ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
10 лютого 2021 року справа №640/3327/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Сільпо-Фуд»)
доГоловного управління ДПС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві)
провизнання протиправним та скасування наказу про проведення фактичних перевірок від 20 січня 2020 року №547
На підставі наказу від 20 січня 2020 року №547 про проведення фактичних перевірок, направлень від 10 лютого 2020 року №1257/26-15-32-01 та №1258/26-15-32-01, від 10 лютого 2020 року №1262/26-15-32-01 та №1261/26-15-32-01 головними держаними ревізорами-інспекторами ГУ ДПС у м. Києві здійснено вихід адресами м. Київ, вул. Берковецька, 6-Д та м. Київ, вул. Дніпровська Набережна, 33 з метою проведення фактичних перевірок супермаркетів «Сільпо», що належать позивачу.
Зважаючи на відмову посадових осіб позивача допустити фахівців податкового органу до перевірок останніми складено акти від 10 лютого 2020 року №36/26-15-32-01-19 та №38/26-15-32-01-19/40720198 про відмову від допуску до перевірки та акт від 10 лютого 2020 року №37/26-15-32-01-19/40720198 про відмову від ознайомлення з направленням на проведення фактичної перевірки.
Вважаючи протиправними наказ від 20 січня 2020 року №547 та Додатки №7 та №8 до такого наказу, позивач звернувся до суду із даним позовом.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуваний наказ та додатки до нього оформлені з порушенням вимог пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України зважаючи на відсутність у них таких даних, як то - найменування та реквізити суб'єкта та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, дати початку і тривалість перевірки, періоду діяльності, який буде перевірятися, а також зазначено про перевірку дотримання роботодавцем законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), що не є повноваженнями податкових органів.
Натомість, відповідач не погоджується із позовними вимогами та просить суд відмовити у їх задоволенні. При цьому відповідач зазначає, що позивач не мав законних підстав для відмови від допуску до проведення фактичних перевірок посадових осіб.
Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 14 лютого 2020 року відкрив провадження в адміністративній справі №640/3327/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
За змістом частини другої статті 2 Кодекс адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Так, пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до вимог підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
За приписами положень пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, за наявності визначених підстав.
Відповідно до пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу;
- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника та скріплення печаткою контролюючого органу;
- службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.
При пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.
У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.
Пункт 81.2 статті 81 Податкового кодексу України, у свою чергу, передбачає, що у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків.
Отже, фактична перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, а також за умови вручення копії такого наказу суб'єкту господарювання, направлень, пред'явлення службових посвідчень.
Крім того, у разі якщо платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки, у тому числі фактичної, може скористатися правом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки.
З матеріалів справи, зокрема наказу та додатків до нього, які оскаржуються вбачається, що вони містить: дату видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єктів, адреси об'єктів, мету та вид перевірки, підстави для проведення перевірки, визначені Податковим кодексом України, дату початку перевірки та її тривалість.
Разом із тим, судом встановлено, що оскаржуваний наказ від 20 січня 2020 року №547 не в повній мірі відповідає вимогам, що містяться в пункті 81.1 Податкового кодексу України, а саме, даний акт індивідуальної дії не містить в собі періоду діяльності, який підлягає перевірці, який, у свою чергу має бути конкретним та зрозумілим.
Відсилання в Додатках до оскаржуваного наказу до статті 102 Податкового кодексу України з метою визначення періоду діяльності позивача, який охоплюється предметом перевірки, є недостатнім для ідентифікації цього періоду. Як випливає зі змісту вказаної статті, період тривалістю 1095 днів має декілька початкових дат, що, у свою чергу, унеможливлює та суттєво ускладнює розуміння платником податків чіткої темпоральної межі контролюючого заходу, не дає можливості і суду встановити з якої дати та з якого моменту відраховуються зазначений строк.
Крім того, зазначення у наказі на перевірку лише положень статті 102 Податкового кодексу України є недостатнім для виникнення у платника податків відчуття правової визначеності при здійсненні податковим органом контролю відносно нього.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі №826/14478/17.
Оскільки пунктом 81.1 Податкового кодексу України передбачено вичерпний перелік інформації, що має міститись в наказі на проведення перевірки, а пред'явлення наказу, що оформлений з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки, суд приходить до висновку, що відсутність в наказі такого істотного реквізиту як «період діяльності, який буде перевірятись» є достатньою підставою вважати, що наказ від 20 січня 2020 року №547 не відповідає вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, та, як наслідок, підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ «Сільпо-Фуд» підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач не є суб'єктом владних повноважень та позиваючись до суду сплатив 2 102,00 грн. судового збору згідно з платіжним дорученням від 11 лютого 2020 року №5724896, зазначена сума підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
Орім того, позивач заявив клопотання про стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд встановив, що в матеріалах справи відсутні належні докази оплати позивачем коштів адвокату, тоді як наданий позивачем розрахунок не містить доказів такої оплати.
Ненадання позивачем документального підтвердження витрат на правову допомогу унеможливлює вирішення питання про відшкодування витрат на правову (правничу) допомогу на користь позивача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд» задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ про проведення фактичних перевірок від 20 січня 2020 року №547.
3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд» судові витрати за сплату судового збору в розмірі 2 102,00 грн. (дві тисячі сто дві гривні 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.
4. Відмовити у задоволенні вимоги про стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд» витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд» (02090, м. Київ, вул. Бутлерова, 1; ідентифікаційний код 40720198);
Головне управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; ідентифікаційний код 43141267).
Суддя В.А. Кузьменко