09 лютого 2021 року
м. Рівне
Справа № 556/366/19
Провадження № 22-ц/4815/211/21
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Ковальчук Н. М.
суддів: Хилевича С. В., Шимківа С. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кругліцької Валентини Михайлівни на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 03 листопада 2020 року у складі судді Котик Л. О., ухвалене в смт. Володимирець Рівненської області о 17 годині22 хвилини, відомості про дату складання повного тексту рішення відсутні,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що згідно обвинувального акту кримінального провадження №12015180050000519 від 17.07.2015 року, ОСОБА_2 обвинувачується в тому, що він 13.07.2015 року, приблизно о 15 год. 30 хв., керуючи автомобілем марки «ЗАЗ ТF69YР», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та рухаючись по автодорозі «Київ-Ковель-Ягодин», неподалік с. Городець Володимирецького району Рівненської області зі сторони м.Сарни, Рівненської області, в напрямку с. Полиці, Володимирецького району, Рівненської області, зі швидкістю 70 км/год., проявив неуважність до дорожньої обстановки та неправильно її оцінив, не вибрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку, здійснив наїзд на мопед марки «ХGJAO ХGJ50Q2А» реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , який перебував на правій смузі автодороги, попереду відносно руху зазначеного транспортного засобу та готувався з увімкнутим лівим покажчиком повороту здійснити маневр (поворот) лівого повороту. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій мопеда ОСОБА_1 , отримав тілесні ушкодження у вигляді: черепно-мозкової травми, забою головного мозку, осадження та підшкірних гематом обличчя, кистей рук, лівої гомілки, закритого перелому нижньої третини лівої малої гомілкової кисті з незначним допустимим зміщенням, які відносяться до середнього ступеня тяжкості, як такі, що спричинили тривалий розлад здоров'я, а автомобіль та мопед зазнали механічних пошкоджень. Порушення ОСОБА_2 вимог підпункту б) пункту 2.3 та пункту 12.3 Правил дорожнього руху, знаходяться у прямому безпосередньому причинному зв"язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди і суспільно небезпечними наслідками, що настали. Cвоїми діями, які виразились у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження, ОСОБА_2 вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 286 КК України. Ухвалою Володимирецького районного Рівненської області від 11.12.2018 року ОСОБА_2 на підставі ст.49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.286 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито.
В результаті неправомірних та винних дій відповідача ОСОБА_2 , потерпілому ОСОБА_1 було заподіяно матеріальну шкоду у вигляді понесених витрат на лікування та моральну шкоду, яку в добровільному порядку ОСОБА_2 не відшкодував З цих підстав просив стягнути на свою користь із ОСОБА_2 1141,51 грн. матеріальної шкоди, заподіяної злочином, та 80 000,00 грн. завданої моральної шкоди.
Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 03 листопада 2020 року вказаний позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 25 000 грн. моральної шкоди. В решті позовних вимог відмовлено за недоведеністю. Стягнуто із ОСОБА_2 в дохід держави 840,80 грн. судового збору.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення матеріальної шкоди вмотивоване відсутністю належних та достовірних доказів у розумінні ст.ст. 77-80 ЦПК України на підтвердження матеріальних збитків, понесених позивачем у зв'язку з неправомірною поведінкою відповідача.
Рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди вмотивоване закріпленим ст. 23 ЦК України правом особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та обґрунтоване доказами моральних страждань позивача, які полягають в моральних та психічних переживаннях, фізичному болю, погіршенні здоров'я, що негативно вплинуло на його психоемоційний стан, страх можливого повторення подій, негативні переживання та спогади, насторога, порушення життєвих планів у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу, погіршенні можливості побудови та реалізації нових життєвих перспектив і трудових планів. При визначенні розміру морального відшкодування судом враховано інтереси сторони відповідача, який є особою, переміщеною з тимчасово окупованої території України, має на утриманні трьох дітей, а також той факт, що злочин вчинений ним з необережності.
Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, представник ОСОБА_1 - адвокат Кругліцька Валентина Михайлівна оскаржила його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі вказує на безпідставність висновку місцевого суду про відмову у задоволенні вимог про відшкодування матеріальної шкоди з мотивів недоведеності. Стверджує, що наявні в матеріалах справи квитанції товарних чеків на придбання ліків її довірителем після спричинення ДТП, а також висновок експерта від 30.12.2015 року № 312 щодо наявності тілесних ушкоджень, є належними доказами, на підставі яких підлягає до стягнення матеріальна шкода у вигляді витрат на лікування. В частині стягнення моральної шкоди не погоджується із суттєвим заниженням її розміру судом та доводить, що у зв'язку з неправомірною поведінкою відповідача її довірителю завдані значні моральні та фізичні страждання, які виявилися у вимушених змінах, втраті нормальних життєвих зв'язків, необхідності пристосовуватися до нових життєвих умов, перешкоджанні можливості повної і активної життєдіяльності, а також необхідність залучення додатковий фізичних, душевних і матеріальних ресурсів на компенсацію таких життєвих втрат. Додає, що її довіритель 1943 року народження, і внаслідок дій відповідача його переслідує відчуття тривоги, що спричиняє неспокій і стрес, острах автомобілів. Звертає увагу, що від моменту скоєння ДТП відповідач жодного разу не допомагав особі, що постраждала від його неправомірних дій - її довірителю, не визнає своєї вини у скоєному, що свідчить про відсутність щирого каяття. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що згідно обвинувального акту кримінального провадження №12015180050000519 від 17.07.2015 року, ОСОБА_2 обвинувачується в тому, що він 13.07.2015 року, приблизно о 15 год. 30 хв., керуючи автомобілем марки «ЗАЗ ТF69YР», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та рухаючись по автодорозі «Київ-Ковель-Ягодин», неподалік с. Городець Володимирецького району Рівненської області зі сторони м.Сарни, Рівненської області, в напрямку с. Полиці, Володимирецького району, Рівненської області, зі швидкістю 70 км/год., проявив неуважність до дорожньої обстановки та неправильно її оцінив, не вибрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку, здійснив наїзд на мопед марки «ХGJAO ХGJ50Q2А» реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , який перебував на правій смузі автодороги, попереду відносно руху зазначеного транспортного засобу та готувався з увімкнутим лівим покажчиком повороту здійснити маневр (поворот) лівого повороту.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій мопеда ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у вигляді: черепно-мозкової травми, забою головного мозку, осадження та підшкірних гематом обличчя, кистей рук, лівої гомілки, закритого перелому нижньої третини лівої малогомілкової кисті з незначним допустимим зміщенням, які відносяться до середнього ступеня тяжкості, як такі, що спричинили тривалий розлад здоров'я, а автомобіль та мопед зазнали механічних пошкоджень.
Порушення ОСОБА_2 вимог підпункту б) пункту 2.3 та пункту 12.3 Правил дорожнього руху, знаходяться у прямому безпосередньому причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди і суспільно небезпечними наслідками, що настали.
Cвоїми діями, які виразились у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження, ОСОБА_2 вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 286 КК України.
Ухвалою Володимирецького районного Рівненської області від 11.12.2018 року ОСОБА_2 , на підставі ст.49 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.286 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вказував, що внаслідок неправомірних дій ОСОБА_2 йому було завдано матеріальну шкоду у вигляді понесених витрат на лікування в сумі 1 141,51 грн. та моральну шкоду, яку оцінив у 80 000,00 грн..
Згідно ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичній або юридичній особі, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно ч. 1 ст. 1177 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Відповідно до роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», шкода заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Разом з тим, цивільно-процесуальний закон встановлює обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст.81 ЦПК України).
Покликання апелянта на чеки для придбання ліків та на висновок експерта як на докази матеріальних витрат позивача, пов'язаних із неправомірною поведінкою відповідача, апеляційним судом оцінюються критично.
Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами , висновками експертів.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).
Наявні у матеріалах справи копії чеків на придбання медичних препаратів (а.с. 16, 17) свідчать про факт купівлі конкретних ліків у конкретній аптеці, однак не є доказом того, що ці ліки були придбані саме позивачем і саме у зв'язку з необхідністю лікування внаслідок неправомірних дій відповідача.
Висновок експерта № 312 від 05.11.2015 року, складений Володимирецьким міжрайонним відділенням КЗ «Обласне бюро судово-медичної експертизи Рівненської обласної ради», на який покликається апелянт, підтверджує факт отримання позивачем ОСОБА_3 тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, що спричинили довготривалий розлад здоров'я. Разом з тим, такий висновок не є належним і достатнім доказом заявленого розміру матеріальної шкоди, якої зазнав позивач у зв'язку з лікуванням, адже не містить жодних лікарських призначень для позивача і відомостей, що саме позивач поніс витрати на їх придбання.
Згідно ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У зв'язку з наведеним, апеляційний суд приходить до переконання про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди з відповідача на користь позивача та відхиляє відповідні доводи апеляційної скарги.
Покликання апеляційної скарги на безпідставне зменшення заявленого розміру морального відшкодування з 80 000,00 гривень до 25 000,00 гривень з огляду на характер, тривалість моральних страждань позивача, поведінку відповідача та інші обставини цієї справи, апеляційним судом відхиляються.
Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна, тощо. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідно до п.9 Постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Як встановлено судом, моральні страждання позивача виникли у зв'язку з діями відповідача, який скоїв ДТП, внаслідок котрого позивач отримав тілесні ушкодження середнього ступеня важкості із тривалим розладом здоров'я, що, у свою чергу, потягнуло за собою душевні страждання, переживання, фізичний біль, погіршення здоров"я, що негативно вплинуло на його психоемоційний стан, страх можливого повторення подій, негативні переживання та спогади, насторога, порушення життєвих планів у зв"язку з пошкодженням транспортного засобу, погіршенні можливості побудови та реалізації нових життєвих перспектив і трудових планів.
Враховуючи обставини справи у їх взаємозв'язку з нормами закону, котрими ті регулюються, оцінюючи тривалість, глибину моральних переживань позивача, їх характер, апеляційний суд вважає, що відшкодування моральної шкоди в розмірі 25 000,00 гривень є достатньою та справедливою компенсацією щодо нього, так і пропорційним стягненням для відповідачки.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За наведених обставин, апеляційного суду приходить до переконання про те, що оскаржуване рішення постановлене місцевим судом з дотриманням норм процесуального права, судом першої інстанції в повній мірі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому апеляційні скарги не підлягають до задоволення.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кругліцької Валентини Михайлівни залишити без задоволення.
Рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 03 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 12 лютого 2021 року.
Головуючий Н. М. Ковальчук
Судді: С. В. Хилевич
С. С. Шимків