Справа № 552/4002/20 Номер провадження 22-ц/814/115/21Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н.Л. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.
01 лютого 2021 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого судді Бутенко С. Б.
Суддів Обідіної О. І., Прядкіної О. В.
за участю секретаря Кальник А. М.
розглянув в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Київського районного суду м. Полтави від 19 жовтня 2020 року у складі судді Яковенко Н. Л.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ Фінансова компанія «Фінанс Інновація» про визнання недійсним договору, відшкодування моральної шкоди,
В серпні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, який мотивовано тим, що в квітні 2020 року між нею та відповідачем було укладено договір про надання споживчого кредиту № 200414-16118-1 від 14.04.2020 строком на 30 днів.
Вважає, що вказаний договір має бути визнаний недійсним, оскільки заповнена нею заявка з персональними даними не містила інформації про істотні умови договору, зокрема, розмір процентної ставки за користування кредитом, розміри комісій за користування кредитом, умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, порядок сплати процентів за користування кредитом.
Так, відповідачем в п. 3.3. договору передбачена підвищена процентна ставка у розмірі 3,5% від залишку суми кредиту за кожен день прострочення терміну повернення кредиту (1277,5% річних). Така умова договору є істотною та не була узгоджена з нею при укладенні договору. Будучи завчасно поінформованою про таку умову, вона ніколи не погодилась на отримання коштів на сайті monetka.ua.
Правила, розміщені на сайті відповідача, не містять конкретних істотних умов кредитування, досягнутих за домовленістю між нею та відповідачем, та можуть бути змінені відповідачем у будь-яку мить, оскільки контроль над наповненням сайту є виключно у відповідача, що є явною ознакою порушення відповідачем принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, яка полягає у застосуванні практики односторонніх типових контрактів, що становить споживача у позицію слабкої сторони у договірних відносинах та всіляко засуджується у цивілізованому світі з огляду на позицію Генеральної Асамблеї ООН у п. 19 Резолюції «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248, згідно якої споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
При укладенні договору споживчого кредитування № 200414-16118-1 від 14.04.2020 відповідач належно не проінформував її про усі істотні умови такого договору та не дав належно засвідчений примірник кредитного договору в письмовій формі, що суперечить положенням статті 1055 ЦК України щодо обов'язкової письмової форми кредитного договору, недодержання якої зумовлює його нікчемність.
Відповідач допустив істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, не узгодивши з нею усіх істотних умов договору та встановивши у ньому непропорційно завищену процентну ставку за користування отриманими коштами, що спричинило нарахування непропорційно великої суми компенсації (понад чотириста відсотків вартості продукції) у разі невиконання зобов'язань за договором.
Посилаючись на здійснення відповідачем нечесної підприємницької практики, яка забороняється Законом України «Про захист прав споживачів», суперечність змісту правочину нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, відсутність свободи волевиявлення учасника правочину та невідповідність його внутрішній волі, просила визнати недійсним з моменту укладення вказаний договір про надання споживчого кредиту та стягнути 15 000 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої приниженням її честі та гідності, поширенням відповідачем неправдивої інформації щодо неї та розголошенням її персональних даних та персональних даних близьких їй осіб, неправомірною поведінкою відповідача щодо вимог по сплаті нею суми, яка є неспівмірно більшою від тієї, що вона отримала.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 19 жовтня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за безпідставністю.
Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість рішення, неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
Доводи скарги ґрунтуються на тому, що нею не заперечується факт отримання грошових коштів від відповідача, між ними було узгоджено чітко окреслені умови договору, такі як: «сума до отримання», «термін користування», «сума до повернення». Будь яких інших умов між сторонами вказаного договору, зокрема п. 3.3. договору щодо сплати відсотків за ставкою 3,5% від суми несвоєчасно повернутого кредиту за кожний день користування кредитом понад встановлений строк узгоджено не було.
Вказує, що відповідач мав повідомити її про зміну відсоткової ставки з 1,7% до 3,5% не менше ніж за 15 днів до її зміни, що встановлено частиною четвертою статті 1056-1 ЦК України та частиною четвертою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Порушення вказаних вимог забороняє кредитодавцю вимагати від споживача сплати платежів згідно з новим графіком, розрахованим на підставі підвищеної процентної ставки.
Встановлення факту відповідних порушень з боку відповідача в сукупності може свідчити про порушення відповідачем статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо несправедливих умов договору.
Зазначає також, що факт отримання нею повідомлень, що містять персональні дані її та близьких їй осіб, а також детальну інформацію про її договірні відносини з відповідачем, є достатніми підставами для того, щоб «середньостатистична», «морально реагуюча» на протиправну щодо неї поведінку людина відчула страждання (моральну шкоду).
У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374, статті 375 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
По справі встановлено, що 14.04.2020 між ТОВ «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» та ОСОБА_1 укладено договір № 200414-16118-1, за умовами якого відповідач надав позивачці кредит в розмірі 3000 грн строком на 30 днів зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1,7% від суми кредиту за кожен день користування кредитом в межах строку кредитування та у випадку порушення строків повернення кредиту (з урахуванням пролонгації строку дії договору) - платою за користування кредитом за підвищеною ставкою - 3,5% від суми несвоєчасно повернутого кредиту за кожний день користування кредитом понад встановлений строк.
Встановлено та не заперечується апелянтом, що відповідач свої зобов'язання за договором виконав, перерахував на платіжну картку ОСОБА_1 , емітовану в АТ КБ «ПриватБанк», грошові кошти відповідно до умов договору, що підтверджується чеком № 213604504 від 14.04.2020.
Кредитний договір між сторонами по справі укладено в електронній формі шляхом реєстрації позивача ОСОБА_1 на веб-сайті відповідача https://monetka.com.ua, заповнення нею заявки на отримання кредиту та підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» та Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано виходив з недоведеності факту використання відповідачем агресивних методів нечесної підприємницької практики, чинення ним незаконних дій при укладенні спірного договору, та відсутності підстав для визнання недійсним в цілому кредитного договору. Позичальник ОСОБА_1 повністю схвалила укладений договір, підписавши його, та отримала кредитні кошти на виконання умов договору, а незгода її з окремими умовами договору, зокрема, щодо підвищеної процентної ставки у розмірі 3,5% від суми несвоєчасно повернутого кредиту за кожний день користування кредитом понад встановлений строк кредитування не може бути оцінена судом як правова підстава для визнання недійсним усього кредитного договору, що є предметом позовних вимог ОСОБА_1 .
При цьому суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи та застосував норми процесуального та матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Цивільним кодексом України презюмується правомірність правочину. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Правові підстави недійсності правочину визначені статтею 215 ЦК України, згідно частини першої якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, третьої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Частиною другою статті 639 ЦК України встановлено, що, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Стаття 652 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (стаття 638 ЦК України).
У справі, яка переглядається, позивачка прийняла запропоновану відповідачем на сайті monetka.com.ua публічну пропозицію (оферту) на укладання договору кредиту, яка містить порядок та умови кредитування, права та обов'язки сторін та іншу інформацію, необхідну для укладання договору кредиту. Заповнивши та підписавши відповідну заявку, яка є індивідуальною частиною кредитного договору, для чого позичальник має пройти реєстрацію або авторизацію із зазначенням номеру мобільного телефону або e-mail, вказати власний пароль та отримати доступ в особистий кабінет, а для підпису заявки та інших документів отримати від системи електронний підпис з одноразовим ідентифікатором, як аналог власноручного підпису на правочині у простій письмовій формі, позивачка прийняла (акцептувала) пропозицію укласти договір на запропонованих відповідачем умовах, яка відповідно до статті 642 ЦК України повинна бути повною і безумовною, що свідчить про її волевиявлення, наявність дефекту волі при укладенні нею оспорюваного правочину позивачкою не доведено.
Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняє продавецю (виконавцю, виробнику) включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів).
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Частиною п'ятою статті 18 Закону України «Про захист споживачів» встановлено можливість зміни або визнання недійсним положення договору, яке визнано несправедливим, включаючи ціну договору.
Разом з тим, відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, та в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Обов'язок доказування та подання доказів покладається на сторони, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (статті 12, 81 ЦПК України).
Оскільки, заявляючи вимоги про визнання недійсним кредитного договору в цілому, позивачка не довела, обставин, з якими закон пов'язує підстави недійсності правочину, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Положення пункту 3.3. Договору № 200414-16118-1 від 14.04.2020, з яким позивачка не згодна, стосується відповідальності позичальника у разі прострочення зобов'язання з повернення кредиту, та у відповідності до статті 217 ЦК України не тягне недійсність договору в цілому, що саме і є предметом спору по справі та обраним ОСОБА_1 способом захисту своїх прав.
Таким чином, в межах заявлених ОСОБА_1 позовних вимог суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових та фактичних підстав для визнання недійсним кредитного договору № 200414-16118-1 від 14.04.2020 з моменту його укладення.
Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди, заподіяння якої позивачка - апелянт по справі пов'язує з обставинами, які виникли після укладення спірного кредитного договору, під час його виконання, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з недоведеності факту вчинення вказаних дій саме відповідачем, відсутності доказів, які ідентифікують особу, яка телефонувала та надсилала повідомлення про необхідність сплати боргу по кредиту. Крім того, такі обставини не могли вплинути на волевиявлення учасника правочину під час укладення спірного договору та стосуються інших прав та обов'язків сторін, які не є предметом спору по справі.
Враховуючи вищенаведене колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції з мотивів, наведених в апеляційній скарзі ОСОБА_1 .
Апеляційним судом встановлено та не спростовано доводами апеляційної скарги, що рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду Полтавської області від 19 жовтня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. Б. Бутенко
Судді О. І. Обідіна
О. В. Прядкіна