іменем України
10 лютого 2021 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 750/5797/20
Головуючий у першій інстанції - Требух Н. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/332/21
Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої - судді - Бобрової І.О.,
суддів - Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.,
за участю секретаря - Зіньковець О.О.
учасники справи:
позивач-відповідач - ОСОБА_1 ,
відповідач-позивач - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Управління ( служба) у справах дітей Чернігівської міської ради, Управління з питань захисту прав дітей міської ради м.Кропивницького,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м.Чернігова від 21 грудня 2020 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та зміну порядку участі батька у вихованні дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини,
місце постановлення ухвали судом першої інстанції - м.Чернігів,
дата складання повного тексту ухвали - 21.12.2020,
10 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з її матір'ю ОСОБА_3 ; змінити порядок участі спілкування батька із дитиною; встановити батьку ОСОБА_2 наступний порядок спілкування з малолітньою дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : по понеділках, середах, п'ятницях з 11 год 00 хв. до 15 год 00 хв. в присутності матері ОСОБА_3
09 жовтня 2020 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_3 , в якому просив визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з її батьком ОСОБА_2 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
18 грудня 2020 року ОСОБА_2 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив застосувати заходи забезпечення зустрічного позову шляхом встановлення на період до набрання законної сили рішенням у даній справі наступний порядок спілкування ОСОБА_2 з малолітньою дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : щосуботи о 10 год 00 хв. в місці фактичного проживання матері дитини ОСОБА_5 , 1996 року народження, (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ), - АДРЕСА_3 , та повертаючи дитину матері на вказану адресу фактичного проживання о 17.00 год, а також тривале перебування дитини у батька на новорічні свята - 01.01.2021 з 15 год 00 хв. до 08.01.2021 до 18 год 00 хв. (а.с.125-127).
Ухвалою Деснянського районного суду м.Чернігова від 21 грудня 2020 року заяву задоволено частково. Вжито заходи забезпечення позову шляхом визначення місця та часу спілкування малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_2 до набрання рішенням законної сили: щосуботи з 10 год 00 хв. за місцем фактичного проживання матері дитини ОСОБА_6 , 1996 року народження, АДРЕСА_3 та повертаючи дитину матері на вказану адресу фактичного проживання о 17 год 00 хв. В решті заяви про забезпечення позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на необґрунтованість ухвали і порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду від 21.12.2020 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову.
Скаржниця зазначає, що задовольняючи заяву про забезпечення позову судом першої інстанції фактично вирішено спір по суті.
Також вказує на те, що зі змісту статей 158-159 СК України слід зробити висновок, що способи участі одного з батьків у вихованні дитини визначаються органом опіки та піклування за заявою того з батьків, хто бажає такі способи встановити чи судом - шляхом пред'явлення відповідного позову.
В свою чергу, вимоги заяви про забезпечення позову, які були задоволені судом, в даній справі за своїм змістом є нічим іншим як зверненням до суду про визначення способу участі батька у вихованні дитини, яке відповідно до вимог ст.159 СК України є самостійним способом захисту порушеного права й може бути оформлено шляхом пред'явлення відповідного позову, а не шляхом звернення з заявою про забезпечення позову.
Крім того, на думку скаржниці, постановляючи ухвалу найкращому забезпеченню інтересам дитини відповідало б проведення зустрічей дитини з батьком у присутності матері дитини. Відповідний висновок зробив Верховний Суд у постанові від 23.06.2020 у справі № 754/9026/16.
У своєму відзиві на апеляційну скаргу відповідач-позивач ОСОБА_2 просив відмовити ОСОБА_6 в задоволенні апеляційної скарги з посиланням на її необгрунтованість. Вважає, що ним забезпечувався власний позов, в якому не було вимог щодо визначення порядку зустрічей з дочкою. Твердження позивачки щодо "викрадення" ним дитини є неправомірними та такими, що не підтверджені жодним доказом. До кримінальної відповідальності відповідач не притягувався. Спір між сторонами виник виключно через протиправні дії позивачки, яка, змінивши без дозволу батька місце проживання дитини, не виконує рішення органу опіки та піклування від 28.01.2019 №23.
Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу треті особи не скористалися.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.2,5 ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам ухвала суду першої інстанції відповідає частково.
Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову та встановлюючи час спілкування дитини з батьком кожної суботи місяця з 10 год 00 хв. до 17 год 00 хв., суд першої інстанції виходив з того, що зустрічі батька ОСОБА_2 з малолітньою дочкою ОСОБА_7 будуть підтримувати емоційний зв'язок батька й дитини.
Колегія суддів частково погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Частиною третьою статті 51 Конституції України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.
У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, N 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HANT v. UKRAINE, N 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
У справі, що переглядається, вирішуючи питання про необхідність застосування забезпечення позову, судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 склалися стосунки, які позбавляють можливості позивача за зустрічним позовом регулярно спілкуватися з дитиною.
Відповідно до ст.15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Згідно із ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст.153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Статтею 157 СК України встановлено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.
Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 759/1382/19 (провадження № 61-11331св20)
Частинами першою, другою ст.149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Перелік видів забезпечення позову передбачений ст.150 ЦПК України, у якій, зокрема, визначено, що позов забезпечується забороною вчиняти певні дії (п. 2 ч. 1ст.150 ЦПК України); а також встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин (п.3 ч. 1 ст.150 ЦПК України).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Таким чином, забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Звертаючись 18.12.2020 до суду із заявою про забезпечення позову, ОСОБА_2 зазначив, що він п'ять місяців не має можливості спілкуватися з дочкою. Розгляд справи триває вже три місяці, а по суті справа ще не почала розглядатися. До набранням чинності рішення пройде значний час. Дитині наразі 3,5 роки. Тривалий період відсутності спілкування з батьком у цьому віці може спричинити усталене відчуження ставлення дитини до батька, що в свою чергу може зробити неможливим виконання рішення суду про задоволення зустрічного позову про визначення місця проживання дитини разом з батьком (а.с.125).
Дані доводи є слушними і вірно були прийняті судом першої інстанції до уваги.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із батьком. А тому з метою запобігання втрати емоційного контакту батька з малолітньою дитиною, погіршення між ними психоемоційного характеру відносин на період розгляду справи у суді, який може бути тривалим, та остаточного вирішення питання про визначення місця проживання малолітньої дитини, апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо необхідності застосування заходу забезпечення позову у спірних правовідносинах із дотриманням вимог законодавства, яким врегульовано правовий механізм забезпечення позову.
Про необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час тривання судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дітей неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ.
Так, у рішенні від 04 вересня 2018 року "Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії" (заява N 6221/14) ЄСПЛ вважав, що тривалий судовий процес, пов'язаний, у тому числі, зі встановленням графіку відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, а тому допустимим є встановлення такого графіку до закінчення розгляду справи по суті, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного i сімейного життя.
Доводи скаржниці щодо фактичного вирішення частини позовних вимог постановленням даної ухвали, колегія суддів до уваги не приймає.
Частиною 10 ст.150 ЦПК України встановлена заборона вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Як зазначено вище, позов ОСОБА_2 стосується тільки визначення місця проживання дитини разом з ним. І саме на забезпечення зустрічного позову була подана відповідна заява від 18.12.2020. Вимоги даної заяви не є тотожними заявленим позовним вимогам.
Позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зміни порядку участі батька у вихованні дитини заявою позивача від 18.12.2020 за зустрічним позовом не забезпечувалися.
Також не можуть бути взяті до уваги посилання скаржниці на проведення зустрічей у присутності матері. Встановивши існування конфлікту та спору між позивачем і відповідачем стосовно визначення місця проживання малолітньої дитини, а також встановивши відсутність випадків, які обмежують право батька на особисте спілкування з дитиною, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність встановлення зустрічей малолітньої дочки з батьком. Ґрунтовні підстави для проведення зустрічей лише у присутності матері останньою не наведено. Та обставина, що батько в липні 2020 року не повернув дитину після зустрічі матері, не дає підстав для висновку щодо його неправомірної поведінки з огляду на положення ст.141 СК України та відсутність домовленості між батьками щодо місця проживання дитини.
Жодних обставин або належних чи допустимих доказів, які б унеможливлювали право батька на спілкування із малолітньою донькою, чи обставин, які б свідчили про спілкування батька з дитиною, яке перешкоджало б нормальному розвитку дитини, або обумовлювало її побачення з дитиною у присутності інших осіб, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вказаним судовим рішенням не порушено права ОСОБА_1 як матері, оскільки часткове забезпечення позову є процесуальною дією тимчасового характеру, а не вирішенням позову по суті спору.
Однак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, прийнявши вірне судове рішення про забезпечення позову, допустив у резолютивній частині суперечливі висновки, зазначивши місцем спілкування батька з дитиною - фактичне місце проживання матері дитини, що є неможливим без згоди останньої та власника будинку, а в другій частині другого абзацу зазначивши про повернення дитини матері за її фактичним місцем проживання.
Вказані висновки за наявності конфлікту між сторонами призведуть до суперечок та неможливості виконання судового рішення, з чим погодився заявник в судовому засіданні.
Як зазначено в пунктах 56-61 висновку № 7 (2005) КРЄС, «усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного».
Враховуючи, передусім, якнайкращі інтереси малолітньої дитини, колегія суддів вважає, що другий абзац резолютивної частини рішення слід викласти в наступній редакції: "Вжити заходи забезпечення позову шляхом визначення порядку спілкування малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_2 до набрання рішенням суду законної сили: щосуботи з 10 години до 17 години без присутності матері ОСОБА_1 у громадських місцях, місцях розваг і відпочинку з урахуванням кліматичних умов, стану здоров'я, режиму дня та харчування для дитини відповідного віку з обов'язковим поверненням дитини за місцем проживання матері".
Вказані уточнення, на думку апеляційного суду, не є виходом за межі заявлених вимог, оскільки вони їх не змінюють, а лише роблять судове рішення, яке стосується малолітньої дитини, більш чітким, розбірливим, сприйнятливим та доступним до виконання.
З огляду на викладене вище, ухвала суду підлягає зміні на підставі п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України.
Керуючись ст. 367, 374, 376 ч.1 п.4, 381-384, 389, 390 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 грудня 2020 року - змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини ухвали в наступній редакції:
"Вжити заходи забезпечення позову шляхом визначення порядку спілкування малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_2 до набрання рішенням суду законної сили: щосуботи з 10 години до 17 години без присутності матері ОСОБА_1 у громадських місцях, місцях розваг і відпочинку з урахуванням кліматичних умов, стану здоров'я, режиму дня та харчування для дитини відповідного віку з обов'язковим поверненням дитини за місцем проживання матері".
В іншій частині ухвалу Деснянського районного суду м.Чернігова від 21 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення
Судді Чернігівського апеляційного суду
І.О.Боброва
Н.В.Висоцька
Н.В.Шитченко
Повний текст постанови складений 10.02.2021.