61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)
12 січня 2010 р. Справа № 2-а-1492/09/2018
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Бенедик А.П.
Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова на постанову Київського районного суду м. Харкова від 30.06.2009р. по справі № 2а-1492/09/2018
за позовом ОСОБА_1 < Список > < Текст >
до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Харкова < Текст > < 3 особи > < 3 особа > < за участю > < Текст >
про про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, та стягнення щомісячної державної соціальної допомоги "дітям війни",
Позивач звернувся до суду з вищезазначеним адміністративним позовом. В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідач, всупереч положенням ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", не здійснює нарахування та виплату належного йому підвищення до пенсії, як дитині війни.
Відповідач проти позовних вимог заперечував, посилаючись на відсутність протиправної бездіяльності з його боку.
Постановою Київського районного суду м. Харкова від 30.06.2009 р. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова призначити і здійснити виплату щомісячної державної соціальної допомоги "Дітям війни" ОСОБА_1 за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року на загальну суму 742, 65 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідач, Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова, не погодився з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Свою незгоду мотивує тим, що судом при прийнятті рішення не було враховано, що виплата соціальної допомоги повинна здійснюватися з Державного бюджету України. При цьому, відповідач зазначив, що, задовольняючи позов, суд першої інстанції необґрунтовано застосував до спірних правовідносин ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених за цим Законом.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач має статус дитини війни та відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Відповідач у 2007 році не здійснював нарахування та виплату позивачу відповідного підвищення у встановленому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни" розмірі, посилаючись на відсутність у нього коштів на ці виплати та на невизначеність розрахункової величини (мінімальної пенсії за віком) для розрахунку підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війни.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за № 6-рп/2007, яким визнано неконституційним положення Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік” щодо зупинення на 2007 рік дії ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Суд дійшов висновку, що відповідно до зазначеного рішення Конституційного Суду України відповідач з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року повинен був діяти у відповідності з нормою ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та здійснювати позивачеві нарахування доплати (підвищення) до пенсії.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік" дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 за № 6-рп/2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13,14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік", яким зупинено дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 р. з урахуванням ст. 111 цього Закону.
Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, відповідач з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату (підвищення) до пенсії, передбачену ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004, яка набула чинності із зазначеної дати, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України "Про державний бюджет України", ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню.
Разом з тим, суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, помилково зобов'язав відповідача призначити і здійснити виплату щомісячної державної соціальної допомоги "дітям війни" позивачу, оскільки позивач отримує пенсію за віком, в зв'язку з чим за положеннями ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" нарахуванню підлягає підвищення до пенсії, а не щомісячна державна соціальна допомога.
Таким чином, колегія суддів, враховуючи допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права, вважає, що постанова суду підлягає скасуванню, з прийняттям апеляційним судом нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.
При цьому, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на порушення судом першої інстанції норм матеріального права через неврахування законодавчої неврегульованості питання щодо механізму виплати пенсії, відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 р., з таких підстав.
Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Згідно ч. 3, 4 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Таким чином, доводи апеляційної скарги в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не можуть бути підставою для не здійснення таких виплат або відмови в задоволенні позову.
Щодо доводів апеляційної скарги про необґрунтоване застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, колегія суддів зазначає наступне.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта (закону), який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Крім того, Закон України "Про соціальний захист дітей війни" не встановлює нової соціальної виплати, а передбачає підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, призначених саме відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
З огляду на викладене, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Крім того, колегія суддів, вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеного підвищення пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст.46 Конституції України та зазначеною нормою Закону.
Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова та відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус «дитина війни" та відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни" позивач має право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121/2001 і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Отже, судом першої інстанції правильно встановлено суб'єктний склад спірних правовідносин.
При цьому, суд першої інстанції правомірно зобов'язав відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачу та провести відповідні виплати у конкретно визначеному грошовому розмірі.
Так відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
До виключних повноважень Пенсійного фонду України та його територіальних управлінь належить призначення, здійснення нарахування та перерахунку пенсії, щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, а суд здійснив лише розрахунок розміру підвищення до пенсії, передбаченого ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", яке в порушення вимог діючого законодавства не було нараховано та виплачено позивачу і зобов'язав відповідача реалізувати його повноваження, шляхом здійснення перерахунку пенсії та виплати недоотриманої позивачем частини пенсії, а отже, застосував спосіб захисту прав позивача, передбачений п.2 ч.3 ст.105 КАС України та прийняв рішення відповідно до положень п.2 ч.2 ст.162 КАС України.
Отже, обов'язок по підвищенню пенсії позивача, що передбачено Законом України "Про соціальний захист дітей війни", покладено саме на органи Пенсійного фонду України. Враховуючи, що держава взяла на себе обов'язок по підвищенню пенсії позивача на 30% та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, колегія суддів вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.
Крім того, колегія суддів зазначає, що враховуючи похилий вік позивача, те що позивач не повинен стежити за внесенням будь-яких змін в діючому законодавстві, відповідно - перевіряти правомірність дій суб'єкта владних повноважень при виконанні ним своїх обов'язків, покладених Державою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно не застосував ст.99, 100 КАС України.
Разом з тим, суд першої інстанції правильно встановивши наявність права позивача щодо нарахування та отримання підвищення пенсії, передбаченого ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” у період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, при здійсненні розрахунку суми, що підлягає донарахуванню та виплаті позивачу також допустив порушення норм матеріального права, а саме: ч.2 ст.152 Конституції України.
При цьому, колегія суддів, враховуючи положення ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” , ч.1 ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, ст.62 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", ч.2 ст.152 Конституції України, зазначає, що позивачу у 2007 році пенсія повинна була бути підвищена: у липні на 91,27 грн. (410,06 х 30%=123,02; з 09 по 31 липня - 91,27 грн.); у серпні на 123,02 грн. (410,06 х 30%=123,02); у вересні на 123,02 грн. (410,06 х 30%=123,02); у жовтні на 124,53 грн. (415,11 х 30% = 124,53); у листопаді на 124,53 грн. (415,11 х 30% = 124,53); у грудні на 124,53 грн. (415,11 х 30% = 124,53), а всього на 710,90 грн.
Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якою суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також положення п.2 ч.3 ст.105, п.2 ч.2 ст.162 КАС України, колегія суддів вважає, що права позивача повинні бути поновленні шляхом зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачу з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та провести відповідні виплати за 2007 рік з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року в розмірі 710,90 грн.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 202 п.4, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова задовольнити частково.
Постанову Київського районного суду м. Харкова від 30.06.2009 року по справі №2а-1492/09/03/2018 скасувати в частині зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова призначити і здійснити виплату щомісячної державної соціальної допомоги "Дітям війни" ОСОБА_1 за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року на загальну суму 742, 65 грн.
Прийняти в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та провести відповідні виплати за 2007 рік з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року в розмірі 710,90 грн.
В іншій частині постанову суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя< підпис >Бенедик А.П.
Судді< підпис >
< підпис >Кононенко З.О. Калиновський В.А.
< Список > < Текст >