02.02.2021 Справа № 904/48/20
м.Дніпро, пр.Дмитра Яворницького, 65
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді (доповідача) - Кузнецової І.Л.,
суддів - Кощеєва І.М., Чус О.В.,
секретар судового засідання: Мацекос І.М.,
розглянувши апеляційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ТВЕРСЬКА-9" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2020 у справі №904/48/20 (суддя Соловйова А.Є., повне рішення складено 05.10.2020)
за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ТВЕРСЬКА-9", м.Дніпро
до Дніпровської міської ради, м. Дніпро
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Дніпропетровської обласної ради, м. Дніпро
про визнання права власності, визнання незаконним та скасування рішення, скасування запису
- рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2020 у справі №904/48/20 Об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку (далі-ОСББ) "ТВЕРСЬКА-9" відмовлено в задоволенні позову в редакції позовної заяви № 102-рвк/2020 від 15.06.2020 до Дніпровської міської ради за участю Дніпропетровської обласної ради як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору про:
визнання за власниками квартир будинку 9 по вул. Тверській у м. Дніпрі права власності на підвальне приміщення № 220, загальною площею 121,5 кв.м, яке розташоване у цьому будинку;
визнання незаконним та скасування рішення Дніпропетровської міської ради від 19.11.2003 № 11/13, прийнятого на сесії XXIV скликання в частині передавання-прийняття будинку № 9 по вул. Тверській у м. Дніпропетровську 1975 року, загальною площею будинку 14756,0 кв.м;
скасування запису про право власності територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради в частині об'єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 65964412101, внесеного 15.08.2017 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна;
- приймаючи рішення, господарський суд виходив з того, що власником будинку по вул. Тверська, 9 у м. Дніпрі, до якого відноситься спірне нежитлове приміщення є територіальна громада м. Дніпра в особі Дніпропетровської міської ради на підставі рішення Дніпропетровської міської ради № 11/13 від 19.11.2003, спірне приміщення є допоміжним приміщенням, яке призначено для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, у зв'язку з чим, в силу ст. 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" є спільною сумісною власністю співвласників вказаного будинку і позивачу не потрібно доводити право власності на це приміщення, з того, що при зверненні з вимогою про визнання права власності на спірне приміщення за власниками квартир, позивачем обраний неналежний спосіб захисту, з того, що скасування рішення Дніпропетровської міської ради від 19.11.2003 № 11/13 не призведе до відновлення прав позивача, з того, що вказане рішення є актом індивідуальної дії і лише після реалізації цього рішення, тобто після прийняття у комунальну власність будинку № 9 по вул. Тверській, у разі порушення прав конкретних осіб, вони мають право звернутися за захистом порушених прав у передбачений законом спосіб, а також з того, що судовим рішенням у справі № 904/9644/16, яке набрало законної сили, встановлено належність спірного приміщення на праві власності територіальній громаді м. Дніпра, оскаржуваний позивачем запис державного реєстратора внесений на підставі вказаного рішення, відповідно дія останнього не є підставою для набуття права власності, а лише засвідчує визнане державою вже набуте особою право власності;
- не погодившись з прийнятим рішенням ОСББ "ТВЕРСЬКА-9" подало апеляційну скаргу, в якій просить змінити мотивувальну та резолютивну частини цього рішення та задовольнити позовні вимоги з урахуванням заяви про їх уточнення;
- у поданій скарзі йдеться про:
оскаржуване рішення підлягає зміні в частині встановлення обставин щодо відсутності необхідності визнання за власниками квартир спірного будинку права власності на підвальне приміщення, щодо фактичного визнання законним, навіть в частині передачі нежитлового приміщення, рішення Дніпропетровської міської ради № 11/13 від 19.11.2003, щодо визнання законним запису про право власності територіальної громади м. Дніпра в частині об'єкта нерухомого майна за реєстровим номером 65964412101,
визнаючи в оскаржуваному рішенні правовий режим допоміжного приміщення стосовно спірного підвального приміщення, господарський суд дійшов суперечливих висновків про те, що наявність спільної власності у співвласників житлового багатоквартирного будинку на це приміщення не потребує визнання такого права в судовому порядку;
позивачем враховується, що вимога про визнання права власності може бути заявленою у випадках, коли право власності не визнається третьою особою, між тим, в даній справі, право власності за співвласниками квартир не тільки не визнається міською радою, але й зазначається, що спірне приміщення є власністю територіальної громади;
у випадку невизнання права власності за власником з боку третіх осіб, порушення права власності у спосіб визнання державою інформації про право власності за третьою особою, відповідним закону належним способом захисту права власності буде визнання за ним такого права;
Дніпропетровська обласна рада не мала права передавати будинок в цілому у власність територіальної громади м. Дніпропетровська, оскільки щодо вказаного будинку вже існувало право приватної власності як на квартири, так і на допоміжні приміщення;
оскаржуване рішення фактично розрізняє житловий будинок з приміщенням як окремі об'єкти права власності, що не відповідає вимогам закону, оскільки відповідно до ст. 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" співвласниками багатоквартирного будинку є власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку;
- відповідач вважає рішення господарського суду обґрунтованим, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що:
з 18.08.2003 територіальна громада м. Дніпропетровська в особі міської ради набула право власності на цілісний майновий комплекс обласного житлово-комунального підприємства "Лівобережжя", до якого відповідно до переліку будинків житлового фонду, що передаються до комунальної власності станом 01.07.2003 увійшло і спірне нежитлове приміщення, тобто власником будинку по вул. Тверській, 9 у м. Дніпрі, до якого відноситься це приміщення є територіальна громада м. Дніпра, на підставі рішення Дніпропетровської міської ради № 11/13 від 19.11.2003;
при оспорюванні рішення міської ради позивач зазначає про порушення прав власників усіх приватизованих квартир лише наявністю такого рішення без жодних доказів порушення прав останнього;
при скасуванні спірного рішення права позивача відновлено не буде, отже спір в розумінні даних правовідносин відсутній;
у постанові від 14.03.2019 у справі № 804/587/18 Верховним Судом зроблено висновок про те, що задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування акту індивідуальної дії (у цьому випадку оспорюваного рішення) не призведе до поновлення порушених прав позивача, оскільки таке рішення не є юридично значимим для позивача і лише після реалізації цього рішення, тобто після прийняття у комунальну власність будинку № 9 по вул. Тверській, у разі порушення прав конкретних осіб, вони мають право звернутися за захистом порушених прав;
судовим рішенням у справі господарського суду Дніпропетровської області № 904/9644/16 встановлено належність на праві власності спірного приміщення територіальній громаді м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради;
- третя особа проти апеляційної скарги також заперечує, представник третьої особи в судові засідання не з'явився, на адресу апеляційного суду третьою особою направлено клопотання про розгляд справи без участі її представника.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає в силу наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 17.01.2003 на 7 сесії ХХIV скликання Дніпропетровської обласної ради прийнято рішення "Про використання майна, що належить до спільної власності територіальних громад області" № 126-7/XXIV (а.с. 224-226 т.1), яким, зокрема, вирішено передати у власність територіальної громади м.Дніпропетровська житловий фонд, що знаходиться на балансах обласних житлово-комунальних підприємств "Центральний", "Лівобережжя", "Південне", "Аеродром", житлово-комунальної контори м. Дніпропетровська, а також об'єктів комунального виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства м.Дніпропетровська і належить до спільної власності територіальних громад області.
Відповідно до розпорядження голови обласної ради від 18.08.2003 № 159-р "Про передачу зі спільної власності територіальних громад області до територіальної громади м. Дніпропетровська цілісного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства "Лівобережжя" цілісний майновий комплекс обласного житлово-комунального підприємства "Лівобережжя" передано із спільної власності територіальних громад області у власність територіальної громади м. Дніпропетровська (а.с. 221 т.1).
18.08.2003 комісією, створеною відповідно до рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19.04.2001 № 968 "Про створення комісії з питань прийняття об'єктів у комунальну власність територіальної громади міста" та розпорядження голови обласної ради від 18.08.2033 № 159-р "Про передачу із спільної власності територіальних громад області до територіальної громади м. Дніпропетровська цілісного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства "Лівобережжя" підписано акт приймання-передачі зі спільної власності територіальних громад області до комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська цілісного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства "Лівобережжя" (а.с. 181-182 т.1). Комісією встановлено, що передаються житловий фонд та об'єкти (майно, будівлі і споруди - адреси, рік побудови, загальна площа) необхідні для забезпечення життєдіяльності житлового фонду.
19.11.2003 на сесії Дніпропетровської міської ради XXIV скликання прийнято рішення № 11/13 "Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста обласних житлово-комунальних підприємств "Південне", "Центральний", "Лівобережжя", відповідно до якого, зокрема, вирішено прийняти у комунальну власність територіальної громади міста обласні житлово-комунальні підприємства "Південне", "Центральний", "Лівобережжя" з майном, будівлями і спорудами, що перебувають на їх балансі, відповідно до актів приймання-передачі від 18.08.2003, від 10.09.2003 та від 12.09.2003 (а.с. 179-180 т.1).
20.01.2006 в межах одного багатоквартирного будинку № 9 по вул. Тверській в м.Дніпрі створено юридичну особу - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ТВЕРСЬКА-9", що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованого станом на 10.02.2016 (а.с. 19-20 т.1).
В межах зазначеного будинку розташоване підвальне приміщення, загальною площею 121,5 кв.м, через яке проходять стояки (труби) опалення, подачі холодної та гарячої води, каналізації.
Відповідно до довідки №178727773 від 27.08.2019 (а.с. 51-54 т.1) щодо інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна: під окремим реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 65964412101 обліковується нежитлове приміщення №220 в житловому будинку літ. А-9, розташоване в підвалі будинку поз. 1-3, а-вхід в п/д, загальною площею 121,5 кв.м за адресою Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вулиця Тверська, будинок 9, приміщення 220.
Як підстави виникнення права власності на вказане приміщення в Реєстрі зазначені: рішення суду, серія та номер: 904/9644/16, видавник: Господарський суд Дніпропетровської області; рішення Дніпропетровської обласної ради, серія та номер:232-10/ХХІУ, виданий 23.10.2003, видавник: Дніпропетровська обласна рада; розпорядження голови обласної ради, серія та номер: 159-р, виданий 18.08.2003, видавник: Дніпропетровська обласна рада.
Посилаючись на те, що підвальне приміщення загальною площею 121,5 кв.м, через яке проходять стояки (труби) опалення, подачі холодної та гарячої води, каналізації є допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку в розумінні Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", на те, що при вирішенні спору про витребування майна з чужого незаконного володіння у справі №904/9644/16 питання стосовно належності права власності ОСББ "ТВЕРСЬКА-9" не розглядалося, рішення у вказаній справі не передбачало виникнення права власності у територіальної громади м. Дніпра, на те, що наявність рішень міської ради від 19.11.2003 № 11/13, від 02.03.2011 № 16/9, які посвідчують право власності на спірне приміщення за радою не змінює правового статусу цього приміщення, ОСББ "ТВЕРСЬКА-9" звернулося до господарського суду з позовом до Дніпропетровської міської ради про визнання права власності на спірне нежитлове приміщення, визнання незаконним та скасування рішення Дніпропетровської міської ради №11/13 від 19.11.2003, скасування запису про державну реєстрацію права власності на спірне приміщення.
В процесі розгляду справи господарським судом позивачем представлено висновок експерта 02/20 від 27.01.2020 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи по справі №904/48/20, складений за заявою представника позивача по справі № 904/48/20, яким встановлено, що на основі проведеного дослідження, аналізу наданої документації та визначень з державних будівельних норм, підвальне приміщення №220, загальною площею 121,5 кв.м., у будинку № 9 по вул. Тверській у місті Дніпрі відноситься до допоміжних приміщень, які призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, в яких прокладено інженерні комунікації та технічні пристрої, необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов вказаного будинку (а.с.87-92 т.1).
Відповідачем надано звіт про проведення технічного обстеження на предмет встановлення чи є об'єкт допоміжним приміщенням, яке призначене для забезпечення належної експлуатації житлового будинку в цілому щодо об'єкта нерухомого майна: нежитлового приміщення №220 поз. 1-3, а-вхід в п/д, загальною площею 121,5 кв.м, розташованого в підвалі житлового будинку літ. А-9 за адресою м. Дніпро, вул. Тверська, буд.9 (а.с. 188-194 т.1).
Відповідно до звіту під час технічного обстеження встановлено, що в нежитловому приміщенні № 220 знаходяться транзитні комунікації, в них відсутнє обладнання, яке обслуговує більше одного приміщення та обладнання забезпечення потреб усього житлового будинку, крім кранів для зливу води із систем тепло- та водопостачання, доступ до яких відкритий, які обслуговуються та, у разі необхідності, використовуються відповідальними особами власника приміщення. За результатом технічного обстеження встановлено, що нежитлове приміщення № 220 не відноситься до допоміжних приміщень, призначених для забезпечення належної експлуатації в цілому житлового будинку 9 по вул. Тверській в м. Дніпрі.
Згідно з даними з Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2017 у справі №904/9644/16 витребувано від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради нежитлове приміщення №220, що розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Тверська, 9. Зазначеним рішенням встановлено факт вибуття спірного майна з володіння власника (територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради) поза його волею.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.04.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 14.08.2017 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2017 у справі №904/9644/16 залишено без змін.
За наслідками розгляду доводів представників сторін та дослідження матеріалів справи господарським судом прийнято оскаржуване рішення.
При вирішенні даного спору ключовим є визначення правового статусу спірного приміщення, а саме встановлення того, чи відноситься вказане приміщення до допоміжних чи є нежитловим приміщенням в структурі житлового будинку.
Відповідно до положень п. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Аналогічні приписи містить частина друга статті 382 ЦК України, згідно з якою власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, у тому числі і власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.
У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.
Офіційне тлумачення положень п. 2 ст. 10 вказаного Закону наведено у рішенні Конституційного Суду від 02.03.2004 №4-рп/2004 зі змінами згідно з рішенням Конституційного Суду від 09.11.2011 №N14-рп/2011.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 №4-рп/2004 визначено: "1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.".
Допоміжними приміщеннями мають вважатися всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов'язаних із життєзабезпеченням.
І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.
Разом з тим, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна (абз.3 ст.1 ЗУ "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку").
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" нежитлове приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.
В той же час, пункт 2 ст.1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" визначає допоміжні приміщення багатоквартирного будинку як приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).
Стаття 5 цього ж Закону унормовує, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.
Особливістю правового статусу допоміжних приміщень є те, що вони є спільною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку в силу прямої норми закону і підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення співвласниками (у даному випадку - позивачем) будь-яких додаткових дій. Зазначене виключає набуття будь-якою особою права власності на такі приміщення як на окремий об'єкт цивільних прав.
Допоміжні приміщення, відповідно до п. 2 ст. 10 Закону, стають об'єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у справі № 914/554/19 від 16.12.2020.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази того, що спірне приміщення було самостійним об'єктом нерухомості чи виділеним в натурі приміщенням, а також відсутні первинні правовстановлюючі документи на спірне нежитлове приміщення, які б підтверджували відповідне речове право міської ради на нього.
Матеріали справи не містять доказів існування в житловому будинку окремого нежитлового приміщення, яке не належать до житлового фонду, тобто є самостійним об'єктом нерухомого майна, з іншим призначенням, ніж допоміжне приміщення, зокрема проектної документації, акту введення будинку в експлуатацію.
Також відсутні в матеріалах справи і докази створення міською радою або іншими особами спірного приміщення шляхом нового будівництва або проведення реконструкції підвалу житлового будинку, його перебудови у нежитлові приміщення на підставі відповідних рішень органів місцевого самоврядування.
Відповідно до наявних в матеріалах справи оціночного акту на будівлю літ. А-9 по вул. Тверська, 9 (а.с. 56-58 т.1), плану поверхів громадського будинку, який є додатком 6.2. до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна (а.с. 201 т.1), експлікації приміщень до плану поверхів громадського будинку (а.с. 202 т.1) нежитлове приміщення № 220, літ. А-9, по вул. Тверська, 9 у м. Дніпрі, визначено як підвал.
З огляду на викладене, позивачу не потрібно доводити право власності на це приміщення, оскільки за наявності у нього статусу допоміжного приміщення, воно перебуває у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку.
Як зазначено вище, ОСББ "ТВЕРСЬКА-9" звернулося з позовом про визнання незаконним та скасування рішення Дніпропетровської міської ради № 11/13 від 19.11.2003 в частині передавання-прийняття будинку № 9 по вул. Тверській у м. Дніпропетровську, 1975 року, загальною площею 14756,0 кв.м.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 16 Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
За приписами ст. 20 Кодексу право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Пункт 4 ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною.
Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
За приписами ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не суперечить ст. 16 Цивільного кодексу України, між тим відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про визнання та скасування рішення Дніпропетровської міської ради №11/13 від 19.11.2003 в частині передавання-прийняття будинку № 9 по вул. Тверській у м. Дніпропетровську, 1975 року, загальною площею 14756,0 кв.м., оскільки обставини щодо порушення прав власників ОСББ "ТВЕРСЬКА-9" цим рішенням не є доведеними позивачем в установленому ст.ст. 74, 76 Кодексу порядку.
Позивач посилається на порушення прав власників усіх приватизованих квартир наявністю такого рішення, однак, яким чином передавання вказаного будинку в цілому, тобто площею 14756.0 кв.м порушує права власників квартир, позивачем не доведено.
Приймаючи рішення, господарський суд неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкових висновків про неправильно обраний позивачем спосіб захисту. Між тим, таке неправильне застосування норм матеріального права не призвело до неправильності висновків суду по суті спору.
Доводи позивача щодо ефективності способу судового захисту колегією суддів не прийняті до уваги, оскільки підставою для відмови в позові є не невідповідність обраного способу захисту, а відсутність підстав для його задоволення.
Стосовно вимоги позивача про скасування запису про державну реєстрацію права власності на спірне приміщення, колегія суддів зазначає наступне.
Запис про право власності 21946914 за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна (спірного нежитлового приміщення) 65964412101 внесений 15.08.2017 на підставі рішення суду у справі № 904/9644/16 від 01.03.2017, рішення Дніпропетровської обласної ради № 232-10/XXIV від 23.10.2003 та розпорядження голови обласної ради № 159-р від 18.08.2003, які позивачем не оскаржувалися та не скасовані, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні зазначеної вище позовної вимоги.
З огляду на викладене позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі.
Одночасно колегія суддів вважає доцільним звернути увагу на те, що позивач не позбавлений права оскаржити в апеляційному порядку рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2017 у справі №904/9644/16 як особа, яка не брала участі у справі і суд вирішив питання про її права та інтереси.
Доводи скаржника не впливають на юридичну оцінку обставин справи та не спростовують висновків, наведених вище.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги ОСББ "ТВЕРСЬКА-9" необґрунтованими, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення Господарського суду Дніпропетровської області у даній справі відсутні.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 269, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
- рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2020 у справі №904/48/20 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення;
- постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повної постанови;
- повна постанова складена та підписана 16.02.2021
Головуючий суддя І.Л. Кузнецова
Суддя І.М. Кощеєв
Суддя О.В. Чус