«08» лютого 2021 року
м. Харків
справа № 953/4108/20
провадження № 22ц/818/1623/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),
суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б.
за участю секретаря - Дмитренко А.Ю.
учасники справи:
заявниця - ОСОБА_1 , представник заявниці - ОСОБА_2 ,
заінтересована особа - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2020 року в складі судді Лях М.Ю.
У березні 2020 року ОСОБА_1 , заінтересована особа: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області звернулась до суду із заявою про встановлення факту перебування на утриманні.
Заява мотивована тим, що з 25 серпня 1984 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 . Вони проживали разом, вели спільне господарство та мали спільний бюджет. Заробітна плата та пенсія чоловіка були основним джерелом доходу родини, оскільки вона, маючи останнім часом інвалідність та численні захворювання, не в змозі була належним чином працювати та отримувати рівнозначний з чоловіком дохід. Отже, вона повністю перебувала на утриманні чоловіка.
Вказала, що 09 березня 2019 року ОСОБА_3 загинув у результаті нещасного випадку на виробництві.
Зазначила, що після смерті чоловіка вона звернулася до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області для оформлення державної соціальної допомоги. Однак, вказану допомогу оформити не вдалося, оскільки необхідно підтвердити факт перебування на утриманні чоловіка.
Таким чином, встановлення факту перебування на утриманні чоловіка необхідне їй для оформлення та отримання державної соціальної допомоги.
Просила встановити факт її перебування на утриманні чоловіка ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її заяву.
Вказала, що судом першої інстанції неправильно визначено розмір її доходу та розмір доходу її померлого чоловіка. Зокрема, судом першої інстанції не враховано, що розмір її доходу за 2019 рік склав 8746,67 грн, тоді як розмір доходу її чоловіка був значно вищим, адже складався з пенсії та заробітної плати. Розмір пенсії чоловіка за період з січня 2019 року по березень 2019 року склав 7791,98 грн, а його заробітна плата щомісяця складала більше 10 000,00 грн. Отже, розмір доходу її чоловіка складав більше 17 000,00 грн, тоді як її дохід був значно меншим.
18 січня 2021 року до суду апеляційної інстанції від представника заінтересованої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду є законним та обгрунтованим. Вказано, що згідно форми ОК-5 на момент смерті чоловіка заявниця працювала на 75% ставки у Комунальному підприємстві «Харківські теплові мережі» і її розмір заробітної плати склав за січень 2019 року - 3126,04 грн; за лютий 2019 року - 3129, 75 грн. Також, щомісячно від Пенсійного Фонду вона отримує пенсію, оскільки має групу інвалідності. Зазначила, що повне утримання означає відсутність у члена сім'ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Оскільки ОСОБА_1 мала інші джерела доходу, а допомога померлого не була постійним та основним джерелом засобу існування, підстав для встановлення факту перебування на утриманні немає.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, мотивовано тим, що факт отримання від померлого чоловіка допомоги, що була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування, заявницею не доведено.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 25 серпня 1984 року перебували у зареєстрованому шлюбі (а. с. 6).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (а. с. 7).
Як вбачається з лікарського свідоцтва про смерть №12-17/95А/19 від 13 березня 2019 року, причиною смерті ОСОБА_3 стала тупа травма живота в результаті нещасного випадку у зв'язку з виробництвом (а. с. 8).
ОСОБА_1 з 22 березня 2018 року має ІІІ групу інвалідності через загальне захворювання, що підтверджується копіями довідок до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААА №706292 від 22 березня 2018 року та серії 12 ААБ №276268 від 26 березня 2020 року (а. с. 10, 38).
Також, ОСОБА_1 на підтвердження наявності у неї низки захворювань надала копії виписок з історії хвороби стаціонарного хворого № 6166 від 08 листопада 2016 року; №5432 від 29 вересня 2017 року; №1152 від 21 лютого 2018 року; №3284 від 21 грудня 2018 року; №2710 від 26 квітня 2019 року (а. с. 11-16).
Як вбачається з відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період з 1 кварталу 2015 року по 1 квартал 2019 року, та з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, ОСОБА_1 , працюючи в Комунальному підприємстві «Харківські теплові мережі», за 2018 рік отримала дохід в розмірі 32 197,29 грн; за січень-травень 2019 року - 8 746,67 грн, з яких заробітна плата за січень 2019 року - 3126,03 грн, за лютий 2019 року - 3129,75 грн. Крім того, вона отримала дохід від ППО КП «ХТМ» у 2018 році - 213,50 грн, у 2019 році - 225,88 грн та 700,00 грн (а. с. 45-46, 47-49).
ОСОБА_3 був пенсіонером за віком, що підтверджується копією посвідчення № НОМЕР_1 від 08 червня 2017 року серія НОМЕР_2 (а. с. 9).
З даних Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області вбачається, що ОСОБА_3 отримував пенсію за віком, розмір якої з 19 березня 2017 року складав 2269,69 грн; з 25 квітня 2017 року - 2581,44 грн, з 01 травня 2017 року - 2597,69 грн, за період з 01 березня 2019 року по 31 березня 2019 року розмір пенсії з надбавками склав 2 596,60 грн (а. с. 90, 91).
Відповідно до положень частини першої та другої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Визначений у частині першій статті 315 ЦПК України перелік фактів, які можуть встановлюватися судом, не є вичерпним, оскільки згідно з частиною другою зазначеної статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
За змістом статті 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання.
Згідно частини першої, пунктів 2, 3, 5 частини другої статті 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.
Такими непрацездатними особами є особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якщо вони не працюють, особи з інвалідністю - члени сім'ї потерпілого на час інвалідності, непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право.
Відповідно до частин 1-4 статті 75 СК України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Судом може бути встановлено факт перебування фізичної особи на утриманні померлого, що має значення для одержання свідоцтва про право на спадщину, призначення пенсії чи відшкодування шкоди за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування, навіть коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо.
Факт перебування особи на утриманні померлого має місце, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.
Повне утримання означає відсутність у члена сім'ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.
Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов'язок щодо утримання цього члена сім'ї. Основне значення допомоги слід з'ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.
Утримання може полягати у систематичній грошовій допомозі у вигляді грошових переказів, продуктових чи речових посилок тощо.
Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 705/4197/18, провадження № 61-3116св19, від 13 лютого 2020 року у справі № 223/828/18, провадження № 61-9938св19, від 16 квітня 2020 року у спарві № 210/3705/17, провадження № 61-37673св18.
Особа вважається такою, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують їй прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (стаття 1 Закону України «Про прожитковий мінімум»).
Сума прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць встановлюється державним бюджетом України на кожен рік.
Таким чином, особою яка потребує утримання, є непрацездатна особа, що має дохід, менший встановленого законом прожиткового мінімуму на місяць.
Вказана обставина в ході судового розгляду має бути підтверджена належними і допустимими засобами доказування, як-то довідка про розмір пенсії, довідка про доходи тощо.
Подібний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 165/325/17 (провадження № 61-11674св18).
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено згідно вимог процесуального закону, суд першої інстанції правильно зазначив про те, що ОСОБА_1 не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту перебування на утриманні чоловіка.
З 22 березня 2018 року ОСОБА_1 має ІІІ групу інвалідності.
Разом з тим, з відомостей про розмір доходів ОСОБА_1 , які містяться у матеріалах справи вбачається, що протягом 2018 року розмір її щомісячного заробітку в середньому складав близько 2500,00 грн, а у січні та лютому 2019 року - 3126,03 грн та 3129,75 грн відповідно.
Законом України «Про державний бюджет на 2018 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2018 року - 1762 гривні, з 1 липня - 1841 гривня, з 1 грудня - 1921 гривня; для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2018 року - 1373 гривні, з 1 липня - 1435 гривень, з 1 грудня - 1497 гривень.
Законом України «Про державний бюджет на 2019 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2019 року - 1921 гривня, з 1 липня - 2007 гривень, з 1 грудня - 2102 гривні; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2019 року - 1497 гривень, з 1 липня - 1564 гривні, з 1 грудня - 1638 гривень.
Отже, заявниця у період з березня 2018 року по березень 2019 року (до дати смерті чоловіка) була забезпечена прожитковим мінімумом, що свідчить про те, що вона не знаходилась на утриманні свого чоловіка ОСОБА_3 , та про те, що доходи останнього не були єдиним джерелом для її існування.
Як вбачається з матеріалів справи, чоловік заявниці - ОСОБА_4 був пенсіонером за віком. З 19 березня 2017 року розмір його пенсії складав 2269,69 грн; з 25 квітня 2017 року - 2581,44 грн, з 01 травня 2017 року - 2597,69 грн, за період з 01 березня 2019 року по 31 березня 2019 року розмір пенсії з надбавками склав - 2 596,60 грн.
Доказів, які б підтверджували місце роботи та відповідний дохід ОСОБА_3 , суду надано не було, отже, не доведено факт можливості надання ним утримання.
ОСОБА_1 не надано беззаперечних доказів на підтвердження того, що матеріальна допомога чоловіка для неї була основним і постійним джерелом засобів до її існування, враховуючи наявність у неї власних доходів та відсутність даних щодо розміру заробітку ОСОБА_3 .
В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 цього не спростував.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо того, що заробітна плата її чоловіка щомісяця складала більше 10 000,00 грн, а загальний розмір його доходу складав більше 17 000,00 грн, будь-якими доказами не підтверджені, тому не можуть бути взяті до уваги та не спростовують висновків суду першої інстанції.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору апеляційним судом не вбачається.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді О.М. Хорошевський
В.Б. Яцина
Повний текст постанови складено 12 лютого 2021 року.