15 лютого 2021 рокум. Ужгород№ 260/4616/20
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Дору Ю.Ю.
при секретарі судових засідань - Завидняк А.В.
та осіб, що беруть участь у справі:
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - Повідайчик О.І.
представника відповідача 1 - не з'явився;
відповідача 2 - Понзель І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Воловецької районної державної адміністрації, Виконуючого обов'язки голови Воловецької районної державної адміністрації Понзель Івана Михайловича про визнання дій протиправними, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Воловецької районної державної адміністрації, Виконуючого обов'язки голови Воловецької районної державної адміністрації Понзель Івана Михайловича згідно якого просив суд: 1. Визнати протиправними дії відповідачів щодо відмови в поновленні ОСОБА_1 на посаді керівника апарату Воловецької районної державної адміністрації; 2.Поновити ОСОБА_1 на посаді керівника апарату Воловецької районної державної адміністрації з 11.12.2020;3.Стягнути з Воловецької районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за період з 11.12.2020 і до моменту поновлення його на посаді керівника апарату Воловецької районної державної адміністрації;4.Стягнути з Воловецької районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 суму нанесеної моральної шкоди в розмірі 645 900,00 грн.5.Стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що в 2015 році позивач був обраний депутатом Воловецької районної ради, а рішенням І сесії VIII скликання вказаного органу місцевого самоврядування від 08.12.2015 обраний заступником голови цієї ради. Згідно з приписами ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» у разі обрання депутата місцевої ради на виборну посаду у раді, на якій він працює на постійній основі, трудовий договір з ним за попереднім місцем роботи припиняється відповідно до законодавства з врахуванням викладених норм 08 грудня 2015 року розпорядженням голови Воловецької РДА від 08.12.2015 № 67-р ОСОБА_1 було звільнено з посади керівника апарату у зв'язку з обранням на виборну посаду у Воловецьку районну раду на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП України. 10 грудня 2020 року закінчились повноваження позивача як депутата районної ради, відтак він був звільнений з посади заступника голови Воловецької районної ради у зв'язку з закінченням повноважень. Цього ж дня ОСОБА_1 подав в.о. голови Воловецької РДА Понзелю І.М. заяву про поновлення на посаді керівника апарату РДА, до якої додав копію розпорядження від 10.12.2020. Листом від 11.12.2020 №1681/02-31 за підписом в.о. голови Воловецької РДА Понзеля І.М. позивачу було відмовлено в поновленні на посаді через те, що таку займає інший працівник, який в 2018 році був призначений на цю посаду безстроково.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Позивач та його представник в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримали та просили суд даний адміністративний позов задовольнити повністю з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
Представник Воловецької районної державної адміністрації в підготовчому судовому засіданні проти задоволення даного позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, посилаючись на те, що 10 грудня 2020 року позивач ОСОБА_1 подав в.о. голови Воловецької РДА Понзелю І.М. заяву про поновлення на посаді керівника апарату РДА, до якої додав копію розпорядження від 10.12.2020 року. Листом від 11.12.2020 року №1681/02-31 за підписом в.о. голови Воловецької РДА Понзеля І.М. позивачу було відмовлено в поновленні на посаді через те, що таку займає інший працівник, який з 24.01.2018 році був призначений на цю посаду безстроково у зв'язку із переведенням.
Працівник, який зараз обіймає посаду, на яку претендує повернутись позивач, не може бути звільнений з ініціативи районної ради в порядку п. 6 ст. 40 Кодексу Законів про працю України чи з інших підстав з мотиву повернення на посаду позивача. Таким чином, відсутня можливість поворотного надання позивачу попередньої посади, що підтверджується правовою позицією Верховного Суду України, який не визнає можливості припинення трудового договору з працівником за мотивами повернення на попередню роботу після закінчення повноважень за виборною посадою особи, котра раніше звільнилася з цієї роботи у зв'язку з обранням на таку посаду, якщо тільки працівника не було прийнято на строк повноважень цієї особи на виборній посаді. Рівноцінні посади у апараті районної державної адміністрації відсутні, у зв'язку із чим відповідач зазначив, що такий діяв в межах та спосіб встановлений чинним законодавством.
Будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду в судове засідання не з'явився, однак неявку в судове засідання пояснив свої звільненням із займаної раніше посади.
Відповідач - Виконуючий обов'язки голови Воловецької районної державної адміністрації Понзель Іван Михайлович проти задоволення даного адміністративного позову також заперечив, оскільки такий діяв в межах та спосіб встановлений чинним законодавством, а поновлення на раніше займаній посаді ОСОБА_1 призведе до порушення права на працю ОСОБА_2 , який призначений на посаду керівника апарату Воловецької районної державної адміністрації безстроково.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку наступного висновку.
Як встановлено судом в ході судового розгляду та вбачається із матеріалів даної адміністративної справи, в 2015 році позивач був обраний депутатом Воловецької районної ради, а рішенням І сесії VIII скликання вказаного органу місцевого самоврядування від 08.12.2015 обраний заступником голови цієї ради.
08 грудня 2015 року розпорядженням голови Воловецької РДА від 08.12.2015 року № 67-р ОСОБА_1 було звільнено з посади керівника апарату у зв'язку з обранням на виборну посаду у Воловецьку районну раду на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП України (а.с.48).
10 грудня 2020 року закінчились повноваження позивача як депутата районної ради, відтак він був звільнений з посади заступника голови Воловецької районної ради у зв'язку з закінченням повноважень.
10 грудня 2020 року ОСОБА_1 подав в.о. голови Воловецької РДА Понзелю І.М. заяву про поновлення на посаді керівника апарату РДА, до якої додав копію розпорядження від 10.12.2020 року(а.с.10).
Листом від 11.12.2020 №1681/02-31 за підписом в.о. голови Воловецької РДА Понзеля І.М. позивачу було відмовлено в поновленні на посаді через те, що таку займає інший працівник, який в 2018 році був призначений на цю посаду безстроково, а рівноцінні посади у апараті районної державної адміністрації відсутні.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного конституційного права на працю.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус депутата сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради, гарантії депутатської діяльності визначено в Законі України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11 липня 2002 року №93-IV (далі - Закон №93-IV).
Відповідно до частин першої, другої статті 6 Закону №93-IV депутат місцевої ради здійснює свої повноваження, не пориваючи з виробничою або службовою діяльністю. Депутат місцевої ради, обраний секретарем сільської, селищної, міської ради, головою, заступником голови районної, обласної, районної у місті ради, працює у відповідній раді на постійній основі і не може суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, у тому числі на громадських засадах (за винятком викладацької, наукової та творчої у позаробочий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток, якщо інше не передбачено законом.
Частиною першою статті 33 Закону №93-IV (у редакції, чинній на момент обрання позивача на виборну посаду) передбачено, що в разі обрання депутата місцевої ради на виборну посаду у раді, на якій він працює на постійній основі, трудовий договір з ним за попереднім місцем роботи припиняється відповідно до законодавства. Обраний на виборну посаду у відповідній раді, на якій він працює на постійній основі, депутат місцевої ради, який перебуває на службі у військових формуваннях чи правоохоронних органах держави, прикомандировується до місцевої ради із залишенням на цій службі.
01 січня 2008 року набрав чинності Закон України від 11 січня 2007 року № 575-V, яким частину першу статті 33 Закону №93-IV доповнено абзацом другим такого змісту: «З працівником, якого прийнято на роботу (посаду), що її виконував (займав) депутат місцевої ради, укладається строковий трудовий договір; цей договір розривається у разі повернення депутата місцевої ради на роботу, але не пізніш як через три місяці після припинення повноважень депутата місцевої ради».
Відповідно до частини другої статті 33 Закону №93-IV депутату місцевої ради, який працював у раді на постійній основі, після закінчення таких повноважень надається попередня робота (посада), а за її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою депутата, на іншому підприємстві, в установі, організації.
У разі неможливості надання відповідної роботи (посади) на період працевлаштування за колишнім депутатом місцевої ради зберігається, але не більше шести місяців, середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді у раді, що виплачується з відповідного місцевого бюджету. У разі, якщо колишній депутат місцевої ради має право на пенсійне забезпечення або йому призначена пенсія за віком, по інвалідності, у зв'язку із втратою годувальника, за вислугу років відповідно до закону, за ним не зберігається середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді в раді.
Час, коли колишній депутат тимчасово не працював у зв'язку з неможливістю надання йому попередньої або рівноцінної роботи (посади) безпосередньо після закінчення строку його повноважень, зараховується, але не більше шести місяців, до страхового стажу і стажу роботи (служби) за спеціальністю, за якою депутат працював до обрання у місцеву раду, де він виконував свої обов'язки на постійній основі.
Згідно з частиною третьою статті 33 Закону №93-IV депутат місцевої ради може бути звільнений з роботи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу від займаної посади, виключений з навчального закладу за умови його попередження в порядку, встановленому законом. Про таке попередження відповідний власник або уповноважений ним орган письмово повідомляє не менш ніж за 15 днів відповідну місцеву раду.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.
Аналіз положень статті 33 Закону №93-IV дає підстави для висновку, що законодавством гарантується право депутата місцевої ради на надання йому, після закінчення його повноважень за виборною посадою, попередньої роботи (посади), а за її відсутності - іншої рівноцінної роботи (посади).
Під відсутністю посади/роботи необхідно розуміти лише об'єктивну неможливість надати депутату місцевої ради, звільненому з виборної посади, попередньої посади через ліквідацію підприємства, установи, організації, її скорочення тощо, а не відсутність вакансії у зв'язку з тим, що посаду, яку до обрання на виборну посаду обіймав депутат місцевої ради, було запропоновано іншій особі.
Якщо посаду, яку обіймав депутат місцевої ради до обрання його на виборну посаду у раді, займає інша особа, трудовий договір з нею, у тому числі укладений безстроково, розривається з підстав, передбачених пунктом 6 частини першої статті 40 КЗпП України, частиною другою статті 33 Закону №93-IV.
Отже, та обставина, що на момент закінчення повноважень позивача як заступника голови Воловецької районної ради Закарпатської області посада, яку він обіймав до обрання на виборну посаду , не є вакантною, не може бути перешкодою для надання йому попередньої посади (роботи).
Суд зазначає, що припущення відповідача про те, що чинне законодавство не гарантує позивачеві як депутату, що був обраний на виборну посаду у відповідній раді, працевлаштування після закінчення строку повноважень на такій посаді суперечать гарантіям, установленим статтею 33 Закону №93-IV.
Гарантія працевлаштування, установлена статтею 33 Закону №93-IV, досягається з однієї сторони - обов'язком роботодавця укладати лише строковий договір з працівником, якого прийнято на роботу (посаду), що її виконував (займав) депутат місцевої ради, обраний на виборну посаду в раді, з іншої - зобов'язанням роботодавця розірвати безстроковий або строковий трудовий договір у зв'язку з необхідністю поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.
Беручи до уваги, що позивач до обрання на посаду заступника голови Воловецької районної ради Закарпатської області працював на посаді керівника апарату Воловецької районної державної адміністрації Закарпатської області, об'єктивних перешкод для надання позивачеві вказаної роботи не існувало, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача про визнання протиправними дій Воловецької районної державної адміністрації та Виконуючого обов'язки голови Воловецької районної державної адміністрації Понзель Івана Михайловича щодо відмови в поновленні ОСОБА_1 на посаді керівника апарату Воловецької районної державної адміністрації та відповідно щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді керівника апарату Воловецької районної державної адміністрації днем 11.12.2020 року.
Зважаючи на вищевикладені обставини, суд приходить до переконання, що позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.
Аналогічна правова позиція щодо спірних правовідносин викладена у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 року у справі № №635/1071/17 (адміністративне провадження №К/9901/4295/18).
Крім цього, згідно із ч. 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Так, у п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Суд встановив, що середньомісячна заробітна плата позивача складає 8541,53 грн., середньоденна - 280,05грн. З урахуванням того, що час вимушеного прогулу позивача становив 44 робочих дні, відтак на його користь з Воловецької районної державної адміністрації підлягає стягненню середній заробіток на суму 12322,20 грн.
Відповідно до п.2 та п.3 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Таким чином, рішення суду в частині поновлення на посаді та виплати середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць (8541,53 грн. )слід допустити до негайного виконання.
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 645 900,00 грн., суд зазначає, що вказана позовна вимога до задоволення не підлягає з огляду на наступне.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Згідно ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Аналіз наведеної норми законодавства вказує, що саме по собі порушення прав особи ще не свідчить про заподіяння їй моральної шкоди, оскільки така шкода повинна мати певний прояв у вигляді, зокрема, фізичних та/або душевних страждань, приниженні честі і гідності тощо, і наявність таких обставин повинна довести особа, яка вважає, що їй заподіяно моральну шкоду.
Зважаючи на наведене вище, оцінивши і проаналізувавши надані позивачем пояснення, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що оскаржуваними діями та бездіяльністю відповідача йому заподіяно моральну шкоду, а саме позивач не надав належних пояснень та будь-яких доказів того, в чому полягає така шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров'я тощо), з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань понесених позивачем, та не доведено причинно-наслідковий зв'язок з предметом позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду у справі №818/1429/17 від 25.04.2019 та у справі №818/1393/17 від 12.11.2019.
Щодо позовної вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 12150,00 грн., то суд зазначає наступне.
Згідно зі ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд встановлено, що 30 грудня 2020 року між позивачем та адвокатом Повідайчик О.І. укладено договір про надання правничої допомоги. Із змісту даного договору вбачається, що детальний перелік послуг, а також розмір та порядок оплати гонорару та фактичних витрат понесених у зв'язку із наданням правової допомоги за Договором може визначатися додотковою угодою до договору.
До позовної заяви надано Додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги від 30.12.2020 року, в якій зазначено, що 1 год. роботи адвоката становить 1350,00 грн., а також додано акт здачі-приймання виконаної роботи згідно вказаного договору на загальний час 9 год*1350,00 грн., тобто всього - 12150,00 грн.
З аналізу статті 134 КАС України випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Суд зазначає, що стаття 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини 5 статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд в додатковій постанові від 12 вересня 2018 року (справа № 810/4749/15), аналізуючи положення статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначив, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Суд зазначає, що при визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі «East/West Allianse Limited» суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою, суд враховує, що вартість послуг правового характеру у розмірі 12150,00 грн., що заявлена до стягнення з відповідача не є співмірною зі складністю справи та обсягом наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).
При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про часткове задоволення витрат на правову допомогу, а саме у сумі 2000,00 грн.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та, відповідно, наявність правових підстав для задоволення позову частково, із зазначених у рішенні підстав.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст.9,14,72-78,90,139,143,242-246,251,255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) до Воловецької районної державної адміністрації (вул. Пушкіна, буд. 8,смт. Воловець,Закарпатська область,89100, код ЄДРПОУ - 04053855), Виконуючого обов'язки голови Воловецької районної державної адміністрації Понзель Іван Михайлович (вул. Пушкіна, буд. 8,смт. Воловець,Закарпатська область,89100) про визнання дій протиправними, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку та моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Воловецької районної державної адміністрації (вул. Пушкіна, буд. 8,смт. Воловець, Закарпатська область,89100, код ЄДРПОУ - 04053855) та Виконуючого обов'язки голови Воловецької районної державної адміністрації Понзель Іван Михайлович Виконуючого обов'язки голови Воловецької районної державної адміністрації Понзель Іван Михайлович (вул. Пушкіна, буд. 8,смт. Воловець,Закарпатська область,89100) щодо відмови в поновленні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) на посаді керівника апарату Воловецької районної державної адміністрації.
Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) на посаді керівника апарату Воловецької районної державної адміністрації днем 11.12.2020 року.
Стягнути з Воловецької районної державної адміністрації (вул. Пушкіна, буд. 8,смт. Воловець, Закарпатська область,89100, код ЄДРПОУ - 04053855) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 12322,20 (дванадцять тисяч триста двадцять дві гривні двадцять копійок) з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді керівника апарату Воловецької районної державної адміністрації та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 8541,53 грн. з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів допустити до негайного виконання.
Стягнути з Воловецької районної державної адміністрації (вул. Пушкіна, буд. 8,смт. Воловець, Закарпатська область,89100, код ЄДРПОУ - 04053855) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) понесені судові витрати на правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.(дві тисячі гривень).
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду виготовлено та підписано судом 17.02.2021 року
СуддяЮ.Ю.Дору