Дата документу 09.02.2021 Справа № 313/568/18
Єдиний унікальний № 313/568/18
Провадження №22-ц/807/308/21
Головуючий в 1-й інстанції - Кравцов С.О.
09 лютого 2021 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В.,
суддів:Крилової О. В., Полякова О. З.,
секретарБєлова А. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою АТ КБ «Приватбанк» на заочне рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 11 вересня 2020 року, ухвалене у смт Веселе у справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця,-
У квітні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 16.01.2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 уклали договір, за яким остання отримала кредит у розмірі 2000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Позичальник ОСОБА_2 неналежним чином здійснювала повернення кредиту, що призвело до виникнення заборгованості. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть № 230 від 15.12.2015 року. На час смерті позичальника заборгованість за кредитним договором становила 11358,07 коп. На момент відкриття спадщини ОСОБА_1 постійно проживав із позичальником, від отримання спадщини він не відмовився. На підставі статті 1218, ч.3 ст.1268 ЦК України ОСОБА_1 є спадкоємцем померлої ОСОБА_2 і до нього перейшов обов'язок сплатити заборгованість, яка виникла у спадкодавця за кредитним договором. Позивачем 11.05.2017 року була направлена претензія кредитора до Веселівської державної нотаріальної контори. 02.02.2018 року Позивачем було отримано відповідь Веселівської державної нотаріальної контори, в якій зазначалось, що спадкоємцем померлої ОСОБА_2 , який звернулись із заявами про прийняття спадщини є ОСОБА_1 . 11.03.2018 року до спадкоємця ОСОБА_1 , було направлено лист-претензію, згідно якої Позивач пред'явив свої вимоги, але ніяких дій з боку боржника не було виконано. Позивач просив стягнути з відповідача вказану суму заборгованості та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1762 грн.
Заочним рішенням Веселівського районного суду Запорізької області від 11 вересня 2020 року, у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що позивачем зі свого боку надано всі наявні докази на підтвердження своїх позовних вимог, при цьому суд першої інстанції не встановив усіх обставин справи, а саме обсяг спадкового майна, яке залишилося після смерті позичальника, його вартість, та чи покриває вартість спадкового майна розмір заборгованості спадкодавця, не було витребувано копію нотаріальної справи. У зв'язку наведеним висновки суду першої інстанції з приводу недоведеності позовних вимог є передчасними.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини, відповідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України.
Судом першої інстанції встановлено, що 16.01.2012 року між позивачем і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, на підставі якого остання отримала кредит у розмірі 2000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть № 230 від 15.12.2015 року.
Станом на дату смерті ОСОБА_2 мала заборгованість перед позичальником за кредитним договором від 16.01.2012 року, що становила 11358 грн. 07 коп., а саме: 1995 грн. 30 коп. - заборгованість за кредитом, 9362 грн.77 коп. - заборгованість за відсотками.
На час відкриття спадщини відповідач ОСОБА_1 був зареєстрована зі спадкодавцем за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивачем 11.05.2017 року була направлена претензія кредитора до Веселівської державної нотаріальної контори.
Згідно з повідомленням Веселівської державної нотаріальної контори від 17.05.2017 року, вищевказана вимога долучена до спадкової справи № 178/2016 року, відкриту 18.11.2016 року після померлої ОСОБА_2 . Станом на 17.05.2017 року Свідоцтва про право на спадщину не видавалися.
11.03.2018 року до спадкоємця. ОСОБА_1 , було направлено лист-претензію, згідно яких Позивач пред'явив свої вимоги, але ніякий дій не було вчинено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено належними та допустимим доказами факту прийняття спадщини відповідачем чи іншими особами після смерті ОСОБА_2 , а також розміру їх часток у спадщині. Позивач не надав доказів на підтвердження того, що спадкодавцю за життя взагалі належало будь-яке рухоме чи нерухоме майно, тому незважаючи на реєстрацію та проживання відповідача разом із позичальником ОСОБА_2 на день смерті останньої, і відсутність його відмови від спадщини, позивач не довів, що відповідач ОСОБА_1 є спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 , прийняв спадщину, і як наслідок, набув обов'язку задовольнити вимоги кредитора.
З таким рішенням суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується частково, виходячи з наступного.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
За змістом статей 525 та 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Частиною першою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частинами першою, другою статті 1220 ЦК України визначено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України.
Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше.
У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.
У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи, її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Таким чином, правовідносини, що виникли між банком та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов'язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника, і вирішуються у порядку, визначеному статтею 1282 ЦК України.
Відповідно до статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Встановлені статтею 1281 ЦК України строки є преклюзивними, а тому їх недотримання позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З матеріалів справи вбачається, що 25 квітня 2017 року за вих.№SAMDN50000056554597 ПриватБанк звернувся з претензією кредитора до Веселівської державної нотаріальної контори (а.с. 94), в якій зазначив, що на теперішній час, тобто станом на час звернення, вони дізналися про смерть боржника ОСОБА_2 .
Між тим з матеріалів вбачається, що відповідно до ухвали Веселівського районного суду Запорізької області від 24 січня 2017 року провадження у справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості закрито у зв'язку зі смертю відповідача, таким чином позивачу відомо про смерть боржника з 24 січня 2017 року.
28 вересня 2017 року банк було повідомлено про те, що 28 вересня 2017 року на ім'я ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 (а.с.107), втім з даним позовом до останнього звернувся лише у квітні 2018 року, тобто з пропуском шестимісячного строку визначеного законом для звернення з відповідною вимогою до спадкоємця боржника.
Окрім цього слід зазначити, що на момент смерті спадкодавця на грудень 2015 року за розрахунком Банку (а.с.30) залишок заборгованості за кредитним договором складав 9587,94 грн., з яких 1680,73 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 7907,21 грн. заборгованість за відсотками. При цьому 11.05.2017 року Банком прийнято і зараховано в рахунок погашення заборгованості суму , яка значно перевищує вказану заборгованість - 25430,00 грн.
Вказані висновки відповідають висновкам викладеним у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.12.2020 року у аналогічній справі №199/9040/16, провадження №61-39761св18.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, щодо відмови у задоволенні вимог позивача, між тим з наведених вище підстав рішення підлягає зміні в частині правового обґрунтування.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 11 вересня 2020 року у цій справі змінити в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 11 лютого 2021 року.
Судді: С. В. Кухар
О. В. Крилова
О. З. Поляков