11 лютого 2021 року
м. Рівне
Справа № 555/571/20
Провадження № 22-ц/4815/129/21
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Шимківа С.С.,
суддів: - Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.,
секретар судового засідання - Шептицька С.С.,
учасники справи:
позивач - Релігійна громада Свято-Михайлівської парафії Рівненської
єпархії Української Православної Церкви (Православна Церква
України) села Поліське, Березнівського району, Рівненської
області,
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православна Церква України) села Поліське Березнівського району Рівненської області на рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 22 жовтня 2020 року (ухвалене у складі судді Собчука А.Ю.) у справі за позовом Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православна Церква України) села Поліське Березнівського району Рівненської області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом зобов'язання звільнити житлове приміщення,-
Представник позивача Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православна Церква України) села Поліське, ОСОБА_8 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом зобов'язання звільнити житлове приміщення.
Позовні вимоги мотивує тим, що релігійній громаді Свято-Михайлівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православна Церква України) села Поліське належить на праві приватної власності житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 . Позивач не в змозі здійснювати свої речові права щодо зазначеного житлового будинку, власником якого є, оскільки там зареєстровані і проживають відповідачі по справі. При цьому будь-яких правових підстав для проживання вони не мають, а добровільно звільнити жиле приміщення відмовляються.
Просить суд зобов'язати відповідачів усунути перешкоди у користуванні належним Релігійній громаді Свято-Михайлівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православна Церква України) села Поліське Березнівського району Рівненської області будинком за адресою вул. Шевченка 45 Б, с. Поліське, Березнівського району, Рівненської області, шляхом зобов'язання відповідачів звільнити житлове приміщення.
Рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 22 жовтня 2020 року у задоволенні позовних вимог Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православна Церква України) села Поліське в особі Дзюбука Нестора Федоровича до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом зобов'язання звільнити житлове приміщення - відмовлено.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі вселилися до спірного житлового будинку зі згоди попереднього власника, де проживають і зареєстровані понад 25 років, вони іншого житла не мають, що позивачем і не заперечується, їх виселення з цього будинку суперечить принципу пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи. Тому в контексті спірних правовідносин заявлені Релігійною громадою матеріально-правові вимоги не є законним заходом захисту речових прав нового власника.
Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, Релігійна громада Свято-Михайлівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православна Церква України) села Поліське, Березнівського району, Рівненської області оскаржила його в апеляційному порядку.
У поданій апеляційній скарзі зазначає, що Релігійна громада «Свято-Михайлівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православна Церква України) села Поліське, Березнівського району, Рівненської області» є власником житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Даний факт підтверджуються витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, згідно якого: форма власності - приватна; підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності, оригінал документа втрачено, серія та номер: рішення №33 від 30.06.2011 року, виданий 27.07.2011 року, видавник: Виконавчий комітет Поліської сільської ради; Завірена копія протоколу загальних зборів релігійної громади, серія та номер: 1, виданий 17.03.2019, видавник: Релігійна громада.
Довідками № 7 від 19.02.2019 та № 482 від 24.01.2020р., виданими Поліською сільською радою Березнівського району, Рівненської області, підтверджується, що у спірному житловому будинку зареєстровано 9 осіб.
17 березня 2019 року парафіяльними зборами було вирішено підлеглість у канонічних і організаційних питаннях Релігійної громади змінити на підлеглість у канонічних і організаційних питаннях Українській Православній Церкві (Православній Церкві України).
Настоятель Корольчук С.М. такого рішення не підтримав, що стало підставою для припинення повноважень як його, так і інших членів парафіяльної ради.
У Релігійної громади виникла необхідність передати житловий будинок у користування нового настоятеля.
Рішенням загальних зборів Релігійної громади від 21.04.2019 року бувшого священика Свято-Михайлівського храму ОСОБА_1 попереджено про звільнення житлового будинку релігійної організації, у якому він проживає.
Відповідачі чинять Релігійній громаді перешкоди у користуванні житлом і добровільно відмовляються його звільнити.
Покликаючись на положення ст. 319 ЦК України вважає, що право власника щодо вільного володіння, користування та розпорядження спірним будинком підлягає захисту.
Просять скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу, представник відповідачів просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін, з підстав наведених у відзиві.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Згідно з ч.ч. 1,2,3,4 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
При цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 24 липня 1995 року згідно указу Єпископа Рівненського і Острозького настоятелем Свято - Михайлівського храму с. Поліське Березнівського району Рівненської області призначено ОСОБА_1 .
З того часу ОСОБА_1 , як настоятель Свято - Михайлівського храму с. Поліське та члени його сім'ї - ОСОБА_2 , діти - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 проживають у житловому будинку по АДРЕСА_1 , який належав Релігійній громаді Свято - Михайлівської парафії Сарненської єпархії Української православної церкви.
Факт їх проживання та реєстрації за вказаною адресою підтверджується довідкою Поліської сільської ради Березнівського району Рівненської області №7 від 19 лютого 2019 року.
В подальшому власник спірного житлового будинку змінився.
Так, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05 листопада 2019 року, житловий будинок АДРЕСА_1 , площею 101,6 м2, належить Свято-Михайлівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православна Церква України) села Поліське, форма власності приватна.
Спірні правовідносини виникли між сторонами у зв'язку з проживанням відповідачів у житловому будинку, які вселилися до нього з дозволу колишнього власника та відмовляються його звільнити на вимогу нового власника.
Звертаючись до суду з позовом Релігійна громада вказувала про необхідність звільнення відповідачами спірного житлового будинку з метою вселення у нього нового настоятеля. Позовні вимоги обгрунтовує положеннями ст. 319 ЦК України та просить захистити право власника щодо вільного володіння, користування та розпорядження спірним будинком на власний розсуд.
Заперечуючи проти вимог позивача, відповідачі вказували про те, що право користування житловим будинком у ОСОБА_1 та членів його сім'ї виникло на законних підставах з часу його призначення у 1995 році настоятелем Свято - Михайлівського храму с. Поліське Березнівського району Рівненської області.
При цьому вважають неправомірним прийняття 27 березня 2019 року головою Рівненської обласної державної адміністрації розпорядження про реєстрацію статуту Релігійної громади у новій редакції, яким було змінено підлеглість, її назву та керівника через підроблення протоколу парафіяльних зборів, заяви про реєстрацію статуту у новій редакції, статуту у новій редакції та копії чинного статуту. На їх думку, відбулася протиправна зміна конфесійної приналежності, тому і спроби їх виселення вважають незаконними.
Крім того, відповідачі наголошують на відсутність у них іншого житла, що у ході судового розгляду справи знайшло своє підтвердження.
Згідно з ст. 9 Житлового кодексу Української РСР, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до статті 18 ЖК УРСР, управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.
Частиною 1 ст. 71 ЖК України встановлено, що при тимчасовій відсутності наймача або члена його сім'ї за ним зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або член його сім'ї відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Положеннями ст. 72 ЖК України, передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться судом.
Відповідно до ст. 109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.
Згідно ст. 118 ЖК Української РСР, службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.
Частиною другою статті 121 ЖК Української РСР встановлено, що службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.
У відповідності до положень ст. 125 ЖК Української РСР, без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено: осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.
Згідно із ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою або органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення кого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначене в рішенні суду.
Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування не підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, про що навів відповідні мотивовані висновки.
Приходячи до переконання про залишення апеляційної скарги без задоволення, колегією суддів береться до уваги також правова позиція, що висловлена Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові від 21 серпня 2019 року у справі №569/4373/16.
Так, відповідно до частин першої, другої ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Положеннями ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 ст. 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі "Садов'як проти України" зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення ст. 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене "згідно із законом", не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається "необхідним у демократичному суспільстві. Вислів "згідно із законом" не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
Розглядаючи справу "Кривіцька та Кривіцький проти України" (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення ст. 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.
Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття "майно" у першій частині ст. 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.
Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету" та бути "необхідним у демократичному суспільстві". Якраз "необхідність у демократичному суспільстві" і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути "відповідними і достатніми"; для такого втручання має бути "нагальна суспільна потреба", а втручання - пропорційним законній меті.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).
Підсумовуючи висновки про принципи застосування ст. 8 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 ст. 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів ст. 8 Конвенції.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що не є підставою для виселення членів сім'ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень ст. 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.
За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на те, що відповідачі вселилися до спірного житлового будинку зі згоди попереднього власника, де проживають і зареєстровані понад 25 років, іншого житла вони не мають, що позивачем і не заперечується, звільнення ними спірного будинку суперечить принципу пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи. Тому в контексті спірних правовідносин заявлені Релігійною громадою матеріально-правові вимоги не є законним заходом захисту речових прав нового власника.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються житловим законодавством України. Позивач пред'явив до відповідачів позов про усунення перешкод у здійсненні права власності нерухомим майном, покликаючись при цьому на норми Цивільного кодексу України. Підстав для виселення відповідачів відповідно до положень Житлового кодексу УРСР, які застосовуються до даних правовідносин, позивачем наведено не було.
Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, наведених висновків суду не спростовують та ґрунтуються на власному баченні обставин справи, правовідносин, що склалися між сторонами та власному тлумаченні норм матеріального права, які на думку апелянта їх врегульовують.
За таких обставин, підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.
Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православна Церква України) села Поліське Березнівського району Рівненської області залишити без задоволення, а рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 22 жовтня 2020 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 12 лютого 2021 року.
Головуючий-суддя Шимків С.С.
Судді: Боймиструк С.В.
Гордійчук С.О.