Апеляційне провадження № 22-ц/824/1186/2021
Справа 362/1894/20
Іменем України
09 лютого 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області, ухвалене у складі судді Марчука О.Л. в м. Васильків 16 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія», ОСОБА_3 про відшкодування шкоди,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
В квітні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про відшкодування шкоди, просив стягнути із ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на свою користь несплачену частину страхового відшкодування у розмірі 13634,69 грн., з ОСОБА_3 на свою користь - витрати на проведення оцінки вартості матеріального збитку у розмірі 3400 грн. та моральну шкоду у розмірі 10000 грн., покласти на відповідачів судові витрати. Уточнивши позовні вимоги в травні 2020 року, просив стягнути на свою користь із ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» несплачену частину страхового відшкодування у розмірі 12634,69 грн., з ОСОБА_3 на свою користь - витрати на проведення оцінки вартості матеріального збитку у розмірі 3400 грн., суму франшизи 1000 грн. та моральну шкоду у розмірі 10000 грн.
Заявлені вимоги мотивував тим, що 07 грудня 2019 року в межах Васильківського району Київської області ОСОБА_3 , керуючи автомобілем ВАЗ-210994 д.н.з. НОМЕР_1 , не дотрималася безпечної дистанції, внаслідок чого здійснила зіткнення з автомобілем ЗАЗ FORZA д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , який рухався попереду в попутному напрямку, в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження, своїми діями ОСОБА_3 порушила вимоги п.п. 13.1 Правил дорожнього руху України. В результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобіль позивача отримав значні механічні пошкодження, а йому завдані матеріальні збитки. Постановою Брусилівського районного суду Житомирської області від 06 лютого 2020 року винною особою в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди визнано ОСОБА_3 .
У відповідності до норм Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ОСОБА_1 повідомив страховика про настання дорожньо-транспортної пригоди, і 04 березня 2020 року ПрАТ «УПСК» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 41179,94 грн., із розміром якого позивач не погоджується.
З метою самостійного визначення дійсної вартості матеріального збитку ОСОБА_1 звернувся до суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «ЕКЛІС», який здійснив відповідну оцінку матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, яку виклав у звіті № 27 від 25 лютого 2020 року і згідно якого вартість матеріального збитку становить 66350,85 грн., що є ринковою вартістю транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Транспортний засіб позивача конструктивно знищений. Відповідно ж до звіту № 27/1 від 25 лютого 2020 року, ринкова вартість транспортного засобу в пошкодженому стані складає 11536,22 грн. і різниця, що підлягає відшкодуванню, становить 66350,85 грн. - 11536,22 грн. = 54814,63 грн. Проте, оскільки відповідач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 41179,94 грн., сума недоплаченого страхового відшкодування складає 54814,63 грн. - 41179,94 грн. = 13634,69 грн.
Крім того, оскільки позивач вимушений був понести додаткові витрати у розмірі 3400 грн. на послуги суб'єкта оціночної діяльності, який здійснив відповідну оцінку матеріального збитку, вони підлягають відшкодуванню ОСОБА_3 , неправомірними діями якої зумовлена необхідність здійснення цієї оцінки.
Вказував, що внаслідок пошкодження свого майна з вини ОСОБА_3 позивач зазнав також і моральної шкоди. У зв'язку з ушкодженням майна позивач протягом тривалого часу зазнавав і продовжує зазнавати незручностей: відбулися вимушені зміни і з'явилися незручності у життєвих та виробничих стосунках, позивач змушений використовувати для пересування інші види транспорту, в тому числі і таксі, у зв'язку із неможливістю відновлення свого автомобіля, зокрема й для того, аби добиратися до роботи, що також додало незручностей у життєвих і виробничих стосунках, та додаткових, не передбачених бюджетом позивача матеріальних витрат, крім того, раніше, коли транспортний засіб позивача не був пошкоджений, він дуже часто на вихідних виїжджав поза межі свого населеного пункту на відпочинок від тяжкого робочого тижня, після дорожньо-транспортної пригоди його змога на законний відпочинок зникла. Для сільської місцевості, в якій проживає позивач, його автомобіль для нього та його родини був не просто засобом пересування, а необхідністю та запорукою впевненості та гарантією того, що у разі будь-якої надзвичайної події він зможе дістатися до життєво важливої інфраструктури, яка відсутня в межах пішої доступності. Це все спричинило виникнення пригніченого стану, позивач почав до всього нервово відноситися, тривалий час не може вночі спокійно спати. Розмір заподіяної моральної шкоди позивач оцінює в 10000 грн., що враховує усі страждання, які довелося перенести позивачеві, зокрема порушення звичайного способу життя, негативного впливу на стан здоров'я, а також моральних страждань, пов'язаних з дорожньо-транспортною пригодою та втратою транспортного засобу.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 частково задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 на користь позивача моральну шкоду в сумі 3000 грн., та із відповідачів на користь позивача судові витрати 1000 грн. з кожного, в іншій частині позову відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2020 року в частині відмови щодо стягнення з ПрАТ «УПСК» несплаченої частини страхового відшкодування у розмірі 12634,69 грн., з ОСОБА_3 витрат на проведення оцінки вартості матеріального збитку у розмірі 3400 грн. і суми франшизи у розмірі 1000 грн. та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, повторно наводив обставини справи, викладені в позові.
Вважав суперечливими висновки суду, вказуючи, що суд спочатку стверджує про те, що позивач не мав права самостійно здійснювати оцінку завданого йому матеріального збитку, позаяк таку оцінку здійснив страховик, а вже наступним абзацом констатує, що позивач ніяким чином не реалізував своє право на оскарження здійсненої страховиком оцінки. Посилався на п. 36.7 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно якого рішення страховика про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку. Таким чином, норми закону передбачають право потерпілого на оскарження ним розміру отриманого страхового відшкодування, що передбачає зокрема замовлення проведення відповідних досліджень та/або експертиз.
Вказував, що вимоги позивача обґрунтовані не тим, що страховик не здійснив оплату нарахованого ним страхового відшкодування згідно платіжного доручення від 04 березня 2020 року, а тим, що відповідач виплатив страхове відшкодування на підставі аварійного сертифіката № 49-D/63/0, який складений з порушенням нормативно встановленого порядку оцінки заподіяного збитку, внаслідок чого аварійний сертифікат є неналежним та недопустимим доказом. Всупереч Методиці товарознавчої експертизи та оцінки КТЗ, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24 листопада 2003 року, суб'єкт оціночної діяльності ОСОБА_4 досліджуваний транспортний засіб безпосередньо не оглядав та виконав оцінку на підставі акту огляду, складеного іншою особою. Посилався на правові позиції Верховного Суду в постановах від 13 листопада 2019 року по справі № 520/8867/15-ц та від 25 липня 2020 року по справі № 221/6180/16-ц.
Не погоджувався із висновками суду, якими суд, відмовляючи у вимогах про стягнення витрат на проведення оцінки 3400 грн. та франшизи 1000 грн., ставить в залежність від правовідносин потерпілої особи і страховика щодо доплати страхового зобов'язання обов'язок безпосереднього винуватця дорожньо-транспортної пригоди на відшкодування збитків у повному обсязі, хоча правомірні підстави на це відсутні.
Від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій відповідач просила в задоволенні апеляційної скарги відмовити, вважаючи доводи апеляційної скарги необґрунтованими. Вказувала, що звіт було виготовлено одразу після дорожньо-транспортної пригоди, позивач був присутній під час огляду, погодився з описаними пошкодженнями і не висловив будь-яких зауважень.
В матеріалах справи відсутні докази того, чому суд при прийнятті рішення повинен взяти до уваги саме звіт № 27 від 25 лютого 2020 року, і клопотання щодо проведення автотоварознавчої експертизи, зважаючи на розбіжності в оцінках пошкодженого транспортного засобу, позивач не заявив. Вимога про стягнення коштів за виготовлення звіту в сумі 3400 грн. є похідною від задоволення чи не задоволення апеляційної скарги щодо стягнення несплаченої частини страхового відшкодування у розмірі 13634,69 грн. Отже у разі, якщо апеляційний суд прийде до висновку, що саме з вини страховика не було доплачено позивачу страхові виплати, саме зі страховика мають бути стягнуті кошти за виготовлення звіту, і в цій частині вимога заявлена до неналежного відповідача.
Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 направив додаткові пояснення по справі після отримання відзиву ОСОБА_3 на апеляційну скаргу.
Відповідач ПрАТ «УПСК» направив відзив на апеляційну скаргу, заперечував доводи апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди рішення суду першої інстанції ніким не оспорюється і не є предметом апеляційного перегляду.
Рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, а саме в частині вимог про стягнення матеріальної шкоди, в повній мірі даним вимогам закону не відповідає.
Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що станом на 07 грудня 2019 року цивільно-правова відповідальність власника автомобіля ВАЗ 210994 д.н.з. НОМЕР_3 ОСОБА_3 була застрахована на підставі полісу № АО929071 у ПрАТ «УПСК» (а. с. 12, 104).
За умовами полісу, страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну, становить 100000 грн., сума франшизи - 1000 грн.
07 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «УПСК» із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, яка сталася 07 грудня 2019 року за участі ОСОБА_3 , та із заявою про страхове відшкодування (а. с. 105, 122).
Постановою Брусилівського районного суду Житомирської області від 06 лютого 2020 року в справі № 275/84/20 ОСОБА_3 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення та накладено адміністративне стягнення. Встановлено, що 07 грудня 2019 року о 15:35 на а/д М-5 Київ-Одеса 24 км. ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки ВАЗ-21099 д.н.з. НОМЕР_1 , не дотрималась безпечної дистанції, внаслідок чого здійснила зіткнення з автомобілем марки ЗАЗ FORZA д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , який рухався попереду в попутному напрямку, в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження. Своїми діями ОСОБА_3 порушила п.п. 13.1 Правил дорожнього руху України (а. с. 11).
На а. с. 107 - 113 знаходиться копія акту огляду колісного транспортного засобу ЗАЗ FORZA д.н.з. НОМЕР_2 , здійсненого представником страхової компанії ОСОБА_5 , копії фотоматеріалів та ремонтної калькуляції, складеної аварійним комісаром ОСОБА_4 .
Згідно ремонтної калькуляції № 9209_А від 20 грудня 2019 року вартість відновлювального ремонту транспортного засобу ЗАЗ FORZA д.н.з. НОМЕР_2 складає 112068,82 грн. (а. с. 111 - 112).
На а. с. 113 - 115 знаходиться копія аварійного сертифікату № 49-D/63/0, складеного аварійним комісаром ФОП ОСОБА_4 за замовленням ПрАТ «УТСК» 18 грудня 2019 року, згідно якого ринкова вартість транспортного засобу складає 75414,24 грн., пошкодженого транспортного засобу - 33234,30 грн.
На а. с. 123 знаходиться копія страхового акту № ОЦ/011/000/19/0271 (аварійного сертифікату), згідно якого вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу без урахування фактичного зносу деталей згідно калькуляції від 20 грудня 2019 року складає 112068,82 грн., ринкова вартість пошкодженого транспортного засобу згідно аварійного сертифікату № 49-D/63/0 від 18 грудня 2019 року складає 75414,24 грн., ринкова вартість складових транспортного засобу, згідно аварійного сертифікату № 49-D/63/0 від 18 грудня 2019 року складає 33234,30 грн. З врахуванням безумовної франшизи (1000 грн.) підлягає перерахуванню страхове відшкодування у розмірі 42179,94 - 1000 = 41179,94 грн.
04 березня 2020 року ПрАТ «УПСК» здійснило виплату страхового відшкодування на користь ОСОБА_1 в розмірі 41179,94 грн. (а. с. 13, 124).
На а. с. 14 - 61 знаходиться копія звіту № 27 від 25 лютого 2020 року з додатками про оцінку автомобіля ЗАЗ FORZA д.н.з. НОМЕР_2 , складеного суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «ЕКЛІС» на підставі укладеного з ОСОБА_1 договору. Згідно звіту, відновлювати колісний транспортний засіб економічно недоцільно, і матеріальний збиток, завданий власникові транспортного засобу в результаті його пошкодження при дорожньо-транспортній пригоді станом на 07 грудня 2019 року складає 66350,85 грн., що дорівнює ринковій вартості автомобіля на момент пошкодження.
На а. с. 62 - 74 знаходиться копія звіту № 27/1 від 25 лютого 2020 року з додатками про оцінку автомобіля ЗАЗ FORZA д.н.з. НОМЕР_2 , складеного суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «ЕКЛІС» на підставі укладеного з ОСОБА_1 договору. Згідно звіту, ринкова вартість автомобіля в пошкодженому стані станом на 07 грудня 2019 року складає 11536,22 грн.
18 березня 2020 року представником ОСОБА_1 направлено претензію про доплату страхового відшкодування на адресу ПрАТ «УПСК», в якій він просив здійснити доплату страхового відшкодування з урахуванням звітів № 27 та № 27/1 від 25 лютого 2020 року в розмірі 13634,69 грн. (а. с. 75 - 77).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог в частині, що оскаржується, та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним.
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Статтею 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено порядок дій страховика після отриманні інформації про дорожньо-транспортну пригоду, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, а саме протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. Якщо представник страховика не з'явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження). Для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Рішення страховика про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. ст. 77 - 80 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Виходячи із наведених положень закону, повно і всебічно дослідивши докази, наявні в матеріалах справи та встановивши, що страховиком ПрАТ «УПСК» дотримано вимоги спеціального Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в частині направлення свого представника для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків, про що складено акт огляду транспортного засобу, підписаного позивачем; дотримано вимоги в частині порядку визначення розміру збитків і виплати страхового відшкодування в розмірі 41179,94 грн. в установлений законом строк на підставі страхового акту № ОЦ/011/000/19/0271, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, із яким погоджується апеляційний суд, про відсутність правових підстав для задоволення позову до ПрАТ «УПСК» про стягнення доплати страхового відшкодування в розмірі 12634,69 грн., і що самі позовні вимоги в цій частині є безпідставними і необґрунтованими.
Доводи апеляційної скарги про суперечливість висновків суду першої інстанції, та що норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» прямо надають право потерпілому на оскарження ним розміру отриманого відшкодування, що передбачає зокрема проведення відповідних досліджень та/або експертиз, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач не скористався своїм процесуальним правом і не заявив суду клопотання про призначення і проведення відповідної судової автотоварознавчої експертизи для з'ясування обставин, які мають значення для справи, такого клопотання не було заявлено і страховиком.
За відсутності зазначеного клопотання і проведення експертизи надані позивачем звіти від 25 лютого 2020 року про оцінку автомобіля ЗАЗ FORZA д.н.з. НОМЕР_2 , складені суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «ЕКЛІС» на підставі укладеного з ОСОБА_1 договору, оскільки вони відповідно до ч. 5 ст. 106 ЦПК України не містять застережень, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, не відповідають процесуальним вимогам, які ставляться до висновку експерта, та підлягають загальній оцінці як письмові докази.
Разом із тим, позивачем не наведено доводів щодо передбачених законом підстав, з яких суд першої інстанції при перевірці правильності виплати відповідачем страхового відшкодування повинен був надати перевагу складеним за ініціативою позивача і наданим ним до суду звітам про оцінку автомобіля перед аварійним сертифікатом № 49-D/63/0 від 18 грудня 2019 року, складеним аварійним комісаром на замовлення страховика у відповідності до ст. 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що позовні вимоги обґрунтовані не тим, що відповідач не здійснив оплату нарахованого ним страхового відшкодування згідно платіжного доручення № 10255 від 04 березня 2020 року, а тим, що відповідач виплатив страхове відшкодування на підставі аварійного сертифіката № 49-D/63/0, який був складений з порушенням нормативно встановленого порядку оцінки заподіяного збитку, апеляційний суд враховує, що дана підстава позову у первісному позові та після уточнення позовних вимог була відсутня, заяви про зміну підстав позову ОСОБА_1 подано не було, а доводи щодо неналежності і недопустимості аварійного сертифіката як доказу викладені позивачем лише у відповіді на відзиви відповідачів від 26 травня 2020 року.
Крім того, доводи апеляційної скарги, що аварійний сертифікат № 49-D/63/0 від 18 грудня 2019 року складений з порушенням п. 5.1 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24 листопада 2003 року, не ґрунтуються на вимогах закону в чинній редакції, що діяла на момент проведення оцінки, та відхиляються апеляційним судом.
Так, позивач посилається на те, що відповідно до п. 5.1 Методики визначення матеріального збитку чи вартості КТЗ без його огляду особисто експертом (оцінювачем), який складає висновок чи звіт (акт), можливе лише за рішенням органу (посадової особи), яка здійснює судове чи досудове слідство, у разі надання ними даних, необхідних для оцінки.
Разом із тим, відповідно до п. 5.1 Методики в редакції, яка набрала чинності 08 листопада 2019 року, визначення матеріального збитку чи вартості КТЗ без його огляду особисто експертом, який складає висновок, можливе тільки за рішенням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), у разі надання ним даних, необхідних для проведення дослідження.
Системне порівняння вимог п. 5.1 Методики у наведених редакціях надає підстави для висновку, що із 08 листопада 2019 року, визначення матеріального збитку чи вартості КТЗ без його огляду особисто експертом, який складає висновок, можливе за рішенням не лише органу (посадової особи), яка здійснює судове чи досудове слідство, а за рішенням будь-якої іншої особи, яка залучила експерта, у разі надання нею даних, необхідних для проведення дослідження, і відповідною особою у даному разі є страховик ПрАТ «УТСК», яким в якості суб'єкта оціночної діяльності залучено аварійного комісара ОСОБА_4 .
Отже, порушень вимог Методики, які, на думку позивача, нібито полягали в тому, що суб'єкт оціночної діяльності ОСОБА_4 досліджуваний транспортний засіб безпосередньо не оглядав та виконав оцінку на підставі акту огляду, складеного іншою особою, при перевірці доводів апеляційної скарги не встановлено.
Враховуючи наведене, оскільки із доводів апеляційної скарги не вбачається складення аварійного сертифікату № 49-D/63/0 від 18 грудня 2019 року з порушенням нормативно встановленого порядку оцінки заподіяного збитку, апеляційний суд відхиляє також посилання позивача в апеляційній скарзі на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 13 листопада 2019 року по справі № 520/8867/15-ц та від 25 липня 2020 року по справі № 221/6180/16-ц як нерелевантні.
Отже, доводами апеляційної скарги висновки суду першої інстанції щодо безпідставності і необґрунтованості позовних вимог про стягнення доплати страхового відшкодування в розмірі 12634,69 грн. не спростовані.
Оскільки звітами № 27 та 27/1 від 25 лютого 2020 року про оцінку автомобіля ЗАЗ FORZA д.н.з. НОМЕР_2 , складеними суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «ЕКЛІС» на підставі укладеного з ОСОБА_1 договору, не доведено іншої вартості матеріального збитку, заподіяного позивачу, ніж визначено аварійним сертифікатом № 49-D/63/0 від 18 грудня 2019 року, на підставі якого страховиком виплачено страхове відшкодування, апеляційний суд також погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення на користь позивача понесених ним витрат за складання зазначених звітів.
Висновки суду першої інстанції в цій частині не спростовуються доводами апеляційної скарги із посиланням на п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якою передбачено, що потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди.
Враховуючи, що вимоги ст. 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо направлення страховиком свого представника на місце настання страхового випадку для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків відповідачем ПрАТ «УТСК» виконані і розмір збитків визначено ним самостійно, а складання звітів № 27 та № 27/1 про оцінку автомобіля від 25 лютого 2020 року здійснено за ініціативою самого позивача, на його власний розсуд і не було обов'язковим для усунення негативних наслідків неправомірних дій заподіювача шкоди, при цьому визначеного страховиком розміру шкоди ці звіти не спростовують, доводи апеляційної скарги в частині покладення витрат на їх складання в розмірі 3400 грн. на заподіювача шкоди ОСОБА_3 є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом.
Крім того, відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
Однак позивачем під час розгляду справи не доведено, а судом першої інстанції не встановлено безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача ОСОБА_3 при скоєнні дорожньо-транспортної пригоди та виплатою ПрАТ «УТСК» страхового відшкодування у меншому розмірі, ніж вважав необхідним позивач, як і не встановлено протиправності дій ПрАТ «УТСК» при здійсненні виплати в такому розмірі, отже вимоги позивача в цій частині також необґрунтовані і висновки суду першої інстанції про відмову в їх задоволенні є правильними.
Разом із тим, апеляційний суд не може погодитися із висновками суду першої інстанції в частині відмови в позові про стягнення суми франшизи, виходячи із наступного.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).
За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Таким чином, оскільки вина ОСОБА_3 в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої позивачу завдано матеріальної шкоди, встановлена постановою Брусилівського районного суду Житомирської області від 06 лютого 2020 року, на неї покладається деліктне зобов'язання в розмірі 1000 грн. франшизи, на суму якої було зменшено виплачене позивачу страхове відшкодування, а отже в цій частині позов знайшов своє підтвердження та підлягає задоволенню.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові про стягнення суми франшизи у розмірі 1000 грн. із ОСОБА_3 ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування в цій частині позовних вимог із прийняттям в цій частині нової постанови про задоволення позову із наведених вище підстав.
В іншій частині рішення суду про відшкодування матеріальної шкоди першої інстанції є законним, обґрунтованим і не підлягає скасуванню із підстав, зазначених в апеляційній скарзі.
В частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди рішення суду першої інстанції ніким не оскаржується і не оцінюється апеляційним судом.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та враховуючи, що при поданні апеляційної скарги позивачем сплачено 1261,21 грн., апеляційна скарга задовольняється в частині 1000 грн. із загального розміру 4400 грн. вимог щодо ОСОБА_3 , суд стягує із відповідача ОСОБА_3 на користь позивача судові витрати в розмірі 287 грн. пропорційно до задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2020 року про відшкодування матеріальної шкоди скасувати в частині відмови в позові про стягнення суми франшизи та прийняти в цій частині нову постанову.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_5 ) суму франшизи в розмірі 1000 грн.
В іншій частині рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2020 року про відшкодування матеріальної шкоди залишити без змін.
Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 287 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.