09.07.2020 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер справи №522/21531/19
Апеляційне провадження №22-ц/813/6551/20
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач),
суддів- Ващенко Л.Г., Сєвєрової Є.С.,
за участю секретаря - Сороколет Ю.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 06 лютого 2020 року, постановлену під головуванням судді Петренка В. С.,
Короткий зміст заяви про встановлення факту, що має юридичне значення
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просив встановити йому статус мігранта, мігрувавшого в Україну на територію своєї історичної батьківщини, до Криму, з 1986 року.
Заінтересованими особами заявник визначив Міністерство іноземних справ України, Генеральну прокуратуру України (з січня 2020 року - Офіс Генерального прокурора) , ОСОБА_2 , громадську організацію «10 квітня», третьою особою - Посольство Республіки Узбекистан в Україні.
Із змісту заяви ОСОБА_3 вбачається, що з метою поновлення свого права нащадка депортованих осіб, він, як кримський татарин, переїхав у 1986 році з однієї радянської республіки (Узбецької РСР) до своєї історичної батьківщини - Криму, розташованого в іншій радянській республіці - Українській РСР, яка 24 серпня 1991 року стала державою Україна, правонаступником УРСР, та в подальшому державою-учасником Угоди з питань, пов'язаних з відновленням прав депортованих осіб, національних меншин і народів від 9 жовтня 1992 року, умови якої кримська влада не дотримувалась на протязі 1992 - 2016 років.
Зазначав, що в листопаді 1991 року він почав будівництво житлового будинку в Керчі, створив власне підприємство, яке з 15 серпня 2001 року перебуває у стані ліквідації, та 17 листопада 2004 року підтвердив статус мігранта, оформивши консульський облік в Посольстві Республіки Узбекистан в Україні.
Вказував, що з березня 2014 року в Криму, яка є частиною території суверенної України, без згоди громадян України, без врахування норм законодавства України, без всеукраїнського референдуму встановлено дію законодавства Росії.
Заявник також зазначив, що на підставі постанови Залізничного районного суду м.Сімферополя від 07 листопада 2016 року він був видворений російською владою з території Криму 08 листопада 2016 року до центру тимчасового перебування іноземних громадян Росії (п.Вардане, Лазаревського району м.Сочі Краснодарського краю Російської Федерації), а в подальшому - до Республіки Узбекистан, де він знаходився з 15 травня 2018 року до 25 липня 2019 року, де влада погрожувала йому кримінальним переслідуванням за відстоювання своїх прав кримського татарина.
Вказував, що з 27 липня 2019 року перебуває в Україні та оформлює статус біженця.
Посилаючись на те, що кримська влада та влада Республіки Узбекистан відмовились визнати за ним статус мігранта кримського татарина, який має право на облаштування в Криму, що стало підставою для його видворення за межі Криму в 2016 році та перебування на території Узбекистану без будь-яких прав, ОСОБА_3 просив задовольнити його заяву (а.с.2).
Короткий зміст судового рішення
Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 06 лютого 2020 року у відкритті провадження за цією заявою відмовлено та роз'яснено заявнику його право на звернення до суду на загальних підставах в порядку позовного провадження (а.с.23-25).
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що встановлення статусу мігранта не відноситься до встановлення фактів, що мають юридичне значення, перелік яких визначений ст.315 ЦПК України, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження відповідно до Розділу IV «Окреме провадження» ЦПК України.
Крім того, у зв'язку з тим, що:
- ОСОБА_1 . Головним Управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області відмовлено у задоволенні заяви про набуття громадянства України,
- ОСОБА_1 звертався до Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України, Міністерства соціальної політики України, Державної міграційної служби України із заявами про надання статусу мігранта та оформлення громадянства України,
між заявником та вказаними державними органами існує спір про право, який не може бути розглянутий в порядку окремого провадження, та може бути вирішений судом на загальних підставах в порядку окремого провадження.
Доводи апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій у березні 2020 року, ОСОБА_1 просить судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його заяви, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що в його заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, не вбачається спору про право, що суд, не розглянувши по суті його заяву, фактично позбавив заявника перебувати на території України та підлягає видворенню за її межі, в третю державу, як особу, яка піддається кримінальному переслідуванню владою Республіки Узбекистан (а.с.29).
У червні 2020 року ОСОБА_1 подав два клопотання про постановлення окремих ухвал на адресу громадської організації «10 квітня», яка не надала йому допомогу, в тому числі юридичну, як особі, яка постраждала внаслідок окупації Криму, та на адресу Офісу Генерального прокурора, який не задовольнив його вимоги про визнання його потерпілим в результаті окупації Криму (а.с.70,72).
Відзив на апеляційну скаргу від учасників судового процесу не надходив.
Учасники судового процесу про судове засідання, призначене на 07 липня 2020 року в апеляційному суді, сповіщені належним чином. Заяв про відкладення розгляду справи у зв'язку з карантином та бажанням особисто прийняти участь у її розгляді не подавали, що відповідно до правил ч.2ст.372 ЦПК України не перешкоджає її розгляду за їх відсутністю (т.2 а.с.4-11).
Оскільки справа розглядається за відсутністю учасників справи, датою постановлення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України).
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.
Відповідно до ст.ст.55,124 Конституції України та ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суддя вправі відмовити у відкритті провадження у справі лише з тих підстав, які передбачені законом. Такі підстави визначено у ст.186 ЦПК України та у ч.ч.3,4 ст.315 ЦПК України.
Не допускається відмова у відкритті провадження у справі з мотивів недоведеності заявленої вимоги, відсутності доказів, пропуску строку позовної давності та інших не передбачених законом підстав.
Згідно із ч.1ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення юридичних фактів, що мають юридичне значення.
В п.п.1-9 ч.1ст.315 ЦПК України наведено перелік юридичних фактів, які можуть бути встановлені в судовому порядку.
Відповідно до ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку.
Як зазначалось вище, відмовити у відкритті провадження у справі за заявою про встановлення юридичного факту можна при зверненні до суду за встановленням факту, про які вказано в ч.3,4 ст.315 ЦПК України.
Так, згідно до ч.3ст.315 ЦПК України справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об'єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають.
Відповідно до ч.4 ст.315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Апеляційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що встановлення статусу мігранта не відноситься до встановлення фактів, що мають юридичне значення, перелік яких визначений ст.315 ЦПК України, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження відповідно до Розділу IV «Окреме провадження» ЦПК України, є передчасним.
Зокрема, судом першої інстанції не взято до уваги положення ч.2ст.315 ЦПК України, якими передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, крім наведених у ч.1ст.315 ЦПК України, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб; та не наведено в ухвалі закон України, який визначає інший порядок для встановлення заявнику статусу мігранта.
Висновок суду про те, що із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, є помилковим.
У ЦПК України відсутнє визначення самого поняття «спір про право», відносно якого в юридичній науці існують різні тлумачення.
В основному, під спором про право розуміють опір, перешкода у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. В теорії цивільного процесу під спором про право розуміють певний стан суб'єктивного права і стверджують, що спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний.
Таким чином, що є важливим для категорій справ окремого провадження, спір про право пов'язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб'єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права, При відсутності цих елементів не може бути й спору про право.
Тому само по собі зазначення ОСОБА_1 у заяві про факти звернення ним з 2004 року до суб'єктів владних повноважень України із заявами про свою легалізацію на території України, про набуття громадянства, статусу біженця тощо, не може вважатись підставою для висновку, що між учасниками судового процесу існує спір про право.
З урахуванням наведеного, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, з передачею справи до суду першої інстанції зі стадії відкриття провадження у справі, під час якої суду слід встановити дотримання заявником вимог ст.318 ЦПК України щодо змісту заяви.
Відповідно до ч.4ст.294 ЦПК України справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника ті заінтересованих осіб. Участь третіх осіб в окремому провадженні законом не передбачена.
Після відкриття провадження у справі, відповідно до ст.ч.5ст.12,ч.1ст.294 ЦПК України, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, роз'яснити заявнику про те, який орган державної влади України (не зазначений ним у заяві заінтересованою особою) має бути притягнутий до участі у справі в цій якості, що допоможе суду уникнути ухвалення незаконного рішення та повно і всебічно дослідити матеріали справи.
Вирішуючи питання про те, яка саме заінтересована особа повинна бути притягнута до участі у справі окремого провадження, крім вищезазначеного, слід також враховувати і взаємовідносини із заявником у зв'язку з обставинами, які підлягають встановленню і які можуть вплинути на їх права і обов'язки. Тобто, з'ясувати, чи впливає рішення суду на права та обов'язки заінтересованої особи, чи тягне за собою обов'язок здійснення такою особою якихось дій, зокрема прийняття певних рішень тощо.
Крім того, роз'яснити заявнику, що відповідно до ч.2ст.79 Закону «Про міжнародне приватне право» акредитовані в Україні дипломатичні представники іноземних держав та інші особи, зазначені у відповідних законах України і міжнародних договорах України, підлягають юрисдикції судів України лише в межах, що визначаються принципами та нормами міжнародного права або міжнародними договорами України.
У разі відмови заявника взяти до уваги зазначені роз'яснення, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, запропонувати ОСОБА_1 пояснити на підставі чого Міністерство іноземних справ України, Офіс Генерального прокурора, Чубаров Р.А., громадська організація «10 квітня», визначені ним в якості заінтересованих осіб, а Посольство Республіки Узбекистан в Україні - третьою особою
Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, оскільки постановлення апеляційним судом рішення по суті заяви по справі, в якій не відкрито провадження, діючим процесуальним законом не передбачено.
Відсутні правові підстави й для задоволення клопотань ОСОБА_1 про ухвалення окремих ухвал на адресу громадської організації «10 квітня» та Офісу Генерального прокурора, оскільки зазначені клопотання не містились в його апеляційній скарзі та, всупереч ч.1ст.364 ЦПК України, подані поза межами строку на апеляційне оскарження.
Крім того, у даній справі апеляційний суд перевіряв законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі, не вирішував спір по суті та був позбавлений можливості виявити порушення законодавства або недоліки в діяльності громадської організації та Офісу Генерального прокурора з огляду на те, що апелянт не надав суду належні, допустимі, достовірні та достатні докази на підтвердження своїх клопотань.
Керуючись ст.ст.367, 368,п.6 ч.1 ст.374, ст.ст.379, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 06 лютого 2020 року скасувати.
Справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Міністерство іноземних справ України, Офіс Генерального прокурора, Чубаров Рефат Абдурахманович, громадська організація «10 квітня», третя особа - Посольство Республіки Узбекистан в Україні, повернути до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 09 липня 2020 року.
Головуючий
Судді: