24 грудня 2020 року м. Рівне №460/3088/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом:
ОСОБА_1
доУправління соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації
про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
Ухвалою суду від 05.05.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою від 05.05.2020 провадження у справі було зупинено, а ухвалою від 30.11.2020 - поновлено.
Під час даного провадження судом, з урахуванням факту зміни найменування відповідача, суд уточнює його назву, як Управління соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації.
За змістом позовної заяви, вимоги обґрунтовані тим, що позивач проживає в населеному пункті, який віднесений до зони гарантованого добровільного відселення, а відтак з врахуванням вимог Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік" №107-VI від 28.12.2007, Закону України "Про Державний бюджет на 2014 рік" №719-VII від 16.01.2014 та рішень Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008, №6-р/2018 від 17.07.2018, має право на щомісячне отримання грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ від 28.02.1991. При цьому, з 17 липня 2018 року позивач не отримувала щомісячну грошову допомогу, передбачену статтею 37 Закону №796-XII, хоча і мала на це право. Крім цього, за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року та за період з 1 січня по 2 серпня 2014 року позивач отримувала грошову допомогу у розмірі значно нижчому, ніж той, який передбачений у статті 37 Закону №796-XII. З огляду на те, що відповідач в добровільному порядку відмовився провести відповідні нарування і виплату, просить покласти на нього такий обов'язок в судовому порядку.
Згідно відзиву на позовну заяву, відповідач позов не визнає. Свої заперечення проти вимог позивача обґрунтовує тим, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" не передбачені кошти на виплату грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства за попередні періоди, а тому Управління, як розпорядник бюджетних коштів, не може використовувати бюджетні кошти поза межами виділених бюджетними асигнуваннями, оскільки це вважатиметься нецільовим використанням бюджетних коштів. Крім того, зазначає, що в Управління відсутні правові підстави для здійснення нарахування та виплати з 17.07.2018 щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі, що дорівнює 40% від мінімальної заробітної плати, встановленої Законом про Державний бюджет України на відповідний рік, оскільки з 01.01.2015 Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 №79-VIII (норми якого неконституційними не визнавались) право встановлювати розміри виплати відповідно до вказаної статті надано Кабінету Міністрів України. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", розмір щомісячної грошової допомоги громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, у зв'язку з обмеженням продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства встановлено наступним чином: у зоні посиленого радіоекологічного контролю 160 тис. карбованців, у зоні гарантованого добровільного відселення 210 тис. карбованців і у зоні безумовного (обов'язкового) відселення 260 тис. карбованців. Крім того, відповідач вказував, що позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду з позовом. За наведеного, відповідач просив в позові відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Дослідженням письмових доказів по справі суд встановив, що позивач проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №106 від 23.07.1991, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. В періоді з 22 травня 2008 року по 31 липня 2011 року та в періоді з 1 січня по 2 серпня 2014 року позивач отримувала грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірі 2,10 грн. на місяць. З липня 2018 року вказану грошову допомогу не отримувала взагалі. У відповідь на письмову заяву позивача відповідач повідомив про відсутність підстав для нарахування і виплати грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, покликаючись на те, що стаття 37 виключена із Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ від 28.02.1991 згідно із Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76-VІІІ від 28.12.2014. Не погоджуючись із позицією відповідача, позивач звернулася із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991, який також створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, а також соціального захисту потерпілого населення.
Відповідно до положень статті 37 цього Закону (у редакції, чинній на 09 липня 2007 року) громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах:
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - 30 процентів від мінімальної заробітної плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 процентів від мінімальної заробітної плати;
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - 50 процентів від мінімальної заробітної плати.
Перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Ця допомога виплачується щомісячно за місцем роботи, пенсіонерам - органами, які виплачують пенсію, непрацюючим громадянам - місцевими державними адміністраціями або виконавчими органами рад за місцем проживання.
У свою чергу, підпунктом 8 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" №107-VI від 28.12.2007, текст статті 37 Закону №796-XII було викладено в новій редакції, за якою громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Ця допомога виплачується щомісячно органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації.
Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008, положення пункту 28 розділу ІІ Закону №107-VI визнані неконституційними.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Тобто, з 22 травня 2008 року положення статі 37 Закону №796-XII підлягали застосуванню в редакції, що діяла до внесення змін Законом №107-VI.
При цьому, суд зазначає, що ні Закон України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" №107-VI від 28.12.2007, ні Закон України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" №835-VI від 26.12.2008, ні Закон України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" №2154-VI, 27.04.2010, ні Закон України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" № 2857-VI, 23.12.2010, ні будь-які інші Закони України, не наділяли Кабінет Міністрів України правом встановлювати розмір щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства для громадян, які проживають на територіях радіоактивного забруднення.
Таким чином, в період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року відповідач повинен був нараховувати та виплачувати позивачу грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у розмірі, встановленому статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ від 28.02.1991.
Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" №4282-VI від 22.12.2011, у 2012 році норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.
Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" № 5515-VI від 06.12.2012, у 2013 році норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік.
Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що визначення порядку та розмірів виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у 2012 та 2013 бюджетних роках делеговано Кабінету Міністрів України.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" №719-VII від 16.01.2014, що набрав чинності з 01.01.2014, не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
А відтак, з 01.01.2014 виплати громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, повинні були здійснюватися у розмірах, встановлених статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ від 28.02.1991.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" №1622-VII від 31.07.2014 (який набрав чинності 03.08.2014) розділ "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" доповнено пунктом 67, яким, зокрема, встановлено, що норми і положення статей 20-23, 30, 31, 37, 39, 48, 50-52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2014 рік.
Отож, лише з 03.08.2014 Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", розміри виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, в період з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідач повинен був нараховувати та виплачувати позивачу грошову допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у розмірі, встановленому статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ від 28.02.1991.
Оскільки відповідач в періоді з 22.05.2008 по 31.12.2011 та з 01.01.2014 по 02.08.2014 нараховував і виплачував позивачу грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у розмірі, значно меншому за той, який передбачений статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991, то відповідні позовні вимоги підлягають до повного задоволення. При цьому, на відповідача слід покласти обов'язок виплатити позивачу, як особі, що проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбачену статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991, у розмірі, що дорівнює 40% мінімальної заробітної плати, установленої на 01 січня відповідного календарного року, з урахуванням виплачених сум.
Підпунктом 7 пункту 4 розділу І Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76-VІІІ від 28.12.2014, який набрав чинності з 01 січня 2015 року, статті 31, 37, 39 та 45 Закону №796-XII виключено.
Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Таким чином, рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", тобто остання з 17 липня 2018 року є чинною.
Враховуючи те, що позивач проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №106 від 23.07.1991, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, то з дня прийняття рішення Конституційним Судом України, тобто із 17 липня 2018 року, він має право на відновлення та виплату щомісячної грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону №796-XII.
Суд звертає увагу, що відповідачем не спростовано того факту, що позивач перебуває у нього на обліку, як отримувач щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, як і не наведено жодних обставин, на підтвердження того, що вказана грошова допомога має виплачуватись позивачу за місцем роботи, чи за місцем отримання пенсії.
Також суд звертає увагу, що дана справа у відповідній частині є типовою, а відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Відповідно до висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладених у рішенні від 21.01.2019 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 по справі №240/4946/18, яка є зразковою, позивач, відповідно до рішення Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018 та статті 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 має право на нарахування та виплату з 17 липня 2018 року щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції від 09 липня 2007 року). При цьому у зв'язку з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VІІІ від 06.12.2016, яким на даний час установлено розрахункову величину в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення статті 37 Закону №796-XII щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають, а застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 01 січня календарного року.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України № 15-рп/2000 від 14.12.2000, незалежно від того, чи визначено в рішенні, висновку Конституційного Суду України, зокрема, порядок його виконання, відповідні державні органи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов'язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, саме з 17.07.2018 відповідач повинен був відновити виплату позивачу щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, оскільки ж з вказаної дати відповідач зазначену щомісячну грошову допомогу не виплачував, то відповідні позовні вимоги підлягають до повного задоволення.
Окремо суд зауважує на тому, що за частинами першою-другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, процесуальний закон у частині визначення строків звернення до суду не містить особливостей стосовно спорів у сфері соціального захисту, зокрема, тих, що стосуються регулярних (щомісячних тощо) виплат, які держава в особі її уповноважених суб'єктів владних повноважень з власної вини протягом тривалого часу не виплачувала такій фізичній особі або виплачувала у неповному розмірі.
Водночас право на соціальні виплати підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи соціального забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні соціальної виплати доти, доки право на таку виплату передбачено чинним законодавством України.
Протиправна невиплата або протиправне невідновлення виплати соціальної допомоги, яке сталося з вини держави в особі її компетентних органів може бути віднесене до триваючих правопорушень, оскільки суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) стосовно особи, чим порушує його/її право на соціальних захист.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.
Таким чином, норми статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку невиплатою періодичних соціальних виплат (або виплатою в неповному обсязі). Зважаючи на те, що не проведення виплати належної суми соціальної допомоги відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, виплата недоплаченої суми має проводитися без обмеження будь-яким строком.
Аналогічний правовий висновок щодо статей 122 та 123 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), які за змістом є аналогічними статтям 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року (справа №815/1226/18) та постанові Верховного Суду від 24 листопада 2020 року (справа №815/460/18).
З урахуванням вказаного вище, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом. А відтак позовні вимоги належить задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 840,80 грн.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Управління соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03195398, вулиця Демократична, будинок 46, місто Сарни, Сарненський район, Рівненська область, 34502) задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 в періодах з 22.05.2008 по 31.12.2011 та з 01.01.2014 по 02.08.2014 щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, не в тих розмірах, які передбачені статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 за періоди з 22.05.2008 по 31.12.2011 та з 01.01.2014 по 02.08.2014, включно, з урахуванням раніше виплачених сум, щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбачену статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991, у розмірі, що дорівнює 40% мінімальної заробітної плати, установленої на 01 січня відповідного календарного року.
Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 з 17.08.2018 щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбаченої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації починаючи з 17.07.2018 нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 , як особі, що проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбачену статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991, у розмірі, що дорівнює 40% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складений 24 грудня 2020 року.
Суддя Н.В. Друзенко