«08» лютого 2021 року
м. Харків
справа № 639/1872/19-ц
провадження № 22ц/818/826/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),
суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.
за участю секретаря - Дмитренко А.Ю.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 , представниці позивачки - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
відповідач - ОСОБА_4 , представник відповідача - ОСОБА_5 ,
третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 21 січня 2020 року в складі судді Труханович В.В.
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав.
Позовна заява мотивована тим, що з 05 грудня 2012 року вона з ОСОБА_4 перебувала у зареєстрованому шлюбі, який заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 січня 2019 року розірвано. Від шлюбу у них народилося двоє дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом із нею.
Зазначила, що фактично з січня 2015 року вона з відповідачем разом не мешкають та взагалі не спілкуються. ОСОБА_4 не цікавиться дітьми та їх життям, жодної участі у їх вихованні не приймає, допомоги не надає, не навідує та не спілкується.
Вважала, що відповідач злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання дітей, не піклується про їх стан здоров'я, їх фізичний, духовний та етичний розвиток, не бере участі у підготовці їх до самостійного життя, чим проявляє також неповагу до дітей та неї.
Просила позбавити батьківських прав ОСОБА_4 відносно неповнолітніх дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 21 січня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила виключити з мотивувальної часини рішення висновки, що викладені в абзацах №№ 43 та 62; рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити, судові витрати покласти на відповідача.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції фактично покладено в основу оскаржуваного рішення лише та виключно пояснення свідка ОСОБА_8 - мати відповідача, яка є прямо заінтересованою особою. Зазначила, що фактично відповідач один раз за п'ять років бачився з дітьми, у продовж п'яти років переховується від слідчих органів та не знаходиться на території України. Раптовий інтерес до дітей відповідач став проявляти через свою матір вже після відкриття провадження у даній справі. Вказала, що вона заперечує проти надходження на її банківську картку від відповідача коштів на утримання дітей. Зазначила, що службою у справах дітей прийнято рішення за доцільне позбавлення батьківських прав відповідача відносно дітей. Вказала, що відповідно до результатів оцінки психологічного стану неповнолітніх дітей психологом встановлено, що уявлення дітей про родину складається з їх мати та їх самих, також психологом виявлено фобії дітей пов'язані з образами батька ОСОБА_4 та баби ОСОБА_8 , внаслідок чого, з метою запобігання психологічного травмування дітей, їм не рекомендовані зустрічі з батьком та бабою.
15 червня 2020 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшла заява про відмову від позову.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 01 липня 2020 року заяву ОСОБА_1 задоволено, прийнято відмову ОСОБА_1 від позову до ОСОБА_4 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав, визнано нечинним рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 21 січня 2020 року, закрито провадження у справі № 639/1872/19-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав.
Постановою Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Харківського апеляційного суду від 01 липня 2020 року скасовано, справу передано для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
16 листопада 2020 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшли пояснення по апеляційній скарзі, в яких зазначила, що суд першої інстанції, відмовляючи їй в задоволенні позову, навіть не попередив відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дітей з покладенням контролю за виконанням батьківських обов'язків на службу у справах дітей. Вказала, що в даному випадку діти ростуть без батьківської уваги, опіки, виховання, утримання. Діти підростають та надання дітям інформації про розшук батька однозначно зашкодить їм. Зазначила, що вона позбавлена можливості вивозити дітей на оздоровлення.
28 cічня 2021 року та 08 лютого 2021 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшли клопотання про долучення до матеріалів справи документів, які задоволено.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, рішення суду - змінити.
Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для застосування до відповідача такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав щодо дітей. У зв'язку з чим немає необхідності у попередженні відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дітей з покладенням контролю за виконанням батьківських обов'язків на службу у справах дітей. Проте, повністю з цим висновком суду погодитися не можна, виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 05 грудня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.9,10 том 1).
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 січня 2019 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано (а.с.6-8 том 1).
Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 січня 2015 року у справі № 646/917/15-к надано слідчому в ОВС прокуратури Харківської області Горгуль Д.В. дозвіл на проведення обшуку квартири АДРЕСА_1 за місцем мешкання ОСОБА_4 , яка належить на праві власності ОСОБА_9 з метою виявлення та вилучення наркотичної речовини, документів (боргові розписки, чорнові записи, акти приймання передавання майна, довіреності), грошові кошти та інші документи, які можуть мати істотне значення для розслідування даного кримінального провадження, мобільні телефони та sim карти, що знаходяться у користуванні ОСОБА_4 (а.с.68-70 том 1).
Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 січня 2015 року у справі № 646/918/15-к надано слідчому в ОВС прокуратури Харківської області Горгуль Д.В. дозвіл на проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_2 (будь-які дані щодо власника будівлі у КП «ХРБТІ» та реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутні) за місцем мешкання ОСОБА_4 , з метою виявлення та вилучення наркотичної речовини, документів (боргові розписки, чорнові записи, акти приймання передавання майна, довіреності), грошові кошти та інші документи, які можуть мати істотне значення для розслідування даного кримінального провадження, мобільні телефони та sim карти, що знаходяться у користуванні ОСОБА_4 (а.с.84-85 том 1).
Матеріали справи містять копію повідомлення про підозру ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 3 статті 365, частинами 1 статті 307 КК України (а.с.63-67 том 1).
За повідомленням Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча поліклініка № 4» № 221 від 25 березня 2019 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , знаходяться під наглядом лікарів-фахівців поліклініки з липня 2018 року. За період спостереження діти відвідували поліклініку у супроводі матері. При оглядах вдома з дітьми теж знаходилась їх мати, яка виконувала всі рекомендації лікаря у повному обсязі (а.с.14 том 1).
Як вбачається з повідомлення Державної установи «Дошкільний навчальний заклад (дитячий садок) № 69 (м. Харків) Національної поліції України» № 01-25/59 від 25 березня 2019 року за період перебування дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у дитячому садку їх вихованням займалася мати ОСОБА_1 . У продовж усього перебування вихованців у дитячому садку вона їх приводила та забирала з дитячого садка, щомісяця своєчасно здійснювала плату за харчування, відвідувала батьківськи збори, урочисті заходи, свята та розваги, постійно приймала участь в житті дітей у закладі дошкільної освіти. Зазначено, що стосовно ОСОБА_4 керівництво дошкільного закладу інформацією не володіє (а.с.15 том 1).
05 червня 2019 року Жовтневим районним судом м. Харкова у справі № 639/2266/18 видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) ОСОБА_4 , але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 12 квітня 2019 року та до досягнення найстаршою дитиною повноліття, вирішено питання щодо судових витрат (а.с.81-83 том 1).
Як вбачається з довідки мовної школи «Larina Language Academy» від 18 квітня 2019 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у даному закладі з 01 вересня 2018 року по теперішній час. Оплату за навчання регулярно вносить за рахунок особистих коштів мати ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , яка приймає активну участь в житті школи, відвідує батьківські збори та забезпечує явку дитини до школи. Батько дитини не звертався до школи відносно навчання та виховання сина за весь період навчання (а.с.91, 92 том 1).
Висновком Департаменту служб у справах дітей виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області щодо доцільності позбавлення батьківських прав від 05 липня 2019 року № 460 встановлено за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 відносно малолітніх дітей, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.104-105 том 1).
Як вбачається з результатів оцінки психологічного стану дитини, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проведеної Центром логопедії та психології 12 грудня 2019 року, в ході психологічного тестування виявлено, що фобії та тривога пов'язані у ОСОБА_6 з образами батька ОСОБА_4 та баби ОСОБА_8 . Асоціативно ці образи пов'язані з поняттям «загроза», «кривда», «страх». В індивідуальній бесіді ОСОБА_6 висловлює також небажання зустрічатись з батьком і бабою. Зустрічі дитини ОСОБА_6 з батьком ОСОБА_14 та бабою ОСОБА_8 у зв'язку з можливістю психологічного травмування дитини категорично не рекомендовані (а.с.173 том 1).
За результатами оцінки психологічного стану дитини, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проведеної Центром логопедії та психології 11 грудня 2019 року, в ході індивідуальної бесіди ОСОБА_7 висловлює амбівалентне ставлення до біологічного батька ОСОБА_4 та баби ОСОБА_8 . Дівчинка спокійно відповідає на питання про них та водночас відверто боїться батька, не хоче його бачити і отримувати від нього подарунки. Стосовно баби також висловлює небажання зустрічатися з нею. Така амбівалентність може свідчити про наявність внутрішнього конфлікту у дитини щодо батька та баби. Наявність у ОСОБА_7 страху і високого рівня тривоги щодо біологічного батька та баби повністю підтверджується результатами тестування. З метою запобігання психологічного травмування дитини ОСОБА_7 їй не рекомендовані зустрічі з біологічним батьком ОСОБА_4 та бабою ОСОБА_8 (а.с.174 том 1).
В суді першої інстанції в якості свідка була допитана ОСОБА_8 , яка пояснила, що вона є бабою малолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 по лінії їх батька. З 2015 року її син ОСОБА_4 став проживати в Криму, але він завжди цікавився дітьми, їх долею, матеріально забезпечував. Діти їздили до нього. Вона, як баба допомагала ОСОБА_1 у вихованні дітей, доглядала за ними. Починаючи з квітня 2019 року, ОСОБА_1 стала перешкоджати і ОСОБА_4 , і їй як бабі, спілкуватися з дітьми. Пояснила, що її син дуже любить своїх дітей та ніколи не відмовлявся від них.
Матеріли справи містять копії чеків, з яких вбачається, що у період 2017-2019 років від імені ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_1 були відправлені грошові перекази на різні суми (а.с.187-189 том 1).
Частиною 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Стаття 5 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачає, що держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов'язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім'ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються.
Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Згідно з пунктом 1 статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі, шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Як Суд зазначив у рішенні у справі «Нойлінґер та Шурук проти Швейцарії» (Neulinger and Shuruk v. Switzerland), ([ВП], заява № 41615/07, ЄСПЛ 2010 року): «136. Інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв'язки дитини з її сім'єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім'ю [рішення у справі «Гнахоре проти Франції» (Gnahore v. France), заява № 40031/98, п. 59, ЄСПЛ 2000-ІХ]. З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany), [ВП], заява № 25735/94, п. 50, ЄСПЛ 2000-VIII, та у справі «Марсалек проти Чехії» (Marsalek v. the Czech Republic), заява № 8153/04, п. 71, від 4 квітня 2006 року)».
У рішенні по справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, п. 90), і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні по справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року Суд повторює, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (див., зокрема, рішення у справі "МакМайкл проти Сполученого Королівства" (McMichael v. the United Kingdom) від 24 лютого 1995 року, п. 86, серія A, N 307-B). Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві" (див. згадане вище рішення у справі МакМайкла, п. 87).
Визначаючи, чи було конкретне втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд повинен оцінити - у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 (див., наприклад, справи "Кутцнер проти Німеччини" (Kutzner v. Germany), N 46544/99 п. 65, ЄСПЛ 2002-I, та "Зоммерфельд проти Німеччини" (Sommerfeld v. Germany), [GC],N 31871/96, п. 66, ЄСПЛ 2003-VIII).
Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-III сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно з частиною 1 статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків, виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.
Дитина має право на отримання інформації про відсутніх батьків, якщо це не завдає шкоди її психічному і фізичному здоров'ю.
Відповідно до частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини і водночас, санкція (відповідальність) за протиправну винну поведінку матері або батька.
Згідно пунктів 15, 16, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків та саме ухилення від здійснення своїх батьківських обов'язків.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дітей на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи позивачкою не доведено.
Належних і допустимих доказів винного свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав, ОСОБА_1 не надано.
Саме по собі невідвідування відповідачем навчального закладу дітей та закладу охорони здоров'я, де вони перебувають під наглядом, не є належним доказом його свідомого навмисного ухилення від виконання батьківських обов'язків.
Факт стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання дітей також не може свідчити про його свідоме ухилення від виконання батьківських обов'язків по утриманню дітей, оскільки це є одним із способів захисту прав дітей на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дітям належного утримання.
Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 05 березня 2018 року, справа № 523/20084/14-ц, провадження № 61-4802св18; від 25 жовтня 2018 року, справа № 522/7992/15-ц, провадження № 61-30611св18; від 16 січня 2019 року, справа № 199/5032/16-ц, провадження № 61-33806св18; від 28 березня 2019 року, справа № 559/1553/16-ц, провадження № 61-2322св19; у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2019 року, справа №317/4102/17, провадження №61-7875св19; від 19 вересня 2019 року, справа № 459/1736/16-ц, провадження № 61-33492св18.
Встановивши, що ОСОБА_1 не надано належних і допустимих доказів умисного невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків без поважних причин, винної поведінки ОСОБА_4 щодо ухилення від виховання дітей і свідомого нехтування ним своїми обов'язками, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для застосування до нього такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав.
При цьому, суд першої інстанції правильно не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав з огляду на те, що його складено без врахування всіх обставин, а саме без з'ясування думки ОСОБА_4 про позбавлення його батьківських прав та без зазначення проведеної органом опіки та піклування роботи з відповідачем щодо врегулювання конфлікту. Тобто, вказаний висновок не містить належного обґрунтування доцільності позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав.
Вказаний висновок має рекомендаційний характер, не є обов'язковим для суду та суперечить інтересам дитини.
Разом з тим, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках з урахуванням особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Виходячи з встановлених судом обставин справи, враховуючи, що ОСОБА_4 як батько не бере достатньої участі у вихованні дітей, судова колегія вважає за доцільне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання малолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , поклавши на Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради як орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
У разі небажання відповідача змінити своє ставлення до виконання батьківських обов'язків, позивачка не позбавлена права повторно звернутися до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав.
За таких умов, оскаржуване рішення суду в частині вимог про позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав необхідно змінити, доповнивши його резолютивну частину абзацом вищевказаного змісту.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу по суті залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 21 січня 2020 року - змінити, доповнивши його резолютивну частину наступним.
Попередити ОСОБА_4 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітніх дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , поклавши на Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради як орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
В іншій частині рішення суду - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук
Повний текст постанови складено 12 лютого 2021 року.