Справа № 438/562/20 Головуючий у 1 інстанції: Слиш А.Т.
Провадження № 22-ц/811/2587/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
Категорія: 42
09 лютого 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.
розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 05 серпня 2020 року в складі судді Слиша А.Т. у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,,-
встановила:
У квітні 2020 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, просив стягнути заборгованість у розмірі 39940,93 гривень та судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач звернувся до АТ КБ «Приват Банк» з метою отримання банківських послуг та 04 жовтня 2006 року підписав заяву без номера, підтвердивши свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком Договір.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувави ся п.2.1.1.2.3, п.2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь який момент змінити кредитний ліміт.
АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором.
В свою чергу, відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору.
У зв'язку із зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 23 березня 2020 року має заборгованість у розмірі 39940,93 гривень, яка складається з: 23122,10 грн. - заборгованість за тілом кредита; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відстоками; 0,00 - заборгованість за простроченими відсотками; 8062,84 - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит; 6377,85 грн. - нарахована пеня; а також штрафи відповідно до Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1878,14 грн. - штраф (процентна складова). Просив позов задовольнити, стягнувши таку заборгованість.
Оскаржуваним рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 05 серпня 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» суму заборгованості за договором б/н від 04 жовтня 2006 року в розмірі 23122 грн. 10 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» сплачений судовий збір у розмірі 1 216 грн. 86 коп.
Рішення суду оскаржив позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК», не погоджується з таким в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за процентами, нарахованими на підставі ст. 625 ЦК України та неустойкою, вважає рішення в цій частині незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального права.
В апеляційній скарзі покликається на те, що ніким не оспорюється, що 04.10.2006 відповідач погодився з тим, що анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами, складають між ним та позивачем договір про надання банківських послуг, ознайомився та згоден з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді, про що свідчить його підпис у вказаній заяві.
Покликаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08.03.2019, справа №923/760/18 зазначає, що договір приєднання не вимагає підпису відповідача під публічно розміщеними Умовами та правилами.
При цьому, у анкеті-заяві сторони визначили сплату базової процентної ставки у розмірі 3%, відтак укладаючи кредитний договір відповідач був належним чином повідомлений про умови кредитування, зокрема сплати відсотків, пені та штрафу.
Крім цього, підписуючи анкету-заяву, відповідач пройшов ідентифікацію в Банку, тому повторне заповнення будь яких анкет-заяв або підписання інших додаткових документів не вимагалося згідно процедури, яка затверджена банком, а отримавши картку здійснив дії щодо її активації, користувався такою, отримував кредитні кошти.
В подальшому, відповідач звертався до банку з вимогою перевипустити картки та отримував такі, продовжував ними користуватися, що підтверджується виписками по рахункам, які є первинними документами.
Відтак, користуючись кредитними коштами відповідач повинен повернути такі та сплатити проценти за користування коштами.
Поряд з цим, не погоджується із застосуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.07.2019, справа № 342/180/17 в частині того, що без надання підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила, відсутність у анкеті домовленості про сплату відсотків, такі не можуть розцінюватися, як стандартна форма.
Також покликається на те, що кредитний договір у встановленому порядку не оспорювався, не визнавався недійсним.
Не погоджується із відмовою в стягненні заборгованості за процентами, нарахованими за ст. 625 ЦК України, оскільки укладення договору відповідачем відповідно до ст. 634 ЦК України, шляхом приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів банку, є доведеним.
Крім цього, на думку апелянта, відмова у стягненні неустойки призвела до порушення матеріального права.
Просить скасувати рішення Бориславського міського суду Львівської області від 05 серпня 2020 рокув частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким такі вимоги задовольнити в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін. Стягнути з відповідача судові витрати.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).
20.07.2020 на адресу апеляційного суду надішли пояснення АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до апеляційної скарги.
Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження.
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України).
Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду першої інстанції з вимогами щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, сумарний розмір якої не перевищує ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які вже висловлені, зокрема, у позові заяві та апеляційній скарзі, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц).
Разом з цим, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи із такого.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Звертаючись із позовними вимогами позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої доводи обґрунтовував укладеним між банком та ОСОБА_1 кредитним договором б/н від 04.10.2004, розрахунком заборгованості за таким договором станом на 23.03.2020, заявою від 04.10.2006 із підписом позичальника, копією паспорта ОСОБА_1 (а.с. 5-47).
Ухвалюючи оскаржуване рішення та задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід'ємні частини спірного договору, на які покликається позивач, як на підставу своїх вимог, як і інші матеріали справи не містять підтверджень, що саме їх розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.
При цьому, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносин неможливо застосувати правила частини першої статті 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Відтак, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Крім цього, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який міститься в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.
При цьому, врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 03.07.2019 справа № 342/180/17, суд першої інстанції стягнув заборгованість за кредитним договором б/н від 04.10.2006 у розмірі 23122,10 грн.
Зважаючи на те, що рішення суду позивач оскаржує лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог, колегія суддів, за правилами ст. 367 ЦПК України, законність рішення суду в іншій частині не перевіряє.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Частиною 1 і 2 статті 634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Судом встановлено, що 04.10.2006 відповідач ОСОБА_1 заповнив та підписав заяву про надання кредитного ліміту, тремін дії якого збігається з терміном дії кредитної картки, базова відсоткова ставка 3% на місяць з розрахунку 360 днів у році. У заяві зазначено особисті дані, місце проживання та номер картки (а.с. 35).
Відповідач ОСОБА_1 погодився, що заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, а також Тарифами банку складають між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується його підписом у заяві.
Таким чином, 04.10.2006 між відповідачем та ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК», який змінив назву на АТ КБ «ПРИВАТБАНК»,укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останній отримав кредит у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
Позивач виконав свої зобов'язання за договором про надання банківських послуг в повному обсязі, надавши відповідачу ОСОБА_1 можливість розпоряджатись кредитними коштами.
В свою чергу, позивач стверджує, що відповідач не належним чином виконував свої обов'язки, відтак згідно долучених розрахунків заборгованості за договором № б/н від 04.10.2006 станом на 23.03.2020 має заборгованість у розмірі 39940,93 гривень, яка складається з: 23122,10 грн. - заборгованість за тілом кредита; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відстоками; 0,00 - заборгованість за простроченими відсотками; 8062,84 - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит; 6377,85 грн. - нарахована пеня; а також штрафи відповідно до Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1878,14 грн. - штраф (процентна складова) (а.с. 20).
Крім цього, зазначеним розрахунком заборгованості підтверджується часткове погашення відповідачем заборгованості за наданим кредитом, що свідчить про визнання останнім своїх зобов'язань, а також дійсне використання кредитних коштів.
Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника ОСОБА_1 від 04.10.2006 процентна ставка визначена на рівні 3 % в місяць, однак як вбачається із розрахунку заборгованості, така була встановлена на рівні 3,6%.
Крім цього, з незрозумілих причин у розрахунку заборгованості наявні дві графи процентної ставки - процентна ставка та процентна ставка при порушенні умов кредитування, яка визначена на рівні 7,2 %.
У постанові від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Обставин, за яких у суду першої інстанції та колегії суддів були б відсутні підстави для застосування зазначеної позиції, апеляційним судом не встановлено, що спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині.
Як вже зазначалось, обґрунтовуючи право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, позивач посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг.
Разом з цим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Тобто, надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Таким чином, вимоги та доводи позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» щодо необхідності та підставності стягнення з відповідача пені не знайшли свого підтвердження, що свідчить про обґрунтованість висновків суду в цій частині та безпідставність доводів апеляційної скарги.
Більше того, з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17 зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 позивач АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» в частині повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду у вказаній вище постанові зауважила, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Цим самим касаційний суд прийшов висновку про укладеність кредитного договору в силу вимог закону, та, як наслідок, врахувавши, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, відтак Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
В свою чергу, статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Права та інтереси в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постановах від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі №362/3054/14-ц, постанові від 05 листопада 2020 року у справі № 711/5482/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019, справа №703/2718/16-ц зазначено, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Наведене дає підстави для висновку, що 3% річних є особливою мірою цивільно-правової відповідальності та не є тотожним пені, тому правових підстав для задоволення позову у суду першої інстанції не було.
Як вбачається з позовних вимог та розрахунку заборгованості, банк просить стягнути заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, в сумі 8062,84 грн., що спростовує висновки суду про те, що вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред'являв.
Таким чином, враховуючи наведені вище положення норм матеріального права та відповідні висновки касаційного суду, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги в контексті наявності права у позивача Ат КБ «ПРИВАТБАНК» на вимогу про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості, тобто застосування статті 625 ЦК України до спірних правовідносин.
В свою чергу, згідно розрахунку заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно із ст. 625 ЦК України, позивач застосував процентну ставку 86,4%, яка нічим не обумовлена та не узгоджена сторонами, не передбачена ст. 625 ЦК України, що мало наслідком нарахування банком починаючи з 01.11.2019 по 23.03.2020 заборгованість у розмірі 8062,84 грн., при заборгованості за тілом кредиту 23122,10 грн.
При цьому, застосувавши формулу, розрахунку 3 % річних, як виду відповідальності при таких же відсотках та відповідній сумі заборгованості по тілу (23122,84 грн.) отримано результат, що становить 1,9 грн., як величини за один день прострочення, тому розрахованій позивачем заборгованості по ст. 625 та вирахуваному показнику прострочки за один день - кількість днів прострочення становить 4243, тобто 11 років, що не відповідає матеріалам справи та жодним чином не підтверджено.
Крім цього, колегія суддів враховує те, що в зазначений вище період, а саме з 01.11.2019 по 23.03.2020 відповідач частково погашав заборгованість.
За таких обставин, колегія суддів приходить висновку, що підстави для стягнення 8062,84 грн., як заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно із ст. 625 ЦК України, відсутні, незважаючи на неспростоване право у позивача на нарахування такої, оскільки відповідний розмір заборгованості не є доведеним та спростовується наведеним судом розрахунком.
При цьому, сплатити відповідачу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, позивач не просив.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - залишити без задоволення.
Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 05 серпня 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 09 лютого 2021 року
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк