Справа № 11-кп/824/639/2021 Головуючий у 1-ій інстанції: ОСОБА_1
20 січня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
потерпілого ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_10 та захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_7 на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 29.07.2020 щодо ОСОБА_7 у кримінальному провадженні №12020100010000354, -
Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 29.07.2020
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Дзеленці Волочинського району Хмельницької області, українця, громадянина України, розлученого, учасника бойових дій, РНОКПП НОМЕР_1 , який мешкає за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні в частині умисного спричинення ОСОБА_9 легкого тілесного ушкодження у вигляді синця на задній поверхні ліктьового суглобу, яке кваліфіковано за ч. 1 ст. 125 КК України, та виправдано у зв'язку з недоведеністю, що таке правопорушення було вчинено ОСОБА_7 .
Визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та призначено покарання у виді 100 (сто) годин громадських робіт.
Стягнуто з ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , що проживає за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь держави витрати на залучення експерта в сумі 378 грн.
Речовий доказ DVD-R диск - залишено в матеріалах кримінального провадження.
Судом визнано доведеним, що ОСОБА_7 05.01.2020 о 04 год. 30 хв., перебуваючи у квартирі АДРЕСА_2 , вступив у словесний конфлікт із дружиною ОСОБА_11 , який знімав на мобільний телефон ОСОБА_9 - їх син. Після того, ОСОБА_7 вибив мобільний телефон із рук ОСОБА_9 , останній опинився позаду ОСОБА_7 та почав його силою тримати, охопивши лівою рукою за корпус тіла. У цей час ОСОБА_7 , діючи умисно, з метою заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю ОСОБА_9 , вкусив у ліве передпліччя ОСОБА_9 , заподіявши останньому легке тілесне ушкодження у виді садна на передній поверхні лівого передпліччя у середній третині.
Також, згідно обвинувального акту ОСОБА_7 інкримінується завдання тілесного ушкодження ОСОБА_9 у вигляді садна на задній поверхні ліктьового суглобу при зазначених вище обставинах.
Суд, оцінивши надані стороною обвинувачення докази у їх сукупності, дійшов висновку про недоведеність вчинення ОСОБА_9 легкого тілесного ушкодження у вигляді синця на задній поверхні ліктьового суглобу, яке кваліфіковано за ч. 1 ст. 125 КК України, та виправдав у зв'язку з недоведеністю, що таке правопорушення вчинено ОСОБА_7 .
Не погоджуючись з прийнятим рішенням прокурор у кримінальному провадженні подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 29.07.2020, яким визнано невинуватим ОСОБА_12 у пред'явленому обвинуваченні в частині умисного спричинення ОСОБА_9 легкого тілесного ушкодження у вигляді синця на задній поверхні ліктьового суглобу, яке кваліфіковано за ч. 1 ст. 125 КК України, постановити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та призначено йому покарання у виді 100 годин громадських робіт.
На переконання прокурора заподіяння ОСОБА_7 тілесного ушкодження ОСОБА_9 у виді садна на передній поверхні лівого передпліччя у середній третині знайшла своє підтвердження наявними у справі доказами у повній мірі, а висновок суду першої інстанції в цій частині є необґрунтованим.
Разом з цим, прокурор вважає, недопустимим часткове виправдання в єдиному складі злочину, виключаючи об'єктивну сторону складу злочину, що полягає в дії - умисне легке тілесне ушкодження у виді синця на задній поверхні ліктьового суглобу.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням захисник ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 29.07.2020 скасувати, постановити виправдувальний вирок на підставі ст. 36 КК України у зв'язку із застосуванням ОСОБА_7 мір необхідної оборони. Свої доводи обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не врахував факт порушення кримінального провадження Голосіївським УП ГУНП у м. Києві 05.0.2020 щодо потерпілого ОСОБА_9 кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника та обвинуваченого, які підтримали вимоги поданої апеляційної скарги та заперечували щодо задоволення апеляційної скарги прокурора; пояснення прокурора, який підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та заперечував щодо задоволення апеляційної скарги захисника; потерпілого, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника та підтримав апеляційну скаргу прокурора; провівши судові дебати, надавши обвинуваченому ОСОБА_7 останнє слово, вивчивши і перевіривши матеріали судового провадження, обговоривши доводи апелянтів, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги захисника та прокурора необхідно залишити без задоволення, а вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 29.07.2020 - змінити.
Статтею 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 125 КК України, за обставин, встановлених судом, є правильним, ґрунтується на зібраних та належним чином перевірених у суді доказах.
Суд першої інстанції дав оцінку показанням потерпілого ОСОБА_9 (сина) про те, що в їх родині тривалий час виникають конфлікти та ґрунті неприязних відносин із батьком. 05.01.2020р. після четвертої години його батько повернувся до дому та у них з матір'ю виник словесний конфлікт. Він вирішив це знімати на мобільний телефон, оскільки батько неодноразово бив матір. Батько,вибивши телефон з його рук та направився до шафи у коридорі взяти інструмент з метою нанесення ним ударів.
Запобігаючи батьку вчинити насильницькі дії щодо нього та матері, він, знаходячись позаду, утримуючи батька рукою за тулуб та плече, почав відтягувати його від шафи, та відчув біль від укусу. Для того, щоб батько його відпустив, наніс йому декілька ударів в область голови, після чого вони впали на підлогу. Звернувся до лікарні лише 14.01.2020 після того як дізнався, що батько подав на нього заяву до поліції.
Свідок ОСОБА_11 (колишня дружина) дала аналогічні за змістом показання щодо обставин події.
Показання ОСОБА_9 та ОСОБА_11 узгоджуються між собою щодо фактичних обставин справи та об'єктивно підтверджуються доказами, дослідженими безпосередньо в судовому засіданні: даними висновку експерта № 042-277-2020 від 18.02.2020, згідно якого встановлені у ОСОБА_9 тілесні ушкодження віднесені до легких та могли утворитися 05.01.2020, зокрема садно на передній поверхні лівого передпліччя у середній третині у вигляді кола діаметром 4 см шириною 0,3 см переривчастого характеру з довжиною сегментів по 0,4-0,5 см по центру під коричневими корочками, що відшаровуються від периферії, та яке визнано таким, що утворилося в результаті укусу людиною, а також садно подовженої форми (2,1 х 1,0 см) на задній поверхні лівого ліктьового суглобу, та яке могло утворитися за рахунок ковзання, тертя або удару під кутом тупого предмету; данимипротоколуслідчого експерименту від 05.02.2020 за участю ОСОБА_9 ; данимипротоколуслідчого експерименту від 05.02.2020 за участю ОСОБА_11 .
Суд першої інстанції за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального правопорушення, керуючись законом, оцінив кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку навів достатнє обґрунтування для їх прийняття, розглянув справу в межах висунутого обвинувачення та дійшов обґрунтованого висновку , що ОСОБА_7 з метою заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю ОСОБА_13 вкусив у ліве передпліччя ОСОБА_9 , заподіявши йому легке тілесне ушкодження у виді садна на передній поверхні лівого передпліччя у середній третині.
Водночас, суд першої інстанції критично поставився до показань обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що його дії були викликані необхідністю самооборони від неправомірних дій потерпілого та свідка, оскільки доказів наявності таких дії з боку потерпілого, які відповідали би критеріям, визначним у ч.1 ст. 36 КК України, стороною захисту не надано і під час судового розгляду не встановлено, з такими висновками погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
Разом із тим, суд першої інстанції обґрунтовано відкинув як доказ дані довідки, виданої черговим лікарем прийомного відділення Київської МКЛ №12 про те, що 05.01.2020під час огляду у ОСОБА_7 були виявлені тілесні ушкодження у вигляді забійної рани тім'яної ділянки голови та забій грудної клітини, оскільки вони не є такими, що свідчать про неправомірний характер дій потерпілого та свідка щодо обвинуваченого. Крім цього, із показань потерпілого та свідка убачається, що ОСОБА_9 наніс декілька ударів в область голови ОСОБА_7 , але це відбувалося після того, як останній здійснив укус.
Також суд першої інстанції обґрунтовано визнав показання обвинуваченого в тій частині, що ОСОБА_9 його душив, такими, що не знайшли свого підтвердження дослідженими у суді доказами, зокрема дані довідки не містять відомостей про наявності на шиї ОСОБА_7 ушкоджень, які могли би свідчити про вчинення його сином таких дій, а відтак такі показання обвинуваченого є позицією захисту, спрямованою на уникнення кримінальної відповідальності за вчинене, з чим і погоджується колегія суддів.
При цьому, суд першої інстанції виправдав ОСОБА_7 упред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 125 КК України в частині умисного спричинення ОСОБА_9 легкого тілесного ушкодження у вигляді синця на задній поверхні ліктьового суглобу, яке кваліфіковане за ч. 1 ст. 125 КК України, у зв'язку з недоведеністю, що таке правопорушення ним вчинене.
Своє рішення у цій частині суд мотивував тим, що тілесні ушкодження у ОСОБА_9 виявлені лише 11.01.2020 (коли він звернувся до лікаря), між тим як подія відбулася 05.01.2020; у висновку експерта механізм виникнення зазначеного тілесного ушкодження визначений неоднозначно (ковзання, тертя або удару під кутом тупого предмету), та відсутній висновок в частині того, чи могло воно утворитися в наслідок падіння, яке, як встановлено в суді, мало місце під час подій, а тому суд уважає, що стороною обвинувачення не було доведено, що зазначене тілесне ушкодження також спричинено в результаті умисних протиправний дій обвинуваченого.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із таким висновком суду першої інстанції, оскільки спричинення ОСОБА_9 тілесного ушкодження у виді синця на задній поверхні ліктьового суглобу, не знайшло свого підтвердження «поза розумним сумнівом» дослідженими судом доказами, а відтак, доводи апеляційної скарги прокурора у цій частині є неспроможними.
Однак, на переконання колегії суддів у даному випадку істотним порушенням є одночасне засудження та виправдання особи за однією і тією ж статтею (частиною статті КК України) за умови, що виявлені у ОСОБА_9 тілесні ушкодження спричинені в один період часу, під час однієї події, які у сукупності охоплюються ч. 1 ст. 125 КК України і кожне із яких окремій кваліфікації за ч. 1 ст. 125 КК України не підлягає.
За змістом ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Якщо обвинувачений визнається винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, суд ухвалює обвинувальний вирок і призначає покарання, звільняє від покарання чи від його відбування у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, або застосовує інші заходи, передбачені законом України про кримінальну відповідальність.
При цьому суд першої інстанції виправдав ОСОБА_7 у частині спричинення ОСОБА_9 легкого тілесного ушкодження у вигляді синця на задній поверхні ліктьового суглобу.
Частиною 1 ст. 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Згідно ч. 1 та ч. 2 статті 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу з уточненнями захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_7 та апеляційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, а вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 29.07.2020 у зв'язку із істотним порушенням вимог КПК України, змінити, виключивши із резолютивної частини вироку рішення суду про виправдання ОСОБА_7 у частині спричинення ОСОБА_9 легкого тілесного ушкодження у виді синця на задній поверхні ліктьового суглобу, яке кваліфіковане за ч. 1 ст. 125 КК України.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 413, 414 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу з уточненнями захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_7 та апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
Вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 29.07.2020 щодо ОСОБА_7 змінити, виключивши із резолютивної частини вироку рішення суду щодо виправдання ОСОБА_7 у частині спричинення ОСОБА_9 легкого тілесного ушкодження у виді синця на задній поверхні ліктьового суглобу, яке кваліфіковане за ч. 1 ст. 125 КК України.
В іншій частині вирок залишити без зміни.
Касаційна скарга на ухвалу суду апеляційної інстанції може бути подана протягом трьох місяців з дня її проголошення до Верховного Суду.
Судді: _______________ ______________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4