ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"10" лютого 2021 р. справа № 300/3231/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Григорука О.Б., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання дій протиправними щодо невиплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 28.09.2018 по 30.06.2020 та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 28.09.2018 по 30.06.2020 в розмірі 184733,04 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач здійснив несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача, оскільки відповідач 30.06.2020 нарахував та виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.09.2018, на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.04.2020 у справі №300/96/20. Тому відповідно до статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 14.01.2021, після відкриття провадження, позовну заяву залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з вказанням підстав для поновлення такого строку разом з доказами поважності причин його пропуску.
На виконання ухвали суду від 14.01.2021 позивачем усунуто недоліки позовної заяви у встановлений ухвалою строк, зокрема 22.01.2021 позивач подав до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду з вказанням підстав для поновлення такого строку.
Суд, ухвалою від 28.01.2021 визнав поважними причини пропуску позивачем встановленого законом строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, поновив пропущений строк звернення до суду та продовжив розгляд справи.
Відповідач скористався правом на подання відзиву, який надійшов на адресу суду 09.12.2020 (а.с.21, 22). Відповідно до відзиву відповідач заперечив проти позову. Просив відмовити в задоволенні позову з обґрунтувань, що до спірних правовідносин не поширюються норми трудового законодавства.
14.12.2020 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач не погоджується з аргументами відповідача та вважає їх безпідставними (а.с.25-31).
24.12.2020 до суду надійшло заперечення відповідача на відповідь на відзив, відповідно до якого відповідач не погоджується з аргументами позивача (а.с.34-36).
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 14.09.2018 №49-РС, сержанта ОСОБА_1 , командира відділення радіолокаційного відділення радіолокаційного вузла військової частини НОМЕР_1 , звільнено у відставку відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за підпунктом "б" (за станом здоров'я) та направлено для зарахування на військовий облік до Івано-Франківського МВК м. Івано-Франківськ.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 28.09.2018 №233 позивача з 28.09.2018 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.10).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.04.2020 у справі №300/96/20, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.09.2018. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.09.2018, з урахуванням раніше виплачених сум.
Військовою частиною НОМЕР_1 Міністерства оборони України на виконання вказаного рішення суду від 15.04.2020 у справі №300/96/20, відповідно до виписки з банківського рахунку позивача АТ КБ "ПриватБанк" та розрахунково-платіжної відомості від 26.06.2020 №85, позивачу 30.06.2020 виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 19351,29 грн. (а.с.9, 20).
Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо невиплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 28.09.2018 по 30.06.2020, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 28.09.2018 по 30.06.2020 в сумі 184733,04 грн.
При вирішенні даного спору суд виходить з наступного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.
Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина 1).
Частиною 2 статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Суд зазначає, що підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження військової служби, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України застосовує до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Як зазначено вище, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як встановлено, позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 з 28.09.2018, тоді як фактичний розрахунок з виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду від 15.04.2020 у справі №300/96/20, було проведено 30.06.2020 в сумі 19351,29 грн. (а.с.9, 10, 20), проте невиплачено позивачу його середній заробіток за весь час затримки з виплати індексації грошового забезпечення по день фактичного розрахунку.
Таким чином, оскільки відповідачем не було проведено з позивачем після вирішення спору на користь позивача середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку з виплати індексації грошового забезпечення, то відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку з 28.09.2018 по 30.06.2020.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 зазначеного Порядку).
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 (а.с.23) сума грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням, тобто липень-серпень становить 18290,60 грн., розмір одноденного заробітку - 295,01 (18290,60/62 дні) грн.
Кількість днів, впродовж яких затримано виплати при звільненні з 28.09.2018 по 30.06.2020 - 641.
Таким чином, середній заробіток позивача за весь період затримки повного розрахунку становить 189101,41 (295,01х641 днів) грн.
Із вказаного приводу суд зазначає наступне.
З огляду на наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 в справі №821/1083/17 мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Таке зменшення повинно відбуватися з врахуванням: розміру простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інших обставин справи, встановлених судом, зокрема, дій працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірності ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Судом враховується, що розрахований середній заробіток за час затримки виплат, який просить стягнути позивач, є неспівмірним з розміром індексації грошового забезпечення 19351,29 грн., невиплаченої позивачу при звільненні.
Також, суд враховує те, що тривалість періоду затримки виплати позивачу індексації грошового забезпечення пов'язана з вирішенням спору про її нарахування та виплату у справі №300/96/20.
Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи: розмір простроченої заборгованості з виплати індексації грошового забезпечення; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права позивача і до моменту його звернення до суду, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача, дії сторін у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача та заявленої позивачем вимоги про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд вважає, що підлягає до зменшення розмір відшкодування, передбачений статтею 117 Кодексу законів про працю України до 20% середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
За таких обставин, слід стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за період затримки - в сумі 37820,28 гривень (189101,41*20%).
Щодо заяви відповідача про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску позивачем строку, встановленого для звернення до суду з даним позовом, слід зазначити, що суд, ухвалою від 28.01.2021 визнав поважними причини пропуску позивачем встановленого законом строку звернення до суду з даним адміністративним позовом та поновив пропущений строк звернення до суду.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов підлягає до часткового задоволення, слід визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з виплати індексації грошового забезпечення з 28.09.2018 по 30.06.2020 та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати індексації грошового забезпечення з 28.09.2018 по 30.06.2020 в сумі 37820,28 гривень. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Щодо клопотання позивача про встановлення судового контрою за виконанням рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В переліку способів захисту порушеного права, наведених у частині 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутній такий спосіб захисту порушеного права як зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення, а тому вказане не може розглядатися судом як позовна вимога.
З урахуванням положень частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду.
Таким чином, з огляду на вказане, а також враховуючи те, що позивач не надав суду доказів ймовірного уникнення чи зволікання відповідачем у відновленні порушеного права позивача, на переконання суду, відсутні підстави для встановлення вказаного виду судового контролю за виконанням рішення суду в цій адміністративній справі.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з виплати індексації грошового забезпечення з 28.09.2018 по 30.06.2020.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний № НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час затримки виплати індексації грошового забезпечення з 28.09.2018 по 30.06.2020 в сумі 37820 (тридцять сім тисяч вісімсот двадцять) грн. 28 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Григорук О.Б.