Справа № 363/840/19
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2078/2021
Головуючий у суді першої інстанції: Чіркова Г.Є.
Доповідач у суді апеляційної інстанції:Семенюк Т.А.
02 лютого 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - Семенюк Т.А
Суддів - Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М.,
при секретарі - Максюк І.Г.,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 03 червня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, -
У лютому 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та просив в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ним та ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач та відповідач з 09 жовтня 2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про одруження Лівобережного відділу реєстрації шлюбів м. Києва, актовий запис № 2313 (копія свідоцтва про укладання шлюбу від 09.10.2010 року - додається).
Від даного шлюбу вони мають неповнолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
20 грудня 2016 року рішенням Оболонського районного суду м. Києва по справі № 756/12060/16-ц шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано.
22 грудня 2012 року (під час перебування у шлюбі) на підставі договору купівлі-продажу позивачем та відповідачем було придбано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 72,6 кв.м, житловою площею 42,6 кв.м. за 200 339 грн. Покупцем згідно Договору виступала ОСОБА_1 .
Договір купівлі-продажу квартири був посвідчений 22 грудня 2012 року приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Кравцовою О.В. за реєстровим № 3663.
У пункті 18 Договору купівлі-продажу зазначено, що цей договір укладено за згодою чоловіка покупця - ОСОБА_2 , на купівлю квартири.
22 грудня 2012 року ОСОБА_2 надав свою згоду на купівлю його дружиною ОСОБА_1 нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_2 , адресовану приватному нотаріусу.
Цією заявою ОСОБА_2 підтвердив, що договір купівлі-продажу був укладений дружиною в інтересах сім'ї на умовах, попередньо обговорених подружжям та вигідних для них і укладання цього договору відповідало їх спільному волевиявленню.
Гроші, які були витрачені на придбання квартири, були спільною сумісною власністю подружжя, придбана квартира також є об'єктом права спільної сумісної власності, як така, що набута подружжям за час шлюбу в інтересах сім'ї.
Вважає, що квартира АДРЕСА_1 була придбана сторонам за час шлюбу, за спільні кошти, договір купівлі-продажу квартири укладений в інтересах сім'ї, а відтак дана квартира є спільною сумісною власністю подружжя, частки дружини та чоловіка в ній є рівними, і підлягають поділу між ними на засадах рівності часток кожного з подружжя.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 3 червня 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволено.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності по Ѕ частині кожному на квартиру АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог, вважаючи, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що позивач беручи в борг суму в гривнях яка, є еквівалентом 20 000,00 доларів США, не надав суду, будь-яких доказів щодо отримання від дружини ОСОБА_1 згоди в письмовому вигляді на укладання зазначеної розписки та отримання таких грошових коштів, або будь-яких доказів які б підтверджували чи взагалі знала дружина про складання розписки та отримання будь-яких грошових коштів.
Зазначає, що згоди ОСОБА_1 на отримання позивачем будь-яких грошових коштів в якості позики не існує.
Вважає, що сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя, оскільки належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя в набутті майна коштами або працею, тому з урахуванням того, що сім'я була фактично на повному матеріальному забезпечені родини відповідача, та те, що грошові кошти за квартиру фактично в повному обсязі сплачені матір'ю відповідача вважає, що суд формально підійшов до наданих доказів та необґрунтовано керуючись лише формальними ознаками, а саме нотаріальною заявою позивача, дійшов до висновків, що спірна квартира є об'єктом сумісної власності.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 09 жовтня 2010 року, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 09 жовтня 2010 року, від якого мають малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За час шлюбу сторонами набуто спільне сумісне майно - квартиру АДРЕСА_1 .
Вказану квартиру придбано 22 грудня 2012 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Кравцовою О.В. Стронами цього договору є продавець ОСОБА_4 та покупець ОСОБА_1 .
За погодженням сторін продаж квартири вчинено за 200 339 грн., які повністю сплачено продавцю до підписання цього договору.
Продавець своїм підписом під цим договором підтверджує факт повного розрахунку за продану квартиру, одержання від покупця грошей в сумі 200 339 грн.
Згідно п. 18 договору цей договір посвідчено за згодою чоловіка покупця, ОСОБА_2 , справжність підпису на заяві якого засвідчено ОСОБА_5 , приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області 22 грудня 2012 року за реєстром № 3663.
Відповідно до заяви ОСОБА_2 від 22 грудня 2012 року, він дав згоду на придбання його дружиною ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 , а також на підписання договору купівлі-продажу та будь-які договори про внесення змін та доповнень до нього, за ціною та на умовах на його власний розсуд.
Підтвердив, що договір буде укладено його дружиною в інтересах сім'ї, на умовах, попередньо обговорених ними та вигідними для них, укладення цього договору відповідає їх спільному волевиявленню.
Право власності на спірну квартиру оформлено за відповідачкою на підставі витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 16 липня 2013 року.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року, яке набрало законної сили, шлюб між сторонами розірвано.
Судом встановлено, що 11 липня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 укладено попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Згідно п. 5.1 цього договору сторони домовились укласти та нотаріально посвідчити основний договір не пізніше 31 грудня 2012 року за ціною 360 500 грн., що за один квадратний метр становить 5 000 грн.
Відповідно до п. 5.2 вказаного договору при підписанні цього договору друга сторона (покупець) передала, а перша сторона (продавець) отримала платіж за зазначений об'єкт в розмірі 180 250 грн.
Згідно розписки від 15 грудня 2012 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_7 позику в розмірі 216 000 грн., що еквівалентно 20 000 доларів США, які зобов'язався повернути й повернув у визначені в розписці строки.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира була придбана в інтересах сім'ї за спільні кошти, під час шлюбу, доказів того, що дана квартира була набута відповідачем за особисті кошти, не було надано, тому дане майно суд визнав спільним сумісним майном сторін.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно з статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
У пунктах 22-24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (частина четверта статті 65 СК України).
Отже, спільне майно подружжя за відсутності домовленості між ними, слід ділити порівну, з урахуванням обставин, що мають значення у справі, призначення речей, їх фактичного перебування у володінні одного з подружжя та намірів щодо володіння та використання майна кожним з подружжя.
Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, провадження № 61-2446 св 18, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, провадження № 61-8518 св 18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18.
Судом встановлено, що спірне майно- квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю позивача і відповідача як таке, що було придбане ними у шлюбі.
Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги, що основна вартість квартири вже була сплачена батьками відповідача згідно п. 5.2 попереднього Договору від 11 липня 2012 року, тому квартира є її особистою власністю та поділу як спільне майно подружжя не підлягає, з огляду на наступне.
За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачкою не наданодоказів, що нею отримувались від батьків грошові кошти, які були витрачені нею як особиста власність на придбання спірної квартири,
Судом встановлено, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 11 липня 2012 року укладено попередній договір купівлі - продажу спірної квартири, проте в подальшому договір куплі - продажу квартири не укладався.
Договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 22 грудня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не містить жодних посилань на вищевказаний попередній договір.
Відтак, на думку колегії суддів,висновок, що спірна квартира належить до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя, є правильним.
Згідно ч. 3 ст. 635 ЦК України зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Як вбачається з матеріалів справи, спірну квартиру придбано саме в інтересах сім'ї, про що свідчить нотаріально посвідчена заява ОСОБА_8 від 22 грудня 2012 року, якою він не заперечує проти придбання його дружиною ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 , за ціну та на умовах, що йому відомі, натомість основний договір між сторонами, який мав слідувати за попереднім договором не укладено, жодних відсилань договір купівлі-продажу до попереднього договору не містить.
Перелік майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка викладено у статтяі 57 СК України.
Зокрема, відповідно до п. 3 ч. 1 та . 7 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
Відповідно до ч. 1 та ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Відтак право спільної сумісної власності подружжя на це майно презюмується. Ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді відповідачем не надано достатніх та належних доказів придбання цього майна за особисті кошти та для власних цілей, а не в інтересах сім'ї.
Оскільки відповідач не надала будь-яких доказів про належність особистих коштів для придбання спірної квартири, а також не надала доказів про те, що кошти для придбання квартиринаданіїїбатьками особисто їй, а не для придбання квартири для сімейних потреб суд першої інстанції правильно визнав спірну квартиру спільним сумісним майном подружжя.
Інші доводи апеляційної скарги також висновків суду не спростовують та не впливають на їх правильність.
Враховуючи наведе, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлене з дотриманням норм діючого законодавства, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом допущені порушення матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 03 червня 2020 року -
залишити без змін.
Постанова набирає чинності з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлений 10 лютого 2021 року.
Головуючий
Судді