Справа № 686/24934/19
Провадження № 22-ц/4820/256/21
Категорія: ухвала
03 лютого 2021 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд в складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Корніюк А.П. (суддя - доповідач), П'єнти І.В.,Талалай О.І.
секретар судового засідання Гриньова А.М.
за участю ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №686/24934/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 грудня 2020 року (суддя С.А. Стефанишин) у справі за заявою ОСОБА_3 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.
Заслухавши доповідача, пояснення учасника справи та її представника, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд
Судовим наказом Хмельницького міськрайонного суду від 23 вересня 2019 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітнього ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/3 частки від всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 12.09.2019 і до досягнення дітьми повноліття.
У вересні 2020 року ОСОБА_3 подав до суду заяву про визнання судового наказу Хмельницького міськрайонного суду №686/24934/19 від 23.09.2019 року таким, що не підлягає виконанню. І в обґрунтування заяви зазначив, що постановою Хмельницького апеляційного суду від 09 липня 2020 року встановлено факт подання сторонами при зверненні до суду із заявами про видачу судових наказів про стягнення аліментів на дітей суперечливих відомостей щодо свого місця проживання та місця проживання дітей, що беззаперечно свідчить про існування між сторонами спору про право, яким в даному випадку є визначення місця проживання дітей. Тому заявник вважає, що наявні також підстави для визнання судового наказу від 23.09.2019 по справі №686/24934/19 таким, що не підлягає виконанню через помилковість його видачі та в силу положень статті 82 ЦПК України вказані обставини не підлягають доказуванню. Посилаючись на те, що з аналогічної підстави був визнаний таким, що не підлягає виконанню судовий наказ Хмельницького міськрайонного суду від 27.06.2019 року про стягнення аліментів з ОСОБА_1 , позивач просив визнати вищевказаний судовий наказ таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 грудня 2020 року в задоволенні заяви ОСОБА_3 відмовлено.
Не погоджуючись із цією ухвалою суду, ОСОБА_3 оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали. Апелянт вказує, що суд першої інстанції в порушення вимог ст. 82 ЦПК України помилково не дослідив та не врахував постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 липня 2020 року, що свідчить про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. Апелянт зазначає, що зважаючи на викладені в постанові апеляційного суду обставини відносно подання сторонами при зверненні до суду із заявами про видачу судових наказів про стягнення аліментів на дітей суперечливих відомостей щодо свого місця проживання та місця проживання дітей, що беззаперечно свідчить про існування між сторонами спору про право, яким в даному випадку є визначення місця проживання дітей, тому вважає, що вказане є підставою для визнання судового наказу від 23.09.2019 таким, що не підлягає виконанню через помилковість його видачі. Також апелянт посилається на те, що за результатом розгляду його заяви про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, судом в порушення вимог ч.3 ст. 432 ЦПК України не було вирішено питання щодо зупинення стягнення з нього на підставі судового наказу від 23.09.2019 аліментів на утримання дітей. Крім того, судом не було вирішено у встановленому законом порядку його клопотання про витребування із архіву суду матеріалів цивільної справи №686/17159/19.
А тому, апелянт просить суд скасувати оскаржувану ухвалу та його заяву про визнання судового наказу №686/24934/19 від 23.09.2019 таким, що не підлягає виконанню задовольнити в повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 не погоджується із її доводами та вважає скаргу незаконною, необґрунтованою і просить залишити без задоволення. Вказує, що неповнолітні діти ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровані та проживають разом з ОСОБА_1 за адресою по АДРЕСА_1 , натомість ОСОБА_3 хоч і зареєстрований за вказаною адресою, проте з липня 2019 року фактично там не проживає, що підтверджується довідкою УМК «Центральна» №298 від 14.08.2019. Тому враховуючи норми ст.ст. 181, 184 СК України у стягувача по справі були всі підстави звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів в порядку пп.4 ч.1 ст. 161 ЦПК України. Зазначає, що стягувач вжила всіх передбачених діючим законодавством заходів щодо визнання судового наказу по справі №686/17159/19 таким, що не підлягає виконанню та довела безпідставність його видачі, таким чином, оцінка певного факту, надана судом апеляційної інстанції в постанові від 09.07.2020 по справі №686/17159/19, а саме щодо існування між батьками спору про право, яким в даному випадку є визначення місяця проживання дитини, не була обов'язковою для суду першої інстанції під час розгляду заяви апелянта від 01.09.2020.
ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 проти доводів апеляційної скарги заперечили.
ОСОБА_3 до суду не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Надіслав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
Колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення відповідає вказаним вимогам.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 14 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Виконання рішення суду будь-якої інстанції необхідно розглядати як частину «судового провадження» відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а отже принцип справедливого правосуддя розповсюджується і на цю стадію судового провадження.
За положеннями статей 1 та 2 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження здійснюється з дотриманням серед інших таких засад як верховенства права, диспозитивності, справедливості, неупередженості та об'єктивності.
Частиною 3 статті 184 Сімейного кодексу України визначено, той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ч. 1 ст.160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 ЦПК України.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Звертаючись у вересні 2019 року до суду із заявою про видачу судового наказу ОСОБА_1 вказувала, що вона та ОСОБА_3 є батьками неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 і вона з дітьми зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_2 , а ОСОБА_3 , будучи зареєстрованим там же, за вказаною адресою не проживає, що підтверджується свідоцтвами про народження дітей, довідкою Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради від 14.08.2019 року №H-03-36365 та довідкою УМК «Центральна» №298 від 14.08.2019 (а.с. 6 - 9).
Судовим наказом Хмельницького міськрайонного суду від 23 вересня 2019 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання синів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частки від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не більше 10-ти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 12.09.2019 року і до досягнення дітьми повноліття (а.с. 11).
07 серпня 2020 року ОСОБА_3 , посилаючись на ст.183 СК України та ст.432 ЦПК України, звернувся до суду із заявою про визнання судового наказу про стягнення з нього аліментів на утримання дітей таким, що не підлягає виконанню, мотивувавши заяву помилковою видачею судом 23.09.2019 цього судового наказу.
Постановляючи оскаржувану ухвалу та відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з відсутності підстав передбачених ч.2 ст. 432 ЦПК України для визнання судового наказу від 23 вересня 2019 року таким, що не підлягає виконанню.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з ст.173 ЦПК України, суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432, 435 цього Кодексу.
За змістом ч. 3 ст.431 ЦПК України судовий наказ є виконавчим документом.
Відповідно до ч. 2 ст.432ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
Однак, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій норми процесуального права.
У цьому випадку саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Наведене узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 20.02.2019 по справі №2-4671/11.
Аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для визнання судового наказу від 23.09.2019 таким, що не підлягає виконанню, адже в постанові Хмельницького апеляційного суду від 09 липня 2020 року встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 надали суду суперечливі відомості щодо свого місяця проживання та місця проживання дітей, що беззаперечно свідчить про існування між ними спору про право, яким в даному випадку є визначення місця проживання дитини, що є визначальним для стягнення аліментів на утримання дитини тому з батьків, з ким дитина проживає фактично і на чиєму утриманні, відповідно знаходиться є голослівними.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Виходячи з аналізу вищезазначеної норми процесуального права преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, що здійснена іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Зазначене відповідає правовій позиції, що викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року по справі №917/1345/17 та у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року по справі №686/15301/15-ц.
Оскільки Хмельницьким апеляційним судом при розгляді справи №686/17159/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду від 27 квітня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню надано правову оцінку обставинам справи, а не встановлено судом обставин за результатами розгляду вказаної справи, тому викладені в мотивувальній частині зазначеного судового рішення обставини не є преюдиційними фактами для задоволення заяви ОСОБА_3 про визнання судового наказу, виданого Хмельницьким міськрайонним судом 23 вересня 2019 року таким, що не підлягає виконанню.
Посилання апелянта на порушення судом норм процесуального права в частині не вирішення клопотання ОСОБА_3 про витребування та огляду в судовому засіданні цивільної справи №686/172159/19 та не вирішення клопотання заявника про зупинення стягнення на підставі судового наказу від 23.09.2019 по справі №686/24934/19 є таким, що заслуговують на увагу, однак ці процесуальні порушення не є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та не призвели до невірного вирішення справи.
Встановлено, що при подачі ОСОБА_3 до Хмельницького міськрайонного суду 02.09.2020 заяви про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню в якості додатків додано заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, копії довідки № Н-03-36365 про склад сім'ї ОСОБА_1 , довідки УМК «Центральна» №369 від 30.10.2019, постанови про відкриття виконавчого провадження №5966770 від 30.07.2019 щодо виконання судового наказу №686/17159/19 від 27.06.2019 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дітей, судового наказу від 27 червня 2019 року по справі №686/17159/19, ухвали Хмельницького міськрайонного суду від 27.04.2020, постанови Хмельницького апеляційного суду від 09 липня 2020 року (а.с. 31-37, 40-44). І зазначені докази були оцінені судом першої інстанції у відповідності із вимогами ст. 89 ЦПК України.
Разом з тим слід зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 432 ЦПК України передбачено саме право суду до розгляду заяви про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню на зупинення виконання за виконавчим документом, а не обов'язок. І суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості усунути зазначене процесуальне порушення.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції принципу процесуальної рівності сторін, судова колегія вважає їх голослівними, адже доказів про те, що судом першої інстанції було створено умови, які ставили ОСОБА_3 в менш вигідне становище в порівнянні із ОСОБА_1 , апелянтом надано не було.
Разом з тим, ОСОБА_3 , скориставшись своїми правами, подав до суду заяву про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, обґрунтувавши свою позицію, надав також додатки до заяви, заявив клопотання та просив розгляд справи провести без його участі. А згідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови в задоволенні заяви.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 10 лютого 2021 року.
Судді А.П. Корніюк
І.В. П'єнта
О.І. Талалай