Миколаївської області
Справа №477/62/20
Провадження №2/477/346/21
04 лютого 2021 року Жовтневий районний суд Миколаївської області
у складі: головуючого у справі судді - Глубоченка С.М.
за участі секретаря судових засідань - Спіркіної М.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2
про стягнення заборгованості,
13 січня 2020 року позивач звернувся до суду із позовом у якому просить стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 11 грудня 2007 року №NKN0GI0000002255 у розмірі 322570,12 грн та витрати по сплаті судового збору.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 11 грудня 2007 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №NKN0GI0000002255, згідно якого відповідач одержав від позивача кредит в розмірі 150000,00 грн на термін до 12 серпня 2018 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у строки та в порядку визначеним кредитним договором. Крім цього, в забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором №NKN0GI0000002255, між ОСОБА_2 та позивачем укладено договір поруки, згідно якого відповідач ОСОБА_2 несе солідарну відповідальність перед позивачем за невиконання кредитного договору №NKN0GI0000002255. Однак, позичальник не виконував умови кредитного договору в частині вчасного повернення кредиту, відсотків за користування ним, в зв'язку з чим за ним виникла заборгованість у сумі 322570,12 грн., яку позивач просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку в повному обсязі.
Ухвалою суду від 17 лютого 2020 року позовна заява залишена без руху.
Ухвалою суду від 26 лютого 2020 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалами суду від 14 липня 2020 року та 14 грудня 2020 року витребувано докази.
28 жовтня 2020 року від відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_2 надійшов відзив (заперечення на позов), у якому останні позов не визнали в повному обсязі, просили відмовити в задоволенні позову та застосувати наслідки пропуску позивачем строку позовної давності.
Заперечуючи проти позову відповідачі вказали, що в 2013 році через фінансові труднощі вони не могли щомісячно сплачувати платежі по кредиту, домовились із представником банку про добровільний продаж заставного майна за договором. В липні місяці 2014 року ними перераховано кошти за нерухомість в сумі 160000,00 грн, як саме було розподілено зазначені кошти їм не відомо, про залишення будь-якої суми заборгованості після реалізації майна, а саме суми непогашеної заборгованості за основним договором представниками банку їм не повідомлялось, тому вважали, що кредит закритий, а всі зобов'язання за кредитним договором виконані. Крім цього зазначили, що позивачем було подано позовну заяву з порушенням строку позовної давності, оскільки кошти за продаж заставного майна було зараховано 09 липня 2014 року, після чого банком проводились автоматичні списання з інших рахунків, які не є самостійним погашенням боргу та не можуть братись до уваги по розрахунку строку позовної давності, тому вважають, що строк позовної давності позивачем пропущено ще 10 липня 2017 року.
18 листопада 2020 року від представника позивача надійшла відповідь на заперечення, в якому зазначено, що відповідачі порушили умови кредитного договору, зобов'язання передбачені ним не виконали та не здійснювали погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку. Зазначив, що кошти від реалізації нерухомого майна направлено на погашення заборгованості, однак суми вартості предмету іпотеки було зараховано на частину заборгованості, а тому відповідачами не було в повному об'ємі виконано боргового зобов'язання перед кредитором. Відповідно до умов договору строк виконання зобов'язань сплинув 12 серпня 2018 року, а тому позивач звернувся до суду з позовом з дотриманням строку позовної давності, тому просив позовні вимоги задовольнити повністю з підстав викладених в позовній заяві.
Позивач акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» у судове засідання свого представника не направив, про дату, час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі, заяв про відкладення судового розгляду або розгляд справи за відсутності представника не надіслав.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилися, надіслали заяви, в якій позовні вимоги не визнали в повному обсязі, просили відмовити в задоволенні позову та розглядати справу за їх відсутності.
Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до частини шостої статті 259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження, - не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Складання повного рішення судом відкладено до 08 лютого 2021 року.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши досліджені по справі докази в їх сукупності, суд установив наступне.
Зі змісту позовної заяви убачається, що між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 11 грудня 2017 року укладено кредитний договір №NKN0GI0000002255, а в забезпечення виконання зобов'язань по указаному договору між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 - договір поруки.
Однак, матеріали справи не містять копії указаних договорів.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Обов'язок доказування міститься й в приписах статті 81 ЦПК України.
Згідно із частиною сьомою статті 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Разом з цим, 25 липня 2008 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №NKN0GА0000000066 із погодженим графіком погашення кредиту, погодженою сумою кредиту в розмірі 135482,50 грн, яка складається із купівлі будинку - 130000,00 грн, разова винагорода за надання фінансового інструменту в розмірі 3900,00 грн, страхування майна на 1 рік дії кредиту в розмірі 932,50 грн та особистого страхування на 1 рік дії кредиту в розмірі 650,00 грн зі сплатою реальної процентної ставки на рік в розмірі 25,42% (а.с.11-15).
У забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, 25 липня 2008 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки №NKN0GА0000000066, відповідно до якого ОСОБА_2 виступила поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором від 25 липня 2008 року №NKN0GА0000000066 у тому ж розмірі, що і боржник по сплаті кредиту, відсотків за користування ним, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків (а.с.16).
Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №NKN0GI0000002255 від 11 грудня 2017 року у відповідачів перед позивачем утворилася заборгованість в сумі 322570,12 грн (а.с.5-7).
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно частини першої статті 1048 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
Відповідно до частини першої статті 1049, частини першої статті 1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути кредитодавцю кредит у строк та в порядку, що встановлені договором.
В разі несвоєчасного повернення коштів він не звільняється від обов'язку виконання зобов'язання та повинен сплатити суму боргу та процентів, передбачених договором.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
До того ж, частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що в разі порушення позичальником строків виконання зобов'язань банк має право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту та погашення позичальником заборгованості за кредитом.
Виходячи з вимог статей 526 та 527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, у відповідності до статті 554 ЦК України, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Із виписки по рахунку № НОМЕР_1 за договором від 11 грудня 2007 року №NKN0GI0000002255 за період з 11 грудня 2007 року по 03 січня 2020 року (т.1 а.с.104-250, т.2 а.с.1-29) вбачається, що 12 грудня 2007 року ОСОБА_2 перераховано 150000,00 грн, 20 березня 2008 року банком закрито кредитну заборгованість згідно договору та прав вимоги на суму 148482,83 грн, а 09 липня 2014 року (т.1 а.с.162 зворотна сторона) зараховано 160000,00 грн за реалізацію заставного майна.
02 квітня 2013 року відповідачі подали позивачу розписку, зі змісту якої вбачається, що у разі наявності покупця на житловий будинок АДРЕСА_1 , відповідачі погодилися на добровільний продаж будинку та вчинити всі необхідні дії для проведення купівлі-продажу (а.с.38).
Як указано вище, 09 липня 2014 року позивачем зараховано 160000,00 грн за реалізацію заставного майна, що підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_1 .
Після зарахування коштів 09 липня 2014 року позивач продовжував проводити службові банківські операції - автоматичні списання з рахунків, перерахування коштів (основний борг) згідно відступлення прав вимоги іпотечною установою, винос кредиту на прострочку, нарахування відсотків, пені тощо.
При цьому, зазначені операції не свідчать про самостійне і добровільне погашенням заборгованості відповідачем ОСОБА_2 та її наявність взагалі.
Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів розподілу позивачем коштів по рахункам після реалізації майна та зарахування коштів на рахунки банку.
Ураховуючи зазначене, суд дійшов висновку про недоведеність пред'явлених вимог.
Відповідачі в запереченнях на позовну заяву просили застосувати строк позовної давності для звернення до суду.
Згідно приписів частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності встановлення судом факту доведеності порушення права особи, яка звернулася до суду з позовом.
Тобто, для застосування строку позовної давності необхідно встановити правомірність звернення до суду з відповідними позовними вимогами.
За нормами статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року в справі № 6-2469цс16 дійшов наступного правового висновку.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливим є також і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі №6-152цс14).
Чинне цивільне законодавство передбачає два види позовної давності - загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Спеціальна позовна давність встановлена законом для окремих видів вимог. Так наприклад, спеціальна позовна давність тривалістю в один рік передбачена, зокрема, для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України.
За домовленістю сторін позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена або скорочена, про що повинен бути укладений договір в письмовій формі (стаття 259 ЦК України).
Як установлено в судовому засіданні та підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_1 за договором від 11 грудня 2007 року №NKN0GI0000002255 за період з 11 грудня 2007 року по 03 січня 2020 року, після зарахування коштів за реалізацію заставного майна, тобто після 09 липня 2014 року, банківських операцій, пов'язаних із зарахуванням коштів через самостійне і добровільне погашенням заборгованості відповідачем ОСОБА_2 , позивачем не проводилось.
Позивач із позовом звернувся 11 січня 2020 року, а строк позовної давності для звернення до суду з указаним позовом сплив 10 липня 2017 року, тобто позивач пропустив загальний строк позовної давності.
Оскільки не надано копії договору від 11 грудня 2007 року №NKN0GI0000002255 суд не може визначитись із наявністю в його умовах домовленості сторін щодо збільшення строків позовної давності.
Разом з цим, відсутні правові підстави для застосування судом строку позовної давності, оскільки суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог, що є наслідком відмови в задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, у зв'язку із відмовою в задоволенні позову, суд не відшкодовує позивачу понесені ним судові витрати.
Керуючись статтями 258-259, 263-265, 279 ЦПК України,
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду або через Жовтневий районний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Повне найменування сторін:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», 49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України - 14360570;
відповідач - ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ;
відповідач - ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .
Повне рішення складено 08 лютого 2021 року.
СУДДЯ С.М. ГЛУБОЧЕНКО