Справа № 500/4255/20
11 лютого 2021 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі: головуючого судді Осташа А. В. за участю: секретаря судового засідання - Музики О.М., позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - Федорів Т.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги №Ф-10056-13 від 12.11.2020,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Тернопільській області, в якій просить суд:
- визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10056-13 від 12 листопада 2020 року, виданої Головним Управлінням ДПС у Тернопільській області, про сплату ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) заборгованості по сплаті Єдиного соціального внеску в сумі 4 214 грн 84 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що оскаржувана вимога є необґрунтованою, протиправною та такою, що прийнята з порушенням вимог чинного податкового законодавства та законодавства у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування, а тому підлягає скасуванню.
Позивач зауважив, що Головне Управління ДПС у Тернопільській області не має права здійснювати повноваження органів державної виконавчої влади України не має ніякого права формувати вимогу про сплату боргу.
Також звернено увагу суду щодо незаконності утворення і діяльності Казначейства України так як у вимозі про сплату боргу, банк утримувача є Казначейство України.
Просить суд врахувати, що у вказані вище періоди нарахування ЄСВ, ОСОБА_1 як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність (адвокат) не отримував дохід від цієї діяльності, оскільки в цей період її взагалі не здійснював.
Позивач в позовній заяві посилається на рішення Верховного Суду від 27.05.2020 (справа №500/576/19), в якому зазначено, що наявність в особи Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує його право як адвоката на здійснення незалежної професійної діяльності, однак не є доказом безпосереднього здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.
Тобто, вважає, що коли значення розміру мінімального страхового внеску становить 0,00 грн., то сума єдиного внеску може бути тотожною 0,00 грн., але не меншою 0,00 грн. в разі, коли самостійно визначена для себе особою, що провадить незалежну професійну діяльність (не контролюючим органом) сума була визначена в розмірі 0,00 грн.
Також зазначено, що із оскаржуваної вимоги не вбачається посилань на акт документальної перевірки, а зазначено виключно «пустографки».
Разом з цим, з вимоги не вбачається, яким чином виникла заборгованість по єдиному внеску, на підставі чого формувалася така вимога та за який період виникла заборгованість, яка база нарахування ЄСВ визначалася податковим органом.
Отже, позивач вважає, що якщо адвокат не отримує дохід (не здійснює адвокатську діяльність), у нього не виникає обов'язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі.
Ухвалою суду від 28.12.2020 прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено у справі судове засідання на 27.01.2021.
Від відповідача 15.01.2021 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній заперечує проти позову, вважає його безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Представник відповідача вважає, що платниками ЄСВ є як фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, так і особи, які проводять незалежну професійну діяльність.
Зазначено, що позивач перебуває на обліку як особа, яка проводить незалежну професійну діяльність - дата встановлення ознаки незалежної професійної діяльності 16.05.2017. Інформація про припинення чи зупинення відсутня. Згідно даних інтегрованої картки платника, загальна сума заборгованості станом 31.10.20 становила 4 214, 84 грн.
Враховуючи вище наведене, ГУ ДПС у Тернопільській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2020 № Ф-10056-13, згідно вимог чинного законодавства.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві. Просив суд позов задовольнити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву. Просила суд в задоволенні позову відмовити повністю.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач перебуває на обліку як особа, яка проводить незалежну професійну діяльність - дата встановлення ознаки незалежної професійної діяльності - 16.05.2017.
Згідно даних інтегрованої картки платника, загальна сума заборгованості станом 31.10.2020 становить 4 214, 84 грн.
Головним Управлінням ДПС у Тернопільській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2020 № Ф-10056-13 (аркуш справи 22).
Позивач подав скаргу на вимогу до Державної податкової служби України 23.11.2020.
За результатами розгляду скарги, Державна податкова служба України прийняла рішення від 10.12.2020, яким вимогу про сплату боргу від 12.11.2020 №Ф-10056-13 залишила без змін, а скаргу без задоволення (аркуш справи 36-37).
Відповідно до вимоги про сплату боргу від 12.11.2020 № Ф-10056-13 за позивачем рахується заборгованість з несплати єдиного внеску на загальну суму 4214,84 грн.
Не погоджуючись із вказаною вимогою, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить із такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні: адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону №5076 адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом №2464.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2464 у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:
- єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
- недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону №2464 для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Згідно з абзацом третім частини восьмої статті 9 Закону №2464 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Відповідно до частини дванадцятої статті 9 Закону №2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу).
Отже, самозайнята особа в розумінні положень Закону №2464 є платником єдиного соціального внеску, розмір якого становить 22% від суми доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи такою особою за відповідний період.
При цьому, відсутність у самозайнятої особи доходу від здійснення діяльності за відповідний звітний період не звільняє таку особу від сплати єдиного соціального внеску.
У такому випадку, самозайнята особа зобов'язана самостійно визначити базу нарахування, яка не повинна бути більшою максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом №2464 та не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Як зазначено відповідачем, позивач перебуває на обліку як особа, яка проводить незалежну професійну діяльність - дата встановлення ознаки незалежної професійної діяльності 16.05.2017. Інформація про припинення чи зупинення відсутня.
Як зазначає позивач, будь-яка діяльність як адвоката ним, приблизно з березня 2020 року не ведеться, доходу він не отримував, тому у нього відсутній обов'язок сплачувати ЄСВ.
Суд критично сприймає такі доводи позивача з огляду на наступне.
Питання зайняття адвокатською діяльністю регулюються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі по тексту - Закон №5076), пунктом 2 частини першої статті 1 якого визначено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Особі, яка склала присягу адвоката України, радою адвокатів регіону у день складення присяги безоплатно видаються свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України.
Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю і посвідчення адвоката України не обмежуються віком особи та є безстроковими (частини перша та друга статті 12 Закону №5076).
Частиною першою статті 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
У відповідності до частин першої, другої, четвертої та п'ятої статті 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.
Інформація, внесена до Єдиного реєстру адвокатів України, є відкритою на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України. Рада адвокатів України і відповідні ради адвокатів регіонів надають витяги з Єдиного реєстру адвокатів України за зверненням адвоката або іншої особи.
Відомості, що підлягають внесенню до Єдиного реєстру адвокатів України, включаються до нього не пізніше дня, наступного за днем отримання радою адвокатів регіону відповідної інформації, крім випадків, установлених цим Законом.
Так, судом встановлено, що в Єдиному реєстрі адвокатів України містяться відомості про адвоката ОСОБА_1 , який провадить адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_2, дата видачі свідоцтва від 03.04.2017.
При цьому, будь-яка інформація про зупинення або припинення права на заняття позивача адвокатською діяльністю в реєстрі відсутня.
Крім того, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач зареєстрований в якості особи, яка проводить незалежну професійну діяльність - дата встановлення ознаки незалежної професійної діяльності 16.05.2017, а така діяльність є не припиненою.
Таким чином, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання або неотримання доходу від такої діяльності.
Частиною четвертою статті 4 Закону №2464-VI визначено, що особи, зазначені в пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У ході судового розгляду справи судом не встановлено обставин, визначених вищевказаною правовою нормою Закону №2464-VI, що зумовлюють необхідність звільнення позивача від сплати єдиного внеску.
Отже, ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", встановлено мінімальний розмір суми єдиного внеску, який не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску.
Факт відсутності у позивача доходу від здійснення незалежної професійної адвокатської діяльності не звільняє його від сплати єдиного соціального внеску, який, у такому випадку визначається за правилами статті 7 Закону №2464.
З аналізу зазначених норм законодавства, суд приходить до висновку, що позивач повинен сплачувати єдиний внесок без прив'язки до отримання ними доходу.
Зазначене спростовує доводи позивача про те, що єдиний внесок сплачується тільки у випадку отримання доходу.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на рішення Верховного Суду від 27.05.2020 справа №500/576/19 в якій зазначено, що наявність в особи свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує його право як адвоката на здійснення незалежної професійної діяльності, однак не є доказом безпосереднього здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу, оскільки цей вираз вирвано з контексту зазначеного рішення, в якому йшлося про інші обставини справи, які не збігаються із даною справою. У згадуваній позивачем справі, Верховний Суд досліджував проблематику питання щодо адміністрування Законом №2464-V єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, та у своєму рішенні зазначив, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок лише за умови, що така особа не є найманим працівником.
Суд також не приймає до уваги посилання позивача, що у оскаржуваній вимозі відсутні данні стосовно підстав та періоду виникнення боргу, інформація з даних ІСО органу доходів та зборів не відповідає дійсності та порушено ряд процедурних вимог, які повинні бути дотримані при формуванні вимоги по сплаті боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки податкова вимога сформована відповідачем саме на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів, а не за результатами проведеної перевірки.
Так, згідно даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника, загальна сума заборгованості платника становить 4214,84 грн.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 10.12.2019 по справі № 826/25425/15 та у постанові від 03 грудня 2020 року, справа № 440/1256/19 сформулював такий правовий висновок, - положеннями законодавства не передбачено обов'язкової умови для формування вимоги проведення перевірки та складення за її результатами відповідного акту. Вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається разом з актом документальної перевірки виключно у випадку, коли виявлені у ході документальної перевірки дані свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами.
Суд зазначає, що оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) позивача зі сплати єдиного внеску було визначено контролюючим органом на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, що відповідає положенням Податкового кодексу України та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Тернопільській області від 12.11.2020 №Ф-10056-13, задоволенню не підлягають.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що відповідач не має права здійснювати повноваження органів державної виконавчої влади України та немає права формувати вимогу про сплату боргу, оскільки відповідно до статті 1 Закону № 2464-VI податкові органи - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, його територіальні органи.
Також, суд вважає безпіставним твердження позивача про те, що Державна казначейська служба України не має права здійснювати будь-які дії як суб'єкт владних повноважень, виходячи з наступного.
У силу положень частин 5, 6, 7 статті 9 вказаного Закону сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування.
Для зарахування єдиного внеску в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах відкриваються в установленому порядку небюджетні рахунки відповідному органу доходів і зборів. Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.
В той же час податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (за винятком установ України, які функціонують за кордоном). Податки і збори та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок (частини 4 та 5 статті 45 Бюджетного кодексу України).
Розділом 1 Положення про єдиний казначейський рахунок, затвердженого наказом Державного казначейства України 26 червня 2002 року № 122 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 липня 2002 року за № 594/6882 (Положення), встановлено, що єдиний казначейський рахунок (ЄКР) - це консолідований рахунок, відкритий Державному казначейству України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України.
ЄКР консолідує кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, коштів інших клієнтів, обслуговування яких здійснюється органами Державного казначейства України та регламентується законодавством (пункт 2.1 розділу 2 Положення).
За змістом розділу 3 Положення функціонування ЄКР забезпечує, зокрема, зарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших надходжень, передбачених законодавством, до державного та місцевих бюджетів.
Враховуючи зазначене, вищенаведені твердження позивача щодо Державного казначейства України є необґрунтованим та безпідставними.
Крім того, позивач посилається на те, що вимозі про сплату боргу зазначено МФО - 0, а тому вважає, що банківської установи з МФО - 0 не існує, з приводу цього суд зазначає наступне.
Наказом Міністерства фінансів України від 10 червня 2020 року №283 внесено зміни до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Зокрема, у новій редакції викладено додаток 2 до Інструкції «Повідомлення-розрахунок», а також підкориговано ще кілька додатків, а саме: у додатках 4 - 7 слово «МФО» виключено; у додатках 6 та 7 слова «відповідному органі Казначейства» замінено словом «Казначействі»; - у додатках 11 - 18 слова «код банку» виключено.
Як випливає із матеріалів справи, вимога про сплату боргу сформована відповідно до Додатку 7 до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, з якої слово «МФО» виключено, а тому, враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що відповідач сформував оспорювану вимогу відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
У відповідності до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Зважаючи, що у задоволенні позову стороні відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову підстави для вирішення судом питання про відшкодування позивачу судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства відсутні.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги №Ф-10056-13 від 12.11.2020, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 15 лютого 2021 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач:
- Головне управління ДПС у Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Білецька, 1,м. Тернопіль,46003, код ЄДРПОУ/РНОКПП 43142763);
Головуючий суддя Осташ А.В.