11 лютого 2021 року м. Ужгород№ 260/4460/20
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гебеш С.А.
при секретарі судових засідань - Жирош С.Ю.
та осіб, які беруть участь у справі:
позивач - не з'явилася;
представник відповідача - Костан О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою Головного управління Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування наказу, а саме визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатські області № 421-УБД від 23 вересня 2020 року про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.
Позовні вимоги мотивовані тим, що звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності розташованої на території Закарпатської області Мукачівського район в адміністративно-територіальних межах Кальницької сільської ради. 31 липня 2020 року відповідач наказом № 77-УБД надав дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо ділянки 2122783400:06:000:0221. В той же час, вказаним наказом було надано дозвіл не на 2 га, як було вказано у клопотанні, а лише на 1 га. без жодних обґрунтувань, тоді як згідно з інформацією на Публічно-кадастровій карті України були наявні вільні земельні ділянки, навіть окрім земельної ділянки кадастровий номер 2122783400:06:0000:0181. Враховуючи, що дозвіл на розробку проекту землеустрою отримав лише на 1 га та реалізовуючи своє право на отримання земельної ділянки згідно ст. 121 ЗК України, звернувся 17 серпня 2020 року до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки державної власності у приватну, розташованої в адміністративно-територіальних межах Кальницької сільської ради за межами населених пунктів орієнтовною площею 1 га для ведення особистого селянського господарства. В клопотанні засвідчив, що вже частково використав своє право. 23 вересня 2020 року отримав наказ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою. Вказує на те, що у вищевказаному наказі не зазначено причин такої відмови. Вважає оскаржуваний наказ протиправним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.
Позивач, будучи належним чином повідомлений про день, час та місце судового розгляду даної справи у судове засідання не з'явився, однак подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача в судовому засіданні, проти задоволення позову заперечив та просила суд відмовити в задоволенні позову, з мотивів викладених у письмових запереченнях. Заперечуючи проти позову вказав на те, що за результатами розгляду клопотання від 17 серпня 2020 року позивача враховуючи, що гр. ОСОБА_1 видано наказ від 31 липня 2020 року № 77-УБД "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність", відповідачем прийнято відповідний наказ про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, а тому діяло в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Заслухавши думку представника відповідача, розглянувши подані сторонами документи, матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Як встановлено судом в ході розгляду адміністративної справи, позивач 16 травня 2020 року звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності розташованої в адміністративно-територіальних межах Кальницької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області.
У вищевказаному клопотанні зазначені дві вільні земельні ділянки, що межують одна з одною: ділянка за кадастровим номером 2122783400:06:000:0221 та ділянка 2122783400:06:000:01814.
31 липня 2020 року Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області позивачу ОСОБА_1 наказом № 77-УБД надало дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо ділянки 2122783400:06:000:0221.
Враховуючи, що дозвіл на розробку проекту землеустрою позивач отримав лише 1 га та реалізовуючи своє право на отримання земельної ділянки згідно ст. 121 ЗК України, позивач 17 серпня 2020 року звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки державної власності у приватну, розташованої в адміністративно-територіальних межах Кальницької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області за межами населених пунктів, орієнтовною площею 1 га для ведення особистого селянського господарства.
У вказаному клопотанні позивач вказав на те, що частково використав своє право на безоплатне отримання земельної ділянки.
23 вересня 2020 року відповідач виніс наказ № 421-УБД, яким відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, який і став предметом розгляду даної адміністративної справи.
Земельні відносини в Україні відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Згідно з частиною 2 статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Повноваження органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122, 123 ЗК України.
Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 7 статті 118 ЗК України).
Аналіз наведених приписів свідчить про те, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність може бути невідповідність місця розташування об'єкта (земельної ділянки) наведеним вище вимогам.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, чітко передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно позиції Верховного суду у справах № 21-358а13, № 806/3787/13-а отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Відтак, формальні підстави в не наданні дозволу свідчать про зловживання своїм обов'язком відповідача надати такий дозвіл у відповідності до вимог закону, чим порушуються права позивача, гарантовані Конституцією України.
Відмова у наданні дозволу з інших підстав не допускається.
З аналізу вказаних положень законодавства, перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним.
Суд зазначає, що відповідач обґрунтовуючи відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,00 га. для ведення особистого селянського господарства, із земель сільськогосподарського призначення, що розташовані за межами населених пунктів на території Кальницької сільської ради посилається лише на те, що позивачу вже 31 липня 2020 року видано наказ "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1 га, тобто без зазначення жодної причини для такої відмови, що не відповідає вимогам ч. 7 ст. 118 ЗК України, щодо вмотивованого рішення про відмову у наданні такого дозволу.
Виходячи з аналізу зазначених норм, суд приходить до висновку, що будь-який громадянин України, незалежно від місця реєстрації або проживання, має право звернутись до уповноваженого органу із заявою та визначеними законодавством документами щодо надання йому дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (ст. 121 ЗК України).
Проте, наведені відповідачем підстави відмови, викладені у наказі від 23 вересня 2020 року не передбачені статтею 118 Земельного кодексу України, оскільки перелік законних підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Суд зазначає, що оскаржуваний наказ є невмотивованим та не містить посилання на норми законодавства, що свідчить про формальний розгляд заяви позивача і не узгоджується з нормами ч. 7 ст. 118 ЗК України.
Суд звертає увагу на особливу важливість принципу "належного урядування", який виокремлює Європейський суд з прав людини. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії", п. 120, "Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", п. 51, від 15.09.2009).
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії", п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).
В рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Рисовський проти України" (Заява N 29979/04 пп.70,71) суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (п.70 рішення).
Враховуючи вищевказане, суд приходить до висновку про протиправність на необґрунтованість оскаржуваного наказу.
Окрім наведеного вище, суд також вважає за необхідне звернути увагу відповідача і на те, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі N 545/808/17.
Крім того, суд акцентує увагу на тому, що відповідно до статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України; затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі N 815/5987/14 та Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі N 545/808/17.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, враховуючи принципи адміністративного судочинства та з огляду на положення ч. 2 ст. 77 КАС України, обов'язок доказування покладається в даному випадку на відповідача. Відповідачем не доведено правомірності винесення оскаржуваного наказу, а отже позовні вимоги щодо визнання його протиправним та скасування відповідають вимогам закону та обставинам справи, що підтверджено дослідженими судом належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані, в зв'язку з чим позов підлягає до задоволення.
Згідно з ч. 1ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджено квитанцією від 10 грудня 2020 року № ПН215600426655.
Відповідні судові витрати належить компенсувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ - 39766716) № 421-УБД від 23 вересня 2020 року про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ - 39766716) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН - НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок грн. вісімдесят коп.), що сплачений відповідно до квитанції № ПН 215600426655 від 10 грудня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 16 лютого 2021 року.
СуддяС.А. Гебеш