Постанова від 10.02.2021 по справі 904/2104/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.02.2021 року м.Дніпро Справа № 904/2104/19 (910/13541/19)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кузнецова В.О.,

суддів Вечірка І.О., Мороза В.Ф.,

секретар судового засідання Крицька Я.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІСОН ГРУП" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2020 (повне рішення складено 06.10.2020, суддя Владимиренко І.В.) у справі

за позовом публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат", Дніпропетровська область, місто Кам'янське

до товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІСОН ГРУП", м.Київ

про стягнення суми невикористаної попередньої оплати у розмірі 38 447 915,22 грн

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст і підстави позовних вимог

Публічним акціонерним товариством "Дніпровський металургійний комбінат" подано позовну заяву до товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІСОН ГРУП" про стягнення 38 447 915,22 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на неповернення відповідачем попередньої оплати за договором оренди вагонів №12-1997-02 від 19.12.2012.

ІІ. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2020 позов публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат» до товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІСОН ГРУП» про стягнення 38 447 915,22 грн попередньої оплати за договором оренди вагонів №12-1997-02 від 19.12.2012 задоволено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІСОН ГРУП» на користь публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат» 38 447 915,22 грн суми невикористаної попередньої оплати та 576 718,73 грн судового збору.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано посиланням на те, що є безпідставним та неправомірним володіння відповідачем належними позивачу грошовими коштами, за умови відсутності у користуванні останнього майна, орендованого на умовах укладеного договору. Незалежно від підстав вибуття із оренди майна, щодо майбутнього користування яким перераховувалась попередня оплата, вона підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

ІІІ. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи учасників справи

3.1 Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮНІСОН ГРУП", не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Аргументуючи апеляційну скаргу заявник посилається на недоведеність позивачем факту вибуття (виведення) вагонів з оренди. Всупереч умовам п.2.3 договору сторонами не підписувалися акти приймання-передачі вагонів із оренди (150 вагонів) та не узгоджувалися дати прибуття на станцію передачі з оренди. Позивач не вживав ніяких заходів для передачі орендованого майна з оренди згідно договору, більш того, при передачі вагонів третій особі - ПАТ "Українська залізниця" відповідач участі не брав.

Судом невірно встановлено момент у часі, коли позивач мав можливість користуватися напіввагонами. Судом не надано оцінку Пам'яткам про забирання вагонів, які містяться в матеріалах справи, а саме: 150 вагонів передавались ПАТ "Українська залізниця" партіями у період з 19.04.2018 по 28.09.2018. Зазначена обставина, на думку скаржника, є свідченням того, що саме з 28.09.2018 позивач не користувався жодним вагоном згідно з договором оренди через їх передання Укрзалізниці, але не з 16.07.2017.

Скаржник стверджує про відсутність предмету спору, оскільки обов'язок, встановлений п.7.4 договору оренди у відповідача не виник, адже не було здійснено виведення майна з оренди на умовах укладеного правочину, а повернення майна відповідачу і припинення правовідносин з оренди не відбулося.

У додаткових поясненнях відповідач зазначив, що відповідно до положень ст.ст.131,132, ч.1 ст.170 Кримінального процесуального кодексу України арешт майна у кримінальному провадженні застосовується тимчасово й може бути скасований.

За клопотанням відповідача ухвалою слідчого судді від 01.11.2019 арешт напіввагонів був скасований, а тому позивач мав можливість ними користуватись, адже правовідносини за договором оренди вагонів не припинялися та не змінювалися.

3.2 Доводи інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу публічне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний комбінат" просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду залишити без змін.

Позивач звертає увагу апеляційного суду, що відповідачем визнається і неоспорюється факт відсутності у користуванні позивача напіввагонів, що є об'єктом оренди за договором №12-1997-02 від 19.12.2010, на момент звернення із даним позовом.

Обставин справи свідчать про те, що об'єкт оренди вибув із користування позивача поза волею останнього та за межами його відповідальності, а отже слід вважати об'єкт оренди таким, що вибув із оренди позивача, а тому знаходження у відповідача суми перерахованої та невикористаної попередньої оплати є неправомірним, оскільки послуга оренди фактично не надається і в майбутньому не очікується її надання за даним договором, що зумовлює підстави для повернення даної суми коштів позивачу.

Фактичне припинення використання орендованого майна відбулось саме у зв'язку із накладенням на нього арешту і, зокрема, заборони його використання, про що позивачу стало відомо після затримки вагонів, а отже з цього моменту послуги оренди позивачем не отримувались.

Відповідач проігнорував умову п.7.4 договору, яка визначає, що орендодавець зобов'язаний протягом трьох банківських днів з моменту повного виведення вагонів з оренди, повернути орендатору у повному обсязі суму невикористаної попередньої оплати за оренду вагонів.

Щодо способу захисту порушеного права, який заявлено позивачем, а саме стягнення суми невикористаної попередньої оплати, публічне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний комбінат" зазначає, що такий спосіб захисту відповідає визначеному у ст.16 Цивільного кодексу України способу захисту - примусове виконання обов'язку в натурі та у ст.20 Господарського кодексу України - присудження до виконання обов'язку в натурі, враховуючи, що відповідачем було порушено умови договору в частині наслідків вибуття об'єктів оренди із оренди позивача.

У додаткових пояснення позивач вказує, що не заслуговують увагу доводи відповідача стосовно непередання позивачем відповідачу орендованого майна у спірний період (з 16.07.2017 до квітня-вересня 2018 року), оскільки відповідне майно було арештовано, затримано АТ "Укрзалізниця". Передання позивачем майна відповідачу не тільки не було можливим але й суперечило б вимогами ухвали слідчого судді Печерського районного суду м.Києва від 14.07.2017 у справі №757/404448/17-к.

Розірвання договору у зв'язку з неможливістю використання орендованого майна є правом, а не обов'язком позивача та не пов'язано з можливістю повернення суми невикористаної попередньої оплати за договором.

ІV. Апеляційне провадження

4.1 Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.11.2020 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Вечірко І.О., Мороз В.Ф.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.11.2020 зазначену апеляційну скаргу залишено без руху, повідомлено скаржника про можливість усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання доказів сплати судового збору в розмірі 865 078,09 грн, тривалістю 10 днів з дня вручення цієї ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

До суду апеляційної інстанції надійшла заява товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІСОН ГРУП" про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано докази сплати судового збору в розмірі 865 078,09 грн.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суді від 11.12.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІСОН ГРУП" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2020; призначено справу до розгляду на 26.01.2021.

26.01.2021 у судовому засіданні оголошено перерву до 10.02.2021.

10.02.2021 у судове засідання з'явилися арбітражний керуючий Сокол О.Ю., представники арбітражного керуючого, позивача та відповідача, які надали відповідні пояснення.

10.02.2021 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

4.2 Стислий виклад обставин справи, встановлених судами

Між публічним акціонерним товариством "Дніпровський металургійний комбінат" (орендар) та товариством з обмеженою відповідальністю "ЮНІСОН ГРУП" (орендодавець) укладено договір оренди вагонів №12-1997-02 від 19.12.2012, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове строкове платне користування (оренду) напіввагони (далі - вагони) у кількості, зазначеній в актах приймання-передачі, що будуть використовуватись для здійснення перевезень усієї номенклатури вантажів, окрім сірки, по Україні та поза її межами.

Відповідно до пункт 2.2 договору, передача вагонів в оренду здійснюється на станціях, погоджених сторонами. Датою початку оренди (включно) вважається дата підписання актів приймання-передачі, але не пізніше однієї доби з дати прибуття на узгоджену станцію передачі в оренду.

У пункті 2.3 договору сторони дійшли згоди, що передача вагонів з оренди здійснюється на станціях, погоджених сторонами. Датою закінчення оренди (включно) вважається дата підписання актів приймання-передачі, але не пізніше однієї доби з дати прибуття на узгоджену станцію передачі з оренди.

Порядок внесення орендної плати за користування вагонами визначено в розділі 4 договору наступним чином: орендна плата нараховується протягом усього періоду користування вагонами, з моменту підписання сторонами актів приймання-передачі в оренду (включно) до моменту підписання актів приймання-передачі з оренди (день повернення вагонів з оренди не враховується.

На момент укладення договору розмір орендної плати за кожен вагон визначено як 575,50 грн/добу (абзац 1 пункту 4.2). В наступному, встановлювались такі розміри орендної плати: 180 грн/добу (додаток №10 від 19.02.2015); 240 грн/добу (додаток № 12 від 03.03.2015, додаток № 14 від 23.03.2016); 575,50 грн/добу (додаток №16 від 23.12.2016).

Абзацом 2 пункту 4.2 (у редакції абзацу згідно додатку №3 від 24.12.2012) було визначено наступні терміни та розмір попередньої плати за оренду вагонів, яку орендар зобов'язувався сплатити на користь орендодавця на підставі рахунку на попередню оплату: з 24.12.2012 по 15.01.2013 - 135 546 575,60 грн; з 16.01.2013 по 31.01.2013 - 69 381 022,00 грн.

Додатком №9 від 25.11.2013 абзац 2 пункту 4.2 викладено в наступній редакції: орендар на підставі рахунку на попередню оплату сплачує орендодавцю суму попередньої оплати за передані в оренду вагони в такі терміни: до 25.11.2013 - 30 000 000 грн. з ПДВ; до 05.12.2013 - 60 000 000 грн з ПДВ; до 05.02.2014 - 52 863 051,06 грн.

Згідно до пункту 4.3 договору, оплата орендної плати після врахування коштів за пунктом 4.2 договору у подальшому здійснюється орендарем щомісячно у вигляді 100% попередньої оплати до першого числа місяця, який передує місяцю, в якому буде використовуватись орендоване майно.

Розрахунок суми орендної плати, що підлягає до сплати, здійснюється, виходячи з фактичної кількості вагонів, переданих в користування орендарю, станом на перше число місяця, в якому буде використовуватись орендоване майно. Оплата здійснюється на підставі рахунку орендодавця на попередню оплату, що надається орендарю за 10 календарних днів до настання терміну оплати, зазначеного в цьому пункті договору.

На момент укладення договору загальна кількість вагонів, яка передавалась орендарю становила 700 (сімсот) одиниць та графік передачі вагонів у оренду визначено у додатку № 1 від 19.12.2012.

Згідно до додатку №5 від 15.01.2013, загальну кількість вагонів, що передаються орендарю за договором, збільшено до 710 (сімсот десять) одиниць та визначено новий графік передачі вагонів в оренду: 01.12.2012 - 31.12.2012 - 200 вагонів; 01.01.2013-31.01.2013 - 200 вагонів; 01.02.2013-28.02.2013 - 310 вагонів.

Відповідно до додатку № 7 від 26.06.2013 до договору сторони домовились про повернення орендодавцю з оренди 10 одиниць вагонів.

З додатків до договору: №14 від 23.03.2016, №15 від 13.12.2016 вбачається, що сторони домовились про повернення орендодавцю з оренди: 350 одиниць вагонів - не пізніше 20.05.2016, 200 одиниць вагонів - не пізніше 31.12.2016 відповідно.

Згідно до пункту 11.1 договору (в редакції згідно додатку № 13 від 08.05.2015) строк оренди та строк дії цього договору встановлюється з дати підписання та діє по 31.07.2017, але в будь-якому випадку до повного виконання взаєморозрахунків. Сума невикористаної орендної оплати може бути використана лише в якості оплати за оренду вагонів в межах цього договору, якщо не буде визначено інше.

Протягом січня 2013 року на виконання умов договору позивач сплатив відповідачу попередню оплату за оренду вагонів у розмірі 204 599 564,88 грн.

У свою чергу - орендодавець протягом грудня 2012 року - березня 2013 року передав позивачу в оренду 710 одиниць вагонів, що підтверджується актами приймання-передачі напіввагонів: № 1 від 25.12.2012 (30 вагонів), № 2 від 26,12.2012 (60 вагонів), № 3 від 01.01.2013 (60 вагонів), № 4 від 02.01.2013 (40 вагонів), № 5 від 05,01.2013 (39 вагонів), № 6 від 08.01.2013 (1 вагон), № 7 від 21.01.2013 (48 вагонів), № 8 від 22.01.2013 (22 вагони), № 9 від 27.01.2013 (40 вагонів), № 10 від 03.02.2013 (46 вагонів), № 11 від 04.02.2013 (25 вагонів), № 12 від 05.02.2013 (18 вагонів), № 13 від 06.02,2013 (7 вагонів), № 14 від 09.02.2013 (50 вагонів), № 15 від 24.02.2013 (35 вагонів), №16-17 від 25.02.2013 (35+26 вагонів), № 18 від 01.03.2013 (26 вагонів), № 19 від 03.03.2013 (20 вагонів), №20 від 05.03.2013 (20 вагонів), №21 від 16.03.2013 (62 вагони).

Протягом листопада 2013 року позивач сплатив на користь відповідача 90 000 000,00 грн. попередньої оплати за оренду вагонів.

05.02.2014 позивач здійснив переказ грошових коштів орендодавцю у розмірі 52 863 051,06 грн, що підтверджується випискою ПАТ "ПРОМІНВЕСТБАНК" по особовому рахунку № НОМЕР_1 за 05.02.2014.

Враховуючи часткове повернення орендодавцеві з оренди загалом 560 одиниць вагонів, станом на 01.01.2017, у користуванні позивача перебувало 150 одиниць вагонів, що не заперечувалось сторонами під час розгляду справи.

При цьому, станом на цей же час залишок із загальної суми перерахованих позивачем коштів за оренду вагонів 55 036 702,72 грн попередньої оплати, на підтвердження чого позивач надав довідку головного бухгалтера ПАТ "ДМК".

В матеріалах справи міститься підписаний позивачем та відповідачем акт звірки взаємної заборгованості станом на 01.09.2017 за договором №121997 від 19.12.2012, з якого вбачається, що за даними обліку позивача заборгованість відповідача складає - 38 447 915,22 грн, а за даними відповідача - 38 445 461,22 грн.

Листом за вих.№28/09/7 від 28.09.2017 відповідач пояснив розбіжність у сумі 2 454,00 грн, тим що позивач не приймає видаткову накладну №386 від 30.09.2015.

Протягом січня - липня 2017 року позивачем та відповідачем підписано акти надання послуг щодо користування орендованими вагонами на загальну суму 16 588 787,50 грн, яка відповідно до умов договору відноситься в рахунок сплаченої попередньої оплати.

Так, за актом № 44 від 31.01.2017 - оренда вагонів у кількості 150 шт з 01.01,2017 по 31.01.2017, до сплати, з урахуванням ПДВ, 2 676 075,00 грн; за актом № 90 від 28,02,2017 - оренда вагонів у кількості 150 шт з 01.02.2017 по 28.02.2017, до сплати, з урахуванням ПДВ, - 2 417 100,00 грн; за актом № 144 від 31.03,2017- оренда вагонів у кількості 150 шт з 01.03.2017 по 31.03.2017, до сплати, з урахуванням ПДВ, 2 676 075,00 грн; за актом № 171 від 30.04.2017 - оренда вагонів у кількості 150 шт з 01.04.2017 по 30.04.2017, до сплати, з урахуванням ПДВ - 2 589 750,00 грн; за актом №222 від 31.05.2017 - оренда вагонів з 01.05.2017 по 31.05.2017, до сплати, з урахуванням ПДВ, 2 603 562,00 грн; за актом № 299 від 30.06.2017 - оренда вагонів з 01.06.2017 по 30,06.2017, до сплати, з урахуванням ПДВ, 2 476 952,00 грн; за актом № 340 від 31.07.2017 - оренда вагонів з 01.07.2017 по 14.07.2017, до сплати, з урахуванням ПДВ, 1 149 273,50 грн.

Таким чином, залишок невикористаної попередньої оплати, перерахованої позивачем, у загальному розмірі 38 447 915,22 грн (55 036 702,72 - 16 588 787,50).

Згідно з Пам'ятками про забирання вагонів, долучених до позовної заяви, позивач протягом квітня-жовтня 2018 року передав ПАТ "Українська залізниця" 150 напіввагонів власності ТОВ "ЮНІСОН ГРУП", що перебували в оренді.

4.3 Позиція апеляційного господарського суду у справі

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Предметом спору в даній справі є вимога про повернення попередньої оплати за договором оренди вагонів №12-1997-02 від 19.12.2012.

Відповідно до ст.6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України).

За змістом ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша ст.509 Цивільного кодексу України).

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини першої ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що правовідносини, які виникли між сторонами за своєю правовою природою є договором найму.

За приписами частини 1 статті 759 та частини 1 статті 760 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Частинами1-3,6 статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У пункті 7.4. договору сторонами узгоджено умову про обов'язок орендодавця протягом трьох банківських днів, з моменту повного виведення вагонів із оренди, повернути на поточний рахунок орендатора в повному обсязі невикористаної попередньої оплати за оренду вагонів.

Відповідно до ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 14.07.2017 у справі №757/40448/17-к, в межах кримінального провадження № 42016000000003536 від 18.11.2016, було накладено арешт, заборонено користуватись та розпоряджатись майном - 1 000 залізничних напіввагонів власності ТОВ "ЮНІСОН ГРУП" (ідентифікаційний код в ЄДР 37545528), згідно переліку напіввагонів, наведеному в ухвалі.

Порядок виконання зазначеної ухвали про арешт майна визначено ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м.Києва від 08.08.2017 по справі №757/45795/17-к наступним чином: ухвалено про передачу 1000 залізничних напіввагонів в управління та користування філії "Рефрижераторна вагонна компанія ПАТ "Українська залізниця", з наданням означеній філії права комерційного використання вагонів, з можливістю їх передавання в оренду та оперативне управління третім особам.

Факт постановлення Печерським районним судом міста Києва наведеної ухвали визнається сторонами, а тому відповідно до ч.1 ст.75 Господарського процесуального кодексу України не підлягає доказуванню.

У зв'язку із вжиттям заходів у кримінальному провадженні, а саме, накладенням арешту, заборони користування та розпорядження майном - 1000 залізничних напіввагонів власності ТОВ "ЮНІСОН ГРУП", позивач фактично втратив можливість користуватись орендованим за договором майном та згідно з Пам'ятками про забирання вагонів (форма ГУ-45), у період з 19.04.2018 по 02.10.2018 орендовані вагони були передані від позивача до АТ "Українська залізниця" і з останньої дати у володінні та користуванні позивача орендовані вагони не перебувають, що не спростовано сторонами в ході судового розгляду.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов обґрунтованого висновку, що вагони власності відповідача фактично вибули із оренди позивача у повному обсязі.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що залишок невикористаної попередньої оплати склав - 38 447 915,22 грн і підлягав поверненню позивачу протягом трьох банківських днів з дати повного виведення вагонів з оренди позивача, однак відповідачем не було здійснено повернення даної суми коштів.

При цьому місцевим господарським судом аргументовано не прийнято до уваги наявність розбіжності у даних обліку позивача і відповідача на суму 2 454,00 грн, оскільки така розбіжність зумовлена невизнаною позивачем видатковою накладною, однак за умовами договору, кошти перерахованої попередньої оплати можуть бути зараховані виключно в рахунок майбутніх орендних платежів.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Згідно ст.526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною першою ст.193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 570 Цивільного кодексу України визначено, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів є завдатком, вона вважається авансом.

Аванс це платіж, який не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати. Аванс сплачується боржником у момент настання обов'язку платити та виконує функцію попередньої оплати.

У разі невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що орендарем було перераховано на користь орендодавця аванс, в якості попередньої оплати за користування в майбутньому вагонами відповідно до умов договору оренди.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження перебування в оренді позивача вагонів на умовах укладеного договору, так само, як і не надано будь-яких доказів користування позивачем орендованими вагонами після 14.07.2017.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що є безпідставним та неправомірним володіння відповідачем належними позивачу грошовими коштами, за умови відсутності у користуванні останнього майна, орендованого на умовах укладеного договору.

Приймаючи до уваги наведені обставини, позовні вимоги про стягненням з відповідача на користь позивача суми невикористаної попередньої оплати у розмірі - 38 447 915,22 грн підлягають задоволеню у повному обсязі.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника на недоведеність позивачем факту вибуття (виведення) вагонів з оренди, з посиланням на недотримання процедури повернення майна з оренди, зокрема підписання акту приймання-передачі, враховуючи таке.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що відповідач вважає, що саме з 28.09.2018 позивач не користується жодним вагоном згідно з договором оренди через їх передання Укрзалізниці.

Із даним позовом публічне акціонерне товариством "Дніпровський металургійний комбінат" звернулося до господарського суду 25.09.2019.

Таким чином, станом на день подання позовної заяви, спірні вагони вибули з користування позивача, що не заперечується відповідачем.

Факт неможливості використання позивачем орендованого за договором майна визнано відповідачем у гарантійному листі про готовність відшкодувати понесені позивачем витрати (№02/08 від 01.08.2017).

Приймаючи до уваги, що фактичне припинення використання позивачем орендованого майна відбулося на підставі ухвали слідчого судді про накладення арешту на це майно та заборону його використання, тому позивач був позбавлений можливості передати відповідачу майно з оренди відповідно до п.2.3 договору.

Непідписання сторонами акту приймання-передачі вагонів з оренди, не звільняє відповідача від обов'язку повернути позивачу суму невикористаної попередньої оплати відповідно до п.7.4 договору.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про відсутність предмету спору.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів і цей перелік не є вичерпним.

Верховенство права як основоположний принцип господарського судочинства визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Встановивши вищенаведені обставини у даній справі, суд приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушених прав позивача є ефективним, а порушені права позивача будуть відновлені та захищені.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 Господарського процесуального кодексу України).

У даній справі позивач звернувся з вимогою про стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором оренди вагонів, яка не повернута останнім після фактичного вибуття майна із оренди, що свідчить про порушення умов договору та має наслідком порушення права власності позивача на належні йому кошти.

Колегія суддів вважає обраний позивачем спосіб захисту є ефективним в розумінні Конвенції, таким, що фактично призводить до відновлення порушеного права.

Апеляційний господарський суд не приймає до уваги посилання скаржника на ухвалу слідчого судді від 01.11.2019, якою скасовано арешт напіввагонів, оскільки наведена обставина виникла після звернення позивачем до суду з цим позовом.

Крім того, ухвалою Вищого антикорупційного суду від 06.03.2020 у справі № 991/1990/20 (провадження № 1-кс/991/2033/20) накладено арешт на майно, яке перебуває у власності відповідача, шляхом заборони на відчуження, розпорядження та користування майном, а саме залізничними напіввагонами, та передано 1000 залізничних напіввагонів ТОВ «Юнісон Груп» Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновку Європейського Суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

4.4 Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права під час ухвалення рішення в оскаржуваній частині судом апеляційної інстанції не встановлено. В зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції має бути залишене без змін.

4.5. Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст.269,275,276,281-283 Господарського процесуального кодексу України суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІСОН ГРУП" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2020 у справі №904/2104/19 (910/13541/19) залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку

Постанова складена у повному обсязі 16.02.2021

Головуючий В.О.Кузнецов

Судді В.Ф.Мороз

І.О.Вечірко