Романівський районний суд Житомирської області
290/1151/20
Іменем України
8 лютого 2021 року смт. Романів
Романівський районний суд Житомирської області в складі судді Кірічука М.М., з участю секретаря судового засідання Панасюк К.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
В жовтні 2020 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому зазначено, що 6 січня 2015 року між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем було укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання останнім анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
Своїм підписом в анкеті-заяві ОСОБА_1 надав банку свої анкетні дані та підтвердив, що зазначена заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає договір про надання банківських послуг.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 умови кредитного договору не виконує, позивач просить стягнути з нього заборгованість, яка утворилась станом на 24 вересня 2020 року, в сумі 22165,70 грн, яка складається із заборгованості за простроченим тілом кредита - 15685,45 грн, 1073,87 грн заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 та 5406,38 грн пені.
Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до статті 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач своїм правом подати відзив не скористався.
Судом встановлено, що 6 січня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до позивача із анкетою-заявою про надання банківських послуг, в якій своїм підписом підтвердив, що зазначена заява разом із Пам"яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, які розміщено на офіційному сайті банку в мережі інтернет за адресою privatbank.ua, а також Тарифами банку складають договір банківського обслуговування, примірник якого останній отримав шляхом самостійного роздрукування.
Вказана заява-анкета містить лише анкетні дані ОСОБА_1 та не містить жодного волевиявлення останнього щодо отримання кредитних коштів, зокрема у ній відсутні умови договору щодо встановлення кредитного ліміту, розмір відсотків за користування наданими коштами та відповідальність за порушення даного зобов'язання.
На підтвердження факту укладення договору, окрім вказаної анкети-заяви, позивач надав суду витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт " Універсальна", а також витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які були розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.
Відповідно до статей 1054, 526 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного судочинства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно приписів статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У частині 1 статті 638 ЦК України закріплена норма, згідно з якою договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини 1 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У постанові від 3 липня 2019 року у справі №342/180/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілими усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Матеріали справи не містять доказів того, що саме ці Тарифи та Умови були надані ОСОБА_1 для ознайомлення та були погоджені ним при підписанні заяви.
Також суд звертає увагу, що у анкеті-заяві від 6 січня 2015 року вказано, що зазначена заява разом із Пам"яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, які розміщено на офіційному сайті банку в мережі інтернет за адресою privatbank.ua, а також Тарифами банку складають договір банківського обслуговування, а не кредитний договір. Також у вказаній анкеті- заяві кредитний ліміт та процентна ставка не зазначені, що унеможливлює перевірку правильності проведеного Банком розрахунку заборгованості . Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді штрафів за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру (а.с.17).
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) зроблено висновок про те, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови і правила надання банківських послуг.
Також Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що до вказаних правовідносин неможливо застосовувати положення частини 1 статті 364 ЦК України, оскільки Умови та Правила, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ КБ ПриватБанк з часу виникнення спірних правовідносин й до звернення позивача до суду з даним позовом, що не виключає можливості долучення кредитором до позовної заяви витягу з Тарифів та Умов у будь-яких редакціях, найбільш сприятливих для задоволення позову.
Отже, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг та за відсутності у заяві домовленості сторін про розмір кредитного ліміту, порядок та розмір нарахування неустойки за несвоєчасне повернення кредиту, надані банком витяги з Умов та Тарифів не можуть розцінюватись як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 кредитного договору.
Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг, враховуючи їх мінливий характер, не можна вважати складовою частиною кредитного договору, оскільки вони не підписані позичальником. Лише факт безпосереднього підписання позичальником Умов і Правил може свідчити про прийняття ним запропонованих йому умов кредитування. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони дійшли згоди та обумовили у письмовому вигляді ціну договору, в тому числі й розмір кредитного ліміту та відповідальність у вигляді неустойки.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про розмір кредиту, сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, у вищезазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов і Правил надання банківських послуг, оскільки зазначені Умови і Правила становлять значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для їх розуміння.
Таким чином, відсутні підстави стверджувати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
До того ж, безпосередньо укладений між сторонами договір у вигляді заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Крім того, судом враховано, що в даному випадку неможливо встановити суму фактично отриманих коштів відповідачем та який саме розмір боргу по тілу кредиту є базою нарахування заборгованості у зв'язку невиконанням умов, що передбачені в анкеті-заяві. При цьому початкова процентна ставка в подальшому була значно збільшена, що унеможливлює перевірити правильність розрахунку заборгованості.
З урахуванням вищевикладеного, у задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за простроченим тілом кредита, заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 та пенею, слід відмовити.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та надав би можливість покласти на слабшу сторону-споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Керуючись статтями 526, 1046, 1054 ЦК України, статтями 10-13, 141, 259, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (адреса місцезнаходження: вул. Грушевського, 1Д м. Київ), ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 14360570) до ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення в порядку передбаченому підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України.
Суддя М.М. Кірічук