12 жовтня 2020 року Справа № 160/9080/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Тулянцевої І.В. розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
05 серпня 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду засобами поштового зв'язку надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:
- визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень в особі Військової частини НОМЕР_1 протиправною;
- зобов'язати вчинити певні дії: стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік у сумі 14 039,76 грн.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що з 05 серпня 1989 року по лютий 2018 року позивач проходив службу в Збройних Силах України. В 2015 році позивач отримав статус учасника бойових дій та мав право на надання йому щорічної додаткової відпустки у відповідності до положень пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Між тим, в період з 2015 по 2018 роки додаткова відпустка як учаснику бойових дій йому не надавалась. У зв'язку із тим, що при звільненні з військової служби в лютому 2018 року відповідачем не було виплачено компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2018 роки, позивач в липні 2020 року звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про надання відомостей про те, чи нараховувалась та виплачувалась така компенсація. Листом за вих. № 3294 від 15.07.2020 року відповідач повідомив заявника про те, що компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій при звільненні з військової служби надано не було. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача з приводу не виплати грошової компенсації при звільненні за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 12 серпня 2020 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
01 вересня 2020 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в якому просять у задоволенні позову відмовити та зазначають, що військовослужбовець у рік звільнення з військової служби подає рапорт у довільній формі командиру військової частини з проханням виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Позивачем за період проходження військової служби не було подано рапорт про надання йому додаткової відпустки відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» або про виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки при звільненні зі служби, у зв'язку із чим, у військової частини відсутній обов'язок у нарахуванні компенсації. Також звертають увагу на ту обставину, що позивач звернувся до суду через два роки після звільнення зі служби, тому вважають, що ним пропущені строки звернення до суду, встановлені ст. 122 КАС України.
07 вересня 2020 року до суду засобами поштового зв'язку надійшла відповідь на відзив від позивача в якій він зазначає, що строки звернення до суду ним не порушувались, оскільки про невиплату відповідачем компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки він дізнався з відповіді військової частини від 15.07.2020 року, у зв'язку із чим, твердження відповідача у цього приводу, є безпідставними. При цьому, позивач підтримує свої вимоги та просить задовольнити позов в повному обсязі.
21 вересня 2020 року до суду засобами поштового зв'язку надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив позивача в якому останній просить застосувати наслідки ст.123 КАС України, оскільки вважає, що вказана справа стосується проходження позивачем публічної (військової) служби, у зв'язку із чим, строк звернення до суду складає один місяць з моменту, коли особа дізналась про порушення її прав та інтересів.
Частиною 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) визначено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч. 5 ст. 262 КАС України).
Згідно зі статтею 258 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України).
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено, що позивач з 05 серпня 1989 року по 19 лютого 2018 року проходив службу в Збройних Силах України.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 19.02.2018 року (по стройовій частині), майора ОСОБА_1 , заступника командира 2 танкового батальйону з морально - психологічного забезпечення, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 04 січня 2018 року № 3 з військової служби у запас відповідно до пункту «а» частини шостої з урахуванням підпункту «і» пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу), з правом носіння військової форми одягу, з 19 лютого 2018 року виключити із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направити для зарахування на військовий облік до Центрально - Міського РВК Дніпропетровської області.
З матеріалів справи вбачається, що в червні 2015 року позивач отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_3 від 03.06.2015 року та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
8 липня 2020 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з проханням надати йому: довідку про те, що протягом 2015-2018 років додаткову відпустку, як учаснику бойових дій не використовував; довідку про те, що грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учасник бойових дій не отримував; довідку про розмір місячного грошового забезпечення відповідно займаній посаді на момент звільнення з військової служби.
Командиром військової частини НОМЕР_1 у відповідності до звернення позивача надані відповіді:
-№ 3369 від 20.07.2020 року про те, що додаткову відпустку, як учаснику бойових дій позивач не використовував;
-№ 3294 від 15.07.2020 року про те, що грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, позивач не отримував, а також, що у відповідності до листа Юридичного департаменту Міністерства оборони України (вих. №298/2867 від 03.10.2019 року) підставою для виплати компенсації звільнених військовослужбовців має бути рішення суду;
-№ 3294 від 15.07.2020 року про розмір місячного грошового забезпечення відповідно займаній посаді на момент звільнення з військової служби, який становить 7521,30 грн.
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2018 рік при звільненні зі служби, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним обставинам суд врахував таке.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закон України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР) установлюються такі види щорічних відпусток основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
У відповідності до статті 16-1 Закону України «Про відпустки», учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Приписами статті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Відповідно до пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги - використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
У відповідності статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі, якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Згідно статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Відповідно до частини 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, відповідно до частини 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Суд зазначає, що норми Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2015 року по 2018 рік.
Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Дана справа відповідає ознакам зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм викладених у постанові Верховного Суду по справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19), яка набрала законної сили 21 серпня 2019 року.
Суд враховує при ухваленні рішення у цій справі правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Судом, зі змісту наказу № 57 від 19.02.2018 про зняття ОСОБА_1 з усіх видів забезпечення та виключення зі списків особового складу, з'ясовано, що на час його прийняття відповідач не провів з позивачем розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки.
Зважаючи на викладене, суд зазначає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 19.02.2018; зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015, 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 19.02.2018.
При цьому, суд критично ставиться до тверджень відповідача з приводу того, що позивачем пропущено строк звернення до суду, у зв'язку із чим, на його думку слід відмовити у позові та зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частина 2 статті 122 КАС України є загальною нормою, яка визначає строк звернення до суду і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Частина 5 статті 122 КАС України є спеціальною нормою у розвязанні спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби порівняно з нормою, яка міститься в частині другій статті 122 КАС України та встановлює шестимісячний строк звернення до суду.
Водночас частина 5 статті 122 КАС України є загальною нормою у розвязанні спорів стосовно зазначених правовідносин у разі, якщо іншими законами встановлено інший строк звернення до суду в спорах щодо таких правовідносин.
У зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Статтею 233 КЗпП України визначено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. Так, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (ч.1 ст.233).
Разом із цим частиною другою цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, право на заробітну плату (грошове забезпечення) не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.
Частина 5 статті 122 КАС України, якою встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, є загальною нормою, оскільки вона прямо не передбачає строк звернення до суду у справах щодо стягнення заробітної плати (грошового забезпечення тощо).
Частина друга статті 233 КЗпП України конкретизує предмет (заробітна плата) судового захисту та встановлює, що в цьому разі звернення до суду не обмежується будь-яким строком, і з цієї норми такий висновок прямо випливає.
Оскільки норми частини другої статті 233 КЗпП України є спеціальними, прямо встановлюють предмет (заробітна плата) судового захисту, то вони мають пріоритет над нормами частини 5 статті 122 КАС України, які є загальними і з них не можна прямо зробити висновок стосовно строків звернення до суду для захисту права на заробітну плату (грошове забезпечення тощо).
Таким чином, під час розвязання публічно-правових спорів про стягнення на користь осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, заробітної плати (грошового забезпечення, тощо) у разі порушення законодавства про оплату праці потрібно застосовувати положення частини другої статті 233 КЗпП України, тобто строки звернення до суду, встановлені ст. 122 КАС України, у цій категорії спорів не застосовуються.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
В ході розгляду справи відповідачем не було доведено правомірність свої дій у спірних відносинах, у зв'язку із чим, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 73-78, 90, 139, 241 246, 291 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ; адреса АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік включно, виходячи з його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 19.02.2018.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ; адреса АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки, виходячи з його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 19.02.2018.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Тулянцева