ЄУНС 761/25689/20 Головуючий у суді першої інстанції ОСОБА_1
Справа № 11-кп/824/1217/2021
Категорія: 331 КПК України
29 січня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
ОСОБА_9 , ОСОБА_10
обвинуваченого ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. п. 5, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 194 КК України,
ОСОБА_11 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Києві, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 10 грудня 2020 року у кримінальному провадженні №12020000000000490 за обвинуваченням ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13
Шевченківським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. п. 5, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 194 КК України.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10 грудня 2020 року залишено без задоволення клопотання захисника ОСОБА_7 про заміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_11 , задоволено клопотання прокурора та обвинуваченому ОСОБА_11 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 07 лютого 2021 року включно.
Цим же судовим рішенням продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту обвинуваченій ОСОБА_12 по 07 лютого 2021 року включно з покладенням на неї обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, а також по 07 лютого 2021 року включно продовжено строк дії додаткових обов'язків обвинуваченій ОСОБА_13 .
Обґрунтовуючи рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_11 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції врахував факт висунення йому обвинувачення у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених п. п. 5, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 194 КК України, які утворюють сукупність тяжких та особливо тяжкого кримінальних правопорушень, за одне з яких передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі. Взяв до уваги, що такі кримінальні правопорушення мають надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки, зумовлені тяжкими наслідками у вигляді спричинення смерті людини, тому вважав, що загальносуспільний інтерес у даному випадку переважає інтереси обвинуваченого і застосований раніше захід забезпечення як захід процесуального примусу є виправданим. Врахував також суд міру покарання, яка загрожує у разі визнання ОСОБА_11 винуватим у скоєнні цих кримінальних правопорушень та усвідомлення останнім цієї обставини. Отже дійшов висновку, що з високим ступенем ймовірності обвинувачений ОСОБА_11 вживатиме заходи для ухилення від суду.
Ці ж фактори, як вважав суд, можуть спровокувати незаконний вплив на свідків з метою зміни ними своїх показань, наданих під час досудового розслідування, оскільки відповідно до ст. 23, ч. 4 ст. 95 КПК України суд сприймає всі докази безпосередньо та може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання та не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Зважаючи на існуючі ризики переховування від суду, незаконного впливу на потерпілих і свідків, ступінь яких не зменшився, суд визнав недостатніми стримуючими факторами, які б переважали можливі ризики неправомірної поведінки, характеризуючі дані обвинуваченого ОСОБА_11 , а саме: перебування у шлюбі, наявність на утриманні неповнолітніх дітей, постійного місця проживання, роботи, наявність подяк та нагород, його волонтерську діяльність.
З огляду на наявні обґрунтовані побоювання щодо настання встановлених ризиків у разі застосування більш м'яких запобіжних заходів до обвинуваченого, суд продовжив ОСОБА_11 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині продовження ОСОБА_11 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та відмовити в задоволенні клопотання прокурора.
За доводами захисника, суд обґрунтував свою ухвалу аналогічно ухвалі про обрання запобіжного заходу від 25 серпня 2020 року та ухвалі про продовження строків тримання під вартою від 21 жовтня 2020 року. При цьому аргументами, які слугували підставою для задоволення клопотання прокурора, суд визнав: вагомість переліку доказів, зібраних під час досудового розслідування, що наведений у реєстрі матеріалів досудового розслідування та озвучений прокурором в ході попередньої промови; усвідомлення обвинуваченими, що в разі доведення їх винуватості їм може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі; перевага загальносуспільного інтересу над інтересами конкретної особи, незважаючи на дані, які характеризують особу ОСОБА_11 з позитивної сторони; забезпечення високих стандартів охорони загальносуспільних інтересів, з посиланням на неіснуючу практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Разом із цим, врахувавши відсутність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу, суд не розглядав питання стосовно запобіжного заходу у вигляді особистої поруки.
Як вважає захисник, суд свавільно і необґрунтовано встановив наявність двох ризиків: ризик втечі і ризик незаконного впливу на свідків (потерпілих, експертів), керуючись при цьому виключно тяжкістю інкримінованого діяння, а в частині вагомості доказів - лише їх номінальним переліком, однак не врахував положення ч. 3 ст. 199 КПК України і прецедентну норму ЄСПЛ, за якою ризик втечі зменшується з перебігом часу, яким би він не був коротким. А в цьому провадженні державні органи не навели жодних підстав для твердження, що подібний ризик не зменшився за рік, до того ж після пом'якшення запобіжних заходів іншим обвинуваченим жодних негативних наслідків не настало, що опосередковано підтверджує безпідставність тверджень суду про тримання ОСОБА_11 під вартою як єдиний можливий спосіб усунення ризиків.
Неправомірним захисник вважає посилання суду, як на підставу ув'язнення ОСОБА_11 , на попередні рішення слідчих суддів, які втратили свою дію і посилання на них заборонено положеннями ст.198 КПК України. Крім того, звертає увагу на те, що суд не надав жодної оцінки заявам осіб, які виявили бажання взяти ОСОБА_11 на поруки.
Щодо фактичних обставин провадження, то захисник зазначає, що 12 грудня 2019 року ОСОБА_11 повідомили про підозру у вбивстві журналіста ОСОБА_14 , того ж дня він був затриманий, а 14 грудня 2019 року - до нього застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Станом на 17 грудня 2020 року ОСОБА_11 перебуває під вартою один рік п'ять днів та не існує жодних підстав вважати, що обвинувачений може переховуватися або впливати на свідків, тим більше, що жоден із згаданих в матеріалах справи свідків або потерпілих не свідчить проти нього. Вищими посадовими особами держави систематично порушується принцип презумпції невинуватості стосовно обвинувачених у цьому кримінальному провадженні, що підтверджується розміщенням неправдивих даних у засобах масової інформації. Однак підозра і обвинувачення не містять скільки-небудь розумного мотиву злочину, усі обвинувачені не мають жодного зв'язку із жертвою і станом на час події - між собою. Враховуючи вступну промову прокурора і обвинувальний акт, єдиним аргументом обвинувачення є сумнівна експертна ідентифікація осіб на відео з камер спостереження, яка встановила неможливість ідентифікації за ознаками зовнішності, але ідентифікувала ОСОБА_11 за рухами, що отримало назву психологічної експертизи невербальної поведінки, виконаної українськими психологами за невідомою методикою, та «криміналістичним аналізом ходи», виконаним британським біомеханіком ОСОБА_15 , який поставив свій підпис у висновку, не володіючи українською мовою. Між тим в провадженні відсутні свідки або потерпілі, які б вказували на ОСОБА_11 чи інших обвинувачених як на виконавців злочину, при цьому ОСОБА_11 дав вичерпні показання щодо непричетності до інкримінованих йому злочинів і за весь час ув'язнення не вчиняв жодних спроб втечі або інших протиправних дій.
Захисник звертає увагу на те, що ОСОБА_11 є відомим музикантом, ніколи не притягувався до кримінальної відповідальності, одружений, має міцні соціальні зв'язки, постійне місце проживання, престижну службу в Збройних силах України, має двох неповнолітніх дітей, з яких старший син має істотні вади здоров'я, дружину і літню матір, яка потребує догляду, а майновий стан сім'ї не дозволяє йому тривалий час переховуватись. Крім того, на думку захисника, перешкодою для втечі є пандемія коронавірусу.
За наведених обставин, посилаючись на практику ЄСПЛ, захисник стверджує, що жодних обставин, які б виправдовували тривале тримання ОСОБА_11 під вартою, окрім тяжкості обвинувачення і загрози покарання, доведено не було, тому клопотання прокурора судом задоволено безпідставно.
Заслухавши доповідь судді; доводи захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_16 , обвинуваченого ОСОБА_11 , які підтримали апеляційну скаргу і просили її задовольнити; позицію захисника ОСОБА_10 , який також підтримав апеляційні вимоги; доводи прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи ухвалу суду першої інстанції законною, обґрунтованою і вмотивованою; провівши судові дебати, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до положень ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 цього Кодексу.
Як убачається з матеріалів провадження, Шевченківським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. п. 5, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 194 КК України.
Вирішуючи клопотання сторони захисту про зміну обвинуваченому ОСОБА_11 запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов'язання та клопотання прокурора, в якому, окрім іншого, було порушено питання про продовження строку дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_11 у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції з урахуванням доводів прокурора, визнавши наявність високої ймовірності переховування обвинуваченого від суду та вчинення незаконного впливу на потерпілих і свідків, дійшов висновку, що лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків і завадити можливій неправомірній поведінці, отже постановив ухвалу про відмову в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 , задовольнив клопотання прокурора та продовжив ОСОБА_11 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів.
З такими висновками суду погоджується і колегія суддів, оскільки вважає, що судом першої інстанції були дотримані вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні клопотань сторін, які стосуються виду запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_11 , об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу як тримання під вартою, водночас в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Зважаючи на те, що в суді першої інстанції триває судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_11 та інших осіб у вчиненні низки кримінальних правопорушень, встановлення на даному етапі доведеності обвинувачення, зокрема ОСОБА_11 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених п. п. 5, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 194 КК України, відноситься до виключної компетенції суду першої інстанції. Тому обґрунтованість обвинувачення при розгляді провадження в порядку апеляційної процедури на ухвалу суду про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою колегією суддів не перевіряється і всі доводи захисника, який ставить під сумнів допустимість висновку експертів за результатами проведення комплексної комісійної експертизи з ідентифікації особи за ознаками зовнішності (портретної, психологічної експертизи та криміналістичного аналізу ходи) № 27853/19-35/28128/28129/19-61 від 11.12.2019 та стверджує про відсутність у провадженні будь-яких доказів, які б доводили причетність ОСОБА_11 до інкримінованих йому кримінальних правопорушень, не можуть бути предметом окремої апеляційної перевірки.
Разом із тим, колегія судів зауважує, що суд першої інстанції, керуючись інформацією з реєстру матеріалів досудового розслідування та вступної промови прокурора, врахував наявність у цьому кримінальному провадженні обставин, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин, що за позицією ЄСПЛ в рішеннях у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Лабіта проти Італії», «Ільгар Маммадов проти Азейбарджану», є обґрунтованою підозрою.
Що стосується висновку суду про високу ймовірність існування ризиків втечі і незаконного впливу на свідків (потерпілих, експертів), які не зменшилися від часу обрання обвинуваченому ОСОБА_11 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, то колегія суддів враховує наступне.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Відповідно до практики ЄСПЛ ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі, або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення в справі «Панченко проти Росії»).
В контексті п. 3 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ у п.60 рішення у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду в разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
На питання про те, чи є розумним строк тримання під вартою, не можна відповісти абстрактно. Визначати, чи розумно й надалі залишати обвинуваченого під вартою, необхідно на підставі особливостей кожної конкретної справи. Подовження строку тримання під вартою в певній справі може бути виправданим лише тоді, коли наявні конкретні ознаки того, що вимога громадських інтересів важить більше - попри презумпцію невинуватості, - ніж правило поваги до особистої свободи (рішення у справі «W. проти Швейцарії»). Передусім національні судові органи мають забезпечити, щоб у будь-якому конкретному випадку досудове тримання обвинуваченої особи під вартою не перевищувало розумного строку. З цією метою вони повинні вивчити всі факти «за» і «проти» наявності справжньої вимоги громадських інтересів, яка, попри належну повагу до принципу презумпції невинуватості, виправдовувала б відступ від правила поваги до особистої свободи, та викласти їх у своєму рішенні щодо відхилення клопотання про звільнення (п.152 рішення ЄСПЛ у справі «Лабіта проти Італії»).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що прокурором у судовому засіданні доведено наявність ризиків, передбачених п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які не зменшилися, що виправдовує тримання обвинуваченого ОСОБА_11 під вартою та є підставою для продовження строку дії такого запобіжного заходу.
Досліджуючи доводи сторони захисту про те, що суд необґрунтовано встановив наявність двох ризиків, керуючись виключно тяжкістю інкримінованого діяння, колегія суддів, перш за все, вважає за необхідно зауважити, що згідно з практикою ЄСПЛ суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. У рішенні по справі «Летельє проти Франції» ЄСПЛ визначив, що тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Так, із матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_11 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень різного ступеню тяжкості, в тому числі особливо тяжкого, вчиненого способом, небезпечним для життя багатьох осіб, за яке законом передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, суспільно небезпечним наслідком якого стала смерть журналіста, у зв'язку з чим вказане кримінальне провадження набуло великого суспільного резонансу. При цьому заслуговують на увагу і мотиви, якими керувався обвинувачений відповідно до пред'явленого обвинувачення.
Такі обставини, на думку колегії суддів, можуть спонукати обвинуваченого переховуватися від суду.
Разом із цим, дані про особу ОСОБА_11 , який раніше не судимий, має постійне місце реєстрації та проживання, одружений, має неповнолітніх дітей 2008 та 2012 року народження, тобто наявність у нього сталих соціальних зв'язків, а також заохочення за моральну підтримку бойового духу та волонтерську допомогу військовослужбовцям, не спростовують правильність висновків про існування ризику переховуватися від суду.
Потерпілі, свідки та експерти у кримінальному провадженні, показання яких суд має сприймати безпосередньо, ще не допитувалися. З огляду на положення ч. 4 ст. 95 КПК України ризик впливу на свідків, потерпілих існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. Отже продовжує існувати ризик незаконного впливу на потерпілих, свідків, експертів у цьому кримінальному провадженні, що в свою чергу доводить обґрунтованість висновку суду про те, що ймовірність реалізації цього ризику, а також ризику втечі не зменшилася на даний час.
Відповідно до ст. 198 КПК України висловлені в ухвалі слідчого судді, суду за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу висновки щодо будь-яких обставин, які стосуються суті підозри, обвинувачення, не мають преюдиціального значення для суду під час судового розгляду або для слідчого чи прокурора під час цього або іншого кримінального провадження.
Підставами для продовження строку тримання під вартою ОСОБА_11 , як вважає колегія суддів, слугували обставини, передбачені ч. 1 ст. 194 КПК України, а не попередні ухвали слідчих суддів, як про це стверджує захисник ОСОБА_7 . Суд першої інстанції тільки розпочав судовий розгляд кримінального провадження, а тому ніякі висновки в ухвалах слідчих суддів як преюдиція не могли враховуватися під час судового розгляду.
За таких обставин твердження в апеляційній скарзі про неправомірність посилання судом першої інстанції на попередні ухвали слідчих суддів як на підставу тримання ОСОБА_11 під вартою є непереконливими.
З огляду на зміст судового рішення, суд, досліджуючи питання, пов'язані із запобіжними заходами, мотивував свої висновки в ухвалі щодо кожного обвинуваченого у цьому кримінальному провадженні, а тому не міг і не повинен був пояснювати відмінність ОСОБА_11 у порівнянні з іншими обвинуваченими, як на цьому наполягає захисник.
За наведених підстав, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, принаймні на цій стадії судового розгляду, зможе забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_11 покладених на нього процесуальних обов'язків. Тому колегія суддів, беручи до уваги і положення ст. 404 КПК України, не досліджує заяви поручителів, які були подані стороною захисту під час апеляційного розгляду.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що обвинувальний акт у цьому кримінальному провадженні надійшов до Шевченківського районного суду м. Києва наприкінці серпня 2020 року, а тому, навіть з урахуванням того, що кримінальне провадження не розглядається безперервно, висновки захисника ОСОБА_7 про нездатність суду розглянути справу упродовж розумного строку, що, на його думку, може також свідчити про упередженість суду, є вочевидь передчасними.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, колегією суддів не встановлено.
Таким чином колегія суддів доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою і вмотивованою, отже не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 10 грудня 2020 року, якою обвинуваченому ОСОБА_11 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 07 лютого 2021 року включно - без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня оголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
_________________ __________________ __________________
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4