Справа № 698/459/20
Провадження № 2/698/113/21
27 січня 2021 р. Катеринопільський районний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Баранова О.І.,
за участю секретаря Триліс Я.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату, третя особа Черкаська обласна рада, про стягнення недоплаченої заробітної плати,-
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним вище позовом. На обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до наказу директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату від 01 квітня 2005 року № 21 позивача призначено на посаду старшої медичної сестри Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату з 01 квітня 2005 року, де ОСОБА_1 безперервно працювала по 15 вересня 2016 року. З 15.09.2016 року й по теперішній час позивач працює на посаді сестри медичної.
Умови роботи ОСОБА_1 на вказаній посаді пов'язані з обслуговуванням осіб із значно зниженою руховою активністю та ліжкових хворих, а також використання в повсякденній роботі дезінфікуючих засобів.
З 15 вересня 2016 року відповідальними посадовими особами відповідача, позивачу не проводиться належне нарахування та виплата заробітної плати, відповідно до діючого законодавства. Зокрема за вказаний період позивачу не проведено підвищення посадового окладу в розмірі 20 відсотків за обслуговування осіб із значно зниженою руховою активністю та ліжкових хворих, як це передбачено пп.8 п.2.4.5 спільного наказу Міністерства праці України та Міністерства охорони здоров'я України №308/519 від 05.10.2005 року «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення», не здійснюється нарахування та виплата надбавки в розмірі 15 відсотків посадового окладу (з підвищеннями) за особливі умови роботи за обслуговування осіб із значно зниженою руховою активністю та ліжкових хворих, що встановлена Постановою Кабінету Міністрів України № 875 від 29.09.2010 року «Про встановлення надбавки окремим працівникам установ соціального захисту населення», не здійснюється доплата в розмірі 10 відсотків посадового окладу за використання в роботі дезінфікуючих засобів, що передбачено п.3.4.7 Наказу №308/519 від 05.10.2005 року.
Неодноразові звернення позивача ОСОБА_1 до керівництва Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату з цих питань не мали позитивних наслідків та залишилися проігнорованими.
За наслідками розгляду звернень позивача до вищестоящих інстанцій та контролюючих органів, інспектором праці Управління Держпраці у Черкаській області, у січні 2020 року проведено інспекційне відвідування Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату, в ході якого встановлено порушення адміністрацією закладу вимог діючого законодавства України про оплату праці та внесено припис про їх усунення.
Позивач зазначила, що за період з 15.09.2016 року, сума недоплаченого до посадового окладу, згідно п.п. 8 п.2.4.5 Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення, затверджених Наказом Міністерства праці України та Міністерства охорони здоров'я України №308/519 від 05.10.2005 року підвищення до посадового окладу, складає 15440,65 грн., а саме:
2016 рік - 3,5 місяці; 2117,5 грн. - посадовий оклад; 20% - розмір підвищення посадового окладу.
2117.5 грн. х 20% = 423,5 грн. ; 423,5 грн. х 3,5 міс. = 1482,25 грн.;
2017 рік - 12 місяців; 2768 грн. - посадовий оклад; 20% - розмір підвищення посадового окладу.
2768 грн. х 20% = 553,6 грн.; 553,6 грн. х 12 міс. = 6 643,2 грн.;
2018 рік - 12 місяців; 3048 грн. - посадовий оклад; 20% - розмір підвищення посадового окладу.
3048 х 20% = 609,6 грн.; 609,6 грн. х 12 міс. = 7315,2 грн.
Разом за 2016-2018 роки (1482,25+6643,2+7315,2) = 15440,65 грн.
Сума не нарахованої та невиплаченої позивачу доплати до посадового окладу, згідно п.3.4.7 Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення, затверджених Наказом Міністерства праці України та Міністерства охорони здоров'я України №308/519 від 05.10.2005 року, складає 13789,53 грн., з яких:
2016 рік - 3,5 місяці; 2117,5 грн. - посадовий оклад; 10% - розмір доплати до посадового окладу.
2117.5 грн. х 10% = 211,75 грн.; 211,75 грн. х 3,5 міс. = 741,13 грн.;
2017 рік - 12 місяців; 2768 грн. - посадовий оклад; 10% - розмір доплати до посадового окладу.
2768 грн. х 10% =276,8 грн.; 276,8 грн. х 12 міс. = 3321,6 грн.;
2018 рік - 12 місяців; 3048 грн. - посадовий оклад; 10% - розмір доплати до посадового окладу.
3048 грн. х 10% = 304,8 грн.; 304,8 грн. х 12 міс. = 3657,6 грн.;
2019 рік - 12 місяців; 3323 грн. - посадовий оклад; 10% - розмір доплати до посадового окладу.
3323 грн. х 10% = 332,3 грн.; 332,3 грн. х 12 міс. = 3987,6 грн.;
2020 рік - 6 місяців; 3636 грн. - посадовий оклад; 10% - розмір доплати до посадового окладу.
3636 грн. х 10% = 363,6 грн.; 363,6 грн. х 6 міс. = 2181,6 грн.
Разом за 2016-2020 роки (741,13+3321,6+3657,6+3987,6+2181,6) = 13789,53 грн.
Сума не нарахованої та невиплаченої позивачу надбавки до посадового окладу, згідно п.1 Постанови Кабінету Міністрів України № 875 від 29.09.2010 року «Про встановлення надбавки окремим працівникам установ соціального захисту населення», складає 13896,59 грн., з яких:
2016 рік - 3,5 місяці; 2541 грн. - посадовий оклад з підвищенням; 15% - розмір надбавки.
2541 грн. х 15% = 381,15 грн.; 381,15 грн. х 3,5 міс. = 1334,03 грн.;
2017 рік - 12 місяців; 3321,6 грн. - посадовий оклад з підвищенням; 15% - розмір надбавки.
3321.6 грн. х 15% = 498,24 грн.; 498,24 грн. х 12 міс. = 5978,88 грн.;
2018 рік - 12 місяців; 3657,6 грн. - посадовий оклад з підвищенням; 15% - розмір надбавки.
3657.6 грн. х 15% = 548,64 грн.; 548,64 грн. х 12 міс. = 6583,68 грн.;
Разом за 2016-2018 роки (1334,03+5978,88+6583,68) = 13896,59 грн.
Загальна сума недовиплаченої ОСОБА_1 зарплати за 2016-2020 роки складає 43126,77 грн., які остання просить стягнути з відповідача.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 10000 грн., що полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких ОСОБА_1 зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї, а також судові витрати на правничу допомогу в розмірі 1250 грн.
Ухвалою суду від 10.08.2020 року було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та надано відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін. Окрім того відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвала про відкриття провадження по справі, копія позовної заяви з додатками були направлені відповідачу на зазначену в позові адресу.
Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №2054000203181, відповідач отримав ухвалу суду від 10.08.2020 року, однак у встановлений судом строк, на адресу суду клопотань про розгляд справи з повідомленням сторін та відзиву на позовну заяву не надав.
Третя особа, Черкаська обласна рада, повідомлялась судом належним чином, однак жодних клопотань на адресу суду не подала.
Відповідно до ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження можуть бути розглянуті малозначні справи.
При цьому у відповідності до ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Зважаючи на те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши матеріали справи вважає, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно положень ст. 13 ЦПК України закріплено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Стаття 79 ЦПК України визначає, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно положень ст. 81 ЦПК України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Судом свтановлено, що відповідно до наказу директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату від 01 квітня 2005 року № 21 позивача призначено на посаду старшої медичної сестри Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату з 01 квітня 2005 року, де ОСОБА_1 безперервно працювала по 15 вересня 2016 року. З 15.09.2016 року й по теперішній час позивач працює на посаді сестри медичної, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 6-7).
Посадовою інструкцією сестри медичної затвердженої директором Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату ОСОБА_2 від 01.04.2016 року визначено завдання та обов'язки сестри медичної, зокрема обслуговуванням осіб із значно зниженою руховою активністю та ліжкових хворих, а також використання в повсякденній роботі дезінфікуючих засобів (а.с. 8-10).
Відповідно до положень статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю; кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до ст. 94 Кодексу законів про працю України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно ст. 96 КЗпП України, системами оплати праці є тарифна та інші системи, що формуються на оцінках складності виконуваних робіт і кваліфікації працівників.
Тарифна система оплати праці включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і професійні стандарти (кваліфікаційні характеристики).
Тарифна система оплати праці використовується при розподілі робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вонае основою для формування та диференціації розмірів заробітної плати.
Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі тарифної ставки робітника першого розряду та міжкватіфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).
Схема посадових окладів (тарифних ставок) працівників установ, закладів та організацій, що фінансуються з бюджету, формується на основі: мінімального посадового окладу (тарифної ставки), встановленого Кабінетом Міністрів України;
міжпосадових (міжкваліфікаційних) співвідношень розмірів посадових окладів (тарифних ставок) і тарифних коефіцієнтів.
Мінімальний посадовий оклад (тарифна ставка) встановлюється у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам провадиться власником або органом, уповноваженим власником, згідно з професійними стандартами (кваліфікаційними характеристиками) за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).
Вимоги до кваліфікаційних та спеціальних знань працівників, їх завдання, обов'язки та спеціалізація визначаються професійними стандартами або кваліфікаційними характеристиками професій працівників.
Порядок розроблення та затвердження професійних стандартів визначається Кабінете, Міністрів України.
Порядок розроблення та затвердження кваліфікаційних характеристик визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері праці, трудових відносин та зайнятості населення.
Згідно ст. 98 КЗпП України, ст.13 Закону України «Про оплату праці», оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.
Умови оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення визначені та затверджені Наказом Міністерства праці України та Міністерства охорони здоров'я України №308/519 від 05.10.2005 року «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення»
Згідно п.п. 8 п.2.4.5 Умов,посадові оклади (тарифні ставки) працівників установ соціального захисту населення, які безпосередньо обслуговують осіб із значно зниженою рухомою активністю та ліжкових хворих, підвищуються на 20 відсотків.
Згідно п.3.4.7. Умов, працівникам (у т. ч. молодшим медичним сестрам), які використовують у роботі дезінфікуючі засоби, а також працівникам, які зайняті прибиранням туалетів, установлюється доплата в розмірі 10 відсотків посадового окладу (тарифної ставки).
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 875 від 29.09.2010 року «Про встановлення надбавки окремим працівникам установ соціального захисту населення», установлено надбавку за особливі умови роботи в граничному розмірі 50 відсотків посадового окладу (з підвищеннями), але не менше ніж 15 відсотків професіоналам та фахівцям з вищою медичною освітою за ступенем магістра, бакалавра, молодшого бакалавра(лікарям, фахівцям з базовою та неповною вищою медичною освітою) і молодшим медичним сестрам з догляду за хворими, які працюють у будинках-інтернатах для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю, геріатричних пансіонатах, пансіонатах для ветеранів війни і праці, психоневрологічних інтернатах та дитячих будинках-інтернатах і безпосередньо обслуговують осіб із значно зниженою рухомою активністю та ліжкових хворих.
Відповідно до листа Управління Держпраці у Черкаській області від 18.12.2019 року № Г-1356/01/08-01, інспектором праці Управління проведено інспекційне відвідування Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату, в ході якого встановлено порушення адміністрацією закладу вимог діючого законодавства України про оплату праці та внесено припис про їх усунення (а.с. 30-31).
З огляду на викладене, суд погоджується з твердженнями позивача про те, що вона має право на отримання доплати до посадового окладу в розмірі 20 відсотків за обслуговування осіб із значно зниженою руховою активністю та ліжкових хворих, як це передбачено пп.8 п.2.4.5 спільного наказу Міністерства праці України та Міністерства охорони здоров'я України №308/519 від 05.10.2005 року «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення»; доплати до посадового окладу в розмірі 15 відсотків за особливі умови роботи за обслуговування осіб із значно зниженою руховою активністю та ліжкових хворих, що встановлена Постановою Кабінету Міністрів України № 875 від 29.09.2010 року «Про встановлення надбавки окремим працівникам установ соціального захисту населення»; доплати до посадового окладу в розмірі 10 відсотків посадового окладу за використання в роботі дезінфікуючих засобів, що передбачено п.3.4.7 Наказу №308/519 від 05.10.2005 року.
Встановлено, що за період з 2016-2020 р.р. позивачу не проведено підвищення до посадового окладу, що вбачається з копій відомостей про заробітну плату ОСОБА_1 (а.с. 15-18).
Суд погоджується з наданим позивачем розрахунком та вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату про стягнення не нарахованої та недоплаченої заробітної плати підлягають задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд, також, зважує увагу позивача на те, що у ч. 6 ст. 265 ЦПК України закріплено, що висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення).
А тому вважає неможливим у рішенні суду покласти на відповідача обов'язок виконати зобов'язання на майбутнє у частині нарахування та виплати до заробітної плати позивачу ОСОБА_1 надбавок, адже сума недоплачених коштів обчислюється як добуток нарахованого але не виплаченого доходу, а отже зобов'язання на майбутнє є неможливим.
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (стаття 23 ЦК України).
Крім того, у частині 1 статті 237-1 КЗпП України визначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
За пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Крім того, судом враховуються висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 682/1892/15-ц, відповідно до яких підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення підприємством трудових прав працівника, а саме невиплата всіх належних сум, що змусило докладати додаткових зусиль для відновлення порушеного права, внаслідок чого в житті працівника відбулися вимушені зміни негативного характеру.
Отже, суд виходить з того, що сам факт порушення прав позивача щодо своєчасного отримання грошових надбавок до заробітної плати, свідчить про перенесені останньою моральні страждання, оскільки позивач об'єктивно була вимушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя. З урахуванням характеру страждань, їх обсягу, тривалості, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості суд вважає, що розміром грошового відшкодування моральної шкоди необхідним, достатнім, розумним і справедливим за наведених обставин, є 500 гривень, а тому позовні вимоги слід в даній частині задовольнити частково.
Щодо вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1250 грн., суд зазначає наступне.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, як зазначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015р., п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004 р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Судом встановлено, що 01.07.2020 року між ОСОБА_1 та адвокатом Колісником С.М. укладено договір про надання правової допомоги.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано:
- Розрахунок витрат на правову допомогу адвоката Колісника С.М., з якого вбачається, що позивачем сплачено 1250 грн., а саме за:
600 грн. - підготовка позовної заяви, кількість витраченого часу - 2 години; з розрахунку 1 год. - дорівнює вартості 300 грн.
50 грн. - збирання додаткових доказів.
- Квитанцію до прибуткового касового ордеру № 9 від 01.07.2020 року, згідно якої ОСОБА_1 сплатила 1250 грн.
Як роз'яснила Велика Палата Верховного Суду в додатковій постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) із запровадженням з 15.12.2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Принцип змагальності, що діє у цивільному процесі, знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх не співмірності.
Суд зазначає, що з наданих позивачем документів у сукупності можливо зробити висновок про обсяг професійних правничих послуг, які адвокат погодився надати позивачу та обсяг фактично наданих послуг та їх вартість, яку позивач сплатив.
Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення вимог в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, а саме на суму 1250 грн., оскільки обсяг виконаних робіт передбачено розрахунком суми гонорару за надану правову допомогу адвокатом Колісником С.М.
Відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, суд приходить до висновку, що згідно з вимогами ст.141 ЦПК України, підлягає стягненню з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 2270 грн., від сплати якого позивача звільнено відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 2, 12,13, 15, 76-81, 137,141, 263-265, 274, 279 ЦПК України, ст.ст. 96,98, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 1167 ЦК України, суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність відповідальних посадових осіб відповідача - Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату, щодо нарахування та виплати позивачу ОСОБА_1 , працюючої на посаді старшої медичної сестри Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату, підвищення до посадового окладу за період роботи з 15.09.2016 року по 01.01.2019 року, згідно із вимогами діючого чинного законодавства України.
Стягнути з Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату, ЄДРПОУ: 03189794 (місцезнаходження 20540 Черкаська область, Катеринопільський район с. Мокра Калигірка, вул. Лесі Українки, 5) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , жительки АДРЕСА_1 , недовиплачену заробітну плату за період роботи з 15.09.2016 року по 01.07.2020 року в загальній сумі 43126 (Сорок три тисячі сто двадцять шість) гривень 77 коп.
Стягнути з Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату, ЄДРПОУ: 03189794 (місцезнаходження 20540 Черкаська область, Катеринопільський район с. Мокра Калигірка, вул. Лесі Українки, 5) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , жительки АДРЕСА_1 , моральну шкоду в розмірі 500 (П'ятсот) гривень.
Стягнути з Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату, ЄДРПОУ: 03189794 (місцезнаходження 20540 Черкаська область, Катеринопільський район с. Мокра Калигірка, вул. Лесі Українки, 5) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , жительки АДРЕСА_1 , витрати на правничу допомогу в сумі 1250 (Одна тисяча двісті п'ятдесят) гривень.
В інших позовних вимогах відмовити.
Стягнути з Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату, ЄДРПОУ: 03189794 (місцезнаходження 20540 Черкаська область, Катеринопільський район с. Мокра Калигірка, вул. Лесі Українки, 5) на користь держави (код ЄДРПОУ 37993783, рахунок № UA908999980313111256000026001 Казначейство України (ЕАП), отримувач ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір в розмірі 2270 (Дві тисячі двісті сімдесят) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене у судову палату у цивільних справах Черкаського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України, в редакції від 3 жовтня 2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди (Катеринопільський районний суд Черкаської області).
Головуючий Баранов О.І.