Миколаївської області
Справа №477/1514/20
Провадження №2/477/104/21
09 лютого 2021 року Жовтневий районний суд Миколаївської області у складі:
головуючої судді - Семенової Л.М.,
при секретарі судових засідань - Дячок Л.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про встановлення останнього місця проживання спадкодавця, визнання права довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку у порядку спадкування за законом,
27 серпня 2020 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовною заявою, в якій просять встановити факт проживання спадкодавця ОСОБА_3 на час своєї смерті 1 січня 2005 року разом з позивачами за адресою АДРЕСА_1 . Встановлення даного факту судом, їм потрібно для підтвердження факту прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 та визнання за позивачами права довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку по 1/2 частині за кожним із позивачів, площею 35 га для ведення селянського фермерського господарства на території Бармашівської (нині Білозерської) сільської ради Вітовського району Миколаївської області відповідно до Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №374.
В обґрунтування своїх вимог вказували про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 . Спадкоємцями першої черги після його смерті є його жінка ОСОБА_2 та донька ОСОБА_1 , що підтверджується відповідними документами.
Після ОСОБА_3 залишилася земельна ділянка площею 35 га, яка йому належала на праві довічного успадковуваного володіння та має цільове призначення для ведення селянського фермерського господарства.
У серпні 2020 року позивачі звернулися за оформленням своїх спадкових прав до нотаріуса, проте у видачі свідоцтва про право на спадщину їм було відмовлено з посиланням на неможливість встановлення останнього місця проживання спадкодавця та встановлення фактичного місця відкриття спадщини, отже своєчасного прийняття спадщини заявниками. Крім того, спадкодавець не оформив своїх прав на вказану земельну ділянку належним чином відповідно до положень п. 8 Постанови Верховної ради України «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» від 13.03.1992 року, якою передбачалося збереження за громадянами прав на використання земельної ділянки, наданої у довічне успадковуване володіння до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України. Відповідно до п. 6 Перехідних положень ЗК, таке право мало бути переоформлене до 1 січня 2008 року, чого спадкодавцем зроблено не було. Посилаючись на визнання неконституційним цього положення Земельного кодексу України, відповідно до Рішення Конституційного Суду України №5-рп від 22.09.2005 року, на незворотність дії закону у часі, а також на законодавчу невизначеність процедури оформлення спадкування права довічного успадковуваного володіння землею, звернулись з зазначеним позовом до суду.
У своєму відзиві на позовну заяву відповідач - Управління Держгеокадастру в Миколаївській області позовні вимоги не визнав, зазначивши, що вимога щодо встановлення факту, що має юридичне значення, має розглядатись у порядку окремого провадження. Стосовно визнання права за позивачами на довічне успадковуване володіння земельною ділянкою розміром 35 га зазначив, що нотаріус вірно вказав на відсутність у позивачів правовстановлюючого документу, який би підтверджував їх право на отримання свідоцтва на спадщину. Крім того, зазначив, що будь яких звернень позивачів до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області щодо спадкування ними зазначеної земельної ділянки не надходило, таким чином, відповідач не перешкоджав оформленню їх спадкових прав, вимоги до Головного управління позивачами не висуваються, а тому Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області не є належним відповідачем у справі. В зв'язку з зазначеним, просить визнати дії позивачів щодо залучення Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області у якості відповідача у справі зловживанням процесуальними правами (а.с.41-45).
Позивачі до судового засідання не з'явились, будучи належним чином повідомленими про дату та час слухання справи.
Представник позивача надіслала до суду клопотання про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила суд прийняти рішення на підставі наданих позивачами доказів (а.с.109).
Відповідач Головне управління Держгеокадастру України у Миколаївській області свого представника до суду не направив, про дату та час слухання справи повідомлений належно (111).
У зв'язку з наявністю доказів щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце судового розгляду справи та відсутністю від нього заяв про відкладення судового засідання, таке проведено за відсутності представника відповідача.
В зв'язку з неявкою сторін у справі, фіксування судового процесу за допомогою відео та звукозаписувального технічного засобу відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України не здійснювалось.
Вивчивши надані сторонами письмові докази, зміст відзиву, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог, судом встановлено наступне.
Підстави з яких позивачі були змушені звернутися до суду з позовом підтверджуються постановою приватного нотаріуса Валієвої В.В. Миколаївського міського нотаріального округу від 18.03.2020 року, якою позивачу ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, площею 35 га було відмовлено. Зазначена постанова вмотивована тим, що для вчинення нотаріальних дій нотаріусом було надано запит до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Миколаївської області щодо надання інформації про осіб, які були зареєстровані (проживали) разом зі спадкодавцем на момент його смерті, однак згідно наданої відповіді зазначені відомості відсутні. Крім того, заявником не було надано документ, який би підтверджував право власності спадкодавця на вищевказану земельну ділянку, оскільки відповідно до Закону України від 19.06.2003 року «Про фермерське господарство» не містить такої форми володіння землею, як довічне успадковуване володіння, як і чинний Земельний кодекс України. Натомість, п.6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них (а.с.27-28).
За такого, захист прав позивачів, у разі встановлення їх прав як спадкоємців після смерті ОСОБА_3 , можливий лише в судовому порядку.
Оскільки зі змісту позовної заяви та доданих документів вбачається спір про право, то вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, та про визнання права довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку розглядаються судом в одному провадженні.
Стосовно заперечень Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області щодо визначення його відповідачем у справі, суд зазначає наступне. Оскільки Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області як територіальний орган центрального органу виконавчої влади - Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру є розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності у Миколаївській області, то він є належним відповідачем у справі за позовом про визнання права довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку, яка перебуває у державній власності.
За даними спадкової справи, заведеної приватним нотаріусом Валієвою В.В. від 18 березня 2020 року, після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , з заявою про прийняття спадщини звернулася його донька ОСОБА_1 , зазначивши, що прийняла спадщину після смерті батька. Ще одним спадкоємцем є дружина померлого - позивачка ОСОБА_2 (а.с.65-89).
Відповідно до свідоцтва про смерть, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що Корабельним відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції здійснено актовий запис про смерть за № 21 від 6 січня 2005 року (а.с.17).
Відповідно до свідоцтва про народження позивача ОСОБА_4 , ОСОБА_3 є її батьком (а.с.19). Зміна прізвища на « ОСОБА_5 » підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану про шлюб, щодо підтвердження дошлюбного прізвища (а.с.20).
Відповідно до свідоцтва про одруження дружиною ОСОБА_3 зазначена позивач за справою ОСОБА_2 (а.с.18).
Як вбачається з копії довідки про склад сім'ї, яка видавалася ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою місця проживання позивачів у АДРЕСА_1 проживав на день смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 та був виписаний 17.02.2005 року ( а.с.22).
Згідно копії державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого на підставі рішення 12 сесії ХХІ скликання Жовтневої Ради народних депутатів Жовтневого району Миколаївської області від 7 квітня 1992 року ОСОБА_3 надано у довічне успадковуване володіння 35 га землі в межах згідно з планом землеволодіння. Земля надана у довічне успадковувань володіння для ведення селянського (фермерського) господарства. Державний акт зареєстровано у Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землі за № 374 (а.с.23-26).
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 19 травня 2016 року №1377 Про перейменування окремих населених пунктів та районів Жовтневий район Миколаївської області перейменовано на Вітовський район.
Згідно рішення Жовтневої районної Ради народних депутатів Миколаївської області від 10 березня 1992 року №63 ОСОБА_3 надано 35 га ріллі із земель запасу у межах колгоспу «Бармашівський» Бармашівської сільської ради (а.с.57).
Відповідно до рішення Жовтневої районної ради народних депутатів Миколаївської області від 20 листопада 1992 року про реєстрацію селянських господарств, на підставі заяви ОСОБА_3 про реєстрацію селянського (фермерського) господарства та у відповідності до ст.8 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» зареєстровано селянське фермерське господарство «Алла». Членами фермерського господарства зазначені ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_4 (а.с.59-60).
Будь яких відомостей про існування або припинення роботи зазначеного фермерського господарства на день постановлення рішення судом, сторонами не надано.
З відкритих джерел не встановлено будь якої інформації про існування або припинення Фермерського господарства «Алла».
Відповідно до Постанови Верховної Ради Української РСР від 05.12.90 N 511 "Про вирішення питань, пов'язаних із правом власності на землю" громадянам надавалися земельні ділянки для ведення селянського й особистого підсобного господарства, садівництва, будівництва та обслуговування жилих будинків, задоволення інших потреб, передбачених законом, у довічне успадковуване володіння.
Земельним кодексом Української РСР від 18.12.1990 року також передбачалось право громадян на довічне успадковуване володіння землею.
Земельним кодексом України в редакції 13.03.1992 року надання такого права не передбачалось, однак, відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13.03.92 N 2200 "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі" громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України.
Згідно з пунктом 6 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18.12.90 N 563 "Про земельну реформу" визначено, що громадяни, підприємства, установи й організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію Земельного кодексу Української РСР, повинні до 15 березня 1994 року оформити право власності або право користування землею. Після закінчення вказаного строку, раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається. Згідно з Постановою Верховної Ради України від 17.02.2004 N 1492 дію вказаного пункту продовжено до 01.01.2008.
Однак Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 N5-рп цей пункт визнано неконституційним та таким, що втратив чинність з дня ухвалення зазначеного рішення.
Таким чином, володільці земельних ділянок, право яких посвідчене державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, не позбавлялись такого права. Отже, право спадкодавця ОСОБА_3 на час його смерті на довічне успадковуване володіння вищевказаною земельною ділянкою не припинилося.
Згідно ст. 1219 ЦК України, право позивачів на спадкування прав відносно вказаної земельної ділянки, цивільним законодавством не обмежене.
Відповідно до положень ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини, входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Враховуючи, що відповідно до Державного акту, виданого на ім'я ОСОБА_3 , останній мав право довічного успадковуваного володіння вищевказаною земельною ділянкою, то саме це право може бути успадковане і його спадкоємцями.
Зазначений висновок міститься у постанові Великої палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц, відповідно до якого право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року у редакції, чинній до 16 травня 1992 року, могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною першою статті 55 цього кодексу у тій же редакції було об'єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.
Враховуючи наведене, та встановивши, що право спадкодавця ОСОБА_3 на час його смерті на успадковуване володіння вищевказаною земельною ділянкою не припинилося, що позивачі як спадкоємці першої черги відповідно до положень ст.ст.1261, 1269 ЦК України прийняли спадщину, так як на момент відкриття спадщини постійно проживали зі спадкодавцем, проте нотаріально оформити своє спадкове право на спірну земельну ділянку позбавлені можливості через вище наведені обставини, то суд вважає, що відповідно до ст. 16 ЦК України, їх право підлягає захисту судом шляхом визнання за ними права довічного успадковуваного володіння 1/ 2 частини земельної ділянки площею 35 га для ведення селянського (фермерського) господарства в межах згідно з планом землеволодіння за кожним зі спадкоємців.
Керуючись ст.ст.265.268 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити повністю.
Встановити факт постійного проживання спадкодавця ОСОБА_3 на час його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з дочкою ОСОБА_1 та дружиною ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право довічного успадковуваного володіння 1/2 частини земельної ділянки площею 35 (тридцять п'ять) га для ведення селянського (фермерського) господарства в межах згідно з планом землеволодіння відповідно до Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №374, - за кожним із спадкоємців.
Судові витрати покласти на сторони в понесених ними розмірах.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (проголошення рішення) .
У відповідності до підпункту 15.5 пункту 1 Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року, до дня початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л.М.Семенова