Рішення від 08.02.2021 по справі 903/918/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08 лютого 2021 року Справа № 903/918/19

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ессел Аліни Ігорівни

та за присутності представників сторін:

від позивача: Безпалюк О.Л. - адвокат (довіреність №14-198 від 17.05.2019р., договір №14/426/19 від 22.04.2019р., Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №4844 від 28.02.2012р.)

від відповідача: Ткачук А.А. - старший юрисконсульт (довіреність від 28.10.2020р. №1652); Яковук Т.І. - заступник директора - начальник ПЕВ (доручення від 11.12.2020р. №1898)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв'язку EASYCON в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до відповідача: Підприємства теплових мереж "Ковельтепло", м. Ковель

про стягнення 570 012,04 грн.

Встановив: 22 листопада 2019 року до Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Підприємства теплових мереж "Ковельтепло" про стягнення 650 599,92 грн., в тому числі 315 062,24 грн. пені, нарахованої за несвоєчасне виконання зобов'язання по оплаті природного газу згідно п. 8.2. Договору № 3175/1718-ТЕ-2 постачання природного газу від 18.09.2017р. за період з 28.11.2017р. по 12.12.2018р., 166 498,77 грн. трьох процентів річних у розмірі за період з 28.11.2017р. по 16.12.2018р., 169 038,91 грн. інфляційних втрат за період з травня 2018 року по листопад 2018 року (включно), нарахованих згідно ст. 625 ЦК України.

В обґрунтування позовних вимог позивач засвідчував на несвоєчасному виконанні відповідачем умов договору про постачання природного газу №3175/1718-ТЕ-2 від 18.09.2017р. в частині проведення розрахунків за отриманий товар, нарахування у зв'язку з цим пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

28.01.2020 року рішенням Господарського суду Волинської області у справі №903/918/19, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2020р., у задоволенні позову Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Підприємства теплових мереж "Ковельтепло" про стягнення 650 599, 92 грн. було відмовлено.

16.10.2020 року постановою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено частково; постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 01.04.2020р. та рішення Господарського суду Волинської області від 28.01.2020р. скасовано; справу №903/918/19 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

09.11.2020 року матеріали даної справи надійшли на адресу Господарського суду Волинської області.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.11.2020р., справу № 903/918/19 розподілено судді Войціховському В.А.

Ухвалою від 16.11.2020 року суд постановив прийняти справу №903/918/19 до провадження; справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 14.12.2020р.; запропонувати сторонам надати суду письмові пояснення з врахування вказівок, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020р. у справі №903/918/19.

08.12.2020 року на адресу суду від відповідача надійшли письмові пояснення №1870 від 07.12.2020р. з обгрунтовуючими пояснення документами, в котрих відповідач позов заперечив та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

При цьому засвідчив, що із загальної суми поставленого природного газу на суму 68048386,65 грн., пільгами і субсидіями та субвенцією з бюджету за спожитий природний газ сплачено 59 110 287,75грн. по договору № 3175/1718-ТЕ-2, або 86,9 %. Решта коштів за спожитий природний газ в сумі 8 938 098,90 грн. сплачено з рахунку із спеціальним режимом використання, що підтверджується звітами по проводках з 01.10.2017р. по 17.12.2018р., які наявні в матеріалах справи.

Таким чином, несвоєчасність відшкодування пільг і субсидій та різниці в тарифах державою спричиняла неможливість ПТМ "Ковельтепло" своєчасно проводити розрахунки за спожитий природний газ.

Такий правовий висновок наведено у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020р. у справі № 903/918/19.

Постановою КМУ № 256 від 04.03.2002р. "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" зі змінами передбачено, зокрема п.8, що розрахунки за надані пільги та субсидії на оплату природного газу, послуг з транспортування, розподілу та постачання природного газу, тепло-, водопостачання і водовідведення з підприємствами- надавачами здійснюються на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті в органах Казначейства.

Відповідно до п. 8-1 даного Порядку суб'єктами господарювання, які мають ліцензію на виробництво теплової енергії, та/або їх відокремленими структурними підрозділами отримані кошти спрямовуються на оплату природного газу оптовим продавцям та власникам ресурсу природного газу та інших енергоносіїв, спожитих для виробництва теплової енергії.

Відповідно до абз. 13 п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002р. "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" казначейство перераховує протягом місяця, але не пізніше 20 числа місяця, що настає за звітним періодом, субвенцію для виплати пільг та житлових субсидій населенню на оплату: електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), послуг з тепло-, водопостачання і водовідведення за видами послуг згідно із узагальненими реєстрами; {Абзац пункту 6 в редакції Постанови КМ № 114 (114-2018-п) від 21.02.2018 - застосовується з 1 січня 2018 року.

Таким чином, через несвоєчасну оплату пільг та субсидій державою ПТМ "Ковельтепло" не мало змоги своєчасно проводити розрахунки за спожитий природний газ. Заборгованість держави перед відповідачем існувала з моменту укладення договору № 3175/1718-ТЕ-2 від 18.09.2017р. на постачання природного газу та щомісячно зростала і була більшою за обсяг спожитого природного газу. Використати кошти по пільгах і субсидіях та різниці в тарифах на інші цілі не було можливим.

09.11.2017 року було укладено Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу № 3837 за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України між ПТМ "Ковельтепло" та НАК "Нафтогаз України", іншими сторонами на суму 101 489,86 грн., яке було профінансовано 21.12.2017р.

07.12.2017 року було укладено Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу № 4141 за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України між ПТМ "Ковельтепло" та НАК "Нафтогаз України", іншими сторонами на суму 9 355 034,02 грн., яке було профінансовано в січні 2018р.

Крім того, 06.11.2017р. між Головним управлінням Державної Казначейської служби України у Волинській області, Департаментом фінансів Волинської обласної державної адміністрації, Фінансовим управлінням виконавчого комітету Ковельської міської ради, Підприємством теплових мереж "Ковельтепло", Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" було укладено Договір № 39/332-в про організацію взаєморозрахунків на суму 3203692,66 грн. (різниця в тарифах на теплову енергію населенню, яка виникла внаслідок невідповідності фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджені відповідними органами за 2017 рік). Предметом даного договору є організація проведення сторонами взаєморозрахунків за субвенцією з Державного бюджету місцевим бюджетам, передбаченою ст. 31 ЗУ "Про державний бюджет України на 2017 рік" та Постанови № 332 від 18.05.2017р.

Відповідно до підпункту 2 п. 11 Договору з метою виконання договору сторони зобов'язуються не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору.

Згідно платіжного доручення №1 від 09.11.2017р. дана сума сплачена на рахунок позивача АТ "НАК "Нафтогаз України".

Наслідком виконання договору про організацію взаєморозрахунків, укладеного 06.11.2017 року є відсутність у сторін жодних претензій одна до одної стосовно предмета договору (п. 16 договору), а тому, на переконання відповідача, відсутні правові підстави у ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на звернення до господарського суду з позовною заявою про стягнення штрафних санкцій у листопаді місяці 2019 року.

Таким чином, на думку відповідача, Договором № 39/332-в від 06.11.2017р. було змінено строки виконання ПТМ "Ковельтепло" свого обов'язку перед АТ "НАК "Нафтогаз України" з оплати отриманого природного газу за основним договором.

Посилаючись на положення ст. ст. 614, 625, 653 ЦК України, ст. ст. 193, 194, 218 ГК України відповідач засвідчив, що виконавцем платежів за газ по Договору є треті особи, а не особисто відповідач, а саме населення, у розмірі вартості спожитої теплової енергії, з врахуванням сум наданих пільг та субсидій, та держава в розмірі сум наданих субвенцій, пільг та субсидій, а тому позивач не має права на стягнення санкцій з відповідача за її не оплату.

Позивач прийняв часткове виконання третьою особою - державою, умов договору щодо оплати сум субвенцій наданих населенню, які проведені у 2017 - 2018 роках, тим самим визнав, що держава є учасником розрахунків по Договору постачання природного газу в силу Закону, та не має права вимоги до відповідача у частині зобов'язань держави.

З огляду на особливості здійснення господарської діяльності у сфері теплопостачання та законодавчо обумовлену специфіку взаємовідносин між суб'єктами, що здійснюють господарську діяльність у цій сфері, відповідач не міг самостійно впливати на своєчасність розрахунків за поставку природного газу, у зв'язку з чим вина відповідача у простроченні платежів за спірним договором відсутня, а отже і відсутній склад правопорушення, що згідно із статтею 217 ГК України та ст. 614 ЦК України, позбавляє позивача можливості застосовувати до відповідача заходи відповідальності, передбачені пунктом 8.2. договору та, у свою чергу, свідчить про відсутність підстав для застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Заборгованість за природний газ по Договору №3175/1718-TE-2 відповідачем повністю сплачено 17.12.2018р., незважаючи на значну заборгованість населення перед підприємством, яка станом на 01.01.2019 р. становила 22481,9 тис.грн. та пільги і субсидії - 9316,7 тис.грн., що стверджується актом звіряння взаємних розрахунків на 01.01.2019р., підписаного між ПТМ "Ковельтепло" та розпорядником коштів місцевого бюджету - Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Ковельської міської ради.

ПТМ "Ковельтепло" надає послуги з централізованого опалення за тарифами, встановленими органом місцевого самоврядування; джерел відшкодування нарахованих штрафних санкцій підприємство не має.

Підприємством відповідача вживаються усі передбачені законодавством заходи по стягненню заборгованості з боржників, зокрема населення, за послуги з теплопостачання. Однак, з незалежних від підприємства причин дебіторська заборгованість залишається досить значною, а саме на 01.12.2019р. заборгованість населення за послуги з теплопостачання складала 24573,4 тис. грн.

Так, за період з 01.01.2017р. по 01.01.2018р. ПТМ "Ковельтепло" було пред'явлено до виконання в органи ДВС судових рішень про стягнення боргу з фізичних осіб на суму 822,5 тис.грн. За цей же період, фактично стягнуто через виконавчу службу з фізичних осіб всього 295,8 тис.грн., тобто близько 36 %, що підтверджується інформацією про претензійно - позовну роботу за січень - грудень 2017 р. За період з 01.01.2018р. по 01.01.2019р. пред'явлено до виконання в органи ДВС судових рішень про стягнення боргу з фізичних та юридичних осіб на суму 3427,6 тис.грн., а утримано - 663,5 тис. грн., тобто 19,4%. За десять місяців 2019 року подано до стягнення виконавчих документів на суму 6339,0 тис.грн., а реально надійшло коштів за цей період по виконавчих документах 1935,9 тис. грн, що становить 30,54 %.

При цьому штрафні санкції населенню на заборгованість по оплаті за теплову енергію ПТМ "Ковельтепло" не нараховуються і законодавством не передбачені.

За 9 місяців 2020р. ПТМ "Ковельтепло" отримало збитки в розмірі 3492 тис. грн., що підтверджується копією звіту про фінансові результати 2020 року.

У зв'язку з погіршенням фінансового стану підприємства, відсутністю обігових коштів, рішенням виконавчого комітету Ковельської міської ради від 14.04.2016р. № 137 було затверджено графік подачі підприємством гарячої води для населення та інших споживачів лише три дні в тиждень в міжопалювальний період і до даного часу та встановлювався на підприємстві неповний робочий час для усіх працівників підприємства, зокрема, з 01.06.2017р. по 31.12.2017р. та з 01.07.2019р. до початку опалювального сезону 2019-2020рр.

В зв'язку із заборгованістю споживачів за теплову енергію для поповнення обігових коштів підприємство змушене брати кредити в банку для проведення розрахунків за енергоносії та нести витрати по сплаті процентів, що свідчить про те, що підприємство намагається, залучивши додаткові кошти, належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання.

Посилаючись на положення ст. 83 ГПК України, ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України відповідач вказав, що він не є кінцевим споживачем одержаного природного газу, здійснення відповідачем оплати за природний газ залежить виключно від розрахунків кінцевих споживачів (населення і держави). Несвоєчасне проведення розрахунків з позивачем пов'язане з тим, що населення та держава несвоєчасно проводять розрахунки, а надходження коштів за результатами судового врегулювання спорів відбувається із затримками і не в повному обсязі. Крім цього, матеріали справи не містять доказів, які підтверджують понесення позивачем збитків або можливість їх понесення позивачем у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань.

Положення Постанови №20 не містять інших строків виконання державою зобов'язань, як бюджетний рік, та не містять застережень щодо того, що держава після закінчення бюджетного року не зобов'язується здійснити відшкодування сум субвенцій на підставі актів звірки розрахунків та спільних протокольних рішень, які становлять етапи у процедурі розрахунків, та є невід'ємною частиною Постанови №20, а отже, і частиною законодавства. Також постановою КМУ від 04.03.2002р. №256 затверджено "Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" із наступними змінами та доповненнями.

Таким чином, держава взяла на себе бюджетне зобов'язання із відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із виробництвом теплової енергії населенню, яке використовує субсидії і має пільги з оплати комунальних послуг та відшкодування різниці в тарифах.

Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначений Порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із наданням комунальних послуг населенню, яке використовує житлові субсидії і має пільги з їх оплати, та різниці в тарифах. Тобто, держава офіційно визнає неспроможність підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній ліцензованій території діяльності та відшкодування різниці в тарифах).

Держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що скалися між сторонами на підставі укладеного між ними договору.

Отже, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача та відшкодування різниці в тарифах) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій, соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Тобто, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти, до яких належать, зокрема, Порядок від 04.03.2002 року № 256 та Порядок від 11.01.2005 року № 20.

Незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного) застосування, чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови.

Таким чином, оскільки положення наведених нормативних актів є обов'язковими для учасників розрахунків, виходячи з їх змісту, то строки та порядок здійснення розрахунків за поставлений природний газ визначаються саме нормами наведених постанов як конкретизація умов спірного Договору постачання природного газу №3175/1718-ТЕ-2 від 18.09.2017р. Відсутність порушення зобов'язання з оплати поставленого природного газу з боку відповідача виключає можливість стягнення з нього пені, інфляційних втрат та 3% річних та покладення на відповідача такого виду відповідальності.

Відповідач ПТМ "Ковельтепло" за придбаний природний газ для населення власними коштами оплату не здійснював, зокрема, по даному Договору, оскільки іншого порядку оплати, який зазначався вище, не передбачено. ПТМ "Ковельтепло" зобов'язане дотримуватись встановленої структури тарифів на теплову енергію для населення, затвердженої рішенням виконавчого комітету Ковельської міської ради (в 2016 році НКРЕКІІ), відповідно до якої щомісячно встановлюється норматив відрахування і є недопустимим використання коштів з інших статей на статтю витрат "паливо". У разі спрямування коштів на інші цілі, не передбачені структурою тарифу, такі дії підприємства будуть розцінюватися як нецільове використання коштів.

За таких обставин, твердження про те, що відповідач не був обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов'язань у визначений договором строк не узгоджуються зі змістом Порядку № 217 та Порядку № 332, затвердженого Постановою КМ України від 18.05.2017р. та правовими позиціями Верховного Суду, викладених в постановах, які долучалися позивачем та є в матеріалах справи, і які містять відповідні висновки з питань застосування норм законодавства при вирішенні таких спорів.

Також державою несвоєчасно перераховувались ПТМ "Ковельтепло" пільги та субсидії на оплату житлово-комунальних послуг окремим категоріям громадян та різниця в тарифах через недотримання порядку і строків відшкодування. І тому, як вбачається з розрахунку нарахування пені згідно Договору № 3175/1718-ТЕ-2, пеня становить 0 грн., і відповідно не нараховуються інфляційні та 3 % річних.

Отже, враховуючи статус відповідача, соціальну спрямованість його діяльності по безперебійному забезпеченню тепловою енергією населення, підприємств, установ, організацій, який не є фактичним (кінцевим) споживачем газу, беручи до уваги ту обставину, що заборгованість за природний газ сплачено повністю, низьким рівнем оплати житлово - комунальних послуг населенням, враховуючи причини неналежного виконання зобов'язання з оплати ПТМ "Ковельтепло", ступінь виконання зобов'язання підприємством, скрутний майновий стан, а також зважаючи на відсутність вини підприємства та відсутність доказів заподіяння збитків позивачу порушенням відповідачем договірних зобов'язань в частині оплати, відповідач вважає позов таким, що не підлягає до задоволення.

09.12.2020р. на адресу господарського суду від Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за підписом представника Безпалюка О.Л. (довіреність №14-198 від 17.05.2019р., договір №14/426/19 від 22.04.2019р., Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №4844 від 28.02.2012р.) надійшла заява в якій заявник просив суд забезпечити участь його представника в судових засіданнях по справі №903/918/19, під час дії карантину, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв'язку EASYCON.

Ухвалою суду від 10.12.2020р. у задоволенні заяви АТ "НАК "Нафтогаз України" про проведення судового засідання 14.12.2020р. о 10:30год. з розгляду справи №903/918/19 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв'язку EASYCON - відмовлено.

В судовому засіданні 14.12.2020р., судом за участю представників відповідача, було постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого засідання у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 18.01.2021р. на 11:00год. При цьому, судом було встановлено позивачу строк до 30.12.2020р. для подачі суду та направлення на адресу відповідача письмових пояснень стосовно пояснень відповідача на позовну заяву, встановлено відповідачу строк до 12.01.2021р. для надання суду та позивачу пояснень (за наявності).

Крім того, ухвалою суду від 14.12.2020р. суд постановив повідомити позивача-Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про те, що протокольною ухвалою Господарського суду Волинської області від 14.12.2020р., постановленою за результатами підготовчого судового засідання, господарським судом було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.01.2021р. на 11 год. 00 хв., встановлено позивачу строк до 30.12.2020р. для подачі суду та направлення на адресу відповідача письмових пояснень стосовно пояснень відповідача на позовну заяву, встановлено відповідачу строк до 12.01.2021р. для надання суду та позивачу пояснень (за наявності).

Ухвалою суду від 14.12.2020р. судом було задоволено клопотання представника позивача-Безпалюка О.Л. про його участь у судовому засіданні 18.01.2021р. на 11:00год. з розгляду справи №903/918/19 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв'язку EASYCON.

В судовому засіданні 18.01.2021р. представник позивача звернувся до суду із клопотанням про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю приведення позовних вимог у відповідність до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.10.2020р. у справі №903/918/19, та зменшення, у зв'язку з цим, розміру позовних вимог.

В судовому засіданні 18.01.2021р., суд, не приступаючи до судового розгляду справи по суті, постановив протокольну ухвалу про задоволення клопотання представника позивача, відкладення розгляду справи на 08.02.2021р. на 11:год., задоволення клопотання представника позивача-Безпалюка О.Л. про його участь у судовому засіданні 08.02.2021р. на 11:00 год. по справі №903/918/19 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв'язку EASYCON, встановлення позивачу строку до 22.01.2021р. для надання суду заяви про зменшення розміру позовних вимог, а також відповідачу строку до 29.01.2021р. для надання суду пояснення стосовно клопотання позивача про зменшення розміру позовних вимог та контррозрахунку.

18.01.2021р. на адресу суду від позивача надійшли письмові пояснення №39/5-295-21 від 18.01.2021р. з врахуванням вказівок, викладених у постанові Верховного Суду від 16.10.2020р. у справі №903/918/19, в котрих позивач, зокрема, засвідчив, що положення Порядку №217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу (п. 8.2. договору), а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.

Такий порядок застосування відповідальності за порушення договірних зобов'язань до теплопостачальної організації, як суб'єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями статей 78, 265 ГК України щодо здійснення відповідачем, як комунальним унітарним підприємством, господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов'язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, незалежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов'язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі договорів постачання теплової енергії. Відповідач у силу статті 42 ГК України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу позивача).

З огляду на викладене, доводи відповідача викладені ним у поясненнях на позов від 07.12.2020р. №1870 та у поясненнях на позов від 18.12.2020р. №1929, про нібито відсутність його вини у неналежному виконанні господарського зобов'язання та неможливості впливу на розрахунки по Договору, на переконання позивача, є безпідставними, надуманими та необгрунтованими.

Позивач категорично не погоджується з таким твердженням відповідача оскільки вони не відповідають умовам Договору укладеного між Сторонами.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Укладаючи спірний Договір, та будучи обізнаними з вищевказаними нормами чинного законодавства, сторони у п.6.3. Договору чітко передбачили, що оплата за природній газ здійснюється таким чином: в будь-якому випадку, споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до п.6.1. цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу (п.п.2 абз.2 п.6.3. Договору); з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку (п.п.3 абз.2 п.6.3. Договору).

Отже, сторони прямо передбачили в договорі обов'язок відповідача, за відсутності або несвоєчасності надходження грошей через рахунок зі спеціальним режимом використання відповідача, сплачувати власними коштами, в строки, передбачені п.п.3 абз.2 п.6.3. Договору.

Таким чином, умови договору, а саме п. 6.3. Договору, прямо встановлює, що відповідач не обмежується в здійсненні розрахунків з позивачем лише рахунками з спеціальним режимом використання, а тому він мав передбачену Договором можливість сплатити заборгованість своїми коштами, тим самим - міг впливати на стан розрахунку.

Жодним нормативним актом не передбачено обов'язку здійснювати розрахунки між продавцем та постачальником природного газу виключно з рахунку зі спеціальним режимом використання позивача на рахунок зі спеціальним режимом використання відповідача.

Відповідач взяв на себе зобов'язання виконувати зобов'язання в частині оплати вартості використаного природного газу грошовими коштами, навіть у разі відсутності коштів на рахунках зі спеціальним режимом використання, шляхом перерахування будь-яких коштів із будь-яких поточних рахунків відповідача.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Таким чином, твердження відповідача щодо відсутності підстав для стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних є, на думку відповідача, необгрунтованим та безпідставним, а нарахування пені, 3% річних та інфляційних нарахувань здійсненні позивачем у відповідності до чинного законодавства та умов договору постачання природного газу.

25.01.2021р. на адресу суду від позивача надійшла заява від 19.01.2021р. №39/5-458-21 про зменшення позовних вимог з обгрунтовуючими вказану заяву документами та доказами надіслання останньої на адресу відповідача у справі, в котрій позивач засвідчив, що HAK "Нафтогаз України" враховує правову позицію Верховного Суду, сформовану за результатами розгляду справ №924/296/18, №908/885/18, №902/514/18, №924/297/18, №913/334/18, №912/1701/18, №918/553/18, №902/125/18, №905/1449/18, №927/894/18 , №922/2264/18, №924/751/18, №903/911/18, №905/1101/18, №906/159/19, №925/971/18, №910/1827/19, №917/1344/18, №909/1065/18, №912/684/19, №906/985/18, №904/4067/18, №916/2259/18, №910/13088/18, №924/235/19, у яких, зокрема зазначено про відсутність правових підстав для нарахування пені, 3% річних, інфляційних втрат на кошти, які держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, сплачених на підставі спільних протокольних рішень, при цьому, установивши здійснення оплати за природний газ власними коштами відповідно до умов договору.

Враховуючи часткову сплату відповідачем суми основного боргу за договором постачання природного газу від 18.09.2017 року №3175/1718-ТЕ-2 на підставі спільних протокольних рішень у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005, позивачем надано до суду оновлений розрахунок (шляхом виключення нарахувань, здійснених на суми, сплачені спільними протокольними рішеннями) на загальну суму 570 012,04 грн., що складається з наступних сум: пеня у розмірі 235 194,16 грн.; 3% річних у розмірі 166 037,55 грн.; інфляційні втрати у розмірі 168 780,33 грн.

При цьому позивачем здійснено окремо нарахування на суми, сплачені власними коштами та суми, сплачені відповідно до постанови КМУ №256 від 04.03.2002 року.

Відтак, позивач просив суд стягнути з відповідача 570 012,04 грн., в тому числі 235 194,16 грн. пені, нарахованої за несвоєчасне виконання зобов'язання по оплаті природного газу згідно п. 8.2. Договору № 3175/1718-ТЕ-2 постачання природного газу від 18.09.2017р. за період з 28.11.2017р. по 16.12.2018р., 166 037,55 грн. трьох процентів річних у розмірі за період з 28.11.2017р. по 16.12.2018р., 168 780,33 грн. інфляційних втрат за період з травня 2018 року по листопад 2018 року (включно), нарахованих згідно ст. 625 ЦК України.

Відповідно до положень п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України крім прав та обов'язків, визначених у ст. 42 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

За наслідками розгляду в судовому засіданні заяви позивача від 08.02.2021р. про зменшення розміру позовних вимог, судом встановлено, що виходячи із змісту поданої заяви, а також змісту первісно поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, позивач не змінює предмету або підстав позову, а лише зменшує суми пені, 3% річних та індексу інфляції, у зв'язку із необхідністю приведення позовних вимог у відповідність до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.10.2020р. у справі №903/918/19. При цьому, заява позивача про зменшення позовних вимог відповідає вимогам, встановленим ст. 170 ГПК України.

Відтак, оскільки зменшення розміру позовних вимог - це процесуальне право позивача, передбачене п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України, судом прийнято заяву про зменшення розміру позовних вимог, а відтак, має місце нова загальна ціна позову - 570 012,04 грн., з якої продовжується вирішення спору, про що суд постановив відповідну протокольну ухвалу.

При цьому судом було враховано, що згідно п. 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

29.01.2021р. на адресу суду від відповідача надійшли письмові пояснення №118 від 28.01.2021р. стосовно заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог з обгрунтовуючими пояснення документами, в котрих відповідач засвідчує на неврахуванні позивачем розрахунків по пільгах та субсидіях згідно Постанови Кабінету Міністрів України №256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету", хоча згідно долучених позивачем до заяви про зменшення розміру позовних вимог розрахунків останній приймав такі розрахунки згідно цієї постанови.

Крім того, на переконання відповідача, позивачем також не враховано порушення державою строків відшкодування пільг та субсидій на оплату житлово-комунальних послуг населенню, про що зазначено і в постанові Верховного Суду від 16.10.2020р. у справі №903/918/19.

Поруч з цим, відповідач повідомив, що Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005р., який діяв на час укладення договору постачання 18.09.2017р., втратив чинність з 01.01.2018р.

Натомість, з 01.01.2018р. розрахунки по пільгах і субсидіях розпочали здійснюватися на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету". Даним порядком не передбачено укладення між сторонами ні спільних протокольних рішень, ні будь-яких інших договорів взаєморозрахунків.

Відтак, на переконання відповідача, підставними та такими, що підлягають до задоволення є 321 369,79грн., в т.ч. 203 799,28 грн. пеня, 39 463,69 грн. три проценти річних, 78 106,82 грн. інфляційні втрати.

При цьому, відповідач посилаючись на нетривале прострочення у виконанні зобов'язання, повну оплату отриманого газу, тяжке фінансове становище відповідача, стан розрахунків та соціальну значущість підприємства відповідача, відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору постачання природного газу №3175/1718-ТЕ-2 від 18.09.2017р., відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов'язання, а також те, що основна заборгованість була перерахована ще до подачі позову до суду, прострочка оплати носила нетривалий характер, те, що газ використовується відповідачем, зокрема, для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та іншими споживачами, просив суд зменшити розмір нарахованої пені до 10%.

Присутній в судовому засіданні 08.02.2021р. представник позивача позовні вимоги підтримав (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) та просив суд задовольнити останні в повному обсязі.

Представник відповідача в засіданні суду 08.02.2021р. засвідчив, що підставними та такими, що підлягають до задоволення, на його думку, є 321 369,79грн., в т.ч. 203 799,28 грн. пеня, 39 463,69 грн. три проценти річних, 78 106,82 грн. інфляційні втрати.

При цьому, посилаючись на нетривале прострочення у виконанні зобов'язання, повну оплату отриманого газу, тяжке фінансове становище відповідача, стан розрахунків та соціальну значущість підприємства відповідача, відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору постачання природного газу №3175/1718-ТЕ-2 від 18.09.2017р., відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов'язання, а також те, що основна заборгованість була перерахована ще до подачі позову до суду, прострочка оплати носила нетривалий характер, те, що газ використовується відповідачем, зокрема, для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та іншими споживачами, відповідач просив суд зменшити розмір нарахованої пені до 10%.

Представник позивача стосовно клопотання відповідача про зменшення пені заперечив та просив суд стягнути останню в заявленому позивачем розмірі (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).

Водночас, у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог представник позивача просив суд повернути з Державного бюджету України Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" судовий збір, сплачений при поданні позовної заяви до Господарського суду Волинської області згідно платіжного доручення №7009703 від 18.10.2019р.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред'явлений до відповідача позов підлягає до часткового задоволення.

Викладена позиція суду пов'язана з наступними обставинами:

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 18 вересня 2017 року між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Підприємством теплових мереж "Ковельтепло" (споживач) було укладено договір № 3175/1718-ТЕ-2 постачання природного газу з додатковими угодами №1 від 11.01.2018р., №2 від 03.04.2018р., №3 від 07.06.2018р., №4 від 01.08.2018р., №5 від 03.09.2018р., згідно п.п. 1.1.-1.2. котрого постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах даного договору. Природний газ, що постачається за цим договором використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Згідно п. 3.1. договору визначено, постачальник передає споживачам природний газ у його загальному потоці у разі передачі:

-природного газу власного видобутку - у приймання-передачі природного газу від газодобувних підприємств та з підземних сховищ до газотранспортної системи;

-імпортованого природного газу - у пунктах приймання - передачі природного газу на газовимірювальних станціях, які перебувають на кордоні України, та пунктах приймання передачі природного газу з підземних сховищ до газотранспортної системи.

Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.

Згідно п. 3.7. договору передбачено, що приймання-передача природного газу, переданого постачальника споживача у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла обліку природного газу.

Відповідно до п.п. 6.1, 6.2 договору сторони передбачили, що оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов'язковим. Зміна споживачем призначення платежу здійснюється виключно листом, який надається постачальнику, але в будь-якому випадку не пізніше 10 календарних діб з дня надходження відповідних коштів на рахунок постачальника.

Згідно п. 6.3 договору визначено, що оплата за природний газ здійснюється таким чином:

1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами, перерахування кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які розраховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 поширювалась дія ст. 19 Закону України "Про теплопостачання";

2) в будь-якому випадку, споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розраховуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 договору в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу;

3) поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються, як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку - у разі коли на споживача станом на 30.09.2015 не поширювалась дія ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" в частині відкриття поточного рахунку із спеціальним режимом використання;

4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача, як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором. Кошти, які надійшли від споживача зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором;

5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.

Пунктом 8.2. договору передбачено, що у разі порушення споживачем строків оплати згідно п. 6.1 за цим договором він сплачує пеню у розмірі 16,4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно п 12.1 договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині природного газу з 01.10.2017 до 31.03.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Даний договір з додатковими угодами до нього підписано сторонами та скріплено відтисками печаток господарюючих суб'єктів.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору № 3175/1718-ТЕ-2 постачання природного газу від 18.09.2017р. позивачем впродовж жовтня 2017 року-вересня 2018 року було передано, а відповідачем прийнято та в подальшому спожито, природного газу в обсязі 11 474,502 тис.куб.м. загальною вартістю 68 048 386,65 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями Актів приймання-передачі природного газу від 31.10.2017 р. на суму 4 228 286,24грн., від 30.11.2017р. на суму 9 355 034,02грн., від 31.12.2017р. на суму 11 196 814,62грн., від 31.01.2018р. на суму 12 965 906,32грн., від 28.02.2018р. на суму 12 511 934,20грн., від 31.03.2018р. на суму 12 451 651,68грн., від 30.04.2018р. на суму 2 554 507,94грн., від 31.05.2018р. на суму 776 621,46грн., від 30.06.2018р. на суму 188 290,20грн., від 31.07.2018р. на суму 560 535,48грн., від 31.08.2018р. на суму 579 797,41грн., від 30.09.2018р. на суму 679 007,08грн.

Судом встановлено, що зазначені Акти приймання-передачі природного газу підписані уповноваженими представниками сторін, скріплені відтисками круглих печаток господарюючих суб'єктів, містять всі визначені законодавством обов'язкові реквізити, в повному об'ємі відображають зміст та обсяг здійснених сторонами на їх підставі, згідно умов підписаного договору №3175/1718-ТЕ-2 постачання природного газу від 18.09.2017р. впродовж жовтня 2017 року-вересня 2018 року господарських операцій.

Передача позивачем природного газу у вказаних об'ємах та його отримання відповідачем не заперечується представником ПТМ "Ковельтепло".

Пунктами 6.1-6.3 договору сторонами було передбачено, що оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов'язковим. Зміна споживачем призначення платежу здійснюється виключно листом, який надається постачальнику, але в будь-якому випадку не пізніше 10 календарних діб з дня надходження відповідних коштів на рахунок постачальника.

Згідно п. 6.3 договору визначено, що оплата за природний газ здійснюється таким чином:

Проте, ПТМ "Ковельтепло" взяті на себе зобов'язання в частині проведення з позивачем належних розрахунків по оплаті переданого природного газу (у порядку та строки, визначені вище) виконувало неналежним чином, чим порушило п.6.1 Договору.

Судом встановлено, що платежі проводились із допуском у певні періоди порушень встановлених угодою граничних термінів, що, в свою чергу, призводило до прострочення платежів на той чи інший час та виникнення боргу у той чи інший період на певну суму.

Зазначене підтверджено розрахунком позивача та довідкою по операціях за договором.

Несвоєчасне проведення відповідачем належних розрахунків з позивачем, існування у ПТМ "Ковельтепло" у певні періоди заборгованості по оплаті газу стало підставою для здійснення позивачем нарахувань відповідачу сум пені за прострочку виконання грошових зобов'язань, а також процентів річних та суми індексу інфляції, подальше звернення до суду із позовом про стягнення нарахованих сум.

Відповідно до ст. ст. 174, 181 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З положень ст. 509 ЦК України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Суд встановив, що в даному випадку, відносини між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Підприємством теплових мереж "Ковельтепло" носять договірний характер, укладений між ними договір №3175/1718-ТЕ-2 постачання природного газу від 18.09.2017р. з додатковими угодами до нього предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний не був.

Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 527, Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання.

Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Однак, у встановлені п. 6.1. договору № 3175/1718-ТЕ-2 постачання природного газу від 18.09.2017р. строки відповідач за отриманий природний газ з позивачем не розрахувався, що стало підставою для здійснення позивачем нарахувань відповідачу 315 062,24 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язання по оплаті природного газу згідно п. 8.2. договору № 3175/1718-ТЕ-2 постачання природного газу від 18.09.2017р. за період з 28.11.2017р. по 12.12.2018р., 166 498,77 грн. 3% річних за період з 28.11.2017р. по 16.12.2018р. та 169 038,91грн. суми індексу інфляції за період з травня 2018 року по листопад 2018 року (включно) згідно ст. 625 ЦК України.

Як вже зазначалось, 28.01.2020 року рішенням Господарського суду Волинської області у справі №903/918/19, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2020р., було відмовлено у задоволенні позову Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Підприємства теплових мереж "Ковельтепло" про стягнення 650 599, 92 грн.

16.10.2020 року постановою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено частково; постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 01.04.2020р. та рішення Господарського суду Волинської області від 28.01.2020р. скасовано; справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення та постанови судів попередніх інстанцій, Верховний Суд засвідчив наступне: "Спір у справі №903/918/19 виник між АТ "НАК "Нафтогаз України" та ПТМ "Ковельтепло" щодо правомірності нарахування позивачем-постачальником пені, інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з порушенням відповідачем-споживачем, як теплопостачальною організацією, умов договору постачання природного газу щодо розрахунків за природний газ.

За змістом статей 11, 629 ЦК України вбачається, що договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями ч. 1 ст. 265 ГК України визначено поняття договору поставки як договору, за яким одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення (ч. 2 ст. 265 ГК України).

Пунктами 27, 31, 37 частини першої статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" №329-VIII від 09.04.2015 визначено, що природний газ, нафтовий (попутний) газ, газ (метан) вугільних родовищ та газ сланцевих товщ, газ колекторів щільних порід, газ центрально-басейнового типу (далі - природний газ) - суміш вуглеводнів та невуглеводневих компонентів, що перебуває у газоподібному стані за стандартних умов (тиск - 760 міліметрів ртутного стовпа і температура - 20 градусів за Цельсієм) і є товарною продукцією; постачальником природного газу є суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу; споживач - фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ "Про ринок природного газу", постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Частиною 2 ст. 13 ЗУ "Про ринок природного газу" до обов'язків споживачів природного газу віднесено забезпечення своєчасної та повної оплати вартості природного газу згідно з умовами договорів. У разі порушення або невиконання своїх обов'язків споживач несе відповідальність згідно із законом (частина третя статті 13 цього Закону).

Отже, постачання природного газу споживачам є різновидом господарської діяльності, що здійснюється на підставі договору постачання, який укладається між постачальником та покупцем (споживачем) із визначенням взаємних прав та обов'язків сторін такого господарського договору. Законодавцем до обов'язків споживача віднесено забезпечення своєчасної та повної оплати вартості придбаного (спожитого) природного газу, невиконання чи неналежне виконання якого тягне за собою наслідки у вигляді відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Законом України "Про теплопостачання" №2633-IV від 02.06.2005 визначено основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та поширено сферу дії Закону на врегулювання відносини, пов'язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання.

Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що виробництво теплової енергії - господарська діяльність, пов'язана з перетворенням енергетичних ресурсів будь-якого походження, у тому числі альтернативних джерел енергії, на теплову енергію за допомогою технічних засобів з метою її продажу на підставі договору; постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; теплогенеруюча організація - суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплопостачальна організація - суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.

Отже, виробництво та (або) постачання теплової енергії є різновидами господарської діяльності, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою створення теплової енергії шляхом перетворення енергетичних ресурсів, у тому числі природного газу, та її подальшого надання споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілу теплової енергії на підставі укладених із споживачами договорів.

Господарську діяльність з виробництва теплової енергії здійснюють теплогенеруючі організації, а постачання споживачам теплової енергії, як продукту виробництва, належить до видів господарської діяльності теплопостачальної організації. Водночас, законодавець не забороняє здійснення зазначених видів господарської діяльності (як виробництва, так і постачання теплової енергії) одним суб'єктом господарювання.

Пунктом 2 Розділу III Статуту ПТМ "Ковельтепло", затвердженого рішенням Ковельської міської ради №54/8 від 22.08.2019, до видів діяльності підприємства-відповідача віднесено виробництво та постачання теплової енергії, забезпечення тепловою енергією населення та інших споживачів (том 1, а.с. 84-зворот).

З огляду на види господарської діяльності відповідача щодо виробництва і постачання теплової енергії, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України "Про теплопостачання" при визначенні порядку розрахунків за теплову енергію, для виробництва якої використовується природний газ як енергоресурс.

Положеннями статті 78 ГК України передбачено особливості здійснення господарської діяльності суб'єктом господарювання як комунальним унітарним підприємством, що утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Водночас, зазначена організаційно-правова форма підприємства не зумовлює винятків щодо здійснення ним підприємницької діяльності як самостійної, ініціативної, систематичної та на власний ризик господарської діяльності з метою одержання прибутку (стаття 42 ГК України).

Отже, правовий статус підприємства-відповідача як заснованого на комунальній власності територіальної громади міста Ковеля в організаційно-правовій формі комунального унітарного комерційного підприємства (пункти 2, 3 Розділу I Статуту ПТМ "Ковельтепло") не звільняє його від підприємницьких ризиків, що можуть виникнути під час здійснення господарської діяльності з виробництва і постачання теплової енергії та гарячої води безпосереднім споживачам на підставі договорів та пов'язані, зокрема, із несвоєчасними розрахунками споживачів за поставлені їм відповідачем як теплопостачальною організацією енергоносії та затримкою держави у виділенні пільг та субсидій на часткове покриття вартості енергоносіїв, спожитих пільговими категоріями споживачів теплової енергії та гарячої води.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЗУ "Про теплопостачання", діяльність у сфері теплопостачання може здійснюватися суб'єктами господарської діяльності у сфері теплопостачання всіх організаційно-правових форм та форм власності, зокрема, на основі договорів оренди, підряду, концесії, лізингу та інших договорів.

Отже, правовідносини гарантованого постачальника природного газу, яким є позивач, та теплопостачальної організації, яка використовує природний газ у цілях виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, опосередковуються шляхом укладення договорів постачання природного газу на засадах строковості, оплатності та цільового використання поставленого ресурсу.

Судами встановлено обставини укладення 18.09.2017 між сторонами спору договору №3175/1718-ТЕ-2 постачання природного газу, за умовами пункту 1.1. якого АТ "НАК "Нафтогаз України", як постачальник, зобов'язався поставити споживачу - ПТМ "Ковельтепло" у 2017-2018 роках природний газ виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, а відповідач-споживач зобов'язався оплатити переданий йому у власність позивачем-постачальником природний газ на умовах цього договору (Розділ 6 Договору).

Порядок розрахунків за теплову енергію, для виробництва якої використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником, визначено статтею 19-1 ЗУ "Про теплопостачання". Водночас, при розгляді спорів щодо розрахунків споживачів природного газу, використаного у виробництві теплової енергії, із гарантованими постачальниками відповідно до договорів постачання природного газу, необхідно враховувати, що положення статті 19-1 цього Закону поширюються на правовідносини, що виникають під час розрахунків між споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями на підставі договорів на постачання теплової енергії, а також між теплопостачальними організаціями та теплогенеруючими організаціями (у разі якщо виробництво та постачання теплової енергії здійснюються різними суб'єктами господарювання) у розрахунках за придбану теплову енергію як продукт виробництва для його подальшого продажу споживачам.

Так, ч. 1 ст. 19-1 ЗУ "Про теплопостачання" визначено, що оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку.

Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" перебачено, що поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (далі - рахунки із спеціальним режимом використання) - рахунки теплопостачальної організації, відкриті в уповноваженому банку і призначені для зарахування коштів, що вносяться споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, для виробництва якої повністю або частково використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником.

Положеннями частини третьої статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено обов'язковою умовою договору на постачання теплової енергії, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії, зазначення про оплату споживачем теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання.

Отже, законодавцем передбачено спеціальну процедуру розрахунку за спожиту теплову енергію, вироблену із природного газу як ресурсу, поставленого гарантованим постачальником, шляхом зарахування коштів споживачів та теплопостачальних організацій, які купують теплову енергію у теплогенеруючих організацій для її подальшого постачання споживачам, на рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті теплопостачальними організаціями (для зарахування коштів споживачів теплової енергії) та теплогенеруючими організаціями (для зарахування коштів теплопостачальних організацій за придбану теплову енергію як товар) в уповноваженому банку. Водночас, частиною першою статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" імперативно визначено, що оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється. Зазначена норма поширюється на споживачів, які сплачують за поставлену їм теплову енергію теплопостачальними організаціями, а також на теплопостачальні організації під час розрахунків за придбану теплову енергію у теплогенеруючих організацій.

Частиною четвертою, п'ятою статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що кошти, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу.

Отже, стаття 19-1 Закону України "Про теплопостачання" не визначає порядку здійснення розрахунків теплогенеруючих та теплопостачальних організацій з гарантованим постачальником за обсяг спожитого ними природного газу, не містить норм щодо обмеження принципу свободи договору при встановлені сторонами у договорі постачання порядку та умов проведення розрахунків за поставлений природний газ. Водночас, у частинах четвертій та п'ятій статті 19-1 цього Закону міститься відсильна норма до порядку розподілу коштів, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Так, на виконання вимог статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 18.06.2014 №217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки" (далі - Порядок №217).

Пунктом 1 Порядку №217 передбачено, що цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки.

Отже, в силу частин четвертої, п'ятої статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", Порядок №217, затверджений постановою Кабінету Міністрів України 18.06.2014 №217 є спеціальним підзаконним нормативно-правовим актом, що визначає правовідносини між уповноваженим банком, який обслуговує поточні рахунки із спеціальним режимом використання, які відкрито відповідно до цієї постанови, постачальником природного газу для цілей виробництва теплової енергії, теплогенеруючими і теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії, а саме передбачає обов'язковим відкриття теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, послуги з постачання гарячої води, з подальшим інформуванням уповноваженим банком НКРЕКП про переліки спеціальних рахунків таких організацій для розрахунків із гарантованим постачальником природного газу (пункти 3, 4, 5, 6 Порядку №217); визначає порядок внесення споживачами, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, послуг з постачання теплової енергії, послуг з централізованого постачання гарячої води, вартості спожитих послуг на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів, а також процедуру перерахування уповноваженим банком грошових коштів споживачів згідно з реєстром нормативів, затверджених НКРЕКП, у частині вартості природного газу на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов'язками (пункти 8, 9, 14 Порядку №217).

Отже, положеннями Порядку №217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.

Разом з тим, Порядок №217 не стосується договірних зобов'язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду 27.02.2020 у справі №921/12/19 та 21.02.2018 у справі №910/16072/16, від якої Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає підстав для відступу при розгляді справи №903/918/19.

Аналіз приписів статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в сукупності з положеннями Порядку №217, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 на виконання статті 19-1 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що Порядком №217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.

Водночас, положення Порядку №217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов'язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.

Визначений Порядком №217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов'язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов'язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.

Отже, положення Порядку №217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу (пункт 8.2. договору), а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.

Статтею 12 ГК України передбачено, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є, зокрема, регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні.

Таке регулювання визначено Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 (далі - Порядок №20), який діяв на час укладення договору постачання 18.09.2017 і втратив чинність з 01.01.2018.

За змістом Порядку №20 вбачається, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання з відшкодування частини витрат теплопостачальних організацій, пов'язаних з виробництвом і постачанням теплової енергії та гарячої води населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме на оплату послуг тепло-, водопостачання.

Пунктом 6 Порядку №20 визначено, що органи Державної казначейської служби України (далі - Казначейство) на підставі платіжних доручень головних розпорядників коштів місцевих бюджетів перераховують кошти на рахунки постачальників ресурсів (товарів, послуг). Розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків (пункт 7 Порядку №20).

Спільним наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Міністерства фінансів України від 03.08.2015 №493/688 затверджено Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію (далі - Порядок №493, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає взаємовідносини, зокрема, між органами Казначейства, департаментами фінансів обласних державних адміністрацій, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, НАК "Нафтогаз України" та іншими учасниками розрахунків за природний газ, послуги з постачання, розподілу та транспортування природного газу, що проводяться відповідно до Порядку №20.

Згідно з пунктом 1.2 Порядку №493, розрахунки, передбачені в пункті 1.1 цього розділу, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню або договорів, що визначають обсяг щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків (далі - СПР), форми яких наведені у додатках 1, 2, 3 до цього Порядку.

За змістом пункту 1.5 Порядку №493 вбачається, що НАК "Нафтогаз України" підписує з учасниками розрахунків СПР протягом п'яти робочих днів. Учасник розрахунку має право відмовитися від підписання СПР виключно за умови відсутності боргу перед учасником за товари/послуги, який планується погасити відповідно до Порядку. Останній учасник розрахунків не пізніше наступного дня після підписання СПР повідомляє інших учасників про підписання та направляє їм підписані СПР.

Зазначене свідчить про адміністративно-правове регулювання відносин щодо механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема на оплату теплової енергії та гарячої води.

Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між гарантованим постачальником природного газу та теплопостачальною організацією, визначений Порядком №217, держава гарантує відшкодування частини витрат теплопостачальних організацій, пов'язаних із постачанням теплової енергії населенню, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг відповідно до Порядку №20. Держава офіційно визнає неспроможність теплопостачальних організацій забезпечити своєчасні розрахунки у цій частині (залежно від рівня отриманих пільг і субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).

Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині теплопостачальними організаціями, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання правовідносин, що склалися між гарантованими постачальниками природного газу та теплопостачальними організаціями на підставі укладених між ними договорів постачання природного газу для виробництва теплової енергії.

Тобто правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами договору постачання природного газу в цій частині (щодо розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій, соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Відтак, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти, до яких належить Порядок №20 та Порядок №493.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання житлових субсидій на оплату послуг із постачання теплової енергії за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Порядком №256, згідно з пунктом 4 якого перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Казначейством згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.

Виходячи з положень Порядків №20, №256, №493 механізм і строки розрахунків за надані пільговим категоріям населення послуги, зокрема з теплопостачання, за рахунок субвенцій з державного бюджету здійснюються у такому порядку:

- не пізніше наступного дня після підписання останнім учасником розрахунків спільного протокольного рішення (з присвоєнням номера та дати) усі учасники розрахунків, які підписали спільні протокольні рішення, подають до Казначейства та органів Казначейства, у яких відкрито їх рахунки, платіжні доручення на перерахування коштів відповідно до узгодженого спільного протокольного рішення;

- органи Казначейства протягом операційного дня з часу отримання відповідних платіжних доручень направляють кошти субвенцій на рахунки місцевих бюджетів, відкриті в територіальних управліннях Казначейської служби;

- отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Казначейства, для здійснення відповідних видатків;

- головні розпорядники коштів у п'ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг.

Отже, строки виконання та механізм перерахування коштів за постачання теплової енергії певним категоріям населення фактично регулюються Порядками №20, №256, №493, а підписання спільних протокольних рішень є елементами процедурного оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету.

Така правова позиція узгоджується з правовим висновком Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.06.2020 у справі №904/1210/18 у правовідносинах щодо розрахунків за постачання природного газу пільговим категоріям населення за рахунок коштів державного бюджету.

Під час розгляду справи №903/918/19 Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звертається до правового висновку, викладеного Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 31.05.2019 у справі №924/296/18, про те, що незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), застосування і чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови. Водночас, підписання спільних протокольних рішень свідчить про те, що сторони погодилися на встановлення між ними іншого (відмінного від того, що передбачений у договорі) порядку розрахунків.

Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що відшкодування коштів на пільги та субсидії здійснюється з Державного бюджету України за рахунок субвенцій за спеціальною процедурою і такі кошти не є коштами теплопостачальної організації як суб'єкта господарювання, що здійснює виробництво та постачання теплової енергії для потреб споживачів, вартість споживання якої пільговими категоріями населення компенсується коштами з державного бюджету.

Отже, у разі здійснення теплопостачальною організацією розрахунків за отриманий у гарантованого постачальника природний газ за рахунок субвенцій з державного бюджету на підставі спільних протокольних рішень, підписаних між постачальником, споживачем природного газу та іншими учасниками розрахунків з боку держави, нарахування відповідачу-споживачу пені на підставі пункту 8.2. договору постачання, а також застосування до нього відповідальності за порушення грошового зобов'язання з оплати вартості поставленого газу в порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді 3% річних та інфляційних втрат є можливим у випадку, якщо відповідач здійснив оплату отриманих ним з державного бюджету коштів поза межами порядку і строків, визначених спільними протокольними рішеннями.

Підставою для стягнення з відповідача нарахувань, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, та застосування до нього штрафних санкцій (пені) у погодженому у договорі поставки розмірі за порушення грошового зобов'язання, може бути наявність у відповідача, як споживача природного газу, суми основного боргу за розрахунками за отриманий від позивача природний газ, яка не була предметом регулювання спільних протокольних рішень та несвоєчасно сплачена відповідачем за рахунок власних коштів.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 23.09.2019 у справі №908/885/18, від якої Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає підстав для відступу при розгляді справи №903/918/19.

Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звертає увагу судів, що виходячи із предмета та підстав позову щодо стягнення з теплопостачальної організації пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку із простроченням в оплаті вартості поставки природного газу на користь гарантованого постачальника, а також з урахуванням особливостей правового регулювання спірних правовідносин відповідно до статей 19, 19-1 Закону України "Про теплопостачання", статей 11-13 Закону України "Про ринок природного газу", Порядків №20, №217, №256, №483, до предмета доказування у цій справі входять такі обставини: яку частину оплати за придбаний природний газ у спірний період відповідач-споживач здійснив власними коштами; який розмір вартості поставки газу погашено у спосіб проведення взаєморозрахунків між гарантованим постачальником, споживачем та іншими учасниками розрахунків з боку держави через процедуру, визначену Порядком №20 та Порядком №483, шляхом підписання спільних протокольних рішень; чи дотримано відповідачем порядку і строків внесення виділених йому з державного бюджету коштів, як субвенцій, на погашення вартості наданих ним послуг з теплопостачання пільговим категоріям населення відповідно до умов спільних протокольних рішень; чи допущено відповідачем порушення строків виконання договірних зобов'язань в частині оплати власними грошовими коштами вартості придбаного газу за кожним з актів приймання-передачі природного газу у визначений позивачем спірний період.

Верховний Суд зазначає, що пунктом 6.3. договору постачання №3175/1718-ТЕ-2 від 18.09.2017 сторони спору погодили, що відповідач-споживач в будь-якому випадку зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1. цього договору, у разі якщо на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу.

Упродовж строку дії договору в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 по 31.03.2018 зміни до пункту 6.3. договору постачання сторонами не вносилися.

Пунктом 6.1. договору постачання у редакції додаткової угоди №1 від 11.01.2018 сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. цього договору, укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором (том 1, а.с. 21).

Отже, сторони спору у договорі постачання №3175/1718-ТЕ-2 від 18.09.2017 визначили порядок та умови проведення розрахунків за переданий позивачем відповідачу природний газ і передбачили обов'язок відповідача здійснити своєчасний розрахунок незалежно від обставин надходження на відкритий відповідачем як теплопостачальною організацією в уповноваженому банку поточний рахунок із спеціальним режимом використання грошових коштів кінцевих споживачів як оплати вартості теплової енергії, виробленої відповідачем із природного газу позивача.

Також, сторони в пункті 6.1. договору (в редакції додаткової угоди №1) погодили, що укладення договорів про організацію взаєморозрахунків між постачальником, споживачем та іншими учасникам розрахунків, наявність документально підтверджених сум нарахованих пільговим категоріям споживачів теплової енергії, виробленої та поставленої відповідачем, субсидій для оплати вартості спожитої теплової енергії, не змінює строків та умов розрахунків сторін за договором постачання природного газу №3175/1718-ТЕ-2 від 18.09.2017.

Приймаючи рішення по суті спору, місцевий та апеляційний суди обмежились висновком про повне погашення відповідачем 18.12.2018 заборгованості за договором постачання природного газу та відсутність його вини в оплаті вартості прийнятого від позивача об'єму природного газу з простроченням виконання договірного зобов'язання, зважаючи на обставини підписання сторонами та іншими учасниками розрахунків з боку держави спільних протокольних рішень №3837 від 09.11.2017 про організацію взаєморозрахунків за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України на суму 101 489,86 грн., яке було профінансовано 21.12.2017, та на суму 9 355 034,02 грн., яке профінансовано у січні 2018 року, а також взявши до уваги доводи відповідача про наявність у нього дебіторської заборгованості по субсидіях і пільгах у листопаді 2017 року - грудні 2018 року, що зумовило несвоєчасність розрахунків за спожитий природний газ за договором постачання №3175/1718-ТЕ-2 від 18.09.2017 за рахунок державних субвенцій.

Разом з тим, суди не звернули увагу на те, що за змістом долученого позивачем до позовної заяви у належно засвідченій копії Спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу №3837 за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України, підписаного 09.11.2017 між позивачем - НАК "Нафтогаз України", відповідачем - ПТМ "Ковельтепло", а також Головним управлінням Державної казначейської служби України у Волинській області, Департаментом фінансів Волинської обласної державної адміністрації, Фінансовим управлінням виконавчого комітету Ковельської міської ради та Управлінням соціального захисту населення виконавчого комітету Ковельської міської ради, вбачається проведення сторонами взаєморозрахунків лише на суму 101 489,86 грн. як оплати за поставлений позивачем природний газ за жовтень 2017 року в порядку постанови Уряду від 11.01.2005 №20 (том 1, а.с. 54-56).

При визначенні загальної суми вартості поставки природного газу, що оплачувалася за рахунок фінансування відповідача з державного бюджету, суди виходили із доводів відповідача у відзиві на позовну заяву, за змістом якого вбачається зазначення відповідачем про погашення заборгованості перед позивачем 21.12.2017 на суму 101 489,86 грн. та у січні 2018 року на суму 9 355 034,02 грн. відповідно до укладеного між позивачем, відповідачем та іншими учасниками взаєморозрахунків Спільного протокольного рішення №3837 від 09.11.2017 (том 1, а.с. 75).

Водночас, на підтвердження своїх доводів відповідно до вимог частини третьої статті 13 ГПК України, відповідач не долучив до відзиву на позов спільного протокольного рішення, за змістом якого би вбачалося погодження сторонами спору та іншими учасниками взаєморозрахунків перерахування з державного бюджету грошових коштів на суму 9 355 034,02 грн. на погашення заборгованості відповідача перед позивачем з оплати вартості поставленого природного газу за спірним договором.

Також, за змістом відповіді на відзив вбачається зазначення позивачем про проведення відповідачем розрахунку з використанням коштів, виділених на пільги та субсидії населенню відповідно до Порядку №20 на суму 101 489,86 грн., що узгоджена сторонами у Спільному протокольному рішенні №3837 від 09.11.2017 (том 2, а.с. 8).

Разом з тим, місцевий та апеляційний суди не надали оцінки зазначеним доводам позивача та відповідача, не з'ясували дійсного розміру заборгованості відповідача перед позивачем, що була сплачена у порядку фінансування пільг та субсидій населенню за споживання теплової енергії згідно з Порядком №20 на підставі підписаного (підписаних) сторонами спору та іншими учасниками розрахунків з боку держави спільного протокольного рішення (рішень), а також не досліджували умов укладеного 28.09.2018 між позивачем, відповідачем, Головним управлінням Державної казначейської служби України у Волинській області, Департаментом фінансів Волинської обласної державної адміністрації та Фінансовим управлінням виконавчого комітету Ковельської міської ради договору №12/110 про організацію взаєморозрахунків, яким передбачено перерахування позивачу з державного бюджету через поточний рахунок відповідача грошових коштів на суму 712 717, 34 грн., у тому числі 118 786, 22 грн. податку на додану вартість, для погашення заборгованості за природний газ 2018 року за договором постачання №3175/1718-ТЕ-2 від 18.09.2017.

Суди попередніх інстанцій, обмежившись помилковим висновком про те, що положення Порядку №217 усувають відповідача як теплопостачальну організацію від розподілу грошових коштів, що надходять на відкритий ним поточний рахунок із спеціальним режимом використання як кошти кінцевих споживачів теплової енергії, виробленої з ресурсу (природного газу) позивача, не врахували доводів позивача, викладених у відповіді на відзив та апеляційній скарзі, про відсутність встановленої нормотворцем заборони для відповідача сплачувати вартість природного газу поза механізмом автоматичного розподілу коштів, що визначений Порядком №217 для грошових коштів споживачів, що надходять як оплата за проставлену їм теплову енергію, та не взяли до уваги погодженого сторонами спору у пункті 6.3. договору постачання обов'язку відповідача здійснити своєчасний розрахунок за поставлений природний газ незалежно від надходження грошових коштів споживачів на спецрахунок, відкритий в уповноваженому банку, та внести на рахунок позивача власні кошти, виручені від здійснення господарської діяльності чи кошти, залучені як позику, кредит, шляхом проведення взаємозаліку зустрічних однорідних вимог тощо.

Також, суди не досліджували наданого позивачем до позовної заяви розрахунку пені, інфляційний втрат та 3% річних на предмет визначених позивачем періодів нарахування заявлених до стягнення з відповідача спірних сум, не перевірили, чи мало місце прострочення відповідача в оплаті боргу за поставлений природний газ у визначені позивачем періоди, зважаючи на обставини часткової оплати відповідачем заборгованості відповідно до умов Спільного протокольного рішення №3837 від 09.11.2017 та договору про організацію взаєморозрахунків №12/110 від 28.09.2018, та дійшли передчасних висновків про відмову в позові без повного, об'єктивного та всебічного з'ясування фактичних обставин справи в їх сукупності відповідно до вимог статей 86, 269 ГПК України.

Неповнота дослідження місцевим та апеляційним судами обставин справи №903/918/19, що входять до предмета доказування у даному спорі, а також неправильне застосування судами норм спеціального законодавства, яке визначає порядок розрахунків за поставлений позивачем, як гарантованим постачальником, природний газ відповідачу-споживачу, як теплопостачальній організації, що здійснюється відповідно до умов укладеного між сторонами договору постачання природного газу та з частковим погашенням заборгованості за рахунок субвенцій, наданих з державного бюджету як пільги і субсидії населенню, що є споживачами теплової енергії, виробленої відповідачем із придбаного у позивача природного газу, свідчить про суперечність постанови 01.04.2020 та рішення 28.01.2020 у справі №903/918/19 загальноприйнятим стандартам правосуддя, згідно з якими правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться (рішення ЄСПЛ у справі "Де Куббер проти Бельгії" від 26.10.1984), а обґрунтоване рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення ЄСПЛ у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001).

Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звертає увагу судів, що виходячи із предмета та підстав позову щодо стягнення з теплопостачальної організації пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку із простроченням в оплаті вартості поставки природного газу на користь гарантованого постачальника, а також з урахуванням особливостей правового регулювання спірних правовідносин відповідно до статей 19, 19-1 Закону України "Про теплопостачання", статей 11-13 Закону України "Про ринок природного газу", Порядків №20, №217, №256, №483, до предмета доказування у таких спорах входять такі обставини: яку частину оплати за придбаний природний газ у спірний період відповідач-споживач здійснив власними коштами; який розмір вартості поставки газу погашено у спосіб проведення взаєморозрахунків між гарантованим постачальником, споживачем та іншими учасниками розрахунків з боку держави через процедуру, визначену Порядком №20 та Порядком №483, шляхом підписання спільних протокольних рішень; чи дотримано відповідачем порядку і строків внесення виділених йому з державного бюджету коштів, як субвенцій, на погашення вартості наданих ним послуг з теплопостачання пільговим категоріям населення відповідно до умов спільних протокольних рішень; чи допущено відповідачем порушення строків виконання договірних зобов'язань в частині оплати власними грошовими коштами вартості придбаного газу за кожним з актів приймання-передачі природного газу у визначений позивачем спірний період".

Статтею 316 ГПК України визначено, що вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 09.11.2017 року між НАК "Нафтогаз України", ПТМ "Ковельтепло", а також Головним управлінням Державної казначейської служби України у Волинській області, Департаментом фінансів Волинської обласної державної адміністрації, Фінансовим управлінням виконавчого комітету Ковельської міської ради та Управлінням соціального захисту населення виконавчого комітету Ковельської міської ради було укладено Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу № 3837 за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України між ПТМ "Ковельтепло" та НАК "Нафтогаз України", іншими сторонами на суму 101 489,86 грн., яке було профінансовано 21.12.2017р.

07.12.2017 року між НАК "Нафтогаз України", ПТМ "Ковельтепло", а також Головним управлінням Державної казначейської служби України у Волинській області, Департаментом фінансів Волинської обласної державної адміністрації, Фінансовим управлінням виконавчого комітету Ковельської міської ради та Управлінням соціального захисту населення виконавчого комітету Ковельської міської ради було укладено Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу № 4141 за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України між ПТМ "Ковельтепло" та НАК "Нафтогаз України", іншими сторонами на суму 9 355 034,02 грн., яке було профінансовано в січні 2018р.

Як вбачається із заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог від 19.01.2021р. №39/5-458-21 та долученого останнім уточненого розрахунку пені, 3% річних та суми індексу інфляції, які були прийняті судом до уваги, HAK "Нафтогаз України" врахував правову позицію Верховного Суду, сформовану за результатами розгляду справи №903/918/19, у якій, зокрема зазначено про відсутність правових підстав для нарахування пені, 3% річних, інфляційних втрат на кошти, які держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, сплачених на підставі спільних протокольних рішень, при цьому, встановивши здійснення оплати за природний газ власними коштами відповідно до умов договору.

Враховуючи часткову сплату відповідачем суми основного боргу за договором постачання природного газу від 18.09.2017 року №3175/1718-ТЕ-2 на підставі спільних протокольних рішень у відповідності до постанови Кабінет Міністрів України №20 від 11.01.2005, позивачем надано суду оновлений розрахунок (шляхом виключення нарахувань, здійснених на суми, сплачені спільним протокольним рішенням від 09.11.2017р.) на загальну суму 570 012,04 грн., що складається з наступних сум: пеня у розмірі 235 194,16 грн.; 3% річних у розмірі 166 037,55 грн.; інфляційні втрати у розмірі 168 780,33 грн.

Суд, на виконання вказівок, що містяться в постанові Верховного Суду від 16.10.2020р. у справі №903/918/19, в даному випадку, дослідив та встановив, що відповідачем були здійснені розрахунки за спожитий природний газ в сумі 68 048 386,65 грн. наступним чином:

101 489,86грн. було погашено у спосіб проведення взаєморозрахунків між НАК "Нафтогаз України", ПТМ "Ковельтепло", а також Головним управлінням Державної казначейської служби України у Волинській області, Департаментом фінансів Волинської обласної державної адміністрації, Фінансовим управлінням виконавчого комітету Ковельської міської ради та Управлінням соціального захисту населення виконавчого комітету Ковельської міської ради, через процедуру, визначену Порядком №20 шляхом підписання наявного в матеріалах справи спільного протокольного рішення від 09.11.2017р.;

7 983 871,78 грн. було погашено у спосіб проведення взаєморозрахунків між НАК "Нафтогаз України", ПТМ "Ковельтепло", а також Головним управлінням Державної казначейської служби України у Волинській області, Департаментом фінансів Волинської обласної державної адміністрації, Фінансовим управлінням виконавчого комітету Ковельської міської ради та Управлінням соціального захисту населення виконавчого комітету Ковельської міської ради, через процедуру, визначену Порядком №20 від 11.01.2005р. шляхом підписання наявного в матеріалах справи спільного протокольного рішення від 07.12.2017р.;

47 820 246,68 грн. було погашено у спосіб, визначений Порядком №256 від 04.03.2002р.;

12 142 778,33грн. було погашено відповідачем власними коштами.

При цьому, суд вважає за необхідне засвідчити, що статтею 7 Господарського кодексу України визначено, що відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Водночас, слід зауважити, що правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України від 05.10.2000 № 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі - Закон № 2017-III).

Статтею 19 вказаного Закону № 2017-III встановлено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Згідно з положеннями частин 1 - 3 статті 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Таке регулювання визначено Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 (далі - Порядок № 20), який діяв на час укладення Договору № 3175/1718-ТЕ-2 від 18.09.2017р. і втратив чинність з 01.01.2018.

За змістом Порядку № 20 вбачається, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання з відшкодування частини витрат теплопостачальних організацій, пов'язаних з виробництвом і постачанням теплової енергії та гарячої води населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме, на оплату послуг тепло-, водопостачання та водовідведення.

Пунктом 6 Порядку № 20 визначено, що органи Державної казначейської служби України на підставі платіжних доручень головних розпорядників коштів місцевих бюджетів перераховують кошти на рахунки постачальників ресурсів (товарів, послуг). Розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків (пункт 7 Порядку № 20).

Порядком проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженим Спільним наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Міністерства фінансів України від 03.08.2015 №493/688 (далі - Порядок № 493), визначено взаємовідносини, зокрема, між органами Казначейства, департаментами фінансів обласних державних адміністрацій, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, НАК "Нафтогаз України" та іншими учасниками розрахунків за природний газ, послуги з постачання, розподілу та транспортування природного газу, що проводяться відповідно до Порядку № 20.

Згідно з пунктом 1.2 Порядку № 493, розрахунки, передбачені у пункті 1.1 цього розділу, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню або договорів, що визначають обсяг щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків (далі - СПР), форми яких наведені у додатках 1, 2, 3 до цього Порядку.

Тобто, розрахунки за вказаним Порядком проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків

За сталою практикою Верховного Суду підписання спільних протокольних рішень трактується як фактичне погодження сторонами іншого (не той, що був передбачений у договорі) порядку розрахунків, зміна порядку і строку проведення розрахунків. (Аналогічний правовий висновок викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18 та в постанові палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №908/885/18).

Отже, зазначеними нормативно-правовими актами держава безпосередньо регулює (змінює) строки проведення розрахунків та визначає механізм перерахування коштів за постачання природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), певним категоріям населення, а підписання спільних протокольних рішень є елементом процедурного оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій із державного бюджету.

Правові висновки щодо імперативного регулювання державою розрахунків між суб'єктами паливно-енергетичного комплексу шляхом прийняття нормативно-правових актів, якими визначаються порядок, строки та механізми виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій, соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у справі №917/536/19, які в силу імперативних приписів частини 4 статті 236, частини 1 статті 281 ГПК України є обов'язковими для врахування при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

За змістом пункту 9 частини 1 статті 87 Бюджетного кодексу України до видатків, які здійснюються із Державного бюджету України, належать видатки, зокрема, на соціальний захист та соціальне забезпечення. При цьому порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України (частина 2 статті 97 цього Кодексу).

Згідно з підпунктом б) пункту 4 частини 1 статті 89 та статті 102 Бюджетного кодексу України видатки на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг (житлові субсидії населенню) здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з Державного бюджету України (субвенцій з Державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення визначено Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 (далі - Порядок № 256, в редакції, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з пунктом 4 якого перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Казначейством згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.

При цьому постановами Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 № 951 та від 21.02.2018 № 114, у Порядок № 256 внесено зміни, якими запроваджено новий механізм фінансування субвенцій на надання пільг та житлових субсидій населенню.

Зокрема, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів готують щомісяця інформацію про суми нарахованих соціальних виплат, пільг та житлових субсидій населенню та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами і надсилають їх фінансовим органам.

Підприємства, установи та організації, що надають послуги з тепло-, водопостачання і водовідведення готують реєстри обсягів спожитих енергоносіїв та наданих послуг, що підлягають перерахуванню, відповідно до фактичних обсягів спожитих енергоносіїв та наданих послуг, але не вище обсягів нарахованих сум пільг і субсидій, і надсилають їх протягом місяця фінансовим органам та головним розпорядникам коштів місцевих бюджетів. Фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад готують реєстри сум, що підлягають перерахуванню, та подають їх фінансовим органам відповідного рівня, які узагальнюють реєстри, та надають їх Головним управлінням Казначейства.

Головні управління Державної казначейської служби подають Державній казначейській службі відповідні дані щодо фактично нарахованих сум пільг, субсидій, допомоги та кредиторської заборгованості відповідних бюджетів згідно із зазначеними реєстрами. Казначейство, згідно із узагальненими реєстрами, перераховує субвенцію для виплати пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), послуг з тепло-, водопостачання і водовідведення за видами послуг.

Фінансові органи відповідних рівнів після отримання коштів субвенцій надають органам Державної казначейської служби платіжні доручення на перерахування цих коштів на рахунки районних (місцевих, обласних) бюджетів, відповідно до фактичних зобов'язань з пільг, субсидій і допомоги населенню відповідних бюджетів на дату проведення платежів з їх оплати, а останні перераховують їх на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків, які в подальшому здійснюють протягом двох операційних днів розрахунки з підприємствами, установами та організаціями, які ведуть облік за видами пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), тепло-, водопостачання і водовідведення.

Усі учасники розрахунків, які здійснюються відповідно до положень Порядку № 256, у графі "Призначення платежу" платіжних доручень додатково зазначають "постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256" та вказують вид послуги (енергоносія), за який проводиться розрахунок.

Отже, відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється із Державного бюджету України за спеціальною процедурою. При цьому, такі кошти не є коштами суб'єкта господарювання, оскільки механізм та строки перерахування таких коштів учасникам цих розрахунків установлюється та контролюється Казначейством, а суми субвенцій, не використані головним розпорядником коштів за призначенням протягом бюджетного року, перераховуються органами Державної казначейської служби до державного бюджету в останній робочий день бюджетного року.

Зазначене вказує на те, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із оплатою енергоресурсів використаних для населення, яке користується субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме, витрат на придбання природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання).

Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених між ними договорів.

Таким чином, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у цій частині (стосовно розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) також зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій, соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій.

З урахуванням викладеного, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, виконання грошового зобов'язання за цим договором в частині, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормативно-правовими актами законодавства. (Аналогічні правові висновки, викладені в постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 10.07.2019 у справі № 913/334/18, від 24.09.2019 у справі № 927/894/18).

Зазначене дає підстави для висновку, що розрахунок за послуги з розподілу природного газу на підставі Порядку №256 є розрахунком за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету. При цьому, Порядком №256 фактично визначено інший порядок розрахунків за поставлений природний газ (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), ніж передбачений сторонами в договорі.

Згідно з частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

При цьому положення постанови Кабінету Міністрів України є обов'язковими для учасників розрахунків, виходячи з їх змісту. Отже, строки та порядок здійснення розрахунків за природний газ (у тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), визначаються саме нормами наведеної постанови.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, відповідач позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків у частині, яка сплачується за рахунок субвенцій, тому як державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), що, по суті, усуває відповідача від виконання зобов'язання в частині гарантованих державою та, як наслідок, унеможливлює застосування до нього наслідків неналежного виконання зобов'язання. (Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 904/2732/18, від 14.07.2020 у справі № 923/1064/18, від 05.03.2020 у справі №926/19/19, від 18.01.2021р. у справі №924/1115/19).

Також Верховний Суд у постанові від 18.01.2021р. у справі №924/1115/19 засвідчив, що Порядок №217, на відміну від Порядків № 20 та № 256 не змінює порядок розрахунків за Договором надання послуг розподілу газу, а отже відповідач не звільняється від обов'язку сплатити пеню, 3 % річних, інфляційні втрати за прострочення розрахунків за Договором (в частині коштів, що сплачувались на підставі Порядку № 217.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовим є зобов'язання, за яким боржник зобов'язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Водночас, обов'язковою умовою для застосування відповідальності за неналежне виконання особою взятих на себе грошових зобов'язань є наявність прострочення боржником виконання такого зобов'язання.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.

Вказана правова позиція щодо порядку нарахування інфляційних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №916/190/18 від 04.06.2019р. та у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у справі №905/600/18 від 05.07.2019р.

Як свідчить надані до матеріалів справи розрахунки позивача (з врахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог від 19.01.2021р. №39/5-458-21) відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, зокрема було нараховано відповідачу 168 780,33 грн. суми індексу інфляції за період з травня 2018 року по листопад 2018 року (включно) та 166 037,55 грн. 3% річних за період з 28.11.2017р. по 16.12.2018р.

Перевіривши здійснений позивачем та місцевим господарським судом розрахунки 3% річних за відповідні періоди з 28.11.2017р. по 16.12.2018р. та інфляційних втрат за відповідні періоди з травня 2018 року по листопад 2018 року (включно) (з врахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог від 19.01.2021р. №39/5-458-21), суд вважає за необхідне здійснити власний перерахунок 3% річних за відповідні періоди з 28.11.2017р. по 16.12.2018р. та інфляційних втрат, шляхом застосування відповідних нарахувань лише на суми оплат, які відповідач здійснив власними коштами.

Таким чином, розрахунок 3% річних (в межах розрахунку, долученого позивачем до заяви про зменшення розміру позовних вимог від 19.01.2021р. №39/5-458-21), на думку та переконання суду, буде підставним у наступному вигляді:

За зобов'язаннями жовтня 2017р.:

-за період з 28.11.2017р. по 17.12.2017р. на суму боргу 948 320,85грн. розмір 3% річних становить 1 558,88грн.;

-за період 18.12.2017р. на суму боргу 904 577,67грн. розмір 3% річних становить 74,35грн.;

-за період 19.12.2017р. на суму боргу 592 566,03 грн. розмір 3% річних становить 48,70грн., а всього на суму 1 681,93грн.

За зобов'язаннями листопада 2017р.:

-за період 27.12.2017р. на суму боргу 3 530 761,20 грн. розмір 3% річних становить 290,20грн.;

-за період 28.12.2017р. на суму боргу 3 374 218,97грн. грн. розмір 3% річних становить 277,33грн.;

-за період з 29.12.2017р. по 02.01.2018р. на суму боргу 3 223 462,67 грн. розмір 3% річних становить 1 324,71 грн.;

-за період 03.01.2018р. на суму боргу 3 216 601,19 грн. розмір 3% річних становить 264,38 грн.;

-за період 04.01.2018р. на суму боргу 3 118 845,86 грн. розмір 3% річних становить 256,34 грн.;

-за період з 05.01.2018р. по 08.01.2018р. на суму боргу 3 085 201,85 грн. розмір 3% річних становить 1 014,31грн.;

-за період 09.01.2018р. на суму боргу 3 006 129,96 грн. розмір 3% річних становить 247,08 грн.;

-за період 10.01.2018р. на суму боргу 2 864 301,69 грн. розмір 3% річних становить 235,42 грн.;

-за період 11.01.2018р. на суму боргу 2 735 725,68 грн. розмір 3% річних становить 224,85 грн.;

-за період з 12.01.2018р. по 14.01.2018р. на суму боргу 2 555 288,71 грн. розмір 3% річних становить 630,07грн.;

-за період 15.01.2018р. на суму боргу 2 368 332,20 грн. розмір 3% річних становить 194,66 грн.;

-за період 16.01.2018р. на суму боргу 2 050 691,92 грн. розмір 3% річних становить 168,55 грн.;

-за період 17.01.2018р. на суму боргу 1775 006,01 грн. розмір 3% річних становить 145,89 грн.;

-за період 18.01.2018р. на суму боргу 1 551 565,39 грн. розмір 3% річних становить 127,53 грн.;

-за період з 19.01.2018р. по 21.01.2018р. на суму боргу 1 277 828,23 грн. розмір 3% річних становить 315,08грн.;

-за період 22.01.2018р. на суму боргу 1 093 930,27 грн. розмір 3% річних становить 89,91 грн.;

-за період 23.01.2018р. на суму боргу 736 231,08 грн. розмір 3% річних становить 60,51 грн.;

-за період 24.01.2018р. на суму боргу 531 203,31 грн. розмір 3% річних становить 43,66 грн.;

-за період 25.01.2018р. на суму боргу 333 403,69 грн. розмір 3% річних становить 27,40 грн.;

-за період з 26.01.2018р. по 28.01.2018р. на суму боргу 143 630,95 грн. розмір 3% річних становить 35,42 грн., а всього на суму 5 973,30 грн.

За зобов'язаннями грудня 2017р.:

-за період з 26.01.2018р. по 29.01.2018р. на суму боргу 138 064,82 грн. розмір 3% річних становить 45,39 грн.

За зобов'язаннями березня 2018р.:

-за період з 26.04.2018р. по 29.05.2018р. на суму боргу 1 390 595,08 грн. розмір 3% річних становить 3 886,05 грн.;

-за період з 30.05.2018р. по 29.08.2018р. на суму боргу 1 389 608,31 грн. розмір 3% річних становить 10 507,72 грн.;

-за період 30.08.2018р. на суму боргу 1 385 932,26 грн. розмір 3% річних становить 113,91 грн.;

-за період з 31.08.2018р. по 02.09.2018р. на суму боргу 1 366 429,75 грн. розмір 3% річних становить 336,93 грн.;

-за період 03.09.2018р. на суму боргу 1 353 129,13 грн. розмір 3% річних становить 111,22 грн.;

-за період 04.09.2018р. на суму боргу 1 337 490,47 грн. розмір 3% річних становить 109,93 грн.;

-за період 05.09.2018р. на суму боргу 1 333 455,07 грн. розмір 3% річних становить 109,60 грн.;

-за період 06.09.2018р. на суму боргу 1 323 406,79 грн. розмір 3% річних становить 108,77 грн.;

-за період з 07.09.2018р. по 09.09.2018р. на суму боргу 1 316 934,87 грн. розмір 3% річних становить 324,72 грн.;

-за період 10.09.2018р. на суму боргу 1 303 464,22 грн. розмір 3% річних становить 107,13 грн.;

-за період 11.09.2018р. на суму боргу 1 268 424,24 грн. розмір 3% річних становить 104,25 грн.;

-за період 12.09.2018р. на суму боргу 1 223 132,50 грн. розмір 3% річних становить 100,53грн.;

-за період 13.09.2018р. на суму боргу 1 189 871,72 грн. розмір 3% річних становить 97,80 грн.;

-за період з 14.09.2018р. по 16.09.2018р. на суму боргу 1 157 553,36 грн. розмір 3% річних становить 285,42 грн.;

-за період 17.09.2018р. на суму боргу 1 118 952,83 грн. розмір 3% річних становить 91,97 грн.;

-за період 18.09.2018р. на суму боргу 1 046 535,14 грн. розмір 3% річних становить 86,02 грн.;

-за період 19.09.2018р. на суму боргу 997 876,96 грн. розмір 3% річних становить 82,02 грн.;

-за період 20.09.2018р. на суму боргу 954 671,46 грн. розмір 3% річних становить 78,47 грн.;

-за період з 21.09.2018р. по 30.09.2018р. на суму боргу 901 017,23 грн. розмір 3% річних становить 740,56 грн.;

-за період 01.10.2018р. на суму боргу 886 329,13 грн. розмір 3% річних становить 72,85 грн.;

-за період 02.10.2018р. на суму боргу 852 928,89 грн. розмір 3% річних становить 70,10 грн.;

-за період 03.10.2018р. на суму боргу 841 036,22 грн. розмір 3% річних становить 69,13 грн.;

-за період 04.10.2018р. на суму боргу 832 239,08 грн. розмір 3% річних становить 68,40 грн.;

-за період з 05.10.2018р. по 07.10.2018р. на суму боргу 816 863,24 грн. розмір 3% річних становить 201,42 грн.;

-за період 08.10.2018р. на суму боргу 796 224,33 грн. розмір 3% річних становить 65,44 грн.;

-за період 09.10.2018р. на суму боргу 768 540,45 грн. розмір 3% річних становить 63,17 грн.;

-за період 10.10.2018р. на суму боргу 745 353,74 грн. розмір 3% річних становить 61,26 грн.;

-за період 11.10.2018р. на суму боргу 717 855,78 грн. розмір 3% річних становить 59,00 грн.;

-за період з 12.10.2018р. по 15.10.2018р. на суму боргу 688 992,78 грн. розмір 3% річних становить 226,52 грн.;

-за період 16.10.2018р. на суму боргу 659 155,41 грн. розмір 3% річних становить 54,18 грн.;

-за період 17.10.2018р. на суму боргу 581 237,89 грн. розмір 3% річних становить 47,77 грн.;

-за період 18.10.2018р. на суму боргу 518 885,79 грн. розмір 3% річних становить 42,65 грн.;

-за період з 19.10.2018р. по 21.10.2018р. на суму боргу 474 040,44 грн. розмір 3% річних становить 116,89 грн.;

-за період з 22.10.2018р. по 25.10.2018р. на суму боргу 416 865,52 грн. розмір 3% річних становить 137,05 грн.;

-за період з 26.10.2018р. по 28.10.2018р. на суму боргу 395 498,20 грн. розмір 3% річних становить 97,52 грн.;

-за період 29.10.2018р. на суму боргу 371 276,62 грн. розмір 3% річних становить 30,52 грн.;

-за період 30.10.2018р. на суму боргу 331 647,79 грн. розмір 3% річних становить 27,26 грн.;

-за період 31.10.2018р. на суму боргу 304 852,87 грн. розмір 3% річних становить 25,06 грн.;

-за період 01.11.2018р. на суму боргу 290 296,11 грн. розмір 3% річних становить 23,86 грн.;

-за період з 02.11.2018р. по 04.11.2018р. на суму боргу 279 519,64 грн. розмір 3% річних становить 68,92 грн.;

-за період 05.11.2018р. на суму боргу 268 137,30 грн. розмір 3% річних становить 22,04 грн.;

-за період 06.11.2018р. на суму боргу 243 443,89 грн. розмір 3% річних становить 20,01 грн.;

-за період 07.11.2018р. на суму боргу 216 251,99 грн. розмір 3% річних становить 17,77 грн.;

-за період 08.11.2018р. на суму боргу 171 799,53 грн. розмір 3% річних становить 14,12 грн.;

-за період з 09.11.2018р. по 11.11.2018р. на суму боргу 111 302,50 грн. розмір 3% річних становить 27,44 грн.;

-за період 12.11.2018р. на суму боргу 41 960,96 грн. розмір 3% річних становить 3,45 грн., а всього 19 116,82 грн.

За зобов'язаннями квітня 2018р.:

-за період з 26.05.2018р. по 12.11.2018р. на суму боргу 995 985,90 грн. розмір 3% річних становить 13 998,38 грн.;

-за період 13.11.2018р. на суму боргу 898 527,16 грн. розмір 3% річних становить 73,85 грн.;

-за період 14.11.2018р. на суму боргу 788 823,84 грн. розмір 3% річних становить 64,83 грн.;

-за період 15.11.2018р. на суму боргу 664 181,60 грн. розмір 3% річних становить 54,59 грн.;

-за період з 16.11.2018р. по 18.11.2018р. на суму боргу 535 881,27 грн. розмір 3% річних становить 132,14 грн.;

-за період 19.11.2018р. на суму боргу 387 586,67 грн. розмір 3% річних становить 31,86 грн.;

-за період 20.11.2018р. на суму боргу 153 317,91 грн. розмір 3% річних становить 12,60 грн., а всього 14 368,25 грн.

За зобов'язаннями червня 2018р.:

-за період з 26.07.2018р. по 05.12.2018р. на суму боргу 14 143,93 грн. розмір 3% річних становить 154,61 грн.

За зобов'язаннями серпня 2018р.:

-за період з 26.09.2018р. по 06.12.2018р. на суму боргу 349 327,98 грн. розмір 3% річних становить 2 067,26 грн.;

-за період з 07.12.2018р. по 10.12.2018р. на суму боргу 327 174,10 грн. розмір 3% річних становить 107,56 грн.;

-за період 11.12.2018р. на суму боргу 249 687,36 грн. розмір 3% річних становить 20,52 грн.;

-за період 12.12.2018р. на суму боргу 22 443,60 грн. розмір 3% річних становить 1,84 грн., а всього 2 197,18 грн.

За зобов'язаннями вересня 2018р.:

-за період з 26.10.2018р. по 12.12.2018р. на суму боргу 679 007,08 грн. розмір 3% річних становить 2 678,82 грн.;

-за період 13.12.2018р. на суму боргу 408 762,24 грн. розмір 3% річних становить 33,60 грн.;

-за період з 14.12.2018р. по 16.12.2018р. на суму боргу 104 111,33 грн. розмір 3% річних становить 25,67 грн., а всього 2 738,09 грн.

Відтак, підставною та такою, що підлягає до стягнення з відповідача буде сума трьох процентів річних в розмірі 46 275,57грн., а в стягненні 119 761,98грн. трьох процентів річних позивачу слід відмовити, як таких, що нарахованих безпідставно.

Розрахунок інфляційних втрат (в межах розрахунку, долученого позивачем до заяви про зменшення розміру позовних вимог від 19.01.2021р. №39/5-458-21), на думку та переконання суду, буде підставним в наступному вигляді:

За зобов'язаннями березня 2018р.:

-за липень 2018 року на суму боргу 1 389 608,31 грн. розмір інфляційних втрат становить

- 9 727,26 грн. (дефляція);

-за вересень 2018 року на суму боргу 901 017,23 грн. розмір інфляційних втрат становить

16 934,51 грн.;

-за жовтень 2018 року на суму боргу 304 852,87 грн. розмір інфляційних втрат становить

5 305,02 грн., а всього на суму 12 512,27 грн.

За зобов'язаннями квітня 2018р.:

-за період з червня 2018 року по жовтень 2018 року на суму боргу 995 985,90 грн. розмір інфляційних втрат становить 28 883,59 грн.

За зобов'язаннями червня 2018р.:

-за період з серпня 2018 року по листопад 2018 року на суму боргу 14 143,93 грн. розмір інфляційних втрат становить 721,34 грн.

За зобов'язаннями серпня 2018р.:

-за період з жовтня 2018 року по листопад 2018 року на суму боргу 349 327,98 грн. розмір інфляційних втрат становить 10 829,17 грн.

За зобов'язаннями вересня 2018р.:

-за період листопада 2018 року на суму боргу 679 007,08 грн. розмір інфляційних втрат становить 9 506,10 грн.

Відтак, підставною та такою, що підлягає до стягнення з відповідача буде сума інфляційних втрат в розмірі 62 452,47грн., а в стягненні 106 327,86 грн. інфляційних втрат позивачу слід відмовити, як таких, що нарахованих безпідставно.

Крім того, як вбачається з позовної заяви, позивачем при зверненні до суду з даним позовом було включено до ціни позову вимоги щодо стягнення з відповідача 235 194,16 грн. пені, нарахованої за несвоєчасне виконання зобов'язання по оплаті природного газу згідно п. 8.2. договору № 3175/1718-ТЕ-2 постачання природного газу від 18.09.2017р. за період з 28.11.2017р. по 16.12.2018р. (з врахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог від 19.01.2021р. №39/5-458-21)

Згідно ч.2 ст.4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим кодексом. Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 546 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В даному випадку сторони у п. 8.2 договору № 3175/1718-ТЕ-2 постачання природного газу від 18.09.2017р. визначили, що у разі порушення споживачем строків оплати згідно п. 6.1 за цим договором він сплачує пеню у розмірі 16,4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відтак, за прострочення виконання грошових зобов'язань по оплаті за отриманий відповідачем природний газ, згідно перевіреного судом розрахунку позивача (з врахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог від 19.01.2021р. №39/5-458-21), останнім було нараховано відповідачу 235 194,16 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язання по оплаті природного газу згідно п. 8.2. договору № 3175/1718-ТЕ-2 постачання природного газу від 18.09.2017р. за період з 28.11.2017р. по 16.12.2018р., яка є арифметично вірною, підставною та такою, що підлягає до стягнення.

При цьому, суд засвідчує, що такий вид забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та її розмір, встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

При цьому суд зазначає, що пункт 8.2. договору № 3175/1718-ТЕ-2 постачання природного газу від 18.09.2017р. не оспорюється відповідачем, в зв'язку з чим в силу вимог статті 204 ЦК України презюмується правомірність вказаного правочину.

Водночас, відповідачем відповідно до положень статті 83 ГПК України у поясненнях від 28.01.2021р. №118 заявлено клопотання про зменшення розміру нарахованої до стягнення пені до 10%, в обгрунтування якого відповідач засвідчив, що Підприємство теплових мереж "Ковельтепло" діяло відповідно до норм чинного законодавства, що регулює розрахунки за спожитий природний газ, та вжило всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання.

У відзиві на позовну заяву від 16.12.2019р. №3755 та в судовому засіданні 08.02.2021р. відповідач засвідчив, що через несвоєчасну оплату пільг та субсидій державою ПТМ "Ковельтепло" не мало змоги своєчасно проводити розрахунки за спожитий природний газ. Заборгованість держави перед відповідачем існувала з моменту укладення договору № 3175/1718-ТЕ-2 від 18.09.2017р. на постачання природного газу та щомісячно зростала і була більшою за обсяг спожитого природного газу. Використати кошти по пільгах і субсидіях та різниці в тарифах на інші цілі не було можливим.

Заборгованість за природний газ по Договору №3175/1718-TE-2 відповідачем повністю сплачено 18.12.2018р., незважаючи на значну заборгованість населення перед підприємством, яка станом на 01.01.2019 р. становила 22481,9 тис.грн. та пільги і субсидії - 9324,8 тис.грн., що стверджується актом звіряння взаємних розрахунків на 01.01.2019р., підписаного між ПТМ "Ковельтепло" та розпорядником коштів місцевого бюджету - Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Ковельської міської ради.

Так, за період з 01.01.2017р. по 01.01.2018р. ПТМ "Ковельтепло" було пред'явлено до виконання в органи ДВС судових рішень про стягнення боргу з фізичних осіб на суму 822,5 тис.грн. За цей же період, фактично стягнуто через виконавчу службу з фізичних осіб всього 295,8 тис.грн., тобто близько 36 %, що підтверджується інформацією про претензійно - позовну роботу за січень - грудень 2017 р. За період з 01.01.2018р. по 01.01.2019р. пред'явлено до виконання в органи ДВС судових рішень про стягнення боргу з фізичних та юридичних осіб на суму 3427,6 тис.грн., а утримано - 663,5 тис. грн., тобто 19,4%. За десять місяців 2019 року подано до стягнення виконавчих документів на суму 4540,9 тис.грн., а реально надійшло коштів за цей період по виконавчих документах 1533,4 тис. грн, що становить 33,77 %.

За період з квітня по жовтень 2019 року ПТМ "Ковельтепло" отримало збитки в розмірі 11415,9 тис.грн., що стверджується оборотами рахунку 441.

Відповідач не є кінцевим споживачем одержаного природного газу, здійснення відповідачем оплати за природний газ залежить виключно від розрахунків кінцевих споживачів (населення і держави). Несвоєчасне проведення розрахунків з позивачем пов'язане з тим, що населення та держава несвоєчасно проводять розрахунки, а надходження коштів за результатами судового врегулювання спорів відбувається із затримками і не в повному обсязі. Крім цього, матеріали справи не містять доказів, які підтверджують понесення позивачем збитків або можливість їх понесення позивачем у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань.

Розглянувши зазначене клопотання, суд приходить до висновку про наявність підстав для зменшення пені на 50 % з огляду на наступне.

Підпунктом 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо; крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України; у резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що: у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом; особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, а також повинен врахувати інші інтереси сторін.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд дослідивши матеріали справи, враховуючи приписи чинного законодавства та обставини справи, нетривале прострочення у виконанні зобов'язання, повну оплату отриманого газу, майновий стан сторін, стан розрахунків та соціальну значущість підприємства відповідача, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору постачання природного газу №3175/1718-ТЕ-2 від 18.09.2017р., відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов'язання, а також те, що основна заборгованість була перерахована ще до подачі позову до суду, прострочка оплати носила нетривалий характер, стягнення на користь позивача сум процентів річних та індексу інфляції, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем, тобто враховуючи, що при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані, те, що газ використовується відповідачем, зокрема, для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та іншими споживачами, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін дійшов висновку про наявність підстав, передбачених ч. 1 ст. 233 ГК України, для часткового зменшення нарахованої позивачем пені на 50%.

Крім того, судом враховано, що скрутний фінансовий стан відповідача виник не лише з дій відповідача, а й інших суб'єктів.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.04.2019 у справі №925/1549/17, №924/754/18 від 18.06.2019, №912/1703/18 від 27.03.2019.

Доводи позивача про те, що відсутність коштів через несвоєчасність розрахунків контрагентів відповідача та інші обставини не можуть бути підставою для зменшення розміру пені, не приймаються судом до уваги, оскільки ці обставини не є єдиними підставами для зменшення розміру пені, а оцінені судом в сукупності з іншими.

Разом з цим, зменшуючи розмір пені лише на 50%, судом враховується принцип збалансованості майнових інтересів обох сторін, нарахування 3 % річних та суми індексу інфляції у справі.

Суд також враховує позицію Конституційного Суду України від 11.07.2013р. № 7-рп/2013, з мотивувальної частини рішення якої вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Таким чином, з нарахованих позивачем 235 194,16 грн. підлягають стягненню з відповідача 50% пені в сумі 117 597,08 грн.

У позові на суму 117 597,08 грн. пені слід відмовити у зв'язку з її зменшенням судом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з наведених вище підстав.

Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, частиною 9 вказаної статті визначено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

В даному випадку враховуючи висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, суд вважає, що витрати, пов'язані з поданням до суду позовної заяви та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України за рахунок Підприємства теплових мереж "Ковельтепло" пропорційно розміру підставних задоволених позовних вимог.

Поруч з цим, відповідно до ст.238 Господарського процесуального кодексу України у разі необхідності, у резолютивній частині рішення також вказується про повернення судового збору.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема, в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Беручи до уваги прийняття господарським судом заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, а також подану Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" заяву про повернення судового збору у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог, у господарського суду виникають обставини для повернення Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" сплаченої суми судового збору в розмірі 1 208,82 грн., сплаченої на підставі платіжного доручення №7009703 від 18.10.2019р. на суму платежу 9 759,00 грн.

Щодо розподілу між сторонами судових витрат, пов'язаних з оплатою позивачем судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 14 638,50 грн. та касаційної скарги в розмірі 19 518,00грн. суд засвідчує наступне.

Позивачем у справі №903/918/19 було подано апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Волинської області від 28.01.2020р. та касаційну скаргу на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2020р.

За наслідком розгляду зазначених скарг постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2020р. рішення Господарського суду Волинської області від 28.01.2020р., яким у задоволенні позову було відмовлено, було залишено без змін, а Постановою Верховного Суду від 16.10.2020 року рішення Господарського суду Волинської області від 28.01.2020р. та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2020р. скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Волинської області.

Позивачем заявлено до розподілу судові витрати по оплаті судового збору за подачу вищезазначених апеляційної (14 638,50грн.) та касаційної (19 518,00грн.) скарг.

Згідно зі статтею 315 Господарського процесуального кодексу України за наслідками розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції приймає постанову, у якій має бути зазначено, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення та розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно пункту 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Коли ж приймається нове судове рішення апеляційної інстанції після скасування судового рішення місцевого господарського суду або судом касаційної інстанції після скасування судових рішень судів нижчих інстанцій, то розподіл сум судового збору здійснюється постановою відповідно апеляційної або касаційної інстанції, який прийняв нове рішення.

Отже, суд касаційної інстанції, здійснює новий розподіл судових витрат у справі лише у разі прийняття ним постанови про скасування чи зміну остаточного судового рішення суду першої (апеляційної) інстанції, прийнятого по суті заявлених вимог. При цьому, у випадках скасування касаційним судом рішення суду першої інстанції або постанови апеляційної інстанції з переданням справи на новий розгляд, судові витрати у справі, в тому числі й судовий збір, сплачений за подання апеляційної чи касаційної скарги, підлягають розподілу господарським судом, який вирішує спір по суті за результатами нового розгляду справи.

З огляду на те, що в ході нового розгляду справи судом були встановлені обставини за котрих позивач підставно звернувся до суду з позовом до відповідача, суд вважає, що витрати, пов'язані з поданням позивачем апеляційної та касаційної скарг та розглядом цих скарг в судах апеляційної та касаційної інстанцій (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України за рахунок Підприємства теплових мереж "Ковельтепло".

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Підприємства теплових мереж "Ковельтепло" (Волинська область, місто Ковель, вулиця Володимирська, будинок 97, А, код ЄДРПОУ 30514446) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6, код ЄДРПОУ 20077720) 117 597,08 грн. пені, 46 275,57 грн. трьох процентів річних, 62 452,47 грн. суми індексу інфляції, а всього 226 325,12 грн., а також 5 158,83 грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору за подання позовної заяви, 14 638,50 грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору за подання апеляційної скарги, 19 518,00 грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору за подання касаційної скарги.

3. В позові в частині стягнення 117 597,08 грн. пені, 119 761,98 грн. трьох процентів річних, 106 327,86 грн. суми індексу інфляції, відмовити.

4. Управлінню державної казначейської служби України у м. Луцьку Волинської області (43021, м. Луцьк, вул. Стрілецька, 4а, код ЄДРПОУ 38009628) повернути з Державного бюджету України Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6, код ЄДРПОУ 20077720) 1 208,82 грн. судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви до Господарського суду Волинської області згідно платіжного доручення №7009703 від 18.10.2019р.

5. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення

складено 12.02.2021р.

Суддя В. А. Войціховський

Попередній документ

94829821

Наступний документ

94829823

Інформація про рішення:

№ рішення:	94829822
№ справи:	903/918/19
Дата рішення:	08.02.2021
Дата публікації:	15.02.2021
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Волинської області
Категорія справи:	Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Розрахунки за продукцію, товари, послуги; За спожиті енергоносії

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (15.07.2021)
Дата надходження:	14.07.2021
Предмет позову:	стягнення 650 599, 92грн.

Розклад засідань:

Минулі засідання (10)

15.01.2020 12:15	Господарський суд Волинської області
28.01.2020 11:00	Господарський суд Волинської області
01.04.2020 10:00	Північно-західний апеляційний господарський суд
14.12.2020 10:30	Господарський суд Волинської області
18.01.2021 11:00	Господарський суд Волинської області
08.02.2021 11:00	Господарський суд Волинської області
05.04.2021 11:00	Північно-західний апеляційний господарський суд
17.05.2021 12:00	Господарський суд Волинської області
15.07.2021 11:30	Господарський суд Волинської області
02.08.2021 09:30	Господарський суд Волинської області