Справа № 461/7880/19 Головуючий у 1 інстанції: Фролова Л.Д.
Провадження № 22-ц/811/830/20 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.
10 лютого 2021 року Львівський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:
Головуючої судді Мікуш Ю.Р.
Суддів: Приколоти Т.І., Савуляка Р.В.
Секретар Іванова О.О.
розглянув у порядку спрощеного провадження в м.Львові цивільну справу № 461/7880/20 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Ідея Банк» на рішення Галицького районного суду м.Львова від 28 січня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
18 жовтня 2019 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_1 . Позовні вимоги мотивував тим, що відповідно до укладеного 08 травня 2018 року договору між позивачем і відповідачем, ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 42000,00 грн. зі сплатою 1,99% річних, з погашенням кредиту та процентів у терміни, передбачені встановленим кредитним договором графіком щомісячних платежів. Відповідач скористалася кредитними коштами, проте зобов'язання за договором належним чином не виконала. Станом на 24 вересня 2019 року ОСОБА_1 має заборгованість у загальній сумі 56186,26 грн. Просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитом та понесені судові витрати.
Оскаржуваним рішенням суду позов акціонерного товариства «Ідея Банк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором, яка складається з: основного боргу - 35603,90 грн., простроченого боргу - 3893,17 грн., строкових процентів - 34,40 грн., прострочених процентів - 528,70 грн., пені за несвоєчасне погашення платежів - 2380,82 грн., всього - 42440 (сорок дві тисячі чотириста сорок) грн.. 99 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Ідея Банк» суму сплаченого судового збору у розмірі 1451 (одна тисяча чотириста п'ятдесят одна) грн.. 05 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Ідея Банк» суму витрат на професійну правничу допомогу 1586 (одна тисяча п'ятсот вісімдесят шість) грн.. 26 коп.
Рішення суду оскаржив позивач.
Не погоджується з рішенням в частині відмови у стягненні з відповідача нарахованої та простроченої плати за обслуговування кредиту в сумі 13745,27 грн. В апеляційній скарзі стверджує, що не погоджується з висновком суду про те, що встановлення винагороди за обслуговування кредиту за своїм змістом передбачає компенсацію за рахунок позичальника дій банку, які він здійснює на свою користь і які супроводжують кредит. Судом не враховано, що кредитний договір у даній справі укладено після набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування». Абзац 3 частини 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» на які посилається суд в рішенні втратив чинність 10.06.2017 року, тому суд помилково посилався на зазначену норму закону. Ухвалюючи рішення у даній справі, суд посилався на законодавство, яке не було чинним на час укладення кредитного договору та ухвалення рішення. Звертає увагу, що чинне на час укладення кредитного договору законодавство передбачає можливість включення до договорів про споживче кредитування умов, що передбачають сплату споживачами плати за обслуговування кредиту чи кредитної заборгованості.
Просить рішення суду в частині відмови у позовних вимогах скасувати, ухвалити нове про задоволення позову в частині стягнення витрат за обслуговування кредиту та судовий збір в сумі 6902,50 грн.
Відповідно до вимог ч.1 ст.369 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглядає дану справу без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до частин 4,5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою прийняття рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Згідно з частинами 1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Зважаючи на те, що апеляційна скарга подана в частині відмови у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення лише в цій частині.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Однак зазначеним вимогам рішення в оскаржуваній частині не відповідає.
Судом встановлено такі обставини.
08 травня 2018 року між ПАТ «Ідея Банк» (правонаступником якого є АТ «Ідея Банк») та відповідачем укладений кредитний договір № Р25.00506.3923886.
За умовами кредитного договору банк зобов'язався надати клієнту кредит у 42000 грн. зі сплатою 1,99 % річних від залишкової суми кредиту, строком на 60 місяців. Відповідач, в свою чергу, зобов'язався одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) відповідно до графіку щомісячних платежів.
Відповідач отримала від банку кредитні кошти, що стверджується меморіальним ордером від 08 травня 2018 року (а.с.14) але свої зобов'язання за договором виконує не належно, тобто з порушенням графіку платежів.
Відповідно до розрахунку суми боргу за кредитом, наданого позивачем, борг ОСОБА_1 станом на 24 вересня 2020 року становить 56186,26 грн. та складається з основного боргу - 35603,90 грн., простроченого боргу - 3893,17 грн., строкових процентів - 34,40 грн., прострочених процентів - 528,70 грн, нарахованої плати за обслуговування кредиту - 1381,80 грн., простроченої плати за обслуговування кредиту - 12363,47 грн., та пені за несвоєчасне погашення платежів - 2380,82 грн.
Як вбачається із наявної у матеріалах справи виписки з особового рахунку по кредитному договору, платежі ОСОБА_1 здійснила з порушенням встановленого графіку та останній платіж у сумі 500 грн. відповідач здійснила в серпні 2019 року.
05 серпня 2019 року за вих. №12.4.2/Р25.005806.003923886 на адресу ОСОБА_1 направлено вимогу про усунення порушення кредитних зобов'язань, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями списків про згрупування поштових відправлень (а.с.20-24).
На вимогу відповідач не відреагувала та зобов'язань за вищезгаданим договором кредиту не виконала.
Відмовляючи у задоволенні вимог банку про стягнення нарахованої плати за обслуговування кредиту та простроченої плати за обслуговування кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що банк не мав права встановлювати такий платіж у кредитному договорі, за дії, які банк вчиняє на власну користь, тому що отримує прибуток у вигляді відсотків за користування кредитними коштами. Така умова договору є нікчемною та не потребує визнанню недійсною.
Дійшовши такого висновку, суд посилався на вимоги Закону «Про захист прав споживачів» та Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Пунктом 5 частини 4 статті 265 ЦПК України встановлено, що у мотивувальній частині рішення суду зазначаються норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції чинній на момент укладення кредитного договору, цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування в частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов'язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов'язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем. Платежі за додаткові та супутні послуги третіх осіб, пов'язані з договором про споживчий кредит, не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом. Якщо укладення договору про надання додаткових чи супутніх послуг третіми особами є обов'язковим для отримання кредиту або для отримання кредиту на умовах, що пропонуються кредитодавцем, споживач має бути прямо проінформований про це у письмовій формі (частина друга статті 8 Закону України «Про споживче кредитування»).
Разом з тим, відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
У разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит.
Згідно з пунктом 1.4 кредитного договору від 08 травня 2018 року обслуговування кредиту Банком включає в себе:
- надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв'язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення СМС-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо;
-надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв'язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника;
-опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв'язку тощо.
Тобто, пунктом 1.4 кредитного договору позичальнику фактично встановлено плату за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».
При цьому, надання інших послуг, за вказану плату, умовами договору не передбачено.
Вказана щомісячна плата за обслуговування міститься й у пункті 6 кредитного договору, а саме у графіку щомісячних платежів.
Відповідно до положень частин першої-п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на час укладення кредитного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Частиною третьою цієї статті визначено перелік несправедливих умов договору.
Вказаний перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.
Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. (ч.2 ст.215 ЦК України).
Враховуючи те, що споживачу встановлено щомісячну плату за таку супутню послугу банку, яка за законом повинна надаватися безоплатно, зазначена плата майже вдвічі перевищує розмір отриманого кредиту без врахування відсотків за користування ним, пункт 1.4 кредитного договору є несправедливим, містить істотний дисбаланс обов'язків на шкоду споживача, суперечить закону, а тому є нікчемним .
Посилання апелянта на те, що Законом України «Про споживче кредитування» прямо не передбачено заборону на встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості не спростовують наведених висновків колегії суддів та не впливають на правильність вирішення справи, оскільки, у даному випадку, банком у кредитному договорі була встановлена плата за ті послуги, які за вказаним законом повинні надаватися безоплатно, крім цього сукупний розмір цієї оплати майже вдвічі перевищує отриманий розмір кредиту.
Такий висновок колегії суддів, відповідає правовому висновку висловленому у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19.
Судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи щодо відсутності підстав для стягнення плати з обслуговування кредиту, проте суд ухвалив рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права(закону, що втратив чинність) в оскаржуваній частині рішення, а тому колегія суддів дійшла висновку про необхідність зміни рішення в мотивувальній частині, з наведених вище підстав.
Відповідно до п.4 ч.1,ч.2 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Керуючись ст.ст.374 ч.1 п.2, 376 ч.2 ч.1 п.4,383,384,389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Ідея Банк» задовольнити частково.
Рішення Галицького районного суду м.Львова від 28 січня 2020 року в частині відмови у позові змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку визначеному ст.ст.389-391 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 10 лютого 2021 року.
Головуючий: Мікуш Ю.Р.
Судді: Савуляк Р.В.
Приколота Т.І.