ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.02.2021Справа № 910/19003/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Грандіс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Канон"
про стягнення 251 163,10 грн.,
Без виклику (повідомлення) представників учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперія Грандіс" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Канон" (далі - відповідач) про стягнення передплати у розмірі 248 353,85 грн., а також 1 567,48 грн. 3 % річних та 1 241,77 грн. інфляційних втрат, нарахованих за її несвоєчасне повернення.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що 28.11.2018 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Канон" було укладено Договір про постачання природного газу № 2018/020-Г. У зв'язку із тим, що позивачем було обрано нового постачальника природного газу, Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперія Грандіс" направило на адресу відповідача лист, яким повідомило про розірвання вищенаведеного договору, а також просило повернути йому наявну переплату за означеним правочином у розмірі 248 353,85 грн., яка існувала на момент такого звернення. Оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Канон" вказану суму попередньої оплати позивачу в установлений строк не повернуло, останній звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 248 353,85 грн. попередньої оплати, а також 1 567,48 грн. 3 % річних та 1 241,77 грн. інфляційних втрат, нарахованих за її несвоєчасне повернення.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.12.2020 року відкрито провадження у справі № 910/19003/20 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику сторін.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала від 07.12.2020 року про відкриття провадження у справі № 910/19003/20 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення, з відповідним трек-номером 0105476014090 на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві, а також вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на день відкриття провадження у даній справі, а саме: 02095, місто Київ, вулиця Срібнокільська, будинок 2-А, офіс 1.
Проте, зазначене відправлення вручено відповідачу не було.
Крім того, судом було встановлено, що після відкриття провадження у справі № 910/19003/20 Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Канон" було зареєстровано нову адресу місцезнаходження відповідача, а саме: 01021, місто Київ, вулиця Шовковична, будинок 12Б.
У зв'язку з наведеними обставинами, 15.01.2021 року ухвала від 07.12.2020 року про відкриття провадження у справі № 910/19003/20 була додатково направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення, з відповідним трек-номером 0105476014847 на адресу місцезнаходження відповідача, зареєстровану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на момент здійснення такого відправлення, а саме: 01021, місто Київ, вулиця Шовковична, будинок 12Б, відповідно до якого відповідач ухвалу суду отримав 19.01.2021 року.
Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 07.12.2020 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
28.11.2018 року між відповідачем (постачальник) та позивачем (споживач) було укладено договір про постачання природного газу № 2018/020-Г (далі - Договір), за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Канон" зобов'язалося передати у власність позивачу в 2018-2019 роках природний газ, а останній, у свою чергу, - прийняти та оплатити цей газ на умовах Договору.
Вказаний правочин, а також укладені в подальшому Додаткові угоди до нього, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками зазначених суб'єктів господарювання.
Обсяги газу, що планується передати за цим Договором, можуть змінюватись сторонами протягом місяця поставки в установленому порядку (пункт 2.1.1 Договору).
За змістом пунктів 3.1, 3.3 Договору (з урахуванням Додаткової угоди № 5 від 24.04.2019 року до нього) споживач до 20 (двадцятого) числа місяця, що передує газовому місяцю, надає постачальнику оформлену належним чином заявку на планові подобові обсяги використання газу, підписану уповноваженою особою. Приймання-передача газу протягом доби постачання газу здійснюється згідно отриманої заявки у розрізі подобового використання поданих лімітів природного газу. В разі зміни планів щодобового використання природного газу згідно наданої заявки споживач зобов'язується шляхом щоденного направлення на адресу електронної пошти надавати постачальнику коригуючі дані.
У пункті 3.5 Договору сторонами погоджено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, споживач зобов'язується надати постачальнику: завірену копію акту про фактичний обсяг розподіленого/протранспортованого за цим Договором природного газу за розрахунковий місяць, складеного між споживачем та оператором ГРМ/ГТС; у разі надання технічного акту на загальний обсяг розподіленого/протранспортованого природного газу, споживач надає детальну розбивку газу за категоріями за власним підписом; підписані та скріплені печатками споживача два примірники акту приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу в розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.
Постачальник не пізніше 8-го числа повертає споживачу один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надає в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Згідно з пунктом 4.1 Договору кількість газу, яка постачається споживачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу.
За умовами пунктів 5.1, 5.2 Договору ціна на природний газ на дату укладення Договору визначається відповідно до пункту 5.2 цього Договору. В подальшому ціна на газ визначається шляхом підписання сторонами відповідних додаткових угод до Договору на підставі ціни, що розміщується на офіційному веб-сайті постачальника. У разі зміни ціни постачальником, така ціна є обов'язковою для сторін даного Договору. Споживач підписанням цього Договору підтверджує, що погоджується з даним порядком визначення та зміни ціни. Ціна за газ визначається сторонами в додатковій угоді на кожний звітний період (місяць) поставки газу.
Загальна сума вартості природного газу за цим Договором складається із сум вартості місячних поставок газу (пункт 5.4 вказаного правочину).
З матеріалів справи вбачається, що у Додаткових угодах від 30.11.2018 року № 1, від 31.12.2018 року № 2, від 31.01.2019 року № 3, від 27.02.2019 року № 4, від 30.04.2019 року № 6, від 31.05.2019 року № 7 та від 30.06.2019 року № 8 сторони погодили відповідну ціну газу, що постачався у кожному звітному періоді (місяці) протягом дії Договору.
Відповідно до положень пунктів 6.2, 6.3 Договору оплата за природний газ проводиться споживачем виключно грошовими коштами відповідно до цін, умов і порядку зарахування коштів, визначених у пунктах 5.2, 6.1 даного Договору, або у відповідних додаткових угодах. Кошти, які надійшли від споживача, будуть зараховані як передплата за умови відсутності заборгованості за цим Договору.
Звірка розрахунків та/або фактичного обсягу використання здійснюється сторонами на підставі відомостей про фактичну оплату вартості використаного газу споживачем та актів приймання-передачі газу протягом 10-ти днів з моменту письмової вимоги однієї із сторін, підписаної уповноваженою особою (пункт 6.4 означеної угоди).
У матеріалах справи також наявні акти прийому-передачі природного газу від 31.12.2018 року № ЕК000000087 обсягом 13,404 тис. м3 на суму 158 167,46 грн., від 31.01.2019 року № 9 обсягом 19,781 тис. м3 на суму 214 624,64 грн., від 28.02.2019 року № 86 обсягом 53,099 тис. м3 на суму 529 933,33 грн., від 31.03.2019 року № 152 обсягом 0,569 тис. м3 на суму 5 678,68 грн., від 30.04.2019 року № 176 обсягом 0,515 тис. м3 на суму 5 139,76 грн., від 30.06.2019 року № 286 обсягом 0,508 тис. м3 на суму 4 013,24 грн., від 31.07.2019 року № 331 обсягом 0,58827 тис. м3 на суму 3 706,10 грн., від 31.08.2019 року № 360 обсягом 2,20227 тис. м3 на суму 13 874,30 грн., від 31.07.2019 року № 331 обсягом 0,58827 тис. м3 на суму 3 706,10 грн., а також акти надання послуг (відшкодування витрат замовленої потужності) від 30.06.2019 року № 287 на суму 188,63 грн., від 31.07.2019 року № 332 на суму 188,63 грн., від 31.08.2019 року № 363 на суму 830,82 грн. та від 30.09.2019 року № 416 на суму 98,84 грн.
Про належне виконання позивачем умов Договору також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення споживачем своїх зобов'язань за цією угодою.
За умовами пункту 12.1 Договору останній набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2019 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Якщо жодна із сторін терміном в один місяць до закінчення дії даного Договору не заявить про намір розірвати даний Договір, він вважається автоматично пролонгованим на наступні 12 місяців (пункт 12.2 цього правочину).
У той же час відповідно до пункту 7.1 Договору споживач має право, зокрема, розірвати цей Договір у разі вибору іншого постачальника, але не раніше, ніж в останній день розрахункового періоду, попередивши постачальника не менш, ніж за 15 діб до розірвання Договору; при цьому споживач зобов'язаний виконати свої обов'язки за цим Договором в частині оформлення використаних обсягів газу та їх оплати відповідно до умов Договору.
Враховуючи наведені положення Договору, а також зважаючи на обрання Товариством з обмеженою відповідальністю "Імперія Грандіс" іншого постачальника природного газу, листом від 14.08.2020 року № 1408/1 позивач повідомив відповідача про наявність іншого постачальника природного газу та розірвання укладеного між сторонами Договору від 28.11.2018 року № 2018/020-Г з 07.09.2020 року. Крім того, у вказаному листі позивач просив Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Канон" не пізніше 08.09.2020 року повернути споживачеві суму переплати природного газу за Договором у розмірі 248 352,85 грн.
Судом встановлено, що здійснене позивачем повідомлення відповідача про розірвання Договору (надіслане засобами поштового зв'язку 14.08.2020 року на актуальну зареєстровану адресу відповідача на момент його надсилання) було вчинено у передбачений цією угодою строк, тобто раніше 15 діб до вказаної позивачем дати розірвання Договору - 07.09.2020 року.
Слід також зазначити, що наявність переплати позивачем грошових коштів за природний газ згідно з Договором у розмірі 248 352,85 грн. підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленим печатками вказаних юридичних осіб актом звірки взаєморозрахунків за цією угодою, в якому відповідач фактично визнав означену суму переплати. Доказів на спростування наявності такої переплати відповідачем суду не надано.
Відповідно до частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
У зв'язку з тим, що після дати розірвання означеного Договору відповідач суму здійсненої позивачем передоплати природного газу в розмірі 248 352,85 грн. у зазначений в листі позивача від 14.08.2020 року № 1408/1 строк (не пізніше 08.09.2020 року) не повернув, Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперія Грандіс" звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Канон" з претензією від 02.11.2020 року № 1408/2 про повернення означеної суми грошових коштів.
Проте така претензія споживача також була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Враховуючи наведене, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Положеннями статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
При цьому, можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Суд також зазначає, що згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як було зазначено вище, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Водночас відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Водночас якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі № 6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі № 6-100цс15, а також у постанові Верховного Суду від 06.02.2020 року в справі № 910/13271/18.
Зважаючи на те, що відповідач після дати розірвання укладеного між сторонами Договору в зазначений у листі позивача від 14.08.2020 року № 1408/1 строк (не пізніше 08.09.2020 року) не повернув Товариству з обмеженою відповідальністю "Імперія Грандіс" суму здійсненої останнім переплати за природний газ у розмірі 248 352,85 грн., і на момент прийняття рішення у матеріалах справи відсутні документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, а також враховуючи, що означена сума основного боргу відповідача, яка складає 248 352,85 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Грандіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Канон" про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.
Разом із тим, у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача частини пред'явленої суми основного боргу в розмірі 1,00 грн. слід відмовити за необґрунтованістю.
Розглянувши заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 1 567,48 грн., нарахованих у період з 08.09.2020 по 23.11.2020 на суму неповернутої передоплати в розмірі 248 353,85 грн., а також 1 241,77 грн. інфляційних втрат, нарахованих протягом цього періоду на означену суму основного боргу, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 року в справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 року в справі № 910/12382/17).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Відповідно до встановлених судом обставин справи, за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувані позивачем з відповідача суми 3 % річних та інфляційних втрат від несплаченої (неповернутої) суми переплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування 3 % річних на суму боргу відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Тобто правовідношення, в якому у зв'язку із розірванням договору та фактичним закінченням строку поставки, зокрема, природного газу, у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму переплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
Крім того, у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні втрати від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 року в справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги п'ятої Цивільного кодексу України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року в справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20), в якій Велика Палата Верховного Суду відступила від протилежних висновків щодо застосування норми права (статті 625 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2014 року у справі № 921/266/13-г/7 (провадження № 3-90гс14) та від 18 жовтня 2017 року у справі № 910/8318/16 (провадження № 3-133гс17); у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 910/23585/16, від 14 березня 2018 року у справі № 910/24853/13, від 26 жовтня 2018 року у справі № 910/1775/18, від 20 листопада 2018 року у справі № 916/75/18, від 21 червня 2019 року у справі № 910/9288/18, від 01 липня 2019 року у справі № 910/5773/18, від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18, від 17 жовтня 2018 року у справі № 923/1151/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 906/190/19; у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 745/26/16-ц (провадження № 61-14087св18).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних, суд вважає його таким, що не повністю відповідає приписам чинного законодавства в силу допущених методологічних помилок при визначенні початкової дати періоду прострочення та бази нарахування, що призвело до заявлення вказаної суми у завищеному розмірі.
Так, згідно з частиною другою статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Відповідно до частини першої статті 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Правовий аналіз вказаних норм матеріального права свідчить про те, що компенсаційні виплати можуть бути нараховані лише за кожен повний день прострочення виконання зобов'язання.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена у пункті 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" та постановах Верховного Суду у справах № 927/1091/17 від 10.07.2018, № 922/1008/16 від 13.06.2018, № 910/13064/17 від 10.04.2018, № 910/9078/18 від 08.05.2019.
Проте, з наданого позивачем розрахунку судом встановлено, що розрахунок 3 % річних було здійснено, зокрема, з урахуванням дня, визначеного самим позивачем у його листі від 14.08.2020 року № 1408/1 останнім днем строку повернення відповідачем переплати (08.09.2020 року), тоді як першим днем прострочення відповідачем виконання обов'язку з повернення отриманої ним переплати є 09.09.2020 року.
Враховуючи вищенаведене, обґрунтованою сумою 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за вказаний останнім період (з урахуванням встановленої судом дійсної дати виникнення прострочення відповідача та суми боргу), є 1 547,48 грн., нарахованих на суму основного боргу в розмірі 248 352,85 грн. у період з 09.09.2020 по 23.11.2020.
Разом із тим, перевіривши наданий позивачем розрахунок в частині заявленої до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат, суд вважає його таким, що відповідає положенням чинного законодавства, а розмір означених компенсаційних виплат не перевищує здійсненого судом власного їх розрахунку.
За таких обставин, стягненню з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Грандіс" підлягає 3 % річних у розмірі 1 547,12 грн. та 1 241,77 грн. інфляційних втрат. Водночас у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 20,36 грн. 3 % слід відмовити.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження сплати спірної суми заборгованості (переплати).
За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з урахуванням вищенаведеного.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Грандіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Канон" про стягнення 251 163,10 грн. задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Канон" (01021, місто Київ, вулиця Шовковична, будинок 12Б; код ЄДРПОУ 39716618) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Грандіс" (49083, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Собінова, будинок 1; код ЄДРПОУ 36639159) 248 352 (двісті сорок вісім тисяч триста п'ятдесят дві) грн. 85 коп. основного боргу, 1 547 (одну тисячу п'ятсот сорок сім) грн. 12 коп. 3 % річних, 1 241 (одну тисячу двісті сорок одну) грн. 77 коп. інфляційних втрат, а також 3 767 (три тисячі сімсот шістдесят сім) грн. 13 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено та підписано 15.02.2021 року.
Суддя В.С. Ломака