Справа 206/5319/20
Провадження 2-о/206/15/21
09 лютого 2021 року у залі суду в м. Дніпрі Самарський районний суду м. Дніпропетровська
у складі:
головуючий, суддя Сухоруков А.О.,
при секретарі Приступко С.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення,
за участю:
заявника ОСОБА_1
заінтересованої особи ОСОБА_2
25 листопада 2020 року заявник ОСОБА_1 звернувся до Самарського районного суду м. Дніпропетровська із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просить суд встановити факт належність його, ОСОБА_1 , до німецької національності.
Заява обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Дніпропетровськ. Його батько за національністю був німцем, а мати - росіянкою. Матір його батька також була німкенею. У їх сім'ї завжди відзначалися німецькі свята, вшановувались німецькі традиції, культурні цінності та звичаї. Заявник та його діти і онуки вивчають німецьку мову, це підтверджується сертифікатами А1 та В1 про здавання іспитів з німецької мови, також вони самостійно вивчають німецьку культуру та історію. У зв'язку із бажанням переїхати на постійне місце проживання до Німеччини за програмою Федерального закону «Про вимушених переселенців» заявник та його члени родини звернулись до Федерального адміністративного відомства із заявою на прийом в якості пізнього переселенця. Проте заявникові було повідомлено про недостатність документів та даних, зокрема, рішення суду, яким встановлена його національність як «німець», адже у свідоцтві про народження дітей заявника він записаний як такий, що має ненімецьку національність, а українським законодавством не можливо змінити національність у свідоцтві про народження дітей заявника. Таким чином, на даний час у зв'язку з наміром заявника та його доньки ОСОБА_2 виїхати до Федеративної республіки Німеччини, у нього виникла необхідність у встановленні факту, що має юридичне значення, а саме того, що він є німцем за національністю.
Заявник та заінтересована особа у судовому засідання заяву підтримали, просили задовольнити.
Дослідивши письмові матеріали справи, вислухавши пояснення заявника та заінтересованої особи, суд приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що батько заявника ОСОБА_3 за національністю німець, а його мати ОСОБА_4 - росіянка, про що вбачається з копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 11 серпня 1999 року відділом реєстрації актів громадянського стану Самарської районної ради м. Дніпропетровська (а.с. 8).
Крім того, рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 1999 року встановлено, що ОСОБА_3 за національністю німець (а.с. 10).
З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого повторно 12 лютого 1997 року Парахінською селищною радою Окуловського району Новгородської області, вбачається, що мати батька заявника ОСОБА_5 за національністю німкеня (а.с. 9).
У свідоцтві про народження доньки заявника - ОСОБА_6 вказано, що заявник ОСОБА_1 за національністю росіянин, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 22 березня 1982 року Самарським районним відділом запису актів громадянського стану м. Дніпропетровська (а.с. 12).
З листа Федерального адміністративного відомства Федеративної республіки Німеччини від 24.07.2020 року за № TS II 6/6612 9197 5001-W41 вбачається, що заявникові, ОСОБА_1 , було повідомлено про недостатність документів та даних для розгляду його заяви на прийом в якості пізнього переселенця, зокрема, йому не вистачає рішення суду, яким встановлена його національність як «німець»(а.с. 16-20).
Статтею 11 Конституції України встановлено, що держава сприяє як консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, так і розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин в Україні.
Положеннями статті 3 Рамкової конвенції про захист національних меншин від 1 лютого 1995 року, яка ратифікована Законом України «Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин», визначено, що кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй, чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв'язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі.
Згідно ч. 2 ст. 300 ЦК України фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про національні меншини в Україні» Україна гарантує громадянам республіки незалежно від їх національного походження рівні політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи, підтримує розвиток національної самосвідомості й самовиявлення. До національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою.
Статтею 11 Закону України «Про національні меншини в Україні» визначено, що Громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати національність. Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.
Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31 березня 1995 року передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Враховуючи, що відповідними документами підтверджений той факт, що батько заявника має відношення до німецької національності, то зважаючи на передбачене ст. 11 Закону України «Про національні меншини» право заявника вільно обирати і відновлювати національність, яке залежить від волевиявлення особи і не пов'язане з обов'язковою вимогою перебування обох батьків цієї особи у одній національності, суд вважає, що є достатні підстави для встановлення факту приналежності заявника теж до німецької національності, оскільки підтвердити такий факт шляхом внесення відповідних даних до актового запису про його народження або свідоцтво про народження його доньки не вдається за можливе.
Разом з тим, заявник разом з родиною бажає переїхати на постійне місце проживання до Німеччини за програмою пізніх переселенців, проте для збору всіх необхідних для цього документів йому необхідно рішення суду, яким буде встановлена його приналежність до німецької національності. Встановлення факту приналежності заявника до німецької національності також необхідне йому для того, щоб підтвердити статус німецького коріння, відновити та зберегти етнічне походження свого роду.
Таким чином, встановлення відповідного факту має юридичне значення і впливає на реалізацію заявником та його родиною прав і обов'язків, які гарантовано положеннями національного закону та правовими актами іноземної юрисдикції.
Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту, а саме його приналежності до німецької національності, -підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 3-13, 141, 235, 258, 259, 263-265, 268, 280 ЦПК України, суд
Заяву задовольнити.
Встановити факт належності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця міста Дніпропетровська, громадянина України, до німецької національності.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 10 лютого 2021 року.
Суддя А.О. Сухоруков