ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
11 лютого 2021 року Справа № 910/10807/20
Господарський суд Херсонської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "КАНАЛ-ТЕПЛО СЕРВІС", м.Київ
до відповідача: Квартирно-експлуатаційного відділу м.Херсона
про стягнення 129756,66 грн.
без повідомлення (виклику) сторін
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Канал-Тепло Сервіс", м.Київ звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м.Херсона про стягнення 129756,66 грн. заборгованості у зв'язку із неналежним виконанням договору з виконання робіт №13 від 25.03.2019р.
Ухвалою суду від 05.08.2020р. відкрито провадження у справі №910/10807/20.
01.09.2020р. відповідачем подано відзив на позовну заяву.
03.09.2020р. позивачем подано відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2020р. здійснено заміну первісного відповідача Міністерства оборони України в особі квартирно-експлуатаційного відділу м.Херсона на належного відповідача - Квартирно-експлуатаційний відділ м.Херсона та ухвалено передати справу №910/10807/20 до Господарського суду Херсонської області.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.11.2020р., справу №910/10807/20 розподілено судді Сулімовській М.Б.
Ухвалою від 26.11.2020р. справу №910/10807/20 прийнято до провадження, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
Про прийняття справи до провадження та можливість подання до суду заяв по суті справи відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №7300309814273, згідно з яким поштове відправлення ухвали суду від 26.11.2020р., направлене на адресу Квартирно-експлуатаційного відділу м.Херсона, було вручене адресатові 03.12.2020р.
Будь-яких заяв та клопотань від відповідача не надходило.
За наведених обставин при розгляді справи суд враховує відзив відповідача, що був поданий до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд, -
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Канал-Тепло Сервіс", м.Київ звернувся до суду з позовом до відповідача Міністерства оборони України в особі квартирно-експлуатаційного відділу м.Херсона про стягнення 129756,66 грн. заборгованості у зв'язку із неналежним виконанням договору з виконання робіт №13 від 25.03.2019р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2020р. здійснено заміну первісного відповідача Міністерства оборони України в особі квартирно-експлуатаційного відділу м.Херсона на належного відповідача - Квартирно-експлуатаційний відділ м.Херсона.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням умов договору з виконання робіт №13 від 25.03.2019р. в частині своєчасної оплати.
Обґрунтовуючи вимоги позивач зазначає, що 25.03.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Канал-Тепло Сервіс" та Квартирно-експлуатаційним відділом м.Херсона було укладено договір з виконання робіт №13.
На виконання умов договору 24.05.2019р. позивач здав, а відповідач прийняв виконання робіт на загальну суму 96650,86 грн.
Однак, відповідач за виконану роботу у встановлений Договором строк не розрахувався, у зв'язку з чим за відповідачем обліковується заборгованість. Також, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору позивачем нараховано останньому пеню, інфляційні втрати та 3% річних.
У відзиві на позовну заяву відповідач зауважив, що є бюджетною установою, фінансується виключно з державного бюджету, здійснює оплату за наявності бюджетних асигнувань та за відповідними кодами економічної класифікації видатків бюджету, не здійснює прибуткової господарської діяльності, тому не має альтернативних джерел фінансування.
Фінансування відповідних статей видатків відповідача, з яких КЕВ м.Херсона мав провести оплату за договором, у 2019 році були обмеженими, що пояснюється недофінансуванням Збройних Сил України з Державного бюджету України.
Також відповідач зазначає, що порушення зобов'язання не завдало позивачеві збитків, які б не покривались сумою 3% річних та інфляційних втрат, у зв'язку з чим просить у повному обсязі відмовити у задоволенні вимог щодо стягнення пені в сумі 28283,00 грн.
При цьому відповідач також не визнає суму збитків від інфляції, оскільки позивачем не надано розрахунку індексу інфляції та жодного офіційного підтвердження щодо розміру індексу інфляції за кожний спірний період.
Вимоги позивача вважає незаконними та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.
У відповіді на відзив позивач зауважив, що відповідачем не спростовано належне виконання позивачем своїх обов'язків за договором; штрафні санкції нараховані у відповідності до норм матеріального права, а інформація щодо офіційного розміру індексу інфляції за кожний спірний період публікується на сайті Державної служби статистики України та є загальнодоступною.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на наступне.
Як слідує з матеріалів справи та встановлено господарським судом, 25.03.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Канал-Тепло Сервіс" в особі директора Свєтличної Д.В. (Підрядник) та Квартирно-експлуатаційним відділом м.Херсона в особі начальника Мусієнка О.О. (Замовник) було укладено договір з виконання робіт №13.
За умовами п.1 Договору Підрядник зобов'язується виконати за завданням Замовника наступні види робіт: поточний ремонт, гідрохімічне очищення системи опалення будівлі штабу за ГП у військовому містечку №10 с. Антонівка, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити вище перелічені роботи згідно актів виконаних робіт.
Так позивач на виконання умов Договору 24.05.2019р. здав, а відповідач прийняв без будь-яких зауважень виконання робіт на підставі акта приймання виконаних робіт за травень 2019р. на загальну суму 96650 грн. 86 коп., що підтверджується підписами уповноважених представників обох сторін на відповідному акті, скріплених печатками (а.с.36-38).
Відповідно до п.п.3.1, 3.3. Договору, оплата проводиться по факту виконаних робіт по затверджених актах форми №КБ-2в, КБ-3; оплата здійснюється протягом 7 банківських днів з моменту підписання обома сторонами актів виконаних робіт.
З урахуванням умов Договору оплата за виконані роботи мала бути здійснена не пізніше 04.06.2019р.
Доказів своєчасної оплати відповідачем Квартирно-експлуатаційним відділом м.Херсона вартості виконаних робіт відповідно до умов Договору матеріали справи не містять.
Відповідно до частини першої ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів.
За змістом статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 ЦК України).
Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За своєю правовою природою укладений між сторонами правочин є договором підряду.
У відповідності до ч.1, 4 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до ст.875 ЦК України, за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.
До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
За приписами ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до п.5.1 Договору підрядник зобов'язався виконати всі роботи в об'ємі та терміни, передбачені усною домовленістю сторін.
В свою чергу, замовник, за умовами п.п.1.2, 5.3.9 Договору, зобов'язався прийняти в установленому порядку та оплатити виконані роботи згідно актів виконаних робіт.
За приписами частини першої статті 853 ЦК України, замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.
Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Відповідно до ч. 4 ст. 882 ЦК України, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.
Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 05.07.2013 № 293 "Про прийняття національного стандарту ДСТУ Б Д.1.1-1:2013" встановлені типові форми документів, необхідних для передання - приймання робіт: 1) "Акт приймання виконаних підрядних робіт" (ф. № КБ-2в); 2) "Довідка про вартість виконаних підрядних робіт" (ф. № КБ-3).
В листі Міністерства регіонального розвитку та будівництва України №12/19-3-9-14- 295 від 16.03.10 роз'яснено, що зазначені типові форми підлягають обов'язковому застосуванню при проведенні взаєморозрахунків за виконані роботи між замовниками та виконавцями робіт з будівництва, що здійснюється за рахунок бюджетних коштів та коштів підприємств, установ і організацій державної власності.
Вказані документи в силу вимог законодавства повинні містити інформацію про вартість виконаних робіт, зданих замовнику, а також про витрати, пов'язані з виконанням цього обсягу робіт.
Таким чином, виходячи з аналізу наведених норм, виконання підрядних робіт оформлюється сторонами шляхом підписання документів, які підтверджують факт виконаних, прийнятих та оплачених робіт.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 922/509/17.
Тобто, з первинних документів, якими є акти та довідки (КБ 2, КБ 3), має чітко вбачатись на виконання якого саме правочину вони сформовані та виконання підрядних робіт і їх вартість за яким правочином вони підтверджують.
На підтвердження виконання обсягу робіт на суму 96650,86 грн. надано Довідку про вартість виконаних робіт та витрати за травень 2019 року (форма №КБ-3) та Акт приймання виконаних робіт за травень 2019 року (а.с.36-38), підписані представниками обох сторін.
Разом з тим, відповідач у визначений договором строк оплату за прийняті роботи не здійснив, що обґрунтовує відсутністю бюджетного фінансування.
Однак, в матеріалах справи відсутні та відповідачем не надані докази на підтвердження відсутності відповідного бюджетного фінансування на виконання підрядних робіт, оплати яких вимагає позивач, не доведено й ненадходження коштів на рахунки відповідача для оплати цих робіт.
Крім того, частиною 2 статті 218 ГК України та статтею 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо у залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007).
Зокрема, у Рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України наголосив, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).
Разом із тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ (справа "Кечко проти України", заява № 63134/00), держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення ЄСПЛ). У пункті 26 цього рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях ЄСПЛ від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
Наведену правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справах № 911/4249/16, № 906/621/17, постановах Верховного Суду від 07.05.2018р. у справі №920/724/17, від 05.06.2018р. у справі 915/827/17 та постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі № 905/2358/16.
За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За наведених обставин суд констатує, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 96650 грн. 86 коп. основної заборгованості є обґрунтованими, документально доведеними, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати виконаних робіт, позивач також просить стягнути з останнього 28283,00 грн. пені, 3276,40 грн. 3% річних та 1546,40 грн. інфляції.
Що стосується стягнення з відповідача пені, суд звертає увагу на наступне.
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).
Розмір штрафних санкцій, відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України, встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.
Згідно зі ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 6.4. Договору сторони передбачили відповідальність за порушення термінів оплати. При несвоєчасній оплаті замовником вартості виконаних підрядником робіт, він виплачує підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день перевищення терміну від суми не перерахованих коштів.
В п.8.3 Договору сторони узгодили, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу стосовно стягнення основної суми боргу та стягнення штрафних санкцій, передбачених Договором та законом, становить десять років.
За неналежне виконання відповідачем умов договору в частині сплати заборгованості позивачем за період з 05.06.2019р. по 21.07.2020р. нарахована пеня в сумі 28283,00 грн.
Разом з тим, суд не погоджується з обраним позивачем періодом нарахування пені, оскільки частиною 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.
Як зазначено у п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Відповідно до пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
З урахуванням приписів ч.6 ст.232 ГК України належним періодом нарахування пені є з 05.06.2019р. по 05.12.2019р.
Судом здійснено перерахунок пені (з урахуванням розміру заборгованості - 96650,00 грн., яка була застосована позивачем при розрахунку пені) та встановлено, що пеня складає:
Дата початкуДата закінченняКількість днівСума боргуОблікова ставка НБУРозрахункова ставка (% у рік)Пеня
05.06.201918.07.20194496 650.0017.5354 077.84
19.07.201905.09.20194996 650.0017344 411.48
06.09.201924.10.20194996 650.0016.5334 281.73
25.10.201905.12.20194296 650.0015.5313 447.62
Всього: 16 218.66
Таким чином, належною до стягнення сумою пені є 16218,66 грн.
У задоволенні решти вимог в частині стягнення пені в сумі 12064,34 грн. слід відмовити.
У відзиві на позовну заяву відповідач, з посиланням на приписи ч.2 ст.233 ГК України, просив відмовити у повному обсязі у задоволенні вимоги зі стягнення пені.
Так відповідно до ст. 233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам (наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків), поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, Закон відносить на розсуд суду.
Вказана позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18 та від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.
На обґрунтування клопотання про відмову у задоволенні вимоги про стягнення пені, яке викладено у письмовому відзиві на позов, відповідач послався на те, що порушення зобов'язання не завдало позивачеві збитків, які б не покривались сумою 3% річних та інфляційних втрат, проте в порушення ч. 3 ст. 13 ГПК України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, відповідач не навів та не довів суду належними та допустимими доказами наявності виключних підстав, з якими Закон пов'язує як виняткові обставини для зменшення розміру неустойки - ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України, так і підстави щодо відмови у її стягненні.
Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №905/866/19.
Більш того, підписавши 25.03.2019р. без будь-яких зауважень договір №13 відповідач погодився з його умовами, в тому числі з умовою щодо відповідальності за несвоєчасну оплату виконаних робіт шляхом виплати на користь позивача пені.
Також позивач просить стягнути з відповідача 3276,40 грн. 3% річних та 1546,40 грн. збитків від інфляції за період з 05.06.2019р. по 21.07.2020р.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом перевірено здійснений позивачем розрахунок вимог в частині 3% річних та встановлено, що розрахунок здійснено арифметично правильно.
Отже вимоги зі стягнення 3% річних в сумі 3276,40 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
За обрахунком суду вимоги зі збитків від інфляції складають:
Місяці простроченняІндекси інфляціїСукупний індекс інфляціїСума боргуСума боргу з урахуванням інфляціїЗбитки від інфляції
Червень 2019 - Липень 202099.5 99.4 99.7 100.7 100.7 100.1 100.2 99.7 100.8 100.8 100.3 100.2 99.4101.4996 650.0098 090.091 440.08
Всього: 1 440.08
Отже, вимоги в частині стягнення збитків від інфляції за період з 05.06.2019р. по 21.07.2020р. підлягають частковому задоволенню в сумі 1440,08 грн. У задоволенні решти вимог в сумі 106,32 грн. слід відмовити.
Що стосується заперечень відповідача щодо заявленої позивачем до стягнення суми збитків від інфляції суд зауважує про їх безпідставність, оскільки позовна заява містить розрахунок заявлених вимог, в тому числі в частині збитків від інфляції, а інформація щодо офіційного розміру індексу інфляції за кожний спірний період публікується на сайті Державної служби статистики України та є загальнодоступною.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
В даному випадку позивачем обрано вірний спосіб захисту порушеного права, який відповідає тим, що передбачені законодавством, та забезпечить відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає частковому задоволенню.
Так з відповідача Квартирно-експлуатаційного відділу м.Херсона на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Канал-Тепло Сервіс" підлягає стягненню 96650 грн. 86 коп. основної заборгованості, 16218 грн. 66 коп. пені, 3276 грн. 40 коп. 3% річних, 1440 грн. 08 коп. інфляційних втрат.
У задоволенні решти вимог в частині 12064,34 грн. пені та 106,32 грн. збитків від інфляції суд відмовляє за їх необґрунтованістю.
При зверненні до суду із даним позовом позивачем було сплачено судовий збір в сумі 2102,00 грн. на підставі платіжного доручення №476 від 22.07.2020р.
З відповідача, на підставі ст.129 ГПК України, підлягає стягненню на користь позивача 1904,84 грн. судового збору пропорційно задоволеним вимогам.
Судові витрати в сумі 197,16 грн. покладаються на позивача.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати на правову допомогу в сумі 6000,00 грн.
Так на підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем подано Договір про надання правової допомоги (адвокатських послуг) №1106/13-КТС від 11.06.2020р., укладений між адвокатом Оплачко В.О. (Виконавець) та ТОВ "Канал-Тепло Сервіс" (Замовник), незавірену ксерокопію платіжного доручення №482 від 22.07.2020р. про сплату 6000,00 грн. за адвокатські послуги.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із ч. 2 ст. 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частинами 3, 4 ст. 126 ГПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому судом враховано, що поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" №5076-VI від 05.07.2012 року, де зазначено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною 4 статті 129 ГПК України.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
Приписами ч. 8 ст. 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Інтереси позивача у даній справі представляв адвокат Оплачко В.О. на підставі ордера серія КС №623074 від 23.07.2020р. (а.с.61), виданого на підставі договору про надання правової допомоги від 11.06.2020р. №1106/13-КТС.
Так відповідно до Договору про надання правової допомоги від 11.06.2020р., укладеного між адвокатом Оплачко В.О. та ТОВ "Канал-Тепло Сервіс", в порядку та на умовах, визначених цим Договором, виконавець зобов'язується надати замовнику правову допомогу (адвокатські послуги) щодо стягнення заборгованості за виконані роботи (надані послуги) з Квартирно-експлуатаційного відділу м.Херсона за договором №13 від 25.03.2019р. та представництва інтересів замовника в якості позивача в Господарському суді м.Києва, а замовник зобов'язується оплатити такі послуги.
В п.1.2 Договору сторони дійшли згоди про те, що на підтвердження факту надання виконавцем замовнику послуг відповідно до умов цього Договору складається Акт здачі-приймання наданих послуг, який підписується сторонами протягом 3 діб.
Відповідно до розділу 4 Договору, за надані послуги замовник сплачує виконавцеві плату в розмірі 6000,00 грн.; замовник сплачує виконавцеві плату у вигляді авансу; розрахунок наданих послуг складається з: опрацювання матеріалів, підготовка та подача позовної заяви до суду - 4000,00 грн., супровід справи в суді, незалежно від кількості судових засідань, підготовка та подача необхідних процесуальних документів - 2000,00 грн.
Згідно п.5.1 Договору, замовник здійснює прийняття наданих послуг шляхом підписання Акту здачі-приймання наданих послуг.
Втім, позивачем не надано до матеріалів справи акт здачі-приймання наданих послуг на підтвердження факту надання виконавцем послуг замовнику та їх прийняття останнім, як то передбачено умовами п.п.1.2, 5.1 Договору.
При цьому, позовна заява також не містить заяви відносно того, що такий Акт буде надано до суду у строк, встановлений ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, ненадання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх прийняття замовником позбавляє суд можливості встановити які саме послуги надавались адвокатом, перевірити факт надання таких послуг, їх прийняття позивачем.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними доказами є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 2 ст. 86 ГПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, в також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи ненадання заявником до матеріалів справи вищевказаних доказів суд не вбачає законних підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, а тому відмовляє в її задоволенні.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 123, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м.Херсона (73008,м. Херсон, сел. Чкалова, 37; код ЄДРПОУ 08294952) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Канал-Тепло Сервіс" (04053, м. Київ, Вознесенський узвіз, 3/5; код ЄДРПОУ 41491814) - 96650 (дев'яносто шість тисяч шістсот п'ятдесят) грн. 86 коп. основної заборгованості, 16218 (шістнадцять тисяч двісті вісімнадцять) грн. 66 коп. пені, 3276 (три тисячі двісті сімдесят шість) грн. 40 коп. 3% річних, 1440 (одну тисячу чотириста сорок) грн. 08 коп. інфляційних втрат, 1904 (одну тисячу дев'ятсот чотири) грн. 84 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
4. У задоволенні решти позову відмовити.
5. Судові витрати в сумі 197,16 грн. судового збору покласти на позивача.
6. У задоволенні вимоги позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Канал-Тепло Сервіс" про стягнення з відповідача Квартирно-експлуатаційного відділу м.Херсона судових витрат на професійну правничу допомогу відмовити у повному обсязі.
Згідно з ч.1, 2 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
Повне рішення складено і підписано поза межами встановленого Господарським процесуальним кодексом України строку - 11.02.2021р. у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого у справі судді.
Суддя М.Б. Сулімовська