10 лютого 2021 року м. Київ
Справа № 22-4122 Головуючий у 1-й інстанції: Бабич Н. С. Унікальний № 377/750/20 Доповідач- Пікуль А. А.
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Пікуль А. А.
суддів Гаращенка Д. Р.
Невідомої Т. О.
за участю секретаря Осінчук Н. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Дмитришина Андрія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Славутицького міського суду Київської області від 28 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про звільнення майна з-під арешту,-
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про звільнення майна з-під арешту (а.с.1-5).
В обґрунтування позову було зазначено, що із Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна позивачу стало відомо про обтяження у виді арешту, накладеного на все нерухоме майно, що належить йому на праві власності.
У відповіді Печерського районного відділу ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зазначено, що обтяження № 9111357 зареєстроване 01 жовтня 2009 на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження № 13684961 від 07 липня 2009, винесеної в ході виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Апеляційного суду м. Києва № 1-29 від 02 червня 2009.
18 березня 2010 зазначене виконавче провадження завершене у зв'язку з відсутністю майна, яке можливо конфіскувати в дохід держави, та після закінчення трирічного терміну зберігання архівна справа знищена.
На даний час позивачу належить частина квартири за адресою: АДРЕСА_1 , однак у зв'язку із накладенням арешту він позбавлений права нею розпоряджатися.
Ухвалою Славутицького міського суду Київської області від 28 грудня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 в особі його представника адвоката Дмитришина А. В. до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про звільнення майна з-під арешту. Роз'яснено позивачу право на звернення на підставі положень ст. 287 КАС України до адміністративного суду з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби.
Не погодившись з ухвалою суду, адвокат Дмитришин А. В. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, що призвело до прийняття незаконної та необґрунтованої ухвали, просить ухвалу районного суду скасувати та справу направити до суду першої інстанції для розгляду (а.с.29-31).
В порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.
08 лютого 2021 року до апеляційного суду надійшла заява адвоката Дмитришина А. В. про розгляд справи без участі ОСОБА_1 та його представника (а.с.45-46).
Суд ухвалив розглядати справу у відсутність учасників справи, оскільки відповідно до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді Пікуль А. А., з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія доходить висновку про те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
У відповідності до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що позивачу на праві спільної часткової власності належить 1/4 частина квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі постанови державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві про відкриття виконавчого провадження № 13684961 від 07 липня 2009 року з примусового виконання виконавчого листа № 1-29 від 25 листопада 2008 року, виданого Апеляційним судом м. Києва про конфіскацію всього майна ОСОБА_1 , яке є власністю засудженого, зареєстроване обтяження за № 9111357 за типом: арешт нерухомого майна, об'єкт обтяження: невизначене майно, все майно, власник: ОСОБА_1 . 18 березня 2009 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу до суду у зв'язку з відсутністю у боржника майна, яке можливо конфіскувати в дохід держави.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 районний суд виходив з того, що з позовної заяви та доданих до неї документів убачається, що виконавчий лист був виданий на виконання вироку в частині конфіскації майна, а не на виконання судового рішення у цивільній справі, тому позовні вимоги ОСОБА_1 в особі його представника адвоката Дмитришина А. В. не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства.
Ураховуючи, що у ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві на виконанні перебувало виконавче провадження по виконанню виконавчого листа від 02 червня 2009 року № 1-29, виданого Апеляційним судом м. Києва, про конфіскацію майна, яке є власністю засудженого, тобто в порядку виконання вироку в частині конфіскації майна, відтак, позивач ОСОБА_1 як учасник виконавчого провадження на підставі положень ст. 287 КАС України має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено його права, свободи чи інтереси.
При перевірці указаних висновків районного суду у контексті доводів апеляційної скарги апеляційний суд виходить з наступного.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні питання щодо наявності підстав для відкриття провадження у справі, є доведеними.
Висновки суду щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження у справі відповідають обставинам справи.
Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга не містить.
Стаття 124 Конституції України передбачає, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ч. 1 ст. 19 ЦПК України).
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Тобто у контексті зазначених норм процесуального права здійснення розгляду справ за правилами іншого судочинства означає наявність у законодавстві чітко й однозначно сформульованих підстав і порядку вирішення відповідних правових питань судом іншої юрисдикції, що дає заінтересованій особі обґрунтовані підстави розраховувати на вирішення ним спору по суті.
У даній справі встановлено, що на підставі постанови державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві про відкриття виконавчого провадження № 13684961 від 07 липня 2009 року з примусового виконання виконавчого листа № 1-29 від 25 листопада 2008 року, виданого Апеляційним судом м. Києва про конфіскацію всього майна ОСОБА_1 , яке є власністю засудженого, зареєстроване обтяження за № 9111357 за типом: арешт нерухомого майна, об'єкт обтяження: невизначене майно, все майно, власник: ОСОБА_1 . 18 березня 2009 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу до суду у зв'язку з відсутністю у боржника майна, яке можливо конфіскувати в дохід держави.
Отже виконавчий лист був виданий на виконання вироку в частині конфіскації майна, а не на виконання судового рішення у цивільній справі, тому позовні вимоги ОСОБА_1 не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до вимог статті 404 КПК України 1960 року (який був чинним на момент видачі Апеляційним судом м. Києва виконавчого листа про конфіскацію всього майна ОСОБА_1 ) вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання судом, який постановив вирок, не пізніше як через три доби з дня набрання ним законної сили або повернення справи з апеляційної чи касаційної інстанції. У разі якщо вирок або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, який надсилається на виконання органам державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Органи, що виконують вирок, постанову або ухвалу, повідомляють суд, який їх постановив про їх виконання.
Статтею 537 КПК України 2020 року (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) урегульовані питання, які вирішуються під час виконання вироків. Положеннями статті 539 КПК України 2020 року визначено порядок вирішення судом питань, які виникають під час виконання вироку. Проте зазначеними нормами закону не встановлено порядку скасування арешту, накладеного в порядку виконання вироку про конфіскацію майна як вид покарання. Відсутнє і посилання на можливість такого скасування за правилами ЦПК України.
Отже положеннями КПК України 2020 року не встановлено порядок оскарження рішення, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб стосовно виконання судового рішення щодо конфіскації майна у кримінальному провадженні.
Доводи апеляційної скарги про те, що районний суд помилково відніс дані правовідносини до таких, що підлягають розгляду у порядку кримінального судочинства, не відповідають дійсності та суперечать висновкам викладеним в оскаржуваній ухвалі, зокрема, районний суд навпаки наголошував, що питання зняття арешту, накладеного під час виконання вироку, не може бути вирішене за правилами КПК України (а.с.24, абз. 2).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Частиною 1 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Доводи апеляційної скарги про те що, відповідно до постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03 червня 2016 року дана справ розглядається у порядку цивільного судочинна, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до п. 5 вказаної постанови, у разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, а якщо такі дії вчинялися при виконанні вироку суду щодо цивільного позову у кримінальному провадженні, то відповідна скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до вимог статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону про виконавче провадження.
Також апеляційний суд зауважує, що даний спір за своєю правовою природою не є спором про право на майно, яке не визнається або оспорюється іншою особою, адже правовідносини сторін перебувають у площині виконання державним виконавцем своїх публічно-правових повноважень, пов'язаних з примусовим виконанням вироку суду в частині конфіскації майна.
Крім того, позовна заява не містить змісту позовних вимог та прохальної частини, як того вимагає п. 4 ч. 2 ст. 175 ЦПК України, який би дав суду більш чітке уявлення про характер спору.
Інших доводів щодо неправильності оскаржуваного рішення апеляційна скарга не містить.
Отже висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали немає.
Керуючись ст. ст. 367-368, 374-375, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Дмитришина Андрія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Славутицького міського суду Київської області від 28 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий А. А. Пікуль
Судді Д. Р. Гаращенко
Т. О. Невідома