11 лютого 2021 року
м. Рівне
Справа № 569/14158/20
Провадження № 22-ц/4815/107/21
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Шимківа С.С.,
суддів: - Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Рівнеазот»,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 жовтня 2020 року (ухвалене у складі судді Галінської В.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» про стягнення середнього заробітку за затримку виплати розрахункових,-
У вересні 2020 року, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ "Рівнеазот" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позов мотивує тим, що 28 лютого 2018 року він був звільнений з роботи у ПАТ "Рівнеазот" наказом від 23 лютого 2018 року № 331-ВК.
Однак, в порушення вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні відповідачем не було проведено виплату всіх сум, що належали йому від підприємства, у зв'язку з чим він звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу. На момент звільнення заборгованість з невиплаченої заробітної плати за лютий - червень 2017 року становила 22 271,11 грн.
17 січня 2019 року Рівненським міським судом було винесено судовий наказ про стягнення з ПрАТ "Рівнеазот" на його користь заборгованість по нарахованій, але невиплаченій заробітній платі у розмірі 22271, 11 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 115187,43 грн. за період з 01 березня 2018 року по 16 січня 2019 року. Заборгованість із заробітної плати була виплачена йому лише в грудні 2019 року. Цей судовий наказ виконаний виконавчою службою.
Також вказує, що 04 лютого 2020 року Рівненським міським судом Рівненської області було видано судовий наказ у справі № 569/1820/20 за його заявою про видачу судового наказу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з ПАТ "Рівнеазот", проте боржник звернувся до суду з заявою про скасування судового наказу, покликаючись на неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості по заробітній платі. Ухвалою суду від 04 травня 2020 року заяву боржника задоволено, судовий наказ скасовано. Копія ухвали йому надіслана не була. Про її наявність він дізнався на сайті Судової влади, в ухвалі роз'яснено, що він може звернутися в суд для розгляду вимог в порядку спрощеного позовного провадження.
Оскільки при перерахуванні йому заробітної плати 27 грудня 2019 року середній заробіток за затримку розрахунку йому перерахований не був, а при виконанні судового наказу від 17 січня 2019 року був виплачений середній заробіток за затримку розрахунку станом на 16 січня 2019 року, вважає, що має право на стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку з 17 січня 2019 року по 26 грудня 2019 року в розмірі 124 654,89 грн..
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 жовтня 2020 року стягнуто з ПрАТ "Рівнеазот" на користь ОСОБА_1 12000 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Рішення мотивоване тим, що сума середнього заробітку, яку просить стягнути позивач у розмірі 124 654,89 грн. є майже у шість разів більшою ніж сума заборгованості по заробітній платі (22 271,11 грн.). При цьому позивачем вже було стягнуто за судовим наказом суду 115 187,43 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку. Тому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зменшенню до 12 000 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду ПрАТ "Рівнеазот" оскаржило його в апеляційному порядку.
У поданій апеляційній скарзі зазначає, що рішення є необґрунтованим і незаконним, що полягає в неповному з'ясуванні обставин справи та прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права. Причини пропуску позивачем строку на звернення до суду є неповажними, а висновок суду про наявність підстав для поновлення такого строку є необґрунтованим та суперечить вимогам статті 234 КЗпП України. Вважає, що перебіг строку для звернення до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в даному випадку має відраховуватися з 28 грудня 2019 року та сплив 06 серпня 2020 року через три місяці з урахуванням перебігу процесуальних строків, що продовжені на час дії карантину, тоді як позивач подав позов 02 вересня 2020 року пропустивши строк передбачений статтею 233 КЗпП України. Наголошує, що звернення позивача із заявою про видачу судового наказу не перериває тримісячний строк звернення до суду із позовними вимогами.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
У поданому на апеляційну скаргу відзиві відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПАТ "Рівнеазот", що не заперечується відповідачем.
28 лютого 2018 року, згідно наказу №331-ВК від 23.02.2018, ОСОБА_1 звільнений з ПАТ "Рівнеазот" за власним бажанням, у зв'язку з невиконанням власником законодавства про працю на підставі ст. 38 КЗпП України.
Згідно довідки про доходи про суми, які належать до виплати при звільненні виданої ПАТ "Рівнеазот" від 03.01.2019, позивачу нараховано з лютого 2017 року по червень 2017 року включно - 22271,11 грн. заробітної плати.
Наказом Рівненського міського суду Рівненської області від 17 січня 2019 року стягнуто з ПАТ "Рівнеазот" на користь ОСОБА_1 нараховану, але невиплачену заробітну плату в розмірі 22271,11 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01 березня 2018 року по 16 січня 2019 року у розмірі 115 187,43 грн..
Згідно виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 , 28 грудня 2019 року відповідачем було здійснено виплату грошових коштів у розмірі 22271,11 грн., яка підлягала стягненню на підставі вищевказаного судового наказу.
Фактичний розрахунок всіх належних при звільненні сум з позивачем проведений 28 грудня 2019 року, що також не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Кодексу Законів про працю України.
Відповідно до вимог ч.1 ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а у разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Відповідно до роз'яснень, наведених у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку.
Враховуючи те, що відповідач на час звільнення позивача не здійснив з ним остаточний розрахунок по заробітній платі, суд прийшов до вірного висновку, що відповідач зобов'язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 17 січня 2019 року по 26 грудня 2019 року.
Відповідно до п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно довідки від 03.01.2019, наданої ПАТ "Рівнеазот" середньогодинна заробітна плата становить 65,7461 грн..
Відповідно розрахунку наведеного позивачем, в період з 17 січня 2019 року по 26 грудня 2019 року (включно) розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить: 65,7461 х 8 год. х 237 робочих днів = 124 654,89 грн..
Разом з цим, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 569/7584/18 (провадження № 61-3961св19), у постанові від 08.04.2020 року дійшов висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
У постанові від 26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), відступаючи від висновків, наведених у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 щодо права суду на зменшення розміру середнього заробітку, зазначила критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Позивач просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість із виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку за період з 17 січня 2019 року по 26 грудня 2019 року.
Згідно судового наказу Рівненського міського суду Рівненської області від 17 січня 2019 року стягнуто з ПАТ "Рівнеазот" на користь ОСОБА_1 нараховану, але невиплачену заробітну плату в розмірі 22 271,11 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01 березня 2018 року по 16 січня 2019 року в розмірі 115 187,43 грн..
Сума середнього заробітку, яку просить стягнути позивач у даній справі становить 124 654,89 грн., що є майже у шість разів більшою, ніж сума заборгованості по заробітній платі (22 271,11 грн.). При цьому, позивачем вже було стягнуто за судовим наказом суду 115 187,43 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку.
За таких обставин, колегія суддів, виходячи із принципів справедливості, добросовісності та розумності, погоджується із висновком суду першої інстанції щодо доцільності зменшення розміру середнього заробітку за затримку виплати розрахункових до 12 000 грн., що не буде невиправдано обтяжливим тягарем для відповідача.
Щодо посилання відповідача на те, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду згідно ч.1 ст.233 КЗпП України, то суд зазначає наступне.
Згідно рішення Конституційного Суду України №4-рп/2012 від 22.02.2012 року в аспекті конституційного звернення положення частини першої ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку із положеннями ст.ст. 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних сум при звільненні, фактично ним розрахувався.
Так, відповідно до статей 233, 234 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Даною статтею не визначається перелік поважних причин, які можуть бути підставою для поновлення строку, що свідчить про те, що їх поважність оцінюється судом у кожному конкретному випадку окремо залежно від фактичних обставин. Під поважними причинами пропуску строку, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України варто розуміти такі причини, що об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду і підтверджуються належними доказами.
04 лютого 2020 року Рівненським міським судом Рівненської області винесено судовий наказ у справі №569/1820/20 про стягнення з ПАТ "Рівнеазот" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 17 січня 2019 року по 26 грудня 2020 року в сумі 124654,89 грн. та судовий збір у розмірі 192,10 грн..
Тобто, позивач за захистом свого права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, після виплати заборгованості по заробітній платі, звернувся у встановлений ст. 233 КЗпП України строк.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 04 травня 2020 року скасовано судовий наказ від 04 лютого 2020 року у справі №569/1820/20.
Як зазначає, позивач, копію ухвали суду від 04 травня 2020 року він не отримував, а дізнався про неї із сайту Судової влади 26 серпня 2020 року, після чого звернувся до суду за захистом своїх інтересів.
Враховуючи, що позивач не був повідомлений належним чином про постановлення ухвали від 04 травня 2020 року про скасування судового наказу від 04 лютого 2020 року, він був позбавлений права звернутися до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження у строк, що передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для поновлення позивачу процесуального строку.
За таких обставин, підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.
Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 жовтня 2020 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач Шимків С.С.
Судді: Боймиструк С.В.
Гордійчук С.О.