вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" лютого 2021 р. Справа№ 910/16062/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дикунської С.Я.
суддів: Пашкіної С.А.
Станіка С.Р.
секретар судового засідання Макуха О.А.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання
розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Український центр обслуговування пасажирів на залізничному транспорті України»
на рішення Господарського суду міста Києва
від 05.02.2020
у справі № 910/16062/19 (суддя Паламар П.І.)
за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі
регіональної філії «Південно-Західна залізниця»
акціонерного товариства «Українська залізниця»
до Акціонерного товариства «Український центр
обслуговування пасажирів на залізничному транспорті України»
третя особа Регіональне відділення Фонду державного майна України по
місту Києву
про стягнення 189 600,59 грн.
Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Український центр обслуговування пасажирів на залізничному транспорті України» (далі - АТ «Український центр обслуговування пасажирів на залізничному транспорті України», відповідач) про стягнення 189 600, 59 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором оренди нерухомого майна (що належить до державної власності) № ПЗ/Л-030003/НІН від 19.09.2003, укладеним між позивачем як правонаступником Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця», відповідачем та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву, щодо сплати 100% орендної плати за користування приміщеннями на площі Привокзальній, 1 у м. Києві за період листопада 2016-квітня 2019 років. За твердженнями позивача, оскільки на підставі Закону України «Про особливості утворення Публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанови Кабінету Міністрів України № 200 від 26 червня 2014 «Про утворення Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» він є правонаступником Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» і з 01.12.2015 власником вищевказаного майна, то саме з 01.12.2015 у відповідача виникло зобов'язання перед позивачем щодо сплати йому орендної плати за вищезгаданим Договором оренди нерухомого майна в повному розмірі, однак всупереч умов цього Договору відповідач не сплатив орендної плати за період листопада 2016-квітня 2019, заборгувавши 161 391,25 грн. Крім цього, за твердженнями позивача, відповідач неналежно виконував свої зобов'язання за Договором та Додатковими угодами до нього, за умовами яких відповідач зобов'язався відшкодувати вартість наданих йому експлуатаційних послуг до нежилого приміщення площею 32,5 м2 на площі Привокзальній, 1 у м. Києві, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в розмірі 7426,01 грн. З цих підстав позивач просив задовольнити позов, стягнувши з відповідача на його користь 168 817,26 грн. боргу (161 391,25 грн. + 7 426,01 грн.), борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення 1 706,23 грн., 3% річних з простроченої суми 7 260,41 грн., пеню 11 816,69 грн., а також понесені ним по справі судові витрати.
Заперечуючи проти позову, відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому вказував, що зміни до Договору оренди щодо сплати 100 % орендної плати на рахунок орендодавця не внесено, право власності на це майно за позивачем в установленому порядку зареєстровано лише 10.04.2019, відповідно до цього часу у нього не було обов'язку сплачувати 100 % орендної плати на користь позивача. Також відповідач стверджував про неврахування всіх сплачених в спірному періоді грошових сум в рахунок оплати оренди нерухомого майна та зазначав, що з лютого 2017 року ним на об'єкті оренди господарської діяльності не здійснюється. Крім цього, заявив про сплив позовної давності в частині вимог про стягнення пені до часу звернення позивача із згаданим позовом до суду.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.02.2020 у справі №910/16062/19 позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Український центр обслуговування пасажирів на залізничному транспорті України» на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» 158 324,29 грн. боргу, 1 591,06 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 7 089,65 три проценти річних з простроченої суми, 11 816,69 грн. пені, 2 682,32 грн. витрат по оплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із згаданим рішенням, Акціонерне товариство «Український центр обслуговування пасажирів на залізничному транспорті України» оскаржило його в апеляційному порядку, просило його скасувати повністю та ухвалити нове, яким в частині задоволених позовних вимог Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. За твердженнями апелянта, задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що відповідач належним чином виконував свої договірні зобов'язання щодо сплати орендної плати з розрахунку: 70% орендної плати орендодавцю та 30% - до державного бюджету, а тому дійшов помилкового висновку про наявність у відповідача заборгованості. Крім цього, на думку апелянта, висновки місцевого господарського суду про те, що за своєю правовою природою державна реєстрація права власності є похідною від факту набуття власником цього права на встановлених законом підстав є безпідставними та незаконними. На переконання апелянта, посилання на його обов'язок вносити орендну плату в розмірі 100% на рахунок залізниці з 01.12.2015 спростовується тим, що право власності на об'єкт оренди за позивачем зареєстровано лише 10.04.2019. При цьому, апелянт акцентував увагу, що жодних змін до Договору оренди у визначений законом спосіб (шляхом укладення додаткової угоди чи договору) щодо сплати відповідачем 100% орендної плати саме позивачу (АТ «Українська залізниця») не вносилось, у відповідь на листи позивача щодо необхідності внесення відповідних змін відповідач заперечував, вказуючи лише про можливість внесення змін щодо реквізитів орендодавця, відтак дії орендаря з сплати орендодавцю 70% орендної плати є цілком законними. Одночасно апелянт зазначав про безпідставне залишення позивачем поза увагою здійсненої відповідачем оплати на суму 10 4923, 97 грн. згідно платіжного доручення № 135 від 03.04.2018 та про відсутність у нього заборгованості за Договором. Крім цього, апелянт наполягав на пропуску позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені за період з листопада 2016 по листопад 2018, відтак стягнення пені вважає незаконним, як і висновки суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача 7 426, 01 грн. за Договором, адже судом не враховано сплати 1 273, 03 грн. згідно платіжного доручення № 8 від 11.02.2019 на виконання Договору. Апелянт також вважав, що судом безпідставно не взято до уваги, що з лютого 2017 відповідач на спірному об'єкті господарської діяльності не здійснював, й жодного комплексу робіт, пов'язаних з обслуговуванням та утриманням позивачем не здійснював, при цьому відповідач щомісячно перераховував орендну плату та відшкодування витрат, що свідчить про відсутність у відповідача будь-якої заборгованості перед позивачем тощо.
В наданих апеляційному суду поясненнях по справі позивач стверджував, що за відсутності в Договорі умов про його припинення в зв'язку із відчуженням об'єкта оренди його власником, позивач як новий власник майна, набув прав та обов'язків орендодавця. При цьому, зазначив, що чинним законодавством не передбачено у такому разі необхідності внесення змін до раніше укладеного Договору оренди, тому доводи відповідача (апелянта) в цій частині вважав необґрунтованими. На переконання позивача, та обставина, що вже належне йому право власності на об'єкт оренди позивач зареєстрував лише 10.04.2019, не спростовує факту набуття ним цього права в силу вимог Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» з 01.12.2015 та як наслідок прав орендодавця за Договором, якому кореспондується обов'язок відповідача сплачувати на його користь суми належної за Договором суми орендної плати. При цьому, цей Закон не містить положень, які встановлюють конкретні правові наслідки невчинення чи несвоєчасного вчинення ПАТ «Українська залізниця» дій щодо переоформлення правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна. Разом з цим, матеріалами даної справи підтверджується, що згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10.04.2019 будівля Приміського вокзалу ст. Київ-Пасажирський загальною площею 1 698,7 кв.м за адресою: м. Київ, площа Вокзальна, 1-А (реєстраційний номер 39288668-0000) знаходиться у власності Акціонерного товариства «Українська залізниця», форма власності - державна, підстава виникнення права власності: зведений перелік майна, серія та номер: б/н, виданий 18.08.2015, видавник: Міністерство інфраструктури України; передавальний акт, серія та номер: б/н, виданий 18.08.2015, що свідчить про правомірність висновків суду першої інстанції про обов'язок відповідача сплачувати орендну плату в розмірі 100% на рахунок позивача з 01.12.2015. Також позивач вказував, що неодноразово надсилав відповідачу проект Додаткового договору, зокрема, щодо зміни орендної плати, її розміру та порядку перерахування 100% орендної плати саме на рахунок залізниці. В своїх відповідях орендар заперечував проти внесення змін, пов'язаних зі зміною терміну дії Договору та забороною передачі в суборенду, щодо інших пунктів орендар своїх заперечень не висловлював. Крім цього, позивач стверджував, що в період з квітня 2018 по січень 2019 відповідач здійснював оплату орендної плати саме в розмірі 100%, що свідчить про визнання ним обов'язку сплачувати 100% орендної плати на рахунок залізниці. За твердженнями позивача, здійсненні ним розрахунки за спірними Договорами є обґрунтованими, при цьому, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження сплати орендної плати за лютий, березень 2017, лютий, березень, червень, жовтень, листопад, грудень 2018, лютий, березень, квітень 2019. Долучені відповідачем платіжні доручення не стосуються спірного питання.
В судове засідання апеляційної інстанції 09.02.2021 з'явились представники сторін, представник відповідача надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив задовольнити її за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
Представник позивача в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Як встановлено матеріалами справи, 19.09.2003 між Державним територіально-галузевим об'єднанням «Південно-Західна залізниця» (орендодавець за договором) та Закритим акціонерним товариством «Український центр обслуговування пасажирів на залізничному транспорті України», яке в подальшому змінило свою назву на Акціонерне товариство «Український центр обслуговування пасажирів на залізничному транспорті України» (відповідач, орендар за договором) укладено договір оренди нерухомого майна (що належить до державної власності) № ПЗ/Л-030003/НІН (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого орендодавець зобов'язався передати орендарю в строкове платне користування державне нерухоме майно - частину території розподільчої платформи Приміського вокзалу з правої сторони від виходу з Приміського вокзалу загальною площею 32,5 м2 на площі Привокзальній, 1 у м. Києві, яка знаходиться на балансі вокзалу станції Київ-Пасажирський, вартість якого за експертною оцінкою станом на 01.05.2003 становить 173 468 грн., для розміщення кафе (з підакцизною групою товарів).
Відповідно до п. 3.1 Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за оренду державного майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України.
За кожний наступний місяць орендна плата визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.2. Договору).
Положеннями п. 3.3 Договору сторони погодили, що орендна плата перераховується орендарем орендодавцеві (балансоутримувачу) до 20 числа поточного місяця, з урахуванням щомісячного індексу інфляції, таким чином:
- 70 відсотків (1 214,28 грн.) орендної плати на рахунок орендодавця;
- 30 відсотків (520,40 грн.) орендної плати до державного бюджету.
Цей Договір згідно п. 11.1 укладено строком на 10 років, що діє з 19.09.2003 до 19.09.2013 включно.
Додатковим договором № 1 від 01.07.2009 сторони внесли змін, зокрема, до п. 3.3 та визначили, що орендна плата перераховується орендарем орендодавцеві (балансоутримувачу) до 20 числа поточного місяця, з урахуванням щомісячного індексу інфляції, таким чином:
- 70 відсотків (2 179,93 грн.) орендної плати на рахунок орендодавця;
- 30 відсотків (931,68 грн.) орендної плати до державного бюджету.
01.04.2010 між сторонами укладено Договір № ПЗ/РПЦ-106171/НЮ про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна (далі - Договір відшкодування), за умовами якого позивач (балансоутримувач) зобов'язався забезпечувати обслуговування та утримання будівлі і прибудинкової території, створення необхідних умов для здійснення господарської діяльності, у т.ч. орендарю і його співробітникам згідно з вимогами чинного законодавства про користування будівлями, а відповідач - щомісячно протягом 3-х банківських днів з моменту надходження рахунку вносити плату на розрахунок балансоутримувача згідно виставленого рахунку.
Відповідно до п. 2.2.3 Договору про відшкодування вартість наданих послуг визначається відповідно до розрахунку (Додаток № 1), який є невід'ємною частиною договору.
За умовами п. 2.2.3 Договору про відшкодування (в редакції Додаткової угоди № 1 від 25.08.2015) сторони погодили, що вартість наданих послуг визначається та узгоджується сторонами шляхом підписання протоколу узгодження вартості утримання орендованого нерухомого майна, що відшкодовується орендарем (Додаток №1), який є невід'ємною частиною договору і складає 1 273,03 грн. за місяць з урахуванням ПДВ.
Згідно п. 5.1, 5.3, 5.5 Договору про відшкодування, строк його дії встановлено з 01.04.2009 до 19.09.2013 та вважається пролонгованим на наступний рік, якщо за місяць до його закінчення про припинення або зміну договору не буде заявлено однією із сторін. Чинність цього договору припиняється внаслідок, зокрема, дострокового розірвання Договору оренди.
Звертаючись з даним позовом до суду позивач стверджував про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором оренди щодо сплати 100% орендної плати за період з листопада 2016 по квітень 2019, вказуючи на те, що зобов'язання зі сплати 100% орендної плати у орендаря виникло перед Акціонерним товариством «Українська залізниця» з моменту його створення як власника орендованого майна, а саме з 01.12.2015.
За твердженнями позивача, він неодноразово надсилав відповідачу для підписання проект Додаткового договору до Договору оренди щодо зміни орендодавця, балансоутримувача, орендної плати, її розміру та порядку перерахування 100% орендної плати на рахунок залізниці, заборони на передачу в суборенду, терміну дії. При цьому, орендар не заперечував проти внесення в діючий Договір оренди змін щодо орендодавця, балансоутримувача, орендної плати, її розміру та порядку перерахування 100% орендної плати на рахунок залізниці, а заперечував лише щодо внесення змін, пов'язаних із зміною терміну дії договору та забороною передачі в суборенду.
Разом з цим, позивач стверджував, що в період з квітня 2018 по січень 2019 відповідач проводив оплату орендної плати в розмірі 100%, що свідчить про визнання ним обов'язку сплачувати 100% орендної плати саме на рахунок залізниці.
Крім цього, позивач вказував про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором про відшкодування, Додатковими угодами до нього, за умовами яких відповідач зобов'язався відшкодувати вартість наданих йому експлуатаційних послуг до спірного нежилого приміщення у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в розмірі 7426,01 грн.
За таких обставин, позивач просив задовольнити позов, стягнувши з відповідача на його користь 168 817,26 грн. боргу (161 391,25 грн. + 7 426,01 грн.), борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення 1 706,23 грн., 3% річних з простроченої суми 7 260,41 грн., пеню 11 816,69 грн., а також понесені ним по справі судові витрати.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що поясненнями позивача у позовній заяві, поданим ним розрахунком, проведеним відповідно до умов спірних Договорів та вимог чинного законодавства, наявними у матеріалах справи рахунками-фактури підтверджується, що за період з листопада 2016 по квітень 2019 плата за користування орендованим приміщенням становила 332 661,48 грн., розмір проведених відповідачем платежів за оренду нерухомого майна за цей період складав 181 763,20 грн. (з урахуванням не врахованої позивачем оплати в розмірі 10 492,97 грн.), відтак місцевий суд дійшов висновку, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 150 898,28 грн. боргу по орендній платі та 7 426,01 грн. експлуатаційних послуг, доказів оплати яких матеріали справи не містять. Одночасно судом задоволено вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Апеляційний суд не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).
Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Як передбачено ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором згідно ст. 626 ЦК України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору (ст. 628 ЦК України) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Положеннями ст. 629 ЦК України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин на підставі ст. 193 ГК України, ст. 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як встановлено матеріалами справи, Договір оренди було укладено між Державним територіально-галузевим об'єднанням «Південно-Західна залізниця» (далі - орендодавець) та Акціонерним товариством «Український центр обслуговування пасажирів на залізничному транспорті України» (далі - орендар).
Законом України «Про особливості утворення Публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» врегульовано особливий порядок утворення ПАТ «Українська залізниця».
Відповідно до преамбули згаданого Закону цей нормативно-правовий акт визначає правові, економічні та організаційні особливості утворення Публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі (далі - Товариство), управління і розпорядження його майном та спрямований на забезпечення економічної безпеки і захисту інтересів держави.
Згідно ч. 2 розділу III «Перехідні та прикінцеві положення» Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» Закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
Утворення Товариства здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч.1 ст. 2 Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування»).
Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 2 Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту. Оприлюднення затвердженого Кабінетом Міністрів України переліку підприємств залізничного транспорту, на базі яких утворюється Товариство, є офіційним повідомленням для кредиторів про припинення таких суб'єктів господарювання.
На виконання згаданого Закону, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 (опублікованої в Урядовому кур'єрі, 2014, 07, 04.07.2014 № 118) утворено ПАТ «Українська залізниця» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з Додатком 1.
Відповідно до Додатку 1 до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 Державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця» (код ЄДРПОУ 04713033) включено до Переліку підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворюється публічне акціонерне товариство «Українська залізниця».
За змістом п.п. 1,2 Статуту ПАТ «Українська залізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 №735, Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - товариство) є юридичною особою, утвореною відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 «Про утворення Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (Офіційний вісник України, 2014 року, №53, ст. 1402). Товариство утворене як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплено в державній власності, на базі Укрзалізниці, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовано шляхом злиття, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - підприємства залізничного транспорту). Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 21.10.2015 вчинено державну реєстрацію ПАТ «Українська залізниця» з внесенням запису про дані юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа, до яких віднесено, зокрема, Державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця».
За приписами ч. ч. 1, 5 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно ч. 2 ст. 107 ЦК України після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.
Положеннями абз. 2 ч. 3 ст. 107 ЦК України (в редакції, яка діяла до внесення змін до Цивільного кодексу Законом «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб - підприємців» та інших законодавчих актів щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 26.11.2015) встановлено, що підписані головою і членами комісії з припинення юридичної особи та затверджені учасниками юридичної особи або, органом, який прийняв рішення про припинення юридичної особи, примірники передавального акту та розподільчого балансу передаються в орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, за місцем її державної реєстрації, а також в орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи - правонаступника, за місцем її державної реєстрації.
Відповідно до ч. 4 ст. 107 ЦК України порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.
З наявного в матеріалах справи витягу з передавального акту від 01.12.2015, затвердженого Міністром інфраструктури України, вбачається, що головами та членами комісії з утворення АТ «Українська залізниця» та головами комісій з реорганізації підприємств залізничного транспорту, в тому числі головою комісії з реорганізації Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця», на підставі ст. 107 ЦК України складено акт та підтверджено вартість і склад активів та зобов'язань.
З огляду на наведене, АТ «Українська залізниця» є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту, зокрема, Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» та до позивача перейшли права та обов'язки орендодавця за Договором оренди та Договором відшкодування.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 6 ст. 283 ГК України)
За договором найму (оренди) на підставі ст. 759 ЦК України наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Положеннями ст. ст. 762, 785 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі ( ч. 1, 4 ст. 286 ГК України).
Як вище згадувалось, між сторонами було погоджено наступний порядок розрахунку - орендна плата перераховується орендарем орендодавцеві (балансоутримувачу) до 20 числа поточного місяця, з урахуванням щомісячного індексу інфляції таким чином: - 70% орендної плати перераховується орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця; - 30% орендної плати перераховується орендарем до державного бюджету.
При цьому, за твердженнями позивача, зобов'язання орендаря зі сплати 100% орендної плати виникло перед Акціонерним товариством «Українська залізниця» як власником орендованого майна з моменту його створення, а саме, з 01.12.2015, в зв'язку з цим відповідачу для підписання неодноразово надсилався проект Додаткового договору до Договору оренди щодо зміни орендодавця, балансоутримувача, орендної плати, її розміру та порядку перерахування 100% орендної плати на рахунок залізниці, заборони на передачу в суборенду, терміну дії. Оскільки орендар не заперечував проти внесення в діючий Договір оренди змін стосовно орендодавця, балансоутримувача, орендної плати, її розміру та порядку перерахування 100% орендної плати на рахунок залізниці, такі зміни, на переконання позивача, є узгодженими між сторонами в порядку спрощеної форми.
Як встановлено матеріалами справи, орендодавець листом №РПЗ/ПЗЗф-4/220 від 11.03.2016 направив відповідачу для підписання Додатковий договір до Договору оренди, чим підтвердив необхідність внесення змін до Договору оренди в письмовій формі, що в свою чергу спростовує твердження позивача про можливе укладення договору у спрощеному порядку через обмін листами.
Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту, що додатково спростовує доводи позивача в цій частині.
Судом також встановлено, що у відповідь на вказаного вище листа орендар листом №ПАТ УЦОП 2-11/70 від 17.03.2016 повідомив, що не заперечує проти внесення змін щодо реквізитів орендодавця, натомість не погоджується на внесення змін в частині накладення заборони на передачу майна в суборенду та встановлення строку дії договору з 01.12.2015 по 31.03.2016 з підстав порушення чинного законодавства України, умов договору оренди та прав орендаря. Зазначену позицію орендаря викладено й в листах №ПАТ УЦОП 2-11/143 від 30.06.2016, №2-11/288 від 28.12.2016.
Крім цього, Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву листом №30-05/7175 від 06.07.2016 року повідомило відповідача, що Договір оренди є чинним до внесення змін згідно з вимогами чинного законодавства, отже необхідним є дотримання взятих на себе зобов'язань протягом строку дії Договору.
Крім цього, орендар у своїх листах №2-11/60 від 13.04.2018, №118 від 22.04.2019 зазначав, що Додаток №1 до Договору оренди, а саме, розрахунок оплати за (базовий) перший місяць оренди державного нерухоме майна, що знаходиться на балансі вокзалу станції Київ-Пасажирський Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» був попередньо погоджений з начальником регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву, отже з метою уникнення порушення умов Договору оренди, просив погодити з Фондом державного майна України по м. Києву Додатковий договір, за умовами якого перерахування орендної плати у розмірі 100% буде здійснюватися на розрахунковий рахунок орендодавця. Докази направлення цих листів наявні в матеріалах справи.
Положеннями п. 11.3 Договору оренди сторони визначили, що зміни і доповнення або розірвання цього Договору допускається за взаємної згоди сторін. Зміни та доповнення, які пропонується внести, розглядуються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною. Одностороння відмова від виконання Договору та внесення змін до Договору не допускається.
Таким чином, оскільки зміни до Договору оренди щодо сплати 100% орендної плати на рахунок орендодавця внесені не були, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач повинен був здійснювати оплату відповідно до п. 3.3 Договору оренди (в редакції Додаткового договору №1 від 01.07.2009), а саме, 70% орендної плати на розрахунковий рахунок орендодавця; - 30% до державного бюджету.
Суд першої інстанції не врахував вищенаведених обставин та положень чинного законодавства, а тому дійшов помилкового висновку про наявність у відповідача обов'язку сплачувати позивачу саме 100% орендної плати.
За приписами ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода у наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства також визначено згідно ч. 3 ст. 2 ГПК України принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита в ст. 13 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Кожна сторона на підставі ч. 1 ст. 74 ГПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як встановлено матеріалами справи, в наданому позивачем розрахунку позовних вимог з орендної плати за Договором оренди, який було враховано судом першої інстанції при частковому задоволенні позову, позивачем безпідставно не враховано сплати орендарем на виконання умов цього Договору 30 % орендної плати до бюджету, розрахунки позивача проведено, виходячи з обов'язку відповідача сплачувати позивачу 100% орендної плати.
При цьому, апеляційним судом встановлено, що деякі виставлені позивачем рахунки на оплату орендної плати з огляду на обов'язок сплачувати позивачу 100% орендної плати, відповідач оплачував частково, адже правомірно вважав, що у нього наявний обов'язок сплачувати позивачу лише 70% орендної плати, а не 100%, на чому наполягав позивач. Деякі рахунки не оплачував взагалі, однак за відсутності обґрунтованого розрахунку позивача, виходячи з обов'язку відповідача сплачувати лише 70% позивачу, апеляційний суд позбавлений можливості встановити наявну у відповідача заборгованість за цим Договором оренди саме щодо сплати 70% орендної плати, як і визначити її дійсний розмір, адже не у всіх платіжних дорученнях зазначено, по яких саме рахунках-фактури проведено оплату, в частині платіжних доручень отримувачем зазначено ГУ ДКСУ у м. Києві, що може свідчити про сплату цих коштів відповідачем до бюджету.
В матеріалах справи також наявні докази на підтвердження оплат, які не можливо ідентифікувати, зокрема, платіжне доручення № 85 від 03.03.2018 на суму 7 878, 28 грн. щодо оплати коштів по акту, якого немає в матеріалах справи, № 72 від 18.04.2018 на суму 4 880, 53 грн. по рахунку, якого також немає, № 135 від 03.04.2018 на суму 13 767, 19 грн., в якому в призначені платежу зазначено два договори і не зрозуміло, скільки по якому договору оплачено, а також № 9511804748 від 09.12.2016 на суму 2 753,40 грн. та № 9518805380 від 02.03.2016 на суму 1 182, 28 грн. про оплату пені згідно донарахування по рахунках, яких також не надано суду.
З метою встановлення наявної у відповідача перед позивачем заборгованості за Договором оренди, апеляційний суд ухвалами судового засідання від 16.11.2020 та від 22.12.2020 зобов'язував Акціонерне товариство «Українська залізниця» надати суду обґрунтований розрахунок суми позову, зокрема, розрахунок орендної плати за спірний період, враховуючи проведені відповідачем оплати по кожному виставленому позивачем рахунку на оплату (з наданням всіх відповідних документів щодо таких оплат), а також розрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних. Разом з цим, зобов'язаним й було Акціонерне товариство «Український центр обслуговування пасажирів на залізничному транспорті України» надати суду контррозрахунок суми позову, зокрема, власний розрахунок орендної плати за спірний період, враховуючи проведені відповідачем оплати по кожному виставленому позивачем рахунку на оплату (з наданням всіх відповідних документів щодо таких оплат), а також власний розрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних. Сторони у справі : Акціонерне товариство «Українська залізниця» та Акціонерне товариство «Український центр обслуговування пасажирів на залізничному транспорті України» зобов'язано також провести взаєморозрахунок заявлених позивачем до стягнення з відповідача сум за спірний період й надати апеляційному суду підписаний сторонами акт проведення такого розрахунку.
Проте на виконання вимог ухвали апеляційного суду від 09.02.2021 позивачем надано пояснення та розрахунки, які ним вже надавались суду, вони є аналогічними наявним в матеріалах справи доказам в цій частині, а саме, розрахунку, долученому до позовної заяви, здійсненому позивачем виходячи з обов'язку відповідача сплачувати 100% орендної плати, а не 70% як визначено умовами укладеного між сторонами Договору оренди. До згаданого розрахунку також було долучено платіжне доручення № 135 від 03.04.2018, згідно якого, як вже згадувалось, оплату проведено по двох договорах без визначення співвідношення, скільки по якому конкретно, а також платіжне доручення № 8 від 11.02.2018 на суму 1 273,03 грн. по Договору на відшкодування витрат.
Надані відповідачем акти звірки взаєморозрахунків, підписані ним з розбіжностями також не приймаються апеляційним судом в якості доказів на підтвердження наявної у відповідача заборгованості за Договором оренди та її розміру, оскільки один з них складено станом на 01.01.2020 із зазначенням різного сальдо станом на як 01.01.2019, так і на 01.01.2020, інший складено станом на 30.11.2020 також із зазначенням різного сальдо станом на 01.01.2020 та на 30.11.2020. Два інших акти звірки взаєморозрахунків із зазначенням заборгованості станом на 31.12.2020 та на 30.11.2020 підписано лише відповідачем.
При цьому, апеляційний судом враховано, що акт звірки розрахунків є лише технічним (фіксуючим) документом, згідно якого бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств і має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку господарських операцій обома сторонами правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій.
Акт звірки може вважатися доказом у справі на підтвердження певних обставин, зокрема, наявної заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником цієї заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами, а акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
За таких обставин, недоведення позивачем факту наявної у відповідача заборгованості за Договором оренди, виходячи з його обов'язку сплачувати позивачу саме 70% орендної плати, а також розміру цієї заборгованості свідчить про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором оренди в заявленому до стягнення розмірі, відтак апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.
В зв'язку з цим не підлягають задоволенню й заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму недоведеної заборгованості за Договором оренди, як похідні від неї.
З приводу заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості за Договором про відшкодування та нарахованих на неї пені, 3% річних та інфляційних втрат, які задоволено судом першої інстанції в повному обсязі, виходячи з пояснень позивача в позовній заяві, поданих ним розрахунків, наявних в матеріалах справи рахунків-фактур, слід зазначити, що відповідач не сплатив на користь позивача надані протягом спірного періоду експлуатаційні послуги вартістю 7 426,01 грн., надані позивачем розрахунки за Договором відшкодування не містять всіх здійснених відповідачем оплат, зокрема, здійсненої відповідачем оплати згідно платіжного доручення № 8 від 11.02.2019 на суму 1 273, 03 грн. з призначенням платежу за 01.2019, в той час як позивачем заявлено до стягнення заборгованість за цим Договором за період з листопада 2018 по квітень 2019. Наведене свідчить про безпідставність та необґрунтованість здійснених позивачем розрахунків, відповідно про відсутність підстав про задоволення позову в цій частині, зокрема, щодо стягнення заборгованості за Договором про відшкодування та нарахованих на неї пені, 3% річних ат інфляційних втрат.
Враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи сторін не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення справи по суті спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.ч. 1-2, 4 ст. 269 ГПК України).
За результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд згідно п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення на підставі п.п. 1-4 ч. 1 ст. 277 ГПК України є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування вимог матеріального права.
За таких обставин, апеляційний господарський суд не погоджується із висновками місцевого суду про часткове задоволення позову, оскаржене рішення вважає незаконним й таким, що підлягає скасуванню з прийняттям нового - про відмову в задоволенні позову за недоведеністю заявлених позовних вимог. Тому доводи відповідача по суті його апеляційної скарги заслуговують на увагу, а скарга - підлягає задоволенню.
В зв'язку із задоволенням апеляційної скарги відповідача з позивача на його користь на підставі ст. 129 ГПК України підлягають стягненню 4 266, 02 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 269-270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Український центр обслуговування пасажирів на залізничному транспорті України» задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2020 у справі № 910/16062/19 - скасувати та прийняти нове:
«В задоволенні позову Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» до Акціонерного товариства «Український центр обслуговування пасажирів на залізничному транспорті України» про стягнення 189 600,59 грн. відмовити.»
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (01601, місто Київ, вул. Лисенка, будинок 6. ідентифікаційний код 40081221) на користь Акціонерного товариства «Український центр обслуговування пасажирів на залізничному транспорті України» (01032, місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 38/40, ідентифікаційний код 31485055) 4 266, 02 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
Матеріали справи №910/16062/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови складено 16.02.2021
Головуючий суддя С.Я. Дикунська
Судді С.А. Пашкіна
С.Р. Станік