Житомирський апеляційний суд
Справа №276/233/18 Головуючий у 1-й інст. Мельник М. Л.
Категорія 39 Доповідач Галацевич О. М.
10 лютого 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Галацевич О.М.,
суддів: Григорусь Н.Й., Микитюк О.Ю.,
розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на заочне рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області, ухвалене 07 листопада 2018 року суддею Мельником М.Л. у смт.Хорошеві,
у справі №276/233/18 за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У березні 2018 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - Банк, ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом, у якому, посилаючись на невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору №б/н від 08 травня 2014 року, просило стягнути з останнього заборгованість станом на 13 лютого 2018 року в сумі 45882,63 грн, яка складається з: 9657,73 грн - тіла кредиту, 21370,98 грн - відсотків за користування кредитом, 12192,84 грн - пені, 500 грн - штрафу (фіксована частина), 2161,08 грн - штрафу (процентна складова) та судові витрати.
Заочним рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 07 листопада 2018 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 08 травня 2014 року в сумі 42689,79 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог Банку.
На його думку, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову, оскільки Банком не надано належних та допустимих доказів на підтвердження отримання ним кредиту, користування кредитним лімітом, погодження з ним відповідних тарифів, умов та правил. Також зазначив, що наданий Банком розрахунок заборгованості не є доказом, який підтверджує надання кредиту та наявність кредитних відносин. Окрім того, вказав, що Банком пропущено строк позовної давності.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).
Звертаючись до суду з позовом Банк зазначив, що на підставі анкети-заяви від 08 травня 2014 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», яка підписана сторонами, й Умов та Правил надання банківських послуг, які погоджені з відповідачем, між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір на суму 5000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків згідно Тарифів Банку, Умов та правил надання банківських послуг на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого Банком на обґрунтування своїх позовних вимог, розмір заборгованості відповідача за договором від 08 травня 2014 року станом на 13 лютого 2018 року складає 45882,63 грн, з яких: 9657,73 грн - тіла кредиту, 21370,98 грн - відсотків за користування кредитом, 12192,84 грн - пені, 500 грн - штрафу (фіксована частина), 2161,08 грн - штрафу (процентна складова)
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 належним чином умов договору не виконував, у зв'язку із чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача. При цьому суд зменшив розмір пені з 12192,84 грн до 9000 грн, посилаючись на те, що пеня значно перевищує розмір основної заборгованості.
Колегія суддів не погоджується із таким рішенням суду першої інстанції, оскільки при вирішенні даного спору судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що відповідає встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Матеріали справи не містять, а позивач не довів належними доказами (первинними документами, оформленими відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність») наявність вказаної у розрахунку заборгованості відповідача перед Банком.
Банком також не надано належних та допустимих доказів на підтвердження отримання відповідачем кредиту і кредитної картки взагалі, користування кредитним лімітом, його збільшення, погодження з позичальником відповідних тарифів, умов та правил. Враховуючи, що Банк не довів існування кредитних правовідносин між сторонами, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову.
Доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані Банком у позовній заяві, а отже не є належним доказом існування боргу.
Як вбачається з матеріалів справи Банк надав суду заяву про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами справи та заяву про розгляд справи за відсутності позивача (а.с. 32, 33).
Не подання відповідачем відзиву на позовну заяву не звільняло позивача від обов'язку, визначеного ст. ст. 12, 81 ЦПК України, довести обставини, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх вимог. При цьому, позивач повинен був подати докази разом з поданням позовної заяви (ч. 2 ст. 83 ЦПК України).
Окрім того, АТ КБ «ПриватБанк» не подало відзив на апеляційну скаргу та не спростувало доводів апеляційної скарги щодо відсутності таких доказів.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Заочне рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 07 листопада 2018 року скасувати, ухваливши нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений 15 лютого 2021 року.