ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.02.2021Справа № 910/19419/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ескапада-Арт"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фебріс"
про стягнення 16 270,22 грн.,
Без виклику (повідомлення) представників учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ескапада-Арт" (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фебріс" (далі - відповідач) про стягнення 16 097,66 грн. перерахованих коштів за непоставлений товар та 172,56 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами. Також позивач просив суд стягнути з відповідача понесені Товариством з обмеженою відповідальністю "Ескапада-Арт" витрати на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 5 000,00 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що у вересні 2020 року між ним та відповідачем укладено договір поставки у спрощений спосіб. Позивач зазначає, що на виконання умов вказаного правочину він сплатив відповідачу попередню оплату погодженого між сторонами товару в розмірі 16 097,66 грн., однак, відповідач товар не поставив, сплачену покупцем суму передоплати не повернув, унаслідок чого за ним утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування процентів за користування грошовими коштами позивача.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.12.2020 відкрито провадження у справі № 910/19419/20 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику сторін.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала від 14.12.2020 про відкриття провадження у справі № 910/19419/20 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення, з відповідним трек-номером 0105477043360 на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04114, місто Київ, вулиця Дубровицька, будинок 28.
Крім того, вищевказана ухвала рекомендованим листом з повідомленням про вручення (трек-номер: 0105477043379) також була направлена на фактичну адресу відповідача, зазначену в адресованих йому претензіях позивача, а саме: 03142, місто Київ, вулиця Кржижановського, будинок 4.
Проте, зазначені відправлення вручені відповідачу не були.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
Отже, суд належним чином виконав свій обов'язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.
Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 14.12.2020 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 14.12.2020, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ескапада-Арт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фебріс" був укладений договір поставки товару в спрощений спосіб.
На виконання наведеної угоди позивач на підставі виставленого відповідачем рахунку на оплату по замовленню № 414 від 14.09.2020 року згідно з платіжним дорученням № 975 від 16.09.2020 року сплатив на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 16 097,66 грн. за поставку останнім погодженого між сторонами товару.
Про належне виконання позивачем своїх грошових зобов'язань зі здійснення попередньої оплати цього товару свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення покупцем своїх зобов'язань.
Водночас судом встановлено, що відповідач оплачену позивачем продукцію у погодженому сторонами порядку не поставив.
У матеріалах справи наявна копія адресованого відповідачу листа Товариства з обмеженою відповідальністю "Ескапада-Арт" № 24/09/20 від 24.09.2020 року з проханням повернути сплачену позивачем суму грошових коштів у розмірі 16 097,66 грн. Проте позивачем не було надано суду доказів відправлення цього листа на адресу відповідача та отримання останнім цього відправлення.
Також у матеріалах справи наявні копії адресованих відповідачу претензій Товариства з обмеженою відповідальністю "Ескапада-Арт" № 24/11-20 від 24.11.2020 року та № 1/12-20 від 01.12.2020 року (разом з доказами їх направлення відповідачу, зокрема, відповідними описами вкладення у цінний лист, накладними та фіскальними чеками, що підтверджують їх відправлення), в яких позивач вимагав повернути перераховані ним Товариству з обмеженою відповідальністю "Фебріс" грошові кошти в сумі 16 097,66 грн. протягом 5 робочих днів з моменту отримання цих претензій.
Проте означені вимоги позивача були залишені Товариством з обмеженою відповідальністю "Фебріс" без відповіді та задоволення, у зв'язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю "Ескапада-Арт" звернулося до суду з даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За змістом статті 662 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту цієї норми вбачається, що договором на покупця може покладатися обов'язок здійснення попередньої оплати товару, тобто оплати до його передання продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути оплачено повну вартість товару або її частину. Розмір попередньої оплати та строки її оплати встановлюються договором. У тих випадках, коли договір містить обов'язок покупця щодо попередньої оплати, проте не встановлює строків її здійснення, строки оплати визначаються відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України. Отже, продавець має право вимагати здійснення попередньої оплати у будь-який час, а покупець повинен здійснити таку оплату у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.
Непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю.
У постанові Верховного Суду від 08.02.2019 року в справі № 909/524/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.
Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.
Як було зазначено вище, факт перерахування позивачем на рахунок відповідача грошових коштів за погоджений сторонами товар у сумі 16 097,66 грн. підтверджується платіжним дорученням № 975 від 16.09.2020 року.
Проте, відповідач погоджений сторонами товар позивачу не поставив, сплачені останнім грошові кошти не повернув.
Таким чином, зважаючи на виконання позивачем своїх зобов'язань з перерахування відповідачу попередньої оплати за товар, а також беручи до уваги нездійснення відповідачем поставки цього товару позивачу, суд, з урахуванням обставин даної справи, дійшов висновку про те, що у позивача відповідно до частин 1 та 2 статті 693 Цивільного кодексу України виникло право вимагати від відповідача повернення суми попередньої оплати непоставленого товару, яким він скористався, направивши відповідачу вимоги № 24/11-20 від 24.11.2020 року та № 1/12-20 від 01.12.2020 року.
Однак станом на момент розгляду спору, відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження поставки ним товару позивачу на суму 16 097,66 грн., як і доказів, які свідчать про повернення ним позивачеві означеної суми грошових коштів у добровільному порядку.
Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача, яка складає 16 097,66 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, або належні докази поставки ним позивачу погодженого сторонами товару, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Ескапада-Арт" до відповідача про стягнення вказаної суми грошових коштів, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.
Крім того, позивач на підставі статті 536 Цивільного кодексу України просив суд стягнути з відповідача 172,56 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих внаслідок прострочення відповідачем виконання його грошового зобов'язання з повернення отриманої ним попередньої оплати в розмірі 16 097,66 грн. у період з 02.10.2020 року по 07.12.2020 року, із застосуванням облікової ставки Національного банку України при здійсненні обрахунку цієї суми.
Так, згідно з частинами 2, 3 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Статтею 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
У той же час, як вбачається з матеріалів справи договір поставки укладено між сторонами у спрощеній формі, у зв'язку з чим цим зазначеним договором розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами не визначено.
В обґрунтування вимоги про стягнення з відповідача нарахованої на підставі статті 536 Цивільного кодексу України суми процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 172,56 грн., позивач вказував на те, що розмір вказаних процентів визначено на рівні облікової ставки Національного банку України відповідно до положень частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України.
З огляду на викладене, суд зазначає таке.
Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу частини другої статті 1054 Цивільного кодексу України та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 Цивільного кодексу України.
Сторони також мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). При цьому, відповідно до частини другої статті 628 Цивільного кодексу України до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Тому, зокрема, якщо одна сторона має сплатити іншій певну суму грошових коштів, але сторони досягли згоди про відстрочення сплати такої суми, то розмір процентів, що підлягає сплаті боржником за період, на який надана відстрочка, визначається за правилами статті 1048 Цивільного кодексу України.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки законодавством встановлені наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, то підстави для застосування вказаної позивачем аналогії закону щодо застосування до спірних правовідносин приписів частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України відсутні, оскільки, по-перше, у цій справі йдеться про неправомірну поведінку боржника (в той час як частина 1 статті 1048 Цивільного кодексу України застосовується у випадку правомірної поведінки), а по-друге, у законодавстві немає прогалини у цій частині.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року в справі № 910/10156/17.
У той же час слід зазначити, що у позовній заяві Товариства з обмеженою відповідальністю "Ескапада-Арт" відсутні вимоги про стягнення з відповідача, зокрема, трьох процентів річних, нарахованих внаслідок прострочення Товариством з обмеженою відповідальністю "Фебріс" виконання його грошового обов'язку з повернення сплаченої позивачем суми попередньої оплати товару, заявлені на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.
Враховуючи наведене, а також беручи до уваги, зокрема, те, що досягнутими між сторонами домовленостями конкретного розміру відсотків за користування відповідачем чужими грошовими коштами визначено не було, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача 172,56 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, у зв'язку з чим означені вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження сплати спірної суми заборгованості чи поставки погодженого між сторонами товару.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з урахуванням наведеного.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У той же час, як було зазначено вище, позивач просив суд стягнути з відповідача понесені ним витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 5 000,00 грн., що відображено, у тому числі, в попередньому (орієнтовному) розрахунку суму судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
Згідно з частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями статті 16 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем у встановлений статтею 129 Господарського процесуального кодексу України строк подано копію укладеного між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮРКОМФОРТ" договору про надання правової допомоги у господарських справах від 04.12.2020 року № 44-Ю.
За умовами пункту 1.1 договору Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮРКОМФОРТ" зобов'язується надати клієнтові правову допомогу в господарській справі за позовом ТОВ "Ескапада-Арт" до ТОВ "Фебріс" про стягнення передоплати за рахунком на оплату по замовленню № 414 від 14.09.2020 року в господарському суді міста Києва.
Відповідно до пункту 2.1 означеного правочину Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮРКОМФОРТ" бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, застосовує всі способи до покладення сум судових витрат, що підлягають оплаті за послуги компанії на винну сторону, а клієнт зобов'язаний оплатити виконану роботу у порядку та строки, обумовлені сторонами.
Згідно з пунктом 5.1 цього договору за правову допомогу, передбачену в пункті 1.1 договору, клієнт сплачує компанії винагороду (гонорар) в розмірі 5 000,00 грн., які сплачуються клієнтом не пізніше двадцяти п'яти робочих днів з моменту підписання цього договору.
Також позивачем було надано суду копію виставленого йому Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮРКОМФОРТ" рахунку-фактури № ЮК - 180 від 04.12.2020 року на суму 5 000,00 грн., а також копію платіжного доручення № 1259 від 07.12.2020 року про оплату наданих позивачу юридичних послуг на суму 5 000,00 грн.
Разом із тим, у відповідності до статей 13, 14, 15 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність може здійснюватись адвокатом індивідуально, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням.
Згідно зі статтею 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 123 та статті 126 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені іншою стороною за отримання послуг саме адвоката, а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.
Однак, як встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮРКОМФОРТ" не має правового статусу адвокатського бюро або адвокатського об'єднання у розумінні Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Крім того, суд зазначає, що за приписами статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
У частинах 1, 4 статті 17 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" вказано, що Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України. Інформація, внесена до Єдиного реєстру адвокатів України, є відкритою на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України. Рада адвокатів України і відповідні ради адвокатів регіонів надають витяги з Єдиного реєстру адвокатів України за зверненням адвоката або іншої особи.
Наразі, зі змісту позовної заяви вбачається, що останню підписано представником позивача на підставі довіреності Скубановим Б.І.
Проте, жодних доказів наявності у вказаної особи права на зайняття адвокатською діяльністю у розумінні Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" позивачем не надано. Такі докази відсутні й у відкритих джерелах інформації (зокрема, у Єдиному реєстрі адвокатів України).
До того ж, позивачем також не надано суду обґрунтованого розрахунку суми заявлених до стягнення витрат та доказів прийняття замовником наданих за договором про надання правової допомоги у господарських справах від 04.12.2020 року № 44-Ю послуг.
За таких обставин, з огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог позивача про покладення на відповідача понесених Товариством з обмеженою відповідальністю "Ескапада-Арт" витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000, 00 грн.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ескапада-Арт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фебріс" про стягнення 16 270,22 грн. задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фебріс" (04114, місто Київ, вулиця Дубровицька, будинок 28; код ЄДРПОУ 41000520) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ескапада-Арт" (02132, місто Київ, вулиця Дніпровська Набережна, будинок 26-Ж, приміщення 11; код ЄДРПОУ 34289284) 16 097 (шістнадцять тисяч дев'яносто сім) грн. 66 коп. попередньої оплати, а також 2 079 (дві тисячі сімдесят дев'ять) грн. 71 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено та підписано 15.02.2021 року.
Суддя В.С. Ломака