Постанова
Іменем України
03 лютого 2021 року
м. Харків
справа № 636/5343/19
провадження № 22-ц/818/491/21
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Тичкової О.Ю., Кругової С.С..
за участю секретаря - Плахотнікової І.О.
учасники справи:
позивач : ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини,
з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , на ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 11 серпня 2020 року, постановлену у складі судді Оболєнської С.А., в залі суду в м. Чугуїв,
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом.
Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 11 серпня 2020 року провадження у справі закрито.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт вказує на порушення судом норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права. Зазначає, що 26.12.2019 року було відкрито провадження у даній справі, тому вважає, що 26.12.2019 року Чугуївським міським судом Харківської області було визначено підсудність даної справи судам України. Зазначає, що клопотання відповідача про закриття провадження не може вплинути на зміну підсудності цієї справи судам Кипру виходячи з положень п. 1 ст. 75 ЗУ «Про міжнародне приватне право». Наголошує, що в оскаржуваному рішенні суду зазначається про те, що дитина сторін є громадянкою Кіпру, однак, відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про громадянство України» особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Суд першої інстанції в своєму рішенні зазначає про те, що «У судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 є громадянкою Росії, ОСОБА_2 є громадянином України». Таким чином, дитина сторін також є громадянкою України, оскільки її батько на момент її народження був громадянином України, та набула громадянство України за народженням. Вважає, що місце проживання на території України означає саме зареєстроване місце проживання особи на території України в порядку ст. 3 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання на території України» позивач правомірно звернулась до Чугуївського міського суду Харківської області із вказаним позовом. Звертає увагу суду апеляційної інстанції на ту обставину, що суд першої інстанції застосував до спірних відносин ст. 67 ЗУ «Про міжнародне приватне право», яка передбачає зобов'язання щодо утримання, які виникають із сімейних відносин, крім випадків, передбачених ст. 66 цього закону, регулюються правом держави, у якій має місце проживання особа, яка має право на утримання. Вважає, що суд першої інстанції застосував до відносин між батьками та дітьми норму права (ст. 67 ЗУ «Про міжнародне приватне право»), яка стосується питань утримання, які виникають з інших сімейних відносин, наприклад, утримання одним з подружжя іншого подружжя та інше. Зазначає, що оскільки відповідач має в Україні зареєстроване місце проживання за адресою, вказаною в позовній заяві, суд першої інстанції не мав підстав для закриття провадження у даній справі.
Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. Відзив мотивований тим, що доводи апелянта про те, що оскільки позивач не була повідомлена про надходження до суду клопотання про закриття провадження, вона не мала можливості надати свої заперечення щодо вказаного клопотання - не відповідають дійсності. Вказує, що під час розгляду справи в районному суді розгляд справи відкладався багато разів за клопотанням позивача та її представника у зв'язку із чим можна дійти висновку про те, що такі дії спрямовані на затягування розгляду справи і мають ознаки зловживання процесуальними правами. Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що донька сторін у справі є громадянкою Кіпру спростовуються матеріалами справи. Так, копією посвідчення особи, з професійним перекладом ОСОБА_5 є громадянкою Кіпру. Також вказує, неможливо погодитися із доводами апелянта про те, що відповідач має в Україні зареєстроване місце проживання за адресою, вказаною в позовній заяві, суд першої інстанції не мав підстав для закриття провадження у даній справі. Вказує, що сторони у справі з 1999 року проживають на території Кіпру, позивач набув Кіпрське громадянство з 2011 року, відповідач - з 2018 року. Зазначає, що виконання рішення суду України буде неможливим. Отже ефективним способом захисту інтересів малолітньої ОСОБА_6 є звернення для вирішення даного спору до суду Республіки Кіпр.
У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 є громадянкою Росії, ОСОБА_2 є громадянином України, їм обом надані права кіпрських громадян, тобто вони мають громадянство Кіпр, що підтверджується копією паспортів, з професійним перекладом, республіки Кіпр позивача - CYP № К00041211 дата видачі 26.08.2011 року, відповідача - код CYP № К00397745 дата видачі 05.06.2018 року.
Відповідно до копії свідоцтва про народження дитини з перекладом, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була народжена у Республіці Кіпр
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою Кіпру та постійно там проживає, що підтверджує копія посвідчення особи, з професійним перекладом, республіки Кіпр.
Відповідач ОСОБА_2 постійно мешкає на території Кіпру, це копія його паспорту та копія довідки про постійне місце проживання ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ст. 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.
Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суди України відповідно до вимог статей 2, 497 ЦПК України повинні керуватися нормами Закону України «Про міжнародне приватне право» та нормами відповідних міжнародних договорів.
Згідно статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Питання підсудності цивільних справ урегульоване в главі 2 розділу І ЦПК України, яка визначає предметну, суб'єктну, інстанційну та територіальну юрисдикцію (підсудність) справ, та статтею 497 ЦПК України врегульовано підсудність судам України справ з іноземним елементом, відповідно до положень якої, підсудність цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою Україною.
У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.
Отже, на цивільні справи з іноземним елементом поширюються як загальні, так і спеціальні правила територіальної підсудності.
Цивільний процесуальний кодекс України передбачає предметну, суб'єктну, інстанційну та територіальну юрисдикцію. Закон України «Про міжнародне приватне право» в свою чергу передбачає договірну, загальну, альтернативну та виключну підсудність.
Таким чином, суди під час вирішення питання про підсудність справ з іноземним елементом, повинні керуватися як нормами ЦПК України, так і нормами Закону України «Про міжнародне приватне право» і нормами відповідних міжнародних договорів.
Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює порядок урегулювання приватно-правових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом (ст. ст. 75-77 Закону).
Згідно зі ст. 66 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки батьків і дітей визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв'язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини.
Згідно із ст. 16 Закону України «Про міжнародне приватне право» особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв'язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю.
Частиною першою статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.
При цьому, суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що передбачено частиною другою статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право», а також пунктом 3 частини першої статті 186 ЦПК України (принцип lis alibi pendens).
Відповідно до п.4 ст. 76 Закону України «про Міжнародне приватне право» суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом якщо у справі про сплату аліментів або встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні.
Відповідно до статті 32 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, яку ратифіковано Законом України № 240/94-ВР (40/94-ВР ) від 10.11.1994 року правовідносини батьків і дітей визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої постійно проживають діти.
Згідно положень статті 32 Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року права і обов'язки батьків та дітей, у тому числі зобов'язання батьків по утриманню дітей, визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мають постійне спільне місце проживання, а за відсутністю постійного спільного місця проживання батьків та дітей їх взаємні права та обов'язки визначаються законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є дитина.
На вимогу позивача в аліментних зобов'язаннях застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої постійно проживає дитина.
Відповідно до статті 17 Угоди між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах (Угоду ратифіковано Законом №2910-IV від 22.09.2005, ВВР, 2006, 31, ст.5) для цілей цієї Угоди суд Договірної сторони , який виносить рішення, вважається таким, що має юрисдикцію у справі, якщо виконується одна з таких умов, зокрема: у справах, пов'язаних з аліментними зобов'язаннями, боржник постійно проживає на території цієї Договірної Сторони.
Відповідно до статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) закріплено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
З аналізу вказаних положень закону та міжнародних договорів, які були ратифіковані Україною, Закону України «Про міжнародне приватне право», судова колегія дійшла висновку про непідсудність даної справи з іноземним елементом розгляду у національних судах України, оскільки відповідач у справі є громадянином Республіки Кіпр, проживає постійно на території Республіки, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була народжена у Республіці Кіпр Лімасол є громадянкою Кіпру та постійно там проживає і в цьому випадку актами міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, визначено договірними сторонами розгляд справи за місцем проживання відповідача у справі.
Згідно зі ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Той факт, що на час звернення до суду боржник постійно проживав у Республіці Кіпр - позивачем не спростований. Збереження реєстрації місця проживання на території України само по собі не є підставою для висновку, що постійне місце проживання відповідача є в Україні.
Доводи позивача про те, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України не спростовують висновків суду щодо юрисдикції справи, оскільки такі висновки відповідають змісту ст. 17 Угоди між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах.
Рішення суду ухвалене із порушенням юрисдикції матиме перешкоди у його виконанні на території Республіки Кіпр.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про закриття провадження у даній справі.
Доводи апеляційної скарги не містять посилань на такі порушення, що призвели до неправильного вирішення питання про закриття провадження у справі, тому, з огляду на положення ст. 376 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Всі інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до іншої оцінки доказів, ніж зроблена судом першої інстанції, однак висновків суду не спростовують, а тому відхиляються.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 11 серпня 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - О.Ю. Тичкова
С.С. Кругова