09 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 754/7268/18
провадження № 22-ц/824/843/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А.(суддя-доповідач)
суддів - Махлай Л.Д., Стрижеуса А.М.
за участю секретаря судового засідання - Парфенюк В.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
третя особа - Орган опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2
на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 грудня 2019 року у складі судді Клочко І.В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Орган опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей з батьком та стягнення аліментів , -
У червні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень просила стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , 2002 року народження, ОСОБА_2 , 2004 року народження, та ОСОБА_5 , 2008 року народження, у розмірі Ѕ частки усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно і до досягнення останніми повноліття.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 30 жовтня 1999 року між позивачем та відповідачем укладено шлюб, який розірвано заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20 грудня 2017 року. Від шлюбу сторони мають трьох дітей 2002-го , 2004-го та 2008-го року народження , що проживають з матір'ю та перебувають на повному її утриманні.
У зв'язку з тим, що відповідач не приймає участі у вихованні та утриманні спільних дітей, проте має можливість їх матеріального забезпечення, вважала за необхідне стягнути з останнього аліменти на рівні Ѕ частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно і до досягнення останніми повноліття.
У липні 2018 року представник відповідача ОСОБА_6 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому просила визначити місце проживання доньки ОСОБА_7 та сина ОСОБА_8 разом з батьком; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання дітей у розмірі Ѕ частини усіх доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи з дня подачі позову і до повноліття дітей.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що син ОСОБА_9 проживає разом з батьком та знаходиться на його утриманні, а позивач за первісним позовом не приймає участі у вихованні дитини та не цікавиться його життям.
Вказувала, що ОСОБА_1 не справляється з вихованням дітей, що знаходяться на її утриманні, легковажно до них відноситься та не контролює, що підтверджується, зокрема їх незадовільними оцінками у школі. Окрім того, відповідач за зустрічним позовом не має постійного місця проживання з належними умовами для дітей.
З огляду на вказане, вважала за необхідне просити суд визначити місце проживання дітей разом з батьком, де створені усі належні умови для їх розвитку.
Зазначала, що ОСОБА_5 перебуває на пенсії та має достатньо часу та можливостей для виховання дітей та їх утримання.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 грудня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь позивача за первісним позовом аліменти на утримання дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_10 у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 04 червня 2018 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 ; стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_4 в розмірі Ѕ частини з усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з ІНФОРМАЦІЯ_4 і до досягнення дітьми повноліття.
Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача за зустрічним позовом аліменти на утримання сина ОСОБА_11 в розмірі ј частини з усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за період з 02 серпня 2018 року по ІНФОРМАЦІЯ_4. В частині визначення місця проживання дітей відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 07 липня 2020 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення змінити, відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити вимоги зустрічного позову.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що судом першої інстанції не з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а саме те, що позивач не має постійного місця проживання та мешкає в орендованій кімнаті з трьома дітьми.
Звертає увагу суду на те, що факт проживання сина ОСОБА_12 з матір'ю з ІНФОРМАЦІЯ_4 не є доведеним позивачем.
Окрім того, вказує, що проживання дітей з матір'ю може нашкодити їх розвитку, оскільки ОСОБА_1 не має часу на їх виховання та контроль.
09 листопада 2020 року позивач звернулася до суду з відзивом, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим.
Вказувала, що ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , досягли необхідного віку для самостійного визначення місця проживання та зазначили, що бажають жити з матір'ю. ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_7 також висловив своє бажання проживати разом з ОСОБА_1 .
Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходило.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_5 частково, суд першої інстанції виходив з того, що з 04 червня по ІНФОРМАЦІЯ_4 неповнолітня донька ОСОБА_7 та малолітній син ОСОБА_15 проживали разом з нею, а неповнолітній син ОСОБА_16 проживав разом з батьком, з ІНФОРМАЦІЯ_4 всі діти проживають разом з матір'ю ОСОБА_1 .
Отже, стягнення аліментів на користь позивача ОСОБА_1 слід поділити на два періоди: з 04 червня 2018 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 - період проживання з ОСОБА_1 лише двох дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та починаючи з ІНФОРМАЦІЯ_4 - період проживання з ОСОБА_1 всіх трьох дітей.
З огляду на визнання сторонами факту проживання неповнолітнього сина ОСОБА_12 разом з батьком ОСОБА_5 в період з 04 червня по ІНФОРМАЦІЯ_4, суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_12 у розімірі ј частини з усіх видів заробітку (доходів), щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, в період з 02 серпня по ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Щодо зустрічних позовних вимог про визначення місця проживання дітей з батьком, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки діти ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на час винесення рішення досягли чотирнадцяти років та відповідно до ч. 3 ст. 160 СК України, мають право визначитись з місцем свого проживання, позовні вимоги в частині визначення місця проживання неповнолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_12 є необґрунтованими. Також урахувавши думку дитини малолітнього ОСОБА_8 та його сталу прихильність до матері, категоричну відмову щодо проживання з батьком, а також його емоційний стан, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_5 щодо визначення місця проживання сина ОСОБА_8 разом з ним.
Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на нормах закону.
Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом установлено, що заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20 лютого 2017 року розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (а.с. 35-36)
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 жовтня 2017 року заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20 лютого 2017 року змінено шляхом виключення з його мотивувальної частини посилання суду на спричинення відповідачем позивачу легких тілесних ушкоджень та на обмеження в доступі до належних їй документів. В решті рішення суду залишено без змін (а.с. 37-39).
Відповідно до копій свідоцтв про народження ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є батьками малолітнього сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , неповнолітнього сина ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.7-9).
Згідно копії довідки про заробітну плату ОСОБА_1 , середньомісячна заробітна плата останньої за період з листопада 2017 року по квітень 2018 року становить 10677,47 грн (а.с.10).
Звертаючись до суду про стягнення аліментів ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_5 на її користь аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , 2002 року народження, ОСОБА_2 , 2004 року народження, та ОСОБА_5 , 2008 року народження, у розмірі Ѕ частки усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно і до досягнення останніми повноліття. Посилалася на те, що всі троє дітей проживають з матір'ю та перебувають на її повному утриманні.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, під час розгляду справи позивач зазначила, що в період з моменту подачі позову до суду, тобто з 04 червня по ІНФОРМАЦІЯ_4 неповнолітня донька ОСОБА_7 та малолітній син ОСОБА_15 проживали разом з нею, а неповнолітній син ОСОБА_16 проживав разом з батьком, а з ІНФОРМАЦІЯ_4 всі діти проживають разом з матір'ю ОСОБА_1 .
Даний факт в судовому засіданні визнала представник відповідача та підтвердив в судовому засіданні і неповнолітній син сторін ОСОБА_16 .
Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України (далі - СК України) батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).
Відповідно до частини першої статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з положеннями частини другої статті 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
У силу положень статті 183 СК України розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.
За змістом статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
Таким чином, статтями 180, 181, 184 СК України встановлено обов'язок утримувати дітей до досягнення ними повноліття, та визначено способи утримання дітей, в тому числі і шляхом присудження аліментів. При цьому право вибору способу виконання батьками обов'язку утримувати дитину наділено батька, з яким проживає дитина.
Відповідно до ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
У відповідності до приписів ч.1 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Згідно з ч. 2 ст. 184 СК України, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно положень статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Отже, суд першої інстанції зваживши на вік дітей, на те, що з 04 червня по ІНФОРМАЦІЯ_4 неповнолітній син ОСОБА_16 проживав разом з батьком, а також дані про особу позивача та відповідача, що містяться в наданих ними документах, діючи в інтересах дитини, дійшов законного та обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів за період з 04 червня 2018 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 на утримання малолітнього сина ОСОБА_8 та неповнолітньої доньки ОСОБА_7 у розмірі 1/3 частки від усіх заробітку (доходів), але не менше 50 відсотків прожитого мінімуму для дитини відповідного віку, та на утримання малолітнього сина ОСОБА_8 , неповнолітнього сина ОСОБА_12 та неповнолітньої доньки ОСОБА_7 у розмірі Ѕ частки від усіх заробітку (доходів), але не менше 50 відсотків прожитого мінімуму для дитини відповідного віку за період з ІНФОРМАЦІЯ_4 і до досягнення старшою дитиною повноліття.
З огляду на те, що сторони визнали факт проживання неповнолітнього сина ОСОБА_12 разом з батьком ОСОБА_5 в період з 04 червня по ІНФОРМАЦІЯ_4, а зустрічний позов ОСОБА_5 про стягнення аліментів був поданий 02 серпня 2018 року, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_12 у розімірі ј частини з усіх видів заробітку (доходів), щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за період з 02 серпня по ІНФОРМАЦІЯ_4.
У разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я сторін та в інших випадках, передбачених СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів.
Щодо зустрічних позовних вимог про визначення місця проживання дітей з батьком, колегія суддів виходить з наступного.
За змістом частин 2, 8, 9, 10 статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У пункті 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції).
Відповідно до частини 4 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Відповідно до статті 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Згідно з частини першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Частиною першою статті 162 СК України передбачено, що якщо один із батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення і повернути її тому, з ким вона проживала. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створювати реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.
Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівне виховання батьками. У справі «Хант проти України» вказано, що права дитини мають перевагу над правами батьків.
Так, 11 липня 2017 року Європейським Судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) було винесено рішення у справі «М.С. проти України», у якому йдеться визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним.
Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків витікає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Згідно висновку щодо визначення місця проживання малолітньої дитини Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 12 листопада 2019 року Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування, вважає за недоцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , разом з батьком ОСОБА_5 (а.с. 231-233).
Судом першої інстанції під час вирішення спору також було заслухано думку дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Таким чином, зважаючи на викладене, колегія вважає, що суд першої інстанції, врахувавши вік неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , які на час винесення рішення досягли чотирнадцяти років, заслухавши їхню думку, зваживши на інтереси та сталу прихильність малолітнього ОСОБА_8 до матері і категоричну відмову від проживання з батьком, а також емоційний стан дітей, дійшов законного та обґрунтованого висновку, що позовні вимоги в частині визначення місця проживання неповнолітніх дітей є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Докази та обставини, на які посилається апелянт, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом було дотримано норми матеріального та процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
З огляду на те, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, вже були досліджені місцевим судом та отримали належну правову оцінку, нових доводів або доказів, які б давали підстави для скасування рішення суду, скаржником не надано, колегія суддів уважає, що місцевий суд всебічно та об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як таке, що є законним та обґрунтованим.
Керуючись статтями 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 грудня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено «09» лютого 2021 року.
Головуючий В.А. Кравець
Судді Л.Д. Махлай
А.М. Стрижеус