Справа № 22ц-4330/10 Головуючий в 1 інстанції - Мельниченко С.П.
Категорія - 57 Доповідач - Болтунова Л.М.
21 травня 2010 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Болтунової Л.М.
суддів - Козлова С.П., Баранніка О.П.
при секретарі - Сичевській А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 липня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Новомосковському районі Дніпропетровської області про поновлення пропущеного строку та стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги, -
У лютому 2009 року позивач звернувся до суду з позовом до УПФУ в Новомосковському районі Дніпропетровської, в якому просив визнати неправомірними дії відповідача щодо неперерахування йому як особі, яка має правовий статус дитини війни, підвищення до пенсії, передбаченої Законом України від 18 листопада 2004 року N 2195-IV «Про соціальний захист дітей війни» (далі - Закон N 2195-IV), у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період 2006-2007 років, та зобов'язати відповідача провести перерахування такої виплати.
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області постановою від 09 липня 2009 року в задоволенні позову відмовив.
ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на те, що судом були допущені порушенням норм процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а постанову суду залишити без змін з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 отримує пенсію за віком та відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус дитини війни.
Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-1У - мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року № 2195-1У передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Водночас, щодо такого права позивача на 2006 рік, то суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, як такі що не ґрунтуються на законі.
Пунктом 12 статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року N 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію статті 6 Закону N 2195-IV зупинено на 2007 рік із урахуванням статті 111 цього Закону. Проте Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 12 статті 71 та статті 111 Закону N 489-V.
Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Зазначене рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскарженими, крім того, вони мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Вирішуючи спір і відмовляючи в задоволенні позову, суд обґрунтовано виходив із положень ч.2 ст. 99 КАС України - для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Оскільки, відповідач наполягав на застосуванні річного строку для звернення до суду з позовом ОСОБА_1, а позивачем не було доведено поважності причин пропуску вказаного строку, то суд прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи та дав їм належну правову оцінку, ухвалив постанову, яка відповідає вимогам закону.
При розгляді даної справи порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування постанови судом апеляційної інстанції не встановлено.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду та встановлені обставини.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Постанову Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 липня 2009 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Судді: