ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.02.2021Справа № 910/6603/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В., за участі секретаря судового засідання Рєпкіної Ю. Є., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу
за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України
до 1. Міністерства оборони України
2. Військової частини НОМЕР_1
про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу в розмірі 22 161,58 грн,
Представники учасників процесу згідно протоколу від 11.02.2021,
У травні 2020 року Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - позивач, МТСБУ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач 1, Міністерство) про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу в розмірі 22 161,58 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як власник транспортного засобу під керуванням водія, винного у вчиненні ДТП, ухиляється від відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/6603/20, розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), відмовлено в задоволенні клопотання позивача про розгляд справи у порядку спрощеного провадження з викликом сторін, встановлено сторонам строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив, додаткових письмових доказів, клопотань, заяв та пояснень.
25.05.2020 до канцелярії суду надійшло клопотання позивача про витребування доказів.
01.10.2020 Господарський суд міста Києва ухвалив здійснювати розгляд справи № 910/6603/20 за правилами загального позовного провадження, починаючи зі стадії відкриття провадження, підготовче засідання призначити на 12.11.2020. Клопотання позивача про витребування доказів задовольнити та витребувати у відповідача - Міністерства оборони України та у Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку відомості, встановлено строк для подання витребуваних доказів.
05.11.2020 до суду на виконання ухвали суду від 01.10.2020 надійшли документи від ВЧ НОМЕР_1 .
06.11.2020 до суду на виконання ухвали суду від 01.10.2020 надійшли документи від Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку.
09.11.2020 до суду на виконання ухвали суду від 01.10.2020 надійшли письмові пояснення тимчасово виконуючого обов'язки начальника управління персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 .
Представником відповідача у підготовчому засіданні 12.11.2020 подано відзив.
У підготовчому засіданні 12.11.2020 було оголошено перерву до 26.11.2020.
18.11.2020 до канцелярії суду надійшло клопотання позивача про залучення третьої особи та витребування доказів.
За наслідками підготовчого засідання 26.11.2020 суд ухвалив задовольнити клопотання позивача про залучення третьої особи та витребування доказів та залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Військову частину НОМЕР_1 , витребувати у відповідача докази, продовжити підготовче провадження у справі № 910/6603/20 на 30 днів до 30.12.2020 (включно) та відкласти підготовче засідання у справі на 09.12.2020.
30.11.2020 до канцелярії суду надійшла заява третьої особи про долучення доказів.
08.12.2020 від позивача до канцелярії суду надійшла заява про залучення співвідповідача.
За наслідками судового засідання 09.12.2020 задоволено клопотання позивача про співвідповідача та залучено до участі у справі в якості відповідача 2 Військову частину НОМЕР_1 (далі - відповідач 2, ВЧ НОМЕР_1 ), виключено зі складу третіх осіб Військову частину НОМЕР_1 , підготовче засідання у справі відкладено на 14.01.2021.
28.12.2020 до канцелярії суду надійшов відзив відповідача 2 на позовну заяву.
Відповідачі у судове засідання 14.01.2021 представників не направили. Міністерство про причини неявки суду не повідомило, Військова частина подала 14.01.2021 на офіційну електронну поштову адресу суду заяву про розгляд справи без участі її представників.
За наслідками судового засідання 14.01.2021 судом була постановлена ухвала, якою було закрите підготовче провадження та вирішено здійснювати розгляд справи по суті у судовому засіданні 11.02.2021.
У призначене судове засідання 11.02.2021 з'явився представник позивача, просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені в позовній заяві.
Міністерство не направило свого представника для участі в судовому засіданні, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлене належним чином, причини неявки суду не повідомило.
Представник відповідача 2 прийняв участь в режимі відеоконференції за допомогою програми EasyCon, заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві від 22.12.2020 (поданий до суду 28.12.2020).
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 04.02.20. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений частиною 6 статті 233 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
21.08.2016 oб 11 год. 50 хв. трапилася дорожньо-транспортна пригода, а саме ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом “УАЗ 31512”, державний реєстраційний номер “ НОМЕР_3 ” у місті Сєвєродонецьку на вулиці Хіміків здійснив наїзд на автомобіль “Renault”, державний номерний знак “ НОМЕР_4 ” під керуванням ОСОБА_2 .
Внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) транспортним засобам було завдано механічних пошкоджень.
Відповідно до постанови Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 30.08.2016 у справі № 428/9188/16 ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення.
Відповідно до довідки з поліції (форма-2) транспортний засіб “УАЗ 31512”, державний реєстраційний номер “ НОМЕР_3 ” належить Військовій частині п/п НОМЕР_5 , а водій- ОСОБА_1 , є військовослужбовцем в даній військовій частині, що підтверджується постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 30.08.2016.
Цивільно-правова відповідальність потерпілої особи була застрахована в ПрАТ “СК “Провідна” згідно полісу № АІ/9175535.
Разом з тим, цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу “УАЗ 31512”, державний реєстраційний номер “ НОМЕР_3 ”, на момент настання вказаної пригоди не була застрахована.
На підставі підпункту а пункту 41.1 статті 41 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” (далі - Закон) потерпіла особа повідомила МТСБУ про настання дорожньо-транспортної пригоди та надала останньому усі необхідні документи, надання яких передбачається статтею 35 Закону, зокрема, потерпіла особа подала Заяву про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Позивач визначив розмір заподіяної шкоди та здійснив регламентну виплату потерпілій особі у розмірі 20 861,58 грн згідно платіжного доручення №5140рв від 15.06.2017, а також позивач здійснив оплату послуг аварійного комісара у розмірі 1300,00 грн згідно платіжного доручення № 75рв від 28.04.2017.
При цьому розмір заподіяної шкоди був визначений МТСБУ на підставі звіту № 12, виконаного оцінювачем ОСОБА_3 від 06.02.2016.
Оскільки, цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу “УАЗ 31512”, державний реєстраційний номер “ НОМЕР_3 ”, не була застрахована, то за твердженнями позивача Міністерство та ВЧ НОМЕР_1 зобов'язана відшкодувати в порядку регресу МТСБУ завдану шкоду.
ОСОБА_4 було направлено претензію №3.1-05/14518 від 15.06.2017 щодо добровільного відшкодування шкоди в порядку регресу, проте відповіді не надійшло, що зумовило звернення із даним позовом до суду.
Міністерство в своєму відзиві заперечувало проти задоволення позовних вимог з підстав того, що транспортний засіб “УАЗ 31512”, державний реєстраційний номер “ НОМЕР_3 ” належить ВЧ польова пошта НОМЕР_5 (якій присвоєне умовне найменування ВЧ НОМЕР_1 ), а тому завдана шкода має відшкодуватись саме ВЧ НОМЕР_1 .
У свою чергу відповідач 2 у своєму відзиві заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на відсутність наданих доказів перебування ОСОБА_1 на військовій службі, доказів реєстрації ВЧ польова пошта НОМЕР_5 , а також фактом недоведеності приналежності спірного транспортного засобу саме ВЧ НОМЕР_1 .
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню враховуючи наступне.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки слід розуміти юридичну особу або громадянина, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного відання або з інших підстав (договір оренди, довіреність тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин із володільцем цього джерела. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 909/1189/17.
Зазначений висновок ґрунтується на приписах частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Покладання відповідальності на особу, яка заподіяла шкоду внаслідок користування джерелом підвищеної небезпеки підприємства, з яким перебувала у трудових відносинах на підставі трудового договору (договору підряду), можливе лише в тому разі, якщо буде доведено, що ця особа заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя та четверта статті 1187 Цивільного кодексу України).
Отже, аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України).
Факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 910/16227/16.
Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Так, Закон України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” (далі - Закон) регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Пунктом 21.3. статті 23 Закону передбачено, що при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов'язана мати при собі страховий поліс (сертифікат).
Згідно з вимогами пункту 21.1. статті 23 Закону, з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.
Під час розгляду спору судом встановлено, що на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу “УАЗ 31512”, державний реєстраційний номер “ НОМЕР_3 ” перед третіми особами застрахована не була.
Відповідно до статті 6 Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до пункту 39.1. статті 39 Закону Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Положеннями п.п. “а” п. 41.1. ст. 41 Закону визначено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі;
Згідно з приписами статті 29 Закону, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його (п. 36.2. ст. 36 Закону).
Пунктом 38.2.1. статті 38 Закону визначено, що МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
Власники транспортних засобів в розумінні пункту 1.6. статті 1 Закону - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
Згідно довідки Міністерства оборони України транспортного засобу “УАЗ 31512” від 19.07.2016 реєстраційний номер “ 34-76 А2” належить ВЧ польова пошта НОМЕР_5 .
Водночас, як зазначає Міністерство та підтверджено довідкою № 2/3216 від 12.06.2018 найменування військової частини - польова пошта НОМЕР_5 змінено на НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки Калинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області № 1827/10/1200 від 21.07.2016 Військова частина НОМЕР_1 перебуває на обліку у Калинівському відділенні Калинівської ОДПІ та їй присвоєний код ЄДРПОУ 26621113.
Таким чином судом встановлено, що відповідач 2 є юридичною особою, що здійснює експлуатацію належного їй джерела підвищеної небезпеки -транспортного засобу “УАЗ 31512”, державний реєстраційний номер “ НОМЕР_3 ”.
Водночас, із протоколу про адміністративного правопорушення від 21.08.2016, складеного щодо водія транспортного засобу “УАЗ 31512”, державний реєстраційний номер “ НОМЕР_3 ”, ОСОБА_4 вбачається, що у графі місце роботи (місцезнаходження) вказано - ВСУ ВЧ ПП НОМЕР_5 водій. Міністерством та ВЧ НОМЕР_1 доказів протилежного не надано.
Відтак, відповідач є особою, що відповідальна за шкоду, заподіяну власнику автомобіля “Renault”, державний номерний знак “ НОМЕР_4 ” у дорожньо-транспортній пригоді, що відбулась 21.08.2016, а до Моторного (транспортного) страхового бюро України як особи, що здійснила регламентну виплату, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до ВЧ НОМЕР_1 як особи, відповідальної за завдані збитки.
Таким чином, беручи до уваги, що ВЧ НОМЕР_1 не надав суду доказів сплати відшкодування заподіяної шкоди на користь позивача, а наведені заперечення спростовуються встановленими вище обставинами, позовні вимоги Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 20 861,58 грн є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню з відповідача 2 на користь МТСБУ.
При цьому, заявлені Моторним (транспортним) страховим бюро України вимоги про стягнення вартості послуг аварійного комісара у розмірі 1300,00 грн також підлягають задоволенню повністю, враховуючи те, що в силу приписів п. 40.3. ст. 40 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” Моторне (транспортне) страхове бюро України має право залучати аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти, у порядку, встановленому Уповноваженим органом (Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг п. 1.10. ст. 1 Закону), для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків у випадках, визначених у статті 41 цього Закону.
Водночас, щодо вимоги МТСБУ про стягнення 22 161,58 грн з Міністерства оборони України суд відзначає наступне.
Порядок здійснення державної реєстрації юридичної особи визначається Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань”.
Одночасно з цим, статтею 4 Закону України “Про господарську діяльність у Збройних Силах України” від 21.09.1999 № 1076-ХІV встановлено, що порядок реєстрації військових частин як суб'єктів господарської діяльності у Збройних Силах України визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.2000. № 749 затверджено Порядок реєстрації військових частин як суб'єктів господарської діяльності у Збройних Силах (надалі - Порядок № 749), який визначає механізм реєстрації військових частин як суб'єктів господарської діяльності у Збройних Силах, а також виключення з відповідного реєстру таких військових частин у разі припинення ними в установленому порядку господарської діяльності.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 749 реєстрації підлягають військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил, які здійснюють господарську діяльність з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності, шляхом включення до реєстру військових частин як суб'єктів господарської діяльності.
Пунктом 4 Порядку № 749 передбачено, що рішення про включення військової частини до реєстру або про відмову у реєстрації приймається на підставі подання про реєстрацію військової частини як суб'єкта господарської діяльності у Збройних Силах за зразком згідно з додатком 1, до якого додаються: реєстраційна картка військової частини як суб'єкта господарської діяльності у Збройних Силах за зразком згідно з додатком 2; довідка про включення військової частини до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
У матеріалах справи наявні докази на підставі яких суд дійшов висновку про належну реєстрацію військової частини НОМЕР_1 як суб'єкта господарської діяльності в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України № 749 від 03.05.2000 “Про затвердження Порядку реєстрації військових частин як суб'єктів господарської діяльності у Збройних Силах України”, відповідно до статті 4 Закону України “Про господарську діяльність у Збройних Силах України”.
Разом з тим, загальні норми статей 1187-1188 Цивільного кодексу України поширюються на будь-яку юридичну особу, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, у тому числі і на військові частини, які є юридичними особами, незалежно від реєстрації остатніх як суб'єктів господарської діяльності в спеціальному порядку, зокрема, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 749 від 03.05.2000.
Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (номер провадження 14-81цс18). Крім того, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, раніше викладеного у постанові від 21.10.2014 у справі № 3-86гс14, щодо застосування статті 1187 Цивільного кодексу України у вигляді покладення майнової відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, на Міністерство оборони України (п. п. 47-50 постанови від 05.06.18. у справі № 243/10982/15-ц (номер провадження 14-81цс18).
З огляду на вказане, суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимог про стягнення 22 161,58 з Міністерства.
Разом з цим, суд зазначає, що частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачем 2 не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, а доводи відзиву спростовуються встановленим вище в сукупності, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача 2 у розмірі 1 051,00 грн.
Керуючись статтями 73-80, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Моторного (транспортного) страхового бюро України до Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу в розмірі 22 161,58 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_6 ) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, місто Київ, Русанівський бульвар, будинок 8; ідентифікаційний код 21647131) 22 161,58 грн (двадцять дві тисячі сто шістдесят одну гривню 58 копійок) завданої шкоди та 1 051,00 грн (одну тисячу п'ятдесят одну гривню 00 копійок) судового збору.
3. У іншій частині в позові відмовити.
4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 15.02.2021.
СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ