Суддя-доповідач - Лях О.П.
Головуючий в 1 інстанції - Христофоров А.Б.
Україна
Іменем України
05 травня 2010 року справа № 2а-14517/09/0570
зал судового засідання № 2 у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Лях О.П.
суддів:
при секретарі
за участю :
позивача
представника відповідача
розглянувши у відкритому Горбенко К.П., Юрченко В.П.
Барбаш Л.О.
ОСОБА_5 - особисто;
ОСОБА_6 за довір.
судовому засіданні
апеляційну скаргу ОСОБА_5
на постанову Донецького окружного адміністративного суду
від 25 січня 2010 року
у адміністративній справі № 2а-14517/09/0570
за позовом ОСОБА_5
до Макіївського міського управління ГУМВСУ в Донецькій області
Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області
Головного управління державного казначейства України в Донецькій області
про визнання неправомірними дій , зобов'язання вчинити певні дії , відшкодування моральної шкоди, -
13.05.2009 року позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з вищевказаним позовом до відповідачів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що з 25.08.1996 року по 31.05.2008 року він проходив службу в Макіївському міському управлінні ГУМВС України в Донецькій області на посаді старшого інженеру з КОІ РСС. 31 травня 2008 року він був звільнений у відставку за віком відповідно до п. 65 «а» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС України згідно наказу № 264 від 21.05.2008 року.
В період проходження служби на нього були покладені обов'язки з забезпечення роботи спецбібліотеки, які він виконував до лютого 2005 року, та за виконання яких відповідно до вимог ч. 2 п. 2.2 наказу МВС України № 472 від 09.08.1993 року йому належна доплата за сумісництво у розмірі 50 % окладу, однак зазначені виплати йому не здійснювались, тому вважає, що йому не доплачено 5117,86 грн.
Після звільнення, з 01.07.2008 року по 28.11.2008 року він працював державним службовцем на посаді спеціалісту зв'язку вузла зв'язку Макіївського МУ ГУМВС України в Донецькій області та за наказом керівництва від 1.07.2008 на нього було покладено обов'язки інженеру з КОІ, які він виконував до 28.11.2008.
В 1999 році йому було встановлено максимальний оклад у розмірі 110,00 грн., однак, пізніше виплата зазначеного окладу без достатніх на думку позивача підстав була припинена, та виплачувався мінімальний за цією посадою оклад у розмірі 100,00 грн., тому вважає, що за весь період, за який не здійснювалась виплата максимального окладу йому не доплачено 1450,00 грн., крім того, в 2008 році була припинена виплата раніше встановленої премії у розмірі 33,3 %. Розміри премії постійно змінювались, а в 2004,2005,2006,2008 роках, як стверджує позивач, практично не виплачувалась.
В період проходження служби позивачу також не виплачувались зовсім, або виплачувались не в повному обсязі матеріальна допомога у зв'язку із відпусткою та повністю не виплачувалась матеріальна допомога на оздоровлення, які встановлені ч. 4 п. 2 Указу Президента України № 926/96 від 04.10.1996, п. 1 ст. 10 ЗУ № 1014-У від 11.05.2007, тому позивач вважає, що протягом 2004-2007 йому не було виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомоги на оздоровлення у розмірі 8837,80 грн.
Також, позивач вказує, що за період проходження служби йому не в повному обсязі проводились виплати за вислугу років, за безперервну службу, за роботу в умовах режимного обмеження , загальна сума зазначених виплат повинна складати 3376,10грн.
Крім того, оскільки під час виконання своїх службових обов'язків він користувався іноземною мовою (російської), відповідно до постанови КМУ № 1294 від 07.11.2007 року відповідач повинен був впроваджувати доплати у розмірі 15% посадового окладу, однак зазначена надбавка йому не оплачувалась, а загальний розмір недоплаченої суми складає 562,50грн.
Під час проходження служби він повинен був виконувати свої посадові обов'язки відповідно до Інструкції роботи інженеру з КОІ РСС підрозділу, згідно до якої вбачалось виконання обов'язків в неробочий та нічний час, в вихідні та святкові дні, внаслідок чого сформувались години перепрацьованого часу, за які відповідно до п.З ст. 107 КЗпП України та ч. 12 ст. 22 ЗУ «Про міліцію» повинна бути здійснена оплата. Зокрема, позивачем надано самостійний розрахунок годин такого часу та оплату, яка складає 18545,76 за період з 1996 по 2008 роки із розрахунку заробітної плати за 2008 рік.
В період проходження служби не видавалось формене обмундирування, внаслідок чого йому повинна була бути виплачена компенсація, яка з урахуванням інфляції та розрахунку позивача складає 16356,90 грн.
Крім того, в порушення вимог ч. 2 п. 1.5 Інструкції з організації роботи з пенсійного забезпечення військовослужбовців внутрішніх військ та осіб рядового та начальницького складу ОВС України та членів їх сімей, документи для призначення пенсії позивачу були направлені до ГУ МВСУ в Донецькій області замість 10 червня (через 10 днів після звільнення), а тільки 25 липня, у зв'язку з чим виплата пенсії позивачу розпочата через 3 місяці з моменту звільнення, тому позивач мав докладати додаткові зусилля для здійснення ним життєдіяльності, що спричинило нанесення йому моральної шкоди.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2010 року у справі № 2а-14517/09/0570 у адміністративному позові - відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
В судовому засідання позивач доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.
Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечував , наполягав на застосуванні приписів статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України .
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права приходить до наступного .
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено , що позивач - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі наказу по особовому складу № 246 о/с від 21.05.2008 року був звільнений за віком у відставку на підставі п. 65 «а» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС України, затвердженого постановою КМУ № 114 від 29.07.1991 року, з посади старшого інженеру з КОІ РСС Макіївського МУ ГУМВС України в Донецькій області.
Згідно наказу по особовому складу № 346 о/с від 01.07.2008 року ОСОБА_5 було прийнято на посаду спеціаліста зв'язку вузла зв'язку Макіївського міського управління з 01 липня 2008 року, та встановлено йому оклад у розмірі 677 грн., надбавку за високі досягнення у праці у розмірі 50%, згідно ЗУ «Про державну службу» надано 15 ранг в межах 7 категорії та покладено обов'язки резервного інженера з криптографічної обробки інформації.
Відповідно до наказу № 297 від 29 липня 2008 року Макіївського МУ ГУМВС України в Донецькій області на ОСОБА_5 було покладено обов'язки інженера зв'язку вузла зв'язку при Макіївському МУ з 01.06.2008 та на час виконання обов'язків інженера з КОІ звільнено позивача від виконання обов'язків за основною посадою.
Стаття 159 КАС України передбачає, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При розгляді справи в суді першої інстанції представники відповідачів заперечували проти розгляду справи по суті у зв'язку з пропуском позивачем строку на звернення до суду з позовом, оскільки спірні події стосуються періоду проходження служби з 25.08.1996 року по 31.05.2008 року та роботі на посаді спеціаліста зв'язку вузла зв'язку Макіївського міського управління з 01 липня 2008 року по 28 листопада 2008 року.
З огляду на вимоги ст. 161 КАС України, суд під час прийняття постанови вирішує: чи є інші фактичні дані (пропущення строку звернення до суду тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Відповідно до ч. 2 ст. ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно п. 13 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду від 06.03.2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ», для захисту прав свобод та інтересів особи кодексом адміністративного судочинства України та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до суду.
Зокрема при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами, а у разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених ч. 1 ст. 233 КЗпП України. Тому громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення.
У даному випадку публічно-правовий спір виник з приводу проходження позивачем публічної служби, термін позовної давності протягом якого він мав право звернутися до адміністративного суду складає три місяці.
На підставі ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Зазначена норма носить імперативний характер і у випадку, якщо на її застосуванні наполягає відповідач, вона є обов'язковою для виконання.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, але саме з вищенаведених підстав.
Колегія суддів вважає, що судове рішення першої інстанції не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі, судом першої інстанції ретельно перевірено доводи сторін, дано їм вірну оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються, підстави для скасування постановленого у справі судового рішення відсутні.
Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія судів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2010 року у справі № 2а-14517/09/0570 - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
В повному обсязі ухвалу складено 7 травня 2010 року.
Головуючий
Судді