 р. позивачу встановлено 2 групу інвалідності, причина інвалідності: травма, пов'язана із захистом Батьківщини. Тому позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням групи інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини. Проте, протоколом засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 7 лютого 2020 року №16 йому відмовлено у такій виплати. Вважає, що твердження відповідача про відсутність правових підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги, у зв'язку зі спливом дворічного строку після первинного встановлення йому інвалідності є помилковим.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 9 червня 2020 р. відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання. Вказаною ухвалою суду встановлено відповідачу десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
21 липня 2020 р. від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. Стверджує, що норми законодавства прямо забороняють приймати рішення про призначення одноразової грошової допомоги та виплачувати її з урахуванням раніше виплаченої суми, так як у позивача змінено та встановлено більший ступінь втрати працездатності у зв'язку із тією ж травмою (захворюванням) через тривалий час - більше ніж через два роки.
Крім того, у відзиві заявлено клопотання про розгляд даної справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 р. у задоволенні клопотання Міністерства оборони України про розгляд справи в судовому засіданні відмовлено.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 виданим Білоцерківським МВ № 1 ГУМВС України 16 січня 2004 р.
Відповідно до довідки від 26 грудня 2019 р. № 03К/321 позивач брав безпосередню участь у бойових діях в АТО в період з 1 травня 2014 р. по 8 серпня 2014 р.; з 14 листопада 2014 р. по 23 грудня 2014 р.; з 15 січня 2015 р. по 13 березня 2015 р.; з 19 травня 2016 р. по 24 червня 2016 р.; з 11 жовтня 2016 р. по 18 травня 2017 р. та з 3 вересня 2017 р. по 31 жовтня 2017 р. в частині в/ч НОМЕР_2 (А-2167); ООС в період з 28 травня 2018 р. по 17 липня 2018 р.; з 3 вересня 2018 р. по 11 вересня 2018 р.; з 23 вересня 2018 р. по 25 жовтня 2018 р.; з 10 листопада 2018 р. по 14 листопада 2018 р.; з 21 листопада 2018 р. по 23 грудня 2018 р. та з 18 січня 2019 р. по 20 січня 2019 р. у складі в/ч НОМЕР_3 .
Згідно з посвідченням серії НОМЕР_4 від 26 травня 2015 р. позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної ВЛК по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №87 від 12 січня 2016 р. травма, контузія та поранення позивача пов'язані із захистом Батьківщини.
Згідно з довідкою №0005750 від 5 квітня 2016 р. ступінь втрати професійної працездатності позивача у відсотках становить 20%, причиною втрати професійної працездатності стала травма, контузія та поранення, пов'язане із захистом Батьківщини.
При цьому медичному обстеженні позивача ступінь інвалідності не визначалася.
Позивачу виплачена допомога у зв'язку із встановленням йому 20% втрати працездатності у розмірі 19292 грн. 00 коп.
Довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ №0089218 від 24 грудня 2019 р. первинним оглядом позивачу встановлено 2 групу інвалідності з 23 грудня 2019 р. та встановленою її до 23 грудня 2021 р. Причина інвалідності: травма, пов'язана із захистом Батьківщини.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_5 , виданого 26 грудня 2019 р., позивач є інвалідом 2 групи.
24 грудня 2019 р. позивач вернувся із заявою до відповідача про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із ІІ групою інвалідності, травма пов'язана із захистом Батьківщини.
7 лютого 2020 р. комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийняла рішення, оформлене протоколом №16, про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.
Зазначила, що згідно з пунктом 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, у разі зміни групи інвалідності, доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Заявнику групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності.
У протоколі зазначено, що заявлену групу інвалідності встановлено у понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності. Відповідно до пункту 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1317, критеріями для встановлення інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності. Стверджує, що ступінь втрати здоров'я визначається у відсотках втрати працездатності (групи інвалідності). Ураховуючи, що між первинною втратою працездатності, яка визначалась у відсотках, та втратою працездатності у вигляді встановлення ІІ групи інвалідності пройшов термін понад 2 роки, немає підстав для призначення одноразової грошової допомоги.
Не погоджуючись з прийняти рішенням, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини в межах даної справи регулюються Конституцією України, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) від 20 грудня 1991 р. №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. №975 (далі - Порядок №975).
Частиною 1 ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Частиною 2 статті 16 Закону №2011-XII встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Пунктом "б" ч. 1 ст. 16-2 Закону №2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Частинами 2, 4 ст. 16-3 Закону №2011-XII передбачено, що у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам. Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Стаття 16 Закону України №2011-ХІІ визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а стаття 16-3 Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, строків же реалізації права на одноразову грошову допомогу не передбачено, ані цим Законом, ані іншими нормативно-правовими актами.
В силу ч. 9 ст. 16-3 Закону №2011-XII порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до вимог ч. 2 п. 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно з вимогами п. 8 Порядку №975 якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
У подальшому Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII у Законі №2011-XIІ п. 4 ст. 16-3 доповнено абз. 2 наступного змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".
Із аналізу наведених норм слідує, що законодавством України передбачено право військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або відсотку втрати працездатності.
Наведені положення норми ст. 16-3 Закону №2011-XII застосовуються при вирішення питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи (меншого відсотка втрати працездатності) та розміром одноразової грошової допомоги яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи (більшого відсотка втрати працездатності).
У свою чергу, ст. 16 Закону №2011-ХІІ визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а ст. 16-3 Закону №2011-XII визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Аналізуючи наведене положення та підставу для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, суд дійшов висновку про те, що обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги поширюється винятково на випадки, коли під час повторного огляду у понад дворічний строк:
- змінилася група інвалідності після первинного встановлення інвалідності, або
- змінився відсоток ступеня втрати працездатності без встановлення групи інвалідності.
Таким чином, вказані випадки є самостійними та не можуть поєднуватися (інакше кажучи, вони поширюються лише на випадки або зміни групи інвалідності, або зміни відсотка ступеня втрати працездатності).
Разом з тим, суд зазначає, що абз. 2 п. 4 ст. 16-3 Закону №2011-XIІ не містить часових обмежень для випадків коли після первинного встановлення часткової втрати працездатності особі вперше встановлюється інвалідність. Первинне встановлення інвалідності є окремими випадком, який дає право на виплату окремого виду допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності.
Судом встановлено, що позивачу відповідно до довідки №0005750 від 5 квітня 2016 р. ступінь втрати професійної працездатності у відсотках встановлено 20%, причиною втрати професійної працездатності стала травма, контузія та поранення, пов'язане із захистом Батьківщини, без встановлення інвалідності.
Довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ №0089218 від 24 грудня 2019 р. первинним оглядом позивачу встановлено 2 групу інвалідності з 23 грудня 2019 р.
Також, суд зазначає, що на момент первинного встановлення позивачу часткової втрати працездатності - 5 квітня 2016 р. - ні Закон №2011-ХІІ, ні Постанова №975 не містили норми, яка б встановлювала строк реалізації права на одноразову грошову допомогу при подальшому встановленні особі інвалідності за наслідками повторного медичного огляду.
За таких обставин суд вважає, що оскільки позивачу встановлена 2 група інвалідності у зв'язку з травмою, контузією та пораненням, яке пов'язане із захистом Батьківщини з 23 грудня 2019 р. вперше при первинному огляді, то обмеження, передбачене п.8 Порядку № 975 та ст. 16-3 Закону № 2011-XII, щодо нього не застосовується.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20 березня 2018 р. по справі №295/3091/17, від 21 червня 2018 р. по справі №760/11440/17, від 30 вересня 2019 р. по справі №825/1380/18.
Так, Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2019 року у справі №825/1380/18, оцінюючи аналогічні правовідносини, дійшов висновку про те, що з урахуванням обставин справи позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням відповідної групи інвалідності.
Отже, посилання відповідача на те, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги з підстав, визначених у абз. 2 п.4 ст.16-3 Закону № 2011-ХІІ та п.8 Порядку №975, є помилковими та безпідставними.
Вирішуючи питання щодо зобов'язання відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому 2 групи інвалідності суд бере до уваги таке.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 7 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Отже, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Суд наголошує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Отже, суд повинен відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Враховуючи те, що у ході судового розгляду було визнано протиправною відмову у призначенні та виплаті позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому 2 групи інвалідності, єдиними підставами щодо відмови слугувало спростоване у ході судового розгляду твердження відповідача, що між датою первинної втрати працездатності, яка визначалась у відсотках, та встановленням 2 групи інвалідності пройшов термін понад два роки, а інших підстав для відмови відповідачем не зазначено і не встановлено, то суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача в обраний ним спосіб судового захисту, який є належним та дієвим в межах спірних правовідносин.
Вказана позиція суду ґрунтується на висновках Верховного Суду, викладених у постанові від 28 листопада 2019 року у справі № 2340/3933/18.
Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо зобов'язання відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2019 року, з урахуванням раніше виплачених позивачу сум такої допомоги.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем протиправно було відмовлено у призначені та виплати одноразової грошової допомоги у належному розмірі, отже порушено права позивача та не дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.
Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.
Наведене свідчить, що дії відповідача були протиправними. Право позивача на отримання вказаної допомоги порушено. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати пункт 4 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 7 лютого 2020 року №16, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначені та виплаті одноразової грошової допомоги.
Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, у якому ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Відповідно до пункту 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_6 .
Відповідач - Міністерство оборони України, адреса: Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ - 00034022.
Суддя Журавель В.О.
Дата складення рішення суду 17 лютого 2021 року